14 травня 2025 р. Справа № 120/1609/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
06.02.2025 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ? ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо оформлення позивачу довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.10.2024 про видачу такої довідки.
Також позивач просить суд скасувати рішення відповідача про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу та протокол від 08.10.2024 № 23.
Ухвалою суду від 26.02.2025 вказану позовну заяву залишено без руху, водночас позивачу встановлено 10-денний строк з дня вручення (отримання) копії ухвали для усунення виявлених судом недоліків, а саме надання суду доказів сплати судового збору та належно завірених копій доданих до позовної заяви документів.
11.03.2025 до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач заявив клопотання про його звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви. На підтримку клопотання зазначив, що його матеріальне становище не дозволяє йому сплатити судовий збір, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків від 09.03.2025 № F1419104. Водночас позивач надав пояснення щодо подання окремих доказів та завірення копій доданих до позовної заяви документів.
Ухвалою суду від 17.03.2025 клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволено та звільнено позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви. Цією ж ухвалою відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 . Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, хоча копія ухвали про відкриття провадження у справі була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" 18.03.2025, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою суду від 11.04.2025 з ІНФОРМАЦІЯ_3 витребувано додаткові докази, а саме:
- протокол від 08.10.2024 № 23 засідання комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, в частині, що стосується розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- заяву позивача від 01.10.2024 з додатками та усі інші документи, які стали підставою для прийняття рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки, оформленого повідомленням від 08.10.2024 № 23/228.
28.04.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Також надає відповідні документи, які були витребувані ухвалою суду від 11.04.2025.
Одночасно представником відповідача заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву та доказів і поновлення такого строку.
Ухвалою суду від 29.04.2025 вказане клопотання задоволено.
Інших заяв по суті справи, а також заяв (клопотань) від сторін не надійшло.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази суд встановив, що 01.10.2024 позивач подав відповідачу заяву про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", посилаючись на те, що він здобуває освіту магістра у Вінницькому національному технічному університеті з 01.09.2024 по 31.12.2025. До заяви було подано довідку здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Рішенням, оформленим протоколом № 23 від 08.10.2024, у наданні відстрочки через неподання військово-облікового документу.
Зазначене рішення відповідача є предметом оскарження за цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі ? Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі ? Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі ? підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі ? Закон № 3543-XII в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Водночас підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.
Зокрема, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560 у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), яким, серед іншого, врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Так, відповідно до Додатку 5 вищезазначеного Порядку документами, які підтверджують право на відстрочку за пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Отже, положення Постанови № 560 уточнюють, які документи мають бути подані військовозобов'язаним для реалізації права на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-XII.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.10.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", посилаючись на те, що він здобуває освіту магістра у Вінницькому національному технічному університеті з 01.09.2024 по 31.12.2025. Водночас до заяви позивач додав довідку здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Рішенням, оформленим протоколом № 23 від 08.10.2024, відповідач відмовив у наданні відстрочки через неподання військово-облікового документу.
Позивач не погоджується із таким рішенням, вважаючи, що відповідно до переліку документів, визначеного додатком 5 до Порядку № 560, для підтвердження права на відстрочку за пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" достатньо подання довідки про здобувача освіти, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, і вимога про обов'язкове подання військово-облікового документа цим переліком не передбачена.
Оцінюючи вказані доводи позивача, суд зазначає, що відповідно до пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі ? Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань:
- ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб;
- оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
- розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі ? Порядок № 1487).
Згідно з пунктом 20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Отже, рішення (видача довідок, внесення відміток та записів у військово-облікові документи) органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, приймаються щодо громадян України (призовників, військовозобов'язаних), які перебувають на військовому обліку у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та підпорядкованих відділах.
Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого 16.05.2024 постановою Кабінету Міністрів України № 559 (далі ? Порядок № 559), військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 "Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа".
За змістом пункту 2 Порядку № 559 військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі ? засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі ?- Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі ? на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559.
Як зазначено у пункті 14 Порядку № 559, військово-обліковий документ на бланку видається (замінюється) за письмовою заявою громадянина України районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки або його відділом (відповідним органом СБУ, підрозділом розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку у випадках: взяття громадянина на військовий облік як призовника, військовозобов'язаного або резервіста; якщо призовник, який перебував на військовому обліку до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559, не отримував посвідчення призовника, а військовозобов'язаний та резервіст ? військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військового квитка офіцера запасу або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного; зміни категорії щодо військового обов'язку; відсутності місця для внесення змін; невідповідності відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, зазначеним у пункті 3 цього Порядку; втрати (зіпсування); виявлення бажання змінити військово-обліковий документ, який був виданий до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559.
У матеріалах справи відсутній військово-обліковий документ на ім'я позивача (військовий квиток, тимчасове посвідченні військовозобов'язаного), який, у свою чергу, визначає належність позивача до військовозобов'язаних осіб та підтверджує факт його перебування на військовому обліку саме у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вказаний документ не наданий ані позивачем, ані відповідачем.
Разом з тим суд зауважує, що порушення військовозобов'язаним правил військового обліку може мати наслідком притягнення його до певного виду відповідальності, встановленої законом, однак відповідно до вимог чинного законодавства не вважається самостійною підставою для відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Суд повторює, що нормами Постанови № 560 визначено перелік документів, які мають бути подані військовозобов'язаним для вирішення питання щодо надання відстрочки від призову під час мобілізації з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII.
Таким чином, оскільки позивач дотримався відповідних вимог, а відповідач не надав суду обґрунтованих заперечень щодо наявності у позивача статусу військовозобов'язаного, суд схиляється до висновку, що у цьому разі відсутність військово-облікового документа на момент звернення із заявою про оформлення відстрочки не є достатньою підставою для розгляду такої заяви по суті та відмови у її задоволенні.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 в частині скасування оскаржуваного рішення відповідача, оформленого протоколом Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 № 23 від 08.10.2024, підлягає задоволенню.
Згідно з пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, п. 25, суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент в цілях виконання зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наявних у справі доказів суд доходить висновку, що відповідач неналежно розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняв передчасне і протиправне рішення, яким відмовив позивачу у реалізації такого права.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про надання позивачу відстрочки вважається незакінченою і відповідач, реалізуючи свої повноваження на підставі законодавства, повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти обґрунтоване рішення по суті питання з урахуванням висновків суду.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень ст.ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково, обравши належний спосіб захисту його порушених прав у спірних правовідносинах, з урахуванням встановлених у справі обставин.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене у формі протоколу № 23 від 08.10.2024, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі Комісії з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з урахуванням правової оцінки, наданої судом за результатами розгляду цієї справи повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Повне рішення суду складено 14.05.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович