Провадження № 22-ц/803/5597/25 Справа № 215/7257/24 Суддя у 1-й інстанції - Науменко Я. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
13 травня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 215/7257/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Науменко Я.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 березня 2025 року, -
У листопаді 2024 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» (надалі - АТ «ТАСКОМБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачці ОСОБА_1 , відповідно до Договору №19678746_RESTRUCT від 10.05.2023, було надано кредит готівкою на власні потреби у розмірі 124 289,65 грн., шляхом перерахування на поточний рахунок відповідачки, зі строком кредитування 60 місяців, розміром процентної ставки за користування кредитом 0,01 % річних, комісією за обслуговування кредитної заборгованості 2,9 %.
У зв'язку з порушенням відповідачкою зобов'язань за кредитним договором, станом на 05.11.2024, виникла заборгованість у розмірі 161 469,51 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту - 112 763,94 грн., заборгованість по процентах - 48 705,57 грн., яку позивач просить стягнути з відповідачки на його користь, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Заочним рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором №19678746_RESTRUCT від 10 травня 2023 року у розмірі 112 763 гривні 94 копійки, а також сплачені при подачі позову судові витрати - 1 691 гривня 56 копійок судового збору, а всього 114 455 гривень 50 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач АТ «ТАСКОМБАНК» просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні нарахованих процентів та задовільнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне з?ясування судом обставин справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка ОСОБА_1 погодилась на умови кредитування, підписавши кредитний договір №19678746_RESTRUCT від 10 травня 2023 року, однак не виконує його умови належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої підтверджено розрахунками позивача. Вказує на те, що Законом не передбачено будь-яких вимог до розрахунку заборгованості, що надається до позовної заяви про стягнення коштів. Позивачем надано розрахунок заборгованості, інформації з якого більш ніж достатньо для прийняття обґрунтованого рішення. Розрахунок заборгованості містить заборгованість за залишками по кредиту, періоди, відсоткової ставки та суми нарахування відсотків, як щорічних, так і місячних, за користування кредитним коштами, данні про абсолютну відсутність сплат за кредитним договором.
Посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14- 131цс19), про те, що відповідачка не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді Заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, не може бути взято до уваги, оскільки відповідачка погашала заборгованість та погоджувалась із умовами кредитування, запропонованими АТ «ТАСКОМБАНК». Отже, ключовим моментом, який упустив суд першої інстанції є те, що відповідачка у даній справі сплачувала проценти, які залишалися незмінними для неї протягом всього періоду користування кредитними коштами та були погоджені нею, оскільки вона виконувала умови кредитування. За таких обставин, суд першої інстанції допустився помилки відмовивши у задоволенні позову в частині нарахованих процентів в розмірі 48 705,57 грн. Крім цього, зазначає, що кредитний договір не розірваний, не змінений, не визнаний судом недійсним, а тому повинен виконуватись його сторонами в силу ст. 204 ЦК України.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 112 763 гривні 94 копійки учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами на суму 48 705,57 грн.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов'язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 10.05.2023 між АТ «ТАСКОМБАНК» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено Заяву-договір про надання кередиту №19678746_RESTRUCT, відповідно до розділу 1 якого позичальниці було надано кредит на наступних умовах: дата надання /видачі кредиту 10.05.2023, сума кредиту 124 289,65 грн., шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача № НОМЕР_1 ; строк, на який надається кредит - 60 місяців (з 10.05.2023 по 10.05.2028); проценти за користування кредитом: 0,001 %; комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості, база розрахунку, порядок обчислення та сплати) - 2,9 % щомісячно (а.с.16).
Відповідно до п. 1.10 договору банк на умовах цієї Заяви-договору зобов'язується надати Позичальнику споживчий кредит «Врегулювання кредитної заборгованості» (далі - Кредит або кредитні кошти), а Позичальник (споживач) зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та інші платежі на умовах, встановлених цією Заявою-договором. Кредит надається на рефінансування заборгованості Позичальника в АТ «ТАСКОМБАНК» в сумі 124 289,65 грн., шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «ТАСКОМБАНК». Протягом строку дії Заяви-договору розміри процентів та комісій залишаються незмінними (а.с.17).
Згідно з п. 1.11 Договору, цією Заявою-договором Позичальник доручає Банку проведення дебетового переказу коштів для погашення заборгованості за кредитним договором №8205699166 від 29.10.2021 у сумі 124 289,65 грн, з поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «ТАСКОМБАНК», на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «ТАСКОМБАНК». Згода дебетування рахунку Позичальника (споживача) за цим пунктом Заяви-договору є безвідкличною (а.с.17).
03.06.2024 АТ «ТАСКОМБАНК» звернулося до ОСОБА_2 з повідомленням-вимогою про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів, заборгованість по яким, станом на 31.05.2024, становить: 104 659,40 грн. - основного боргу; 0,09 грн. - строкової заборгованості за відсотками; 8 104,54 грн. - простроченого боргу; 0,46 грн. - простроченої заборгованості за процентами; 27 078,20 грн. - простроченої комісії; 3 604,40 грн. - строкової комісії (а.с.12).
Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 05.11.2024, обліковується заборгованість у розмірі 161 469,51 грн., з якої: 112 763,94 грн. - основного боргу, 48 705,57 грн. - заборгованість за процентами (а.с.35).
Задовольняючи позовні вимоги частково та відмовляючи у стягненні заборгованості по процентам, які по суті є комісією за обслуговування кредиту, суд першої інстанції вважав, що банк провів розрахунок заборгованості відповідачки, включивши суми сплачені в рахунок погашення комісійних, при цьому не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і їх погодження зі споживачкою при укладенні договору, а тому обов'язок позичальниці щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемним відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави(частина перша ст. 2 ЦПК України).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21).
У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначено, що згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язанні «за обслуговування кредиту», передбачена в п. 1.4 заяви-договору про надання споживчого кредиту №19678746_RESTRUCT від 10 травня 2023 року та зазначена в додатку 1 кредитного договору «Графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит №19678746_RESTRUCT, 10.05.2023» (колонка 7 графіка). Розмір комісії «за обслуговування кредитної заборгованості» складає з 10 травня 2023 року по 10 січня 2028 року по 3 604,40 грн. щомісячно (а. с. 24-25), а твердження позивача про те, що вказані кошти є процентами за користування креджитними коштами колегією суддів не приймаються.
При цьому, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.4 заяви-договору про надання споживчого кредиту №19678746_RESTRUCT від 10 травня 2023 року, щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати комісію за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Подібні висновки викладені у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Викладеним вище, доводи апеляційної скарги спростовуються повністю.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
На переконання апеляційного суду, позивач АТ «ТАСКОМБАНК» не довів факту надання відповідачці ОСОБА_1 додаткових послуг з обслуговування кредиту, за які може бути стягнута окрема плата (комісія). При цьому, дії банку, пов'язані з веденням кредитної лінії чи касово-розрахунковим обслуговуванням, не можуть розглядатися як «додаткові послуги», оскільки є невід'ємною складовою банківського обслуговування, що здійснюється з ініціативи банку для забезпечення належної якості надання фінансових послуг та їх зворотності.
Банк дійсно може самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, однак лише у випадках коли це не суперечить чинному законодавству.
При цьому, щомісячна комісія за обслуговування кредиту не є процентами за користування кредитними коштами та не може використовуватися як механізм подвійного стягнення плати за кредит.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.
Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна протии України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Вирішуючи питання судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що оскільки апеляційна скарга АТ «ТАСКОМБАНК» задоволенню не підлягає, понесені банком в суді апеляційної інстанції судові витрати слід залишити за ним.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 13 травня 2025 року.
Головуючий:
Судді: