15 травня 2025 р. Справа № 520/32219/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., повний текст складено 20.03.25 по справі № 520/32219/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на момент проведення виплат, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на момент проведення виплат, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законом №3551-XII. Звертає увагу, що головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціально політики України, розпорядником коштів нижчого рівня - Пенсійний фонд України. Пенсійний фонд України формує заявку на фінансування грошової допомоги і витрат на оплату послуг, пов'язаних з її виплатою та доставкою організаціями, які здійснюють виплату та доставку пенсій і грошової допомоги за місцем фактичного проживання, та подає її Мінсоцполітики до 10 серпня поточного року. Кошти для виплати грошової допомоги та оплати послуг, пов'язаних з її виплатою та доставкою, перераховуються Мінсоцполітики на окремий рахунок Пенсійного фонду України.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т. ч. копію апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, отримує пенсію за вислугу років на умовах Закону України №2262-XII та перебуває на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Харківській області.
У серпні 2024 року позивачу здійснено виплату разову грошової допомоги до Дня Незалежності України в сумі 1000,00 грн.
З метою отримання допомоги в розмірі встановленому законом, позивач звернувся з відповідною заявою до відповідача з вимогою виплатити допомогу в повному розмірі з урахуванням вже виплачених сум.
Відповідач листом від 24.10.2024 №30543-31472/П-02/8-2000/24 відмовив позивачу у виплаті разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році».
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Головного Управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на момент проведення виплат, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Правовий статус ветеранів війни, визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551-XII), який прийнято з метою створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до ст. 1-1 Закону №3551-XII (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України формується та реалізується на принципах соціальної справедливості під час встановлення обсягу пільг та гарантій, комплексності під час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, належного фінансового забезпечення передбачених законом пільг та гарантій зазначеній категорії громадян, відкритості та рівного доступу до інформації про державні пільги та гарантії, механізми їх реалізації, доступу до реалізації права на отримання всіх пільг та гарантій, прозорості та підзвітності діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Статтею 2 Закону №3551-XII визначено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до ст. 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, передбачені статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Зокрема, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачається учасникам бойових дій щорічна разова грошова допомога.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» Законом від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням ч. 4 ст. 12 наступного змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком».
В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Втім, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 року внесені зміни до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виклавши норму в наступній редакції: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1396.
Постановою №1396 відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань».
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» №369.
Відповідно до Постанови №369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах:
Вказаною постановою встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах: I групи 3 100 гривень; II групи 2 900 гривень; III групи 2 700 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, 1 000 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, 3 100 гривень; членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, 650 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога 450 гривень.
Колегія суддів як і суд першої інстанції звертає увагу, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові Верховного Суду від 05.03.2024р. у зразковій справі №440/14216/23 надана оцінка зазначеним обставинам та зроблений висновок, що за своєю природою передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, запроваджену Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений вище спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною, як це передбачає ст. 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що, в свою чергу, суперечить також статтям 17 і 22 Конституції України.
Таким чином, в контексті викладених висновків Верховним Судом у справі 440/14216/23, колегія суддів дійшла висновку, що за своєю природою передбачена ч.5 ст.12 Закону №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги учасникам бойових дій.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в 2024 році у розмірі 1 000 грн., що менше, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
Проте, з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, позивач як учасник бойових дій має право на виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік в розмірі п'ять мінімальних пенсій за віком.
При цьому, Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 у справі №380/103/22).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність 2 361 грн, тобто щорічна разова допомога у 2024 році позивачу мала бути нарахована та виплачена в розмірі 11 805,00 грн. (2 361 х 5).
Отже, пенсійним органом у 2024 році було протиправно нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу році у розмірі 1 000 грн.
Пенсійним органом у 2024 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу році у розмірі 1000 грн., що в свою чергу суперечить положенню ст. 12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка визначає розмір грошової допомоги у розмірі п'ять мінімальних пенсій за віком, яке відповідає Конституції України, та рішенню Конституційного Суду України.
Враховуючи те, що відповідачем здійснено виплату позивачеві разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі 1000 грн, що є меншим, ніж передбачено Законом №3551-XII та, як наслідок, порушено право позивача на отримання такої допомоги в належному розмірі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 по справі № 520/32219/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий