15 травня 2025 р. Справа № 520/33255/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., повний текст складено 28.02.25 по справі № 520/33255/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги за 2024 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи, у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи, у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи, за 2024 рік, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законом №3551-XII. Звертає увагу, що головним розпорядником коштів державного бюджету, що виділяються на забезпечення виплат по зазначеній бюджетній програмі, є Міністерство соціально політики України, розпорядником коштів нижчого рівня - Пенсійний фонд України. Пенсійний фонд України формує заявку на фінансування грошової допомоги і витрат на оплату послуг, пов'язаних з її виплатою та доставкою організаціями, які здійснюють виплату та доставку пенсій і грошової допомоги за місцем фактичного проживання, та подає її Мінсоцполітики до 10 серпня поточного року. Кошти для виплати грошової допомоги та оплати послуг, пов'язаних з її виплатою та доставкою, перераховуються Мінсоцполітики на окремий рахунок Пенсійного фонду України.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т. ч. копію апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992.
У серпні 2024 року позивачу здійснено виплату разову грошової допомоги до Дня Незалежності України в сумі 2900,00 грн.
14.11.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплаченої суми.
Листом від 25.11.2024 №33518-36322/Д-02/8-2000/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило позивача, що у серпні 2024 року грошова допомога виплачена у розмірі 2900 грн. відповідно до Постанови КМУ від 02.04.2024 №369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою визначено саме такий розмір допомоги.
Не погодившись із діями відповідача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи, у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу, як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи, за 2024 рік, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до ст.2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.
Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до ст.4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.7 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни передбачені ст.13 Закону №3551-XII.
Зокрема, ч.5 ст.13 Закону №3551-XII передбачено виплату особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 1.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 №367-XIV та доповненням статті 13 частиною четвертою наступного змісту:
«Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1396 від 27.12.2023 року «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах».
Постановою № 1396 відповідно до ч. 7 ст. 20 Бюджетного кодексу України, затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» № 369 (Постанова № 369).
Відповідно до Постанови № 369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24.08.2024 року у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах: I групи 3100 гривень; II групи 2900 гривень; III групи 2700 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень; членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Колегія суддів як і суд першої інстанції звертає увагу, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постанові Верховного Суду від 5.03.2024р. у зразковій справі №440/14216/23 сформовано такі правові висновки:
1) порівняння редакцій ч.5 ст.13 Закону №3551-XII та Порядку №754 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-IX та Порядком №754, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували особи з інвалідністю внаслідок війни до внесення змін до Закону;
2) запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни;
3) зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає ст.2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також ст.ст.17, 22 Конституції України.
Таким чином, в контексті викладених висновків Верховним Судом у справі 440/14216/23, колегія суддів дійшла висновку, що за своєю природою передбачена ч.5 ст.13 Закону №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в 2024 році у розмірі 2 900 грн., що менше, ніж вісім мінімальних пенсій за віком.
Проте, з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, позивач як особа з інвалідністю внаслідок війни має право на виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік в розмірі вісім мінімальних пенсій за віком.
При цьому, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року по справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року по справі № 160/1088/19, від 11.08.2023 року по справі № 380/103/22).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність 2 361 грн., тобто щорічна разова допомога у 2024 році Позивачу мала бути нарахована та виплачена в розмірі 18 888,00 грн. (2 361 х 8).
Пенсійним органом у 2024 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу році у розмірі 2 900 грн., що в свою чергу суперечить положенню ст. 13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка визначає розмір грошової допомоги у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком, яке відповідає Конституції України, та рішенню Конституційного Суду України.
Враховуючи те, що відповідачем здійснено виплату позивачеві разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі 2900 грн, що є меншим, ніж передбачено Законом №3551-XII та, як наслідок, порушено право позивача на отримання такої допомоги в належному розмірі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 по справі № 520/33255/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко