15 травня 2025 р. Справа № 520/11935/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., повний текст складено 07.03.25 по справі № 520/11935/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд: визнати протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення з 01.02.2020 року по дату здійснення виплати (08.03.2024); зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати належного грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по дату здійснення виплати (08.03.2024).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення з 17.11.2023 (виникнення права на компенсацію набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/7275/23) по 08.03.2024 (дата фактичної виплати заборгованості). Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення з 17.11.2023 (виникнення права на компенсацію набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/7275/23) по 08.03.2024 (дата фактичної виплати заборгованості). В частині інших позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року по справі №520/11935/24 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за час проходження служби з 01.02.2020 року по 25.03.2022 року.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 р. по справі № 520/11935/24 в частині задоволення позову та відмовити у повному обсязі в задоволені апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Пунктом 3 ч.2 ст.304 КАС України передбачено, що відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.
Водночас, незгода з прийнятим рішенням суду реалізовується у спосіб подання апеляційної скарги за формою та в строки, що встановлені статтями 295 та 296 КАС України.
Оскільки відповідачем не реалізовано своє право на подання апеляційної скарги, вимоги відповідача про прийняття нового рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, судом не розглядаються.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т. ч. копію апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.02.2020 по 25.03.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2022 р. №85 ОСОБА_1 з 25.03.2022 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Вважаючи, що відповідач протиправно здійснював виплату грошового забезпечення з 01.02.2020 по 25.03.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, замість використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 за статтями 7 Законів України" Про Державний бюджет України" №294-ІХ, №1082-ІХ, №1928-ІХ, позивач звернувся до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 у справі №520/7275/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.02.2020 року по 25.03.2022 року перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року відповідно, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане рішення набрало законної сили 17.11.2023.
На виконання Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 у справі №520/7275/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023 відповідачем позивачу 08.03.2024 нараховано та виплачено перерахунок грошового забезпечення, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та не заперечується сторонами у справі.
Між тим, відповідачем позивачу ненараховано та невиплачено компенсацію втрати частини доходів.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності вйськової частини щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення з 17.11.2023 (виникнення права на компенсацію набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/7275/23) по 08.03.2024 (дата фактичної виплати заборгованості).
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення з 17.11.2023 (виникнення права на компенсацію набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/7275/23) по 08.03.2024 (дата фактичної виплати заборгованості).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснювати нарахування та виплату позивачеві компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати належного грошового забезпечення з 01.02.2020, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на компенсацію втрати частини доходу з моменту набрання законної сили рішенням у справі №520/7275/23.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Так, пунктом Порядку №159 визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Постановою Верховного Судом у справі №560/8194/20 від 02.04.2024 висловлено правову позицію суть якої полягає в тому, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органами у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Крім того, умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, від 12.09.2024 року у справі №240/18489/23, від 12.09.2024 року у справі №400/5837/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Судом встановлено, що виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 у справі №520/7275/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023, відповідачем 08.03.2024 нараховано та виплачено перерахунок грошового забезпечення позивачу, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача та не заперечується сторонами у справі.
Таким чином, позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок затримки виплати грошового забезпечення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченогоа виконання рішення суду у справі №520/7275/23.
При цьому, встановлюючи право позивача на нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, суд першої інстанції дійшов висновку, що таке право виникло з 17.11.2023 (набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/7275/23).
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки, як зазначено вище, саме рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 у справі №520/7275/23, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2023, визначено дату, з якої відповідач повинен виплачувати позивачу грошове забезпечення в належному розмірі - 01.02.2020, тому саме ця дата і є початком періоду, з якого потрібно обраховувати порушення термінів виплати.
Разом з тим, кінцевою датою нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення є 08.03.2024 (дата фактичної виплати заборгованості по грошовому забезпеченню), що правомірно враховано судом першої інстанції.
За цим, доводи апеляційної скарги позивача про те, що період, за який позивачу має бути виплачено компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення починається з 01.02.2020 (дата, з якої розпочато нарахування та виплату грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 520/7275/23) по 08.03.2024 (дата остаточного розрахунку), приймаються колегією суддів в якості належних.
Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення з 01.02.2020 по 16.11.2023, дійшов помилкового висновку, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з частковим скасуванням рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
При цьому, зазначення в резолютивній частині рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, а не Військової частини НОМЕР_1 , як зазначено судом в описовій частині рішення, є фактично опискою, яка не має наслідком скасування такого рішення в апеляційному порядку, а підлягає вирішенню шляхом подання відповідної заяви про виправлення такої описки в порядку ст.253 КАС України, враховуючи також те, що Військова частина НОМЕР_2 не є стороною у даній справі.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, з частковим скасуванням рішення суду.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 по справі № 520/11935/24 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення з 01.02.2020 по 16.11.2023 та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення з 01.02.2020 по 16.11.2023.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення з 01.02.2020 по 16.11.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати перерахунку грошового забезпечення з 01.02.2020 по 16.11.2023.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 по справі № 520/11935/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко