Віньковецький районний суд Хмельницької області
Справа № 670/116/25
Провадження № 2/670/128/25
(повне)
08 травня 2025 року селище Віньківці
Віньковецький районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Голуба О.Є.
за участю секретаря судового засідання Сікорської В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Короткий виклад позовних вимог.
24.02.2025 до Віньковецького районного суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якій позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 43 529,07 грн, яка складається з тіла кредиту в розмірі 29 489,31 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 14 039,76 грн; судовий збір в розмірі 3028,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 9200,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.06.2020 між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 491026912, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит у сумі 29 749,15 грн, строк кредиту 48 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 39,90 % річних. Договір кредитної лінії укладено із відповідачем в електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного у письмовій формі та підписаний сторонами.
АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору у повному обсязі та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти у розмірі 29 749 грн 15 коп., однак позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість. Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 20.09.2021 загальний розмір заборгованості становив 43 529 грн 07 коп., яка складалась з тіла кредиту у розмірі 29 489 грн 31 коп. та заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 14 039 грн. 76 коп.
20.09.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія « ЕЛІТ ФІНАНС» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулось відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло статусу кредитора за кредитним договором № 491026912 від 09.06.2020 та згідно із розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» становить 43 529 грн 07 коп., тому представник позивача просить позов задовольнити та стягнути заборгованість з відповідача, а також стягнути судові витрати.
Рух справи в суді та позиція сторін.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025 для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Голуба О.Є.
Ухвалою суду від 27.02.2025 відкрито провадження у цивільній справі та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
21.03.2025 до суду надійшов відзив від представника відповідача - адвоката Тарадуди В'ячеслава Віталійовича, в якому він з довірителем позовні вимоги не визнають, заперечують проти їх задоволення та просять застосувати строки позовної давності.
Щодо процедури відступлення права вимоги, зазначив, що згідно ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Позивачем не наведено фактів саме письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, більше того, не надано будь-якого доказу направлення чи вручення відповідачеві такого повідомлення, а тому і відповідно відповідач не був зобов'язаний здійснювати будь-які платежі позивачу, а первісний кредитор не надав будь-яких доказів наявності чи відсутності заборгованості, тому позовні вимоги є безпідставними.
Щодо строків звернення до суду, вказав, що з позовної заяви вбачається, що лише 03.08.2020 року зафіксовано один платіж на суму 1260,00 грн. Тобто, 10.09.2020 визначено як дата наступного платежу за договором від 09.06.2020. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. За умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами до 10 числа кожного місяця. Тому просить суд застосувати строки позовної давності починаючи з 11.09.2020. Окрім того, просив суд відмовити в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони не є належно підтверджені документально (а.с.45-54).
08.04.2025 позивач подав до суду заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, зазначивши, що згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В даній справі строк перебігу позовної давності починається з дня виникнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити (а.с.63-65).
14.04.2025 представник відповідача в електронній формі через «Електронний кабінет» подав до суду додаткові пояснення у справі, де зазначив що звернення позивача до суду з позовом 12.02.2025, тобто після спливу строку, передбаченого ч. 1 ст. 257 ЦПК України, не відповідає критеріям розумного строку, адже з моменту виникнення права вимоги до відповідача з приводу виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, тобто 11.09.2020 і звернення позивача в суд із позовом, а саме 12.02.2025 пройшло біля 5 років, в той час, як строк позовної давності становить три роки. Позивачем жодних доказів існування з 2020 року об'єктивних, непереборних труднощів для звернення ним із позовом за захистом своїх прав щодо стягнення заборгованості за кредитним договором не надано та матеріали справи такого не містять. Як і не містять вимоги щодо поновлення чи продовження строків на звернення до суду. Позивач з 2020 року не тільки міг дізнатись про порушення його права, але і повинен був дізнатись про таке порушення і своєчасно, у межах трирічного строку позовної давності, звернутись до суду за захистом порушеного права, однак такий строк пропустив без поважних причин. (а.с.72-77).
Представник позивача в судові засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, 05.03.2025, 15.04.2025 подав до суду через підсистему «Електронний суд» заяви про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання не з'явився, належним чином повідомлявся судом про розгляд даного провадження у встановленому законом порядку. Клопотань до суду про розгляд справи за правилами загального позовного провадження не надходило.
Представник відповідача адвокат Тарадуда В.В. в судові засідання не з'явився, про день, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив такі обставини та дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 09 червня 2020 року ОСОБА_1 підписав оферту на укладання угоди про надання кредиту № 491026912, за умовами якої відповідач запропонував укласти АТ «Альфа-Банк» угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб (а.с. 34).
Підписом у оферті позичальник підтвердив, що він отримав акцепт угоди про надання споживчого кредиту № 491026912 від 09 червня 2020 року, а також усю інформацію про умови кредитування.
За умовами розділу 3 договору оферти та акцепту ОСОБА_1 надано безготівковий споживчий кредит для споживчих цілей на суму 29749 грн 15 коп., з фіксованою процентною ставкою 39,90 % річних на строк 48 місяців (а.с. 35).
Загальні витрати за кредитом становлять 30202 грн 51 коп.
Орієнтована загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 59951 грн 66 коп.
Реальна річна процентна ставка - 48,03 % річних (розділ 4 Договору) (а.с. 35).
Відповідачем також підписано додаток № 1 до Угоди про надання кредиту № 491026912 від 09 червня 2020 року, в якому запропоновано помісячний розрахунок погашення заборгованості за кредитом та зазначено реквізити для погашення заборгованості (а.с. 34).
Відповідно до меморіального ордеру № 855250 від 10.06.2020 ОСОБА_1 перераховано грошові кошти у сумі 29 749 грн 15 коп., де призначенням платежу зазначено надання кредиту за кредитним договором № 491026912 від 09.06.2020 (а.с. 8).
Рух коштів на рахунку відповідача підтверджується також банківськими виписками (а.с.17-22) та розрахунком заборгованості за кредитним договором №491026912 від 09.06.2020 (а.с. 23).
20.09.2021 між AT « Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 3, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача (а.с. 9-13).
Відповідно до виписки з Реєстру прав вимоги від 20.09.2021 ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача (а.с. 14), що також підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 20 вересня 2021 року до договору факторингу № 3 від 20.09.2021 (а.с. 15).
Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 09.06.2020, укладеним між AT «Альфа-Банк» та відповідачем.
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» станом на 20.09.2021 загальна сума заборгованості за кредитом становить 43529,07 грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 29 489,31 грн. та заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 14 039,76 грн (а.с. 23).
Розмір заборгованості є обгрунтованим і відповідачем та його представником відповідно до поданого відзиву на позов не оспорюється.
Застосоване судом законодавство.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду № 524/5556/19 від 12.01.2021 року, № 732/670/19 від 09.09.2020 року, № 404/502/18 від 23.03.2020 року, № 127/33824/19 від 07.10.2020 року, № 561/77/19 від 16.12.2020 року.
У ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Окремо суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсними. Натомість у відзиві на позов укладення договору не заперечується, як і не заперечується сума заборгованості.
З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Також, відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновки суду.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як вбачається з матеріалів справи, що підтверджується наявними у справі доказами, відповідачем ОСОБА_1 порушено умови зазначеного кредитного договору у частині своєчасного повернення кредиту, оскільки відповідачем не проводились платежі по договору, тому суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення із відповідача, як боржника, заборгованості за вказаним кредитним договором, що підтверджується наданими позивачем розрахунками, які долучено до матеріалів справи.
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
У свою чергу відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов'язань, які б спростовували суму заборгованості перед позивачем та позовні вимоги у цілому.
Щодо посилання представника відповідача на порушення процедури відступлення права вимоги, оскільки позивачем не наведено фактів саме письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, більше того, не надано будь-якого доказу направлення чи вручення відповідачеві такого повідомлення, а тому і відповідно відповідач не був зобов'язаний здійснювати будь-які платежі позивачу суд зазначає таке.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється беззгоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора.
Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання жодному з кредиторів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Дану позицію виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц. Аналогічний правовий висновок міститься постанови КЦС ВС від 6 лютого 2019 року у справі №361/2105/16-ц.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається представник відповідача, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Щодо твердження представника відповідача про пропуск строку звернення позивача до суду та застосування наслідків такого пропуску суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про всановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України: метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ набрав чинності 02.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричини коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенні, території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено, зокрема, Законом України Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06.02.2024 № 3564-ІХ , яким затверджено Указ Президента "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 05.02.2024 № 49/2024 та строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05:30 14.02.2024 на 90 діб, тобто до 14 травня 2024 року.
За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності за не виконання договору від 09.06.2020 припадав на запроваджений карантин до 30 червня 2023 року, а під час дії карантину строки, визначені статтею 257 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину, введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2024 року, який було неодноразово продовжено та який діє й на час розгляду, а перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану, тому період заборгованості відповідача не виходить за строки позовної давності.
Водночас суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року).
Отже беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував умови договору, у зв'язку із чим вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що позов підставний і підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати по справі.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції № 620 від 13.02.2025 року (а.с. 4) позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп.
З огляду на зазначене суд стягує з відповідача понесені позивачем витрати по оплаті судового збору у розмірі 3 028 грн 00 коп.
Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Згідно положень ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині позову міститься вимога про стягнення з відповідача 9 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:
- копію договору про надання правничої допомоги № 03-07/24 від 03.07.2024 року, укладеного адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» (а.с. 24-25);
- копію акту прийому-передачі наданих послуг від 15.07.2024 на загальну суму 9200 грн (а.с. 26);
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №9438/10 Литвиненко О.І. (а.с. 26а);
- платіжну інструкцію № 4949 від 01.10.2024 про оплату згідно договору № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 у розмірі 9 200,00 грн. (а.с. 28).
Суд бере до уваги те, що представник відповідача звернувся з клопотанням про відмову в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони не є належно підтверджені позивачем документально (а.с.45-49).
Окремо суд враховує правову позицію Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказану у додатковій постанові від 03.10.2024 року у справі № 357/8695/23, згідно якої для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.
Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, суд бере до уваги посилання представника відповідача, що наданий позивачем на виконання договору про надання правничої допомоги № 03-07/24 від 03.07.2024 року, укладеного адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» акт №1 від 15.07.2024 на суму 9200,00 грн також було надано як підтвердження наданих послуг у справі №333/9042/24 (провадження № 2/333/4626/24), яка розглядалася Комунарським районним судом міста Запоріжжя. Відповідно до ухваленого рішення від 23 грудня 2024 року Комунарський районний суд міста Запоріжжя встановив, що «на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 200 грн. позивач надав суду: договір про надання юридичних послуг № 03-07/24 від 03.07.2024, який був укладений між ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" та адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною, згідно якого виконавець надає замовнику послуги захисту прав та інтересів замовника під час розгляду судом будь-якої справи (а.с.30-31), акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, згідно якого виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги відповідно до додаткового договору № 03-07/24 про надання юридичних послуг від 03.07.2024 (з.б.а.с.31). Зазначений акт містить детальний опис робіт та час, витрачений на надання юридичних послуг. Згідно платіжної інструкції ТОВ "ФК " Еліт Фінанс" було здійснено оплату наданих адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною юридичних послуг (а.с.33)».
Також суд вважає за необхідне зазначити, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.
У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Дана позиція також висловлена в постанові КЦС ВС від 24.10.2024 №752/8103/13-ц (61-6892св23) та від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20.
Враховуючи наведене вище, судом, шляхом доступу до єдиного державного реєстру судових рішень, було виявлено ще декілька судових справ де стороною позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надавалися Договір про надання юридичних послуг між адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»» № 03-07/24 від 03.07.2024, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, платіжна інструкція №4949 від 01.10.2024 про оплату згідно договору № 03-07/24 від 03.07.2024 у розмірі 9200,00 грн.
Зокрема, відповідно до рішення від 25 грудня 2024 року ухваленого Жовтневим районним судом м. Харкова у справі №639/6935/24 (провадження №2/639/2030/24) суд встановив «у матеріалах справи наявний Договір про надання юридичних послуг між адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»» № 03-07/24 від 03.07.2024, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, платіжну інструкцію №4949 від 01.10.2024 про оплату згідно договору № 03-07/24 від 03.07.2024 у розмірі 9 200,00 грн. (а.с. 36-37,38,40)».
Відповідно до рішення від 23 грудня 2024 року Комунарського районного суду міста Запоріжжя у справі № 333/9278/24 (провадження № 2/333/4717/24) встановив «на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 200 грн. позивач надав суду: договір про надання юридичних послуг № 03-07/24 від 03.07.2024, який був укладений між ТОВ "ФК "Еліт Фінанс" та адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною, згідно якого виконавець надає замовнику послуги захисту прав та інтересів замовника під час розгляду судом будь-якої справи (а.с.30-31), акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, згідно якого виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги відповідно до додаткового договору № 03-07/24 про надання юридичних послуг від 03.07.2024 (а.с.32). Зазначений акт містить детальний опис робіт та час, витрачений на надання юридичних послуг. Згідно платіжної інструкції ТОВ "ФК " Еліт Фінанс" було здійснено оплату наданих адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною юридичних послуг (а.с.34)».
Відповідно до рішення від 29 квітня 2025 року м. Запоріжжя Жовтневого районного суду міста Запоріжжя у справі № 331/1870/25 (провадження № 2/331/1702/2025) суд встановив «на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір № 03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 р.; акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024 р.; платіжна інструкція № 4949 від 01.10.2024 р., згідно яких загальна сума витрат понесених позивачем на правничу допомогу складає 9 200,00 гривень. (а.с. 35-37)».
Відповідно до рішення від 19 грудня 2024 року Дружківського міського суду Донецької області у справі № 229/7298/24 (провадження № 2/229/2264/2024) суд встановив «на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду було надано Договір №03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 р. який укладено між ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» та адвокатом Литвиненко О.І., Акт приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024 року, яким погоджено гонорар адвоката за первинну консультацію, правовий аналіз наявних документів у замовника по справі, підготовку позовні заяви у розмірі 9200,00 грн., підписання цього акту свідчить про відсутність претензій щодо обсягу, якості наданих послуг та вартості за надані послуги; платіжна інструкція №4949 від 01.10.2024 року згідно якої ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» здійснено оплату в розмірі 9200,00 грн. згідно договору №03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 року без ПДВ на рахунок Адвоката Литвиненко О.І.».
Враховуючи зазначене вище, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку відмовити позивачу в стягненні витрат на правничу професійну допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 207, 512, 514, 526, 610, 611, 626, 628, 638, 1054, 1055, 1077, ЦК України, ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 223, 263, 265, 274-276, 282, 352, 354-355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» 43529.09 грн (сорок три тисячі п'ятсот двадцять дев'ять гривень 09 копійок) заборгованості за кредитним договором б/н від 14.12.2018.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).
У задоволенні заяви позивача в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛІТ ФІНАНС», ЄДРПОУ 40340222, адреса місцезнаходження: 03035, м. Київ, вул. Солом'янська, 2.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 13.05.2025.
Суддя О.Є. Голуб