Віньковецький районний суд Хмельницької області
Справа № 680/152/25
Провадження № 2/670/164/25
(повне)
08 травня 2025 року селище Віньківці
Віньковецький районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Голуба О.Є.
за участю секретаря судового засідання Сікорської О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Віньківці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий виклад позовних вимог.
21.03.2025 відповідно до ухвали Новоушицького районного суду від 03.03.2025 до Віньковецького районного суду Хмельницької області передано справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому представник позивача просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №329326172 від 16.12.2021 у розмірі 50257,67 грн та судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.12.2021 між відповідачкою та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» шляхом обміну електронними повідомленнями укладено договір кредитної лінії № 329326172 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Відповідно до п.1.1 договору кредитодавець надав позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту від 2000,00 до 50 000,00 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язалася повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту. Строк дії Договору, відповідно до п.1.7. становить 5 років.
ТОВ « МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов'язання за кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти.
Згідно із Розрахунком заборгованості позичальником за строк дії договору використано кредитний ліміт (отримано кошти) у розмірі 10332,71 грн.
Відповідач здійснювала часткові оплати в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 329326172 від 16.12.2021, шляхом здійснення платежів зазначених у розрахунку заборгованості за кредитним договором. Сплачуючи кредит відповідач вчинила конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору.
28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 329326172 від 16.12.2021 перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».
02.05.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» було укладено договір факторингу №02/0524-01/01.02-11/24, відповідно до умов якого, клієнт зобов'язується відступити (передати) фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги до цього договору, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.
Відповідно до додатку 1 - Реєстру боржників до договору факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24 від 02.05.2024, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги складала: 50257,67 грн.
Відповідач на користь нового кредитора жодних платежів станом на дату подання позовної заяви не здійснювала, тому станом на дату складання позовної заяви заборгованість за договором № 329326172 від 09.12.2021 становить 50257,67 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 9981,72 грн та заборгованості по відсотках - 40275,95 грн.
Рух справи в суді та позиція сторін у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2025 для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Голуба О.Є.
Ухвалою суду від 26.03.2025 відкрито провадження у цивільній справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Представник позивача в судові засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, при подачі позову заявив клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти заочного винесення рішення не заперечують (а.с. 61).
Відповідач в судове засідання не з'явилася, належним чином повідомлялася судом про розгляд даного провадження у встановленому законом порядку, шляхом направлення судом поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання. Клопотань до суду про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та відзиву на позовну заяву не надходило.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові № 755/4829/23, провадження № 61-73 св 24 від 13.05.2024 року, згідно якої вказано, що: «суд зробив правильний висновок, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України)».
Згідно з ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Враховуючи пункт 4 частини 8 статті 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Разом з цим, згідно ч. 4 ст.12ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надала до суду відзив на позовну заяву, тому суд на підставі ч. 8 ст.178ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 08.05.2025 постановлено проводити заочний розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив такі обставини та дійшов таких висновків.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
16.12.2021 між відповідачем та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» укладено договір кредитної лінії № 329326172, за яким кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі від 2000,00 до 50000,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності. (а.с.8а-11а).
Згідно п.1.7. договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п'яти) років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У разі якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору жодна з сторін не повідомить іншу сторону про бажання розірвати договір, його дія продовжується кожен раз на той самий строк, але не небільші ніж три рази.
Згідно п. 1.9. договору основна сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору, в порядку передбаченому п.1.7. Договору; у випадку дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 2.1.1.7 Договору.
Згідно п. 1.10. нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику (здійснення першого та наступних траншів) та до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, в наступних розмірах:
-або 730% річних від суми наданого кредиту, що становить 2% за кожен день користування кредитом («Базова процентна ставка»);
-або 361,35% річних від суми наданого кредиту, що становить 0,99% за кожен день користування кредитом («Дисконтна процентна ставка»), у разі якщо позичальником здійснено обов'язковий платіж за попередній місяць. На період від дати отримання першого траншу за договором до останнього дня місяця в якому отриманий перший транш за договором нарахування процентів здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 178,85% річних від суми наданого кредиту, що становить 0,49% за кожен день користування Кредитом.
Згідно п. 1.15. договору проценти за користування кредитом, в розмірі визначеному п.1.10. Договору, нараховується на суму кредиту, яка фактично знаходиться в користуванні у позичальника, до моменту повного повернення суми наданого кредиту.
Згідно п. 1.17. договору орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору та всі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту наведено в паспорті споживчого кредиту, що є невід'ємним додатком до цього договору. Сторони погодили, що у зв'язку з наданням кредиту у формі кредитної лінії та на підставі п.10 ч.1 ст.12 ЗУ «Про споживче кредитування» графік платежів по договору не надається.
Договір укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 2FGR2J78, однак в матеріалах справи відсутня довідка про ідентифікацію.
Згідно паспорту споживчого кредиту продукту «ВЕОКАРД» до договору №329326172 від 16.12.2021 кредит видається шляхом перерахування грошових коштів за реквізитами платіжної картки позичальника, випущеної йому банком в рамках продукту ВЕОКАРД. Видача кредиту відбувається траншами, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий банком в рамках продукту ВЕОКАРД, суми кредиту в розмірі еквівалентній сумі кожної авторизованої операції в рамках погодженого кредитного ліміту (а.с.7-8).
Відповідно до заявки на отримання грошових коштів в кредит від 15.12.2021 сума кредиту 10000,00 грн, яка має бути перерахована на картку позичальника 4425 XXXX XXXX 9626, строк кредиту 1826 (а.с.12).
Матеріали справи також містять копію Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «ВЕОКАРД» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» в редакції 03 грудня 2021 року (а.с.13-17а).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №32932617220211215220444 від 15.12.2021, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» станом на 27.06.2023 становила 50257,67 грн, з яких: 9 981,72 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40 275,95 грн - заборгованість за відсотками (а.с.18-23а).
28.11.2018 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» укладено договір факторингу № 28/1118-01 (а.с. 25-30), а також 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 - додаткові угоди до договору факторингу №28/1118-01 відповідно № 26, 27, 31, 32 якими продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 та 31.12.2024 (а.с. 30а-37).
В додаткові угоді №26 від 31.12.2020 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31.12.2021, договір факторингу викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №№ 28/1118-01 (а.с.30а-35).
Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 237 від 27.06.2023 до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №329326172 від 15.12.2021 на суму 50 257,67 грн (а.с.38-39).
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №32932617220211215220444 від 15.12.2021, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» станом на 27.06.2023 становила 50257,67 грн, з яких: 9 981,72 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40 275,95 грн - заборгованість за відсотками (а.с.24).
В подальшому, 02 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24, до позивача перейшло право грошової вимоги за декількома кредитними договорами (а.с.40-46).
Однак відповідно до наданого до позовної заяви Реєстру прав вимоги № 1 від 02.05.2024 не вбачається, що до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги саме до відповідача ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №329326172 від 16.12.2021 на суму 50 257,67 грн (а.с.48). Натомість, відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 1 від 02.05.2024 до ТОВ «СВЕА ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №329326172 від 15.12.2021 на суму 50 257,67 грн (а.с.49).
Застосоване судом законодавство.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням (ст.610 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, якою регламентовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Також, відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Висновки суду.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» жодних платежів станом на дату подання позовної заяви не здійснювала, а тому станом на дату складання позовної заяви загальна заборгованість за договором №329326172 від 16.12.2021 становить 50 257,67 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9 981,72 грн та заборгованість за відсотками - 40 275,95 грн.
Однак суд вважає вищевказані доводи позивача не доведеними, з огляду на таке.
Відповідно до вимог чинного законодавства метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Позивач в позовній заяві зазначає, що 16.12.2021 між ТОВ « МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії №329326172 в електронній формі за допомогою одноразового ідентифікатора, який використовується як електронний підпис.
Водночас позивачем не надано суду доказів, зокрема довідки про здійснення ідентифікації фізичної особи, а також матеріали справи не містять підтвердження того, що відповідачці був надісланий одноразовий ідентифікатор, який використовується як електронний підпис.
Також матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував, що первісний кредитор ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виконало передбачений кредитним договором обов'язок надати відповідачці кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту від 2000,00 грн до 50000,00 грн.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Окрім того, варто зазначити, що як вбачається з умов п.1.7. вищезазначеного кредитного договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п'яти) років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У разі якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору жодна з сторін не повідомить іншу сторону про бажання розірвати договір, його дія продовжується кожен раз на той самий строк, але не небільші ніж три рази.
Згідно з п. 2.1.1.7 Договору, передбачено, що кредитор має право достроково припинити дію договору у разі прострочення позичальником оплати нарахованих процентів хоча б на один календарний день, шляхом повідомлення про це позичальника в порядку передбаченому внутрішніми правилами надання фінансових послуг кредитодавця та цим Договором. При цьому договір вважається розірваним з моменту відправки кредитодавцем відповідного повідомлення.
Згідно Правил надання грошових коштів позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «ВЕОКАРД» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що містяться в матеріалах справи, клієнт має право протягом строку дії договору повертати кредит частково чи повністю, а також здійснювати авторизовані операції для отримання додаткових сум кредиту у розмірі кредитного ліміту (п.4.5 Правил) (а.с.13-17).
Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з даним позовом, який було направлено через систему Електронний суд, позивачем не надано доказів повідомлення відповідача про дострокове повернення кредиту та припинення дії договору, у переліку додатків до позовної заяви посилання на повідомлення (вимогу) відсутнє.
Беручи до уваги, що спірний кредитний договір є споживчим, кредитодавець (його правонаступник) мав виконати обов'язок щодо обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, встановлений частиною 4 статті 16 Закону України ««Про споживче кредитування».
Таким чином, суду також не надано доказів, що кредитодавець дотримався передбаченого зазначеним договором та законом обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, та відповідно, що ТОВ «Свеа Фінанс» набув право вимоги дострокового погашення всієї суми споживчого кредиту з позичальника.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 14.12.2022 № 347/832/16; від 19.10.2022 № 761/13847/15-ц; від 05.10.2022 № 607/122/15-ц; від 12.05.2022 № 202/5399/16-ц; від 03.05.2022 № 206/3466/18; від 14.04.2022 № 278/1646/15-ц; від 02.02.2022 № 755/11307/17; від 17.01.2022 № 1519/2-4141/11, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц.
З аналізу наведеного вбачається, що строк зазначеного позивачем договору №329326172 від 16.12.2021 ще не закінчився та в матеріалах справи відсутні докази його дострокового припинення.
Крім того, позивачем надано розрахунок заборгованості, який здійснював ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», в якому номер кредитного договору вказано як: 32932617220211215220444 від 15.12.2021, натомість договір, який згідно з твердженням позивача, укладений між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 є договір кредитної лінії №329326172 від 16.12.2021.
У розрахунку заборгованості, здійсненому ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» також номер кредитного договору вказано: 32932617220211215220444 від 15.12.2021.
З таких підстав, суд ставить під сумнів, що первинно укладений кредитний договір, на підставі яких у відповідачки виникли кредитні зобов'язання, та представлені суду розрахунки заборгованості за кредитними договором є пов'язаними та стосуються спірних правовідносин.
Тобто надані докази, суд вважає неналежними, оскільки вони не містять достатньої та належної інформації щодо кредитного договору №329326172 від 16.12.2021.
Аналіз встановлених судом обставин дає підстави для висновку, що ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» не набуло у встановленому законом та умовами договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 порядку статусу нового кредитора за кредитним договором №329326172, укладеним 16.12.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 , а отже не мало правових підстав для укладання 02.05.2024 договору факторингу №02/0524-01/01.02-11/24 з новим кредитором ТОВ «СВЕА ФІНАНС», яке в свою чергу не стало кінцевим власником правової вимоги про стягнення заборгованості за цим договором з відповідачки.
Доказів протилежного представником позивача суду не надано.
Крім того, суд звертає увагу, що надані позивачем розрахунки кредитної заборгованості не підтверджують умови кредитування та суму заборгованості за кредитним договором №329326172 від 16.12.2021, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення кредитора. Розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Відсутність в матеріалах справи належних первинних банківських документів не тільки позбавляє суд можливості перевірити факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит, але і перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстав та порядку нарахування відсотків за користування кредитом.
Отже, за відсутності інших доказів, розрахунки заборгованостей за договором №32932617220211215220444 від 15.12.2021, наявні в матеріалах справи, не можуть підтверджувати наявність у відповідача заборгованості перед позивачем.
Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 року у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).
Частиною 3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищенаведене, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог, тому позовні вимоги ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №329326172 від 16.12.2021 у розмірі 50 257,67 грн є необґрунтовані та безпідставні та задоволенню не підлягають.
Вирішення питання щодо судових витрат.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене вище понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають та залишаються за позивачем.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 2, 15, 509, 512, 514, 517, 526, 530, 536, 610-612, 625, 634, 1048, 1050, 1054, 1056-1, 1077, 1078 ЦК України 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 247, 258, 259, 279, 280-282, 288-289, 354-355 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», код ЄДРПОУ 37616221, адреса: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 6.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 13.05.2025.
Суддя О.Є. Голуб