01 травня 2025 року
м. Київ
справа № 344/24485/23
провадження № 51-5586 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023091010003062, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Маркова Чортківського району Тернопільської області та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 березня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком суду, 24 вересня 2023 року приблизно о 22:20 ОСОБА_8 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, що значно знижує реакцію і унеможливлює здатність належним чином реагувати на зміну дорожньої обстановки, керуючи технічно справним автомобілем марки «Vollkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Надрічна зі сторони перехрестя вул. Вовчинецька-Івасюка-Надрічна в напрямку вул. Максимовича в м. Івано-Франківську, порушуючи вимоги п.п. 2.3 (б, д), 2.9 (а), 12.1, 12.3, 1.10 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) не урахував дорожню обстановку, яка склалася, та не обрав безпечної швидкості руху транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, з моменту виникнення перешкоди для руху своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, унаслідок чого вчинив наїзд на ОСОБА_9 , який рухався в правій смузі руху, прямолінійно у попутному напрямку, на електричному самокаті марки «Е- wings».
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечними для життя в момент спричинення.
Івано-Франківський апеляційний суд вироком від 23 жовтня 2024 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_6 залишив без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково.
Вирок Івано-Франківського міського суду від 12 березня 2024 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасував. Призначив ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 286-1 ККУкраїни у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які є аналогічними, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, на їх думку, призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просять скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.
На обґрунтування вимог захисники зазначають, що апеляційний суд безпідставно не застосував положення ст. 69 КК України та проігнорував ряд пом'якшуючих обставин, які були встановлені під час судового розгляду, а саме активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, визнання вини, щире каяття, повне відшкодування потерпілому завданої шкоди, відсутність у потерпілого будь-яких претензій, вчинення злочину вперше в молодому віці, наявність на утриманні малолітнього сина. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено. Вказують, що кримінальне правопорушення ОСОБА_8 вчинив з необережності, а не умисно, останній не мав наміру завдавати шкоди потерпілому, і його дії не були спрямовані на порушення громадського порядку чи свідоме нехтування законом. На їх думку, призначення покарання підзахисному у виді позбавлення волі не є необхідним у даній справі. Посилаються на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки досудової доповіді центру пробації, у якій зазначалося, що обвинувачений має середній рівень ризику вчинення повторного правопорушення і середній рівень суспільної небезпеки та містилася рекомендація про те, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення чи обмеження волі. Вважають, що застосування штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами на 5 років відповідало не лише тяжкості вчиненому кримінальному правопорушенню, а й характеристикам особи обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційні скарги сторони захисту необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію прокурора, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Висновок суду про доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286-1 КК України в касаційних скаргах не оспорюється.
У касаційних скаргах захисники вказують на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції, яке полягає в безпідставному не застосуванні до ОСОБА_8 положень ст. 69 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість.
Однак така позиція захисників є необґрунтованою з огляду на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Однією з обов'язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання.
Верховний Суд звертає увагу, що під час застосування ст. 69 КК України слід встановити не лише наявність двох і більше пом'якшуючих покарання обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Приписи ст. 69 КК України про призначення винуватій особі більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках.
Тобто, для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.
Проте, в будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
За матеріалами провадження, суд першої інстанції в ході призначення покарання ОСОБА_8 урахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, фактичні обставини та характер вчиненого злочинного діяння та відношення обвинуваченого до скоєного та призначив засудженому покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційними скаргами захисників, визнав необґрунтованим рішення суду першої інстанції про застосування ст. 69 КК України та дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання не відповідає вимогам закону.
На думку колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд, взявши до уваги вік обвинуваченого, відсутність судимостей, щире каяття, відсутність претензій з боку потерпілого, критичне ставлення обвинуваченого до вчиненого злочину, не зазначив яким чином визнані судом у вироку обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та перебувають в такому співвідношенні одна з одною, щоб можна було впевнено стверджувати про доцільність призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з положеннями статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок стосовно ОСОБА_8 , дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.
Під час призначення покарання суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, який є тяжким, також урахував відсутність претензій з боку потерпілого, критичне ставлення обвинуваченого до вчиненого злочину, наявність на утриманні малолітньої дитини та обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття.
Суд апеляційної інстанції, зваживши на зазначені обставини в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства та вказав, що останньому слід призначити покарання у виді реального позбавлення волі в мінімальному розмірі санкції, передбаченої ч. 2 ст. 286-1 КК України. Саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Таке покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Тому Суд не вбачає правових підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість.
Твердження захисників про те, що при призначенні ОСОБА_8 покарання суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував досудову доповідь органу пробації, у якій зазначено, що виправлення обвинуваченого можливе без позбавлення чи обмеження волі, є необґрунтованими.
У розумінні статей 314, 314-1 КПК України досудова доповідь представника персоналу органу пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про строк чи розмір покарання та має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати виходячи із своїх дискреційних повноважень.
Отже, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у статтях 50, 65 КК України.
Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, є законним та обґрунтованим.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, підстави для задоволення касаційних скарг захисників відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3