01 травня 2025 року
м. Київ
справа № 541/2/24
провадження № 51-5487км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 червня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170550000969, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 червня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням на нього відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком суду, 05 серпня 2023 року приблизно об 11:31 ОСОБА_6 , перебуваючи на пірсі біля річки Хорол у с. Білики Миргородського району Полтавської області, в умовах воєнного стану, умисно, шляхом вільного доступу, таємно викрав сумку з особистими речами ОСОБА_8 , а саме: мобільним телефоном ТМ «iPhone 7» та грошовими коштами у сумі 15 000 грн та іншими особистими речами, які не представляють матеріальної цінності для потерпілого, чим заподіяв потерпілому майнову шкоду на загальну суму 18500 грн.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить передати кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду та скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_6 , а кримінальне провадження закрити у зв'язку з відсутністю у діях її підзахисного складу кримінального правопорушення та не встановлення достатніх доказів для доведення його винуватості в суді та вичерпанням можливості їх отримання.
На обґрунтування вимог захисник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було здобуто належних та допустимих доказів, що підтверджують наявність складу злочину в діях ОСОБА_6 , а також належних та допустимих доказів щодо вчинення крадіжки в умовах дії воєнного або надзвичайного стану, оскільки в судовому засіданні було встановлено зі слів потерпілого, свідків та обвинуваченого, що 05 серпня 2023 року в с. Білики Миргородського району Полтавської області не відбувалось будь-яких бойових дій, адже дану ознаку законодавець пов'язує не просто на час запровадження правового режиму воєнного стану в Україні, а саме щодо місць вогневого ураження та тимчасової окупації. Стверджує, що стороною обвинувачення не доведено та не спростовано твердження ОСОБА_6 про відсутність умислу та мотиву на вчинення крадіжки чужого майна, а судами не отримано доказів протилежного, але постановлено обвинувальний вирок на підставі припущень та недопустимих доказів. Також судами не отримано належних і допустимих доказів про спрямування умислу ОСОБА_6 на таємне викрадення чужого майна. Захисник вважає, що вказана ознака об'єктивної сторони кримінального правопорушення є не доведеною, а також не доведений і належний предмет злочину, яким має виступати чуже майно, тобто майно, яке усвідомлено для крадія перебуває у власності певної особи. Вказує, що її підзахиснийне усвідомлював, у чиїй власності перебувала сумка та після встановлення її власника хотів повернути втрачене майно. Це підтверджує також факт невикористання обвинуваченим банківських карток та показання потерпілого, відповідно до яких з його сумки нічого не зникло. Вважає, що висновок товарознавчої експертизи від 13 жовтня 2023 року є недопустимим доказом, оскільки телефон і матеріали кримінального провадження на дослідження не направлялися, а експерта не було попереджено про кримінальну відповідальність. Сторона захисту не погоджується з визначеною вартістю мобільного телефону. Також є недопустимим доказом записи з відеокамер, оскільки вони отримані в порушення п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України, так як власник домоволодіння зазначені записи нікому не надавав, а ОСОБА_9 помилково зазначено власником домоволодіння. Зазначає, що надані відеозаписи на СД-диску, надіслані на запит прокурора від 22 вересня 2023 року, отримані з порушенням прав людини, оскільки у матеріалах справи відсутній дозвіл від уповноважених органів на їх використання, що є порушенням прав ОСОБА_6 . Крім того, дата на відеозаписі не відповідає даті події. Захисник вказує, що стороною обвинувачення не підтверджено належними та допустимими доказами суму викрадених у потерпілого коштів, оскільки сума, надана на огляд працівникам правоохоронного органу, є меншою (1800 грн), ніж зазначив потерпілий (15000 грн). Вважає, що акт перегляду публікації від 16 серпня 2023 року є недопустимим доказом, оскільки до вказаного акту не додано саму публікацію. Крім того, є недопустимим доказом і протокол огляду такої публікації від 13 грудня 2023 року. Також не встановлено, хто є власником сторінки, де було розміщено відповідну інформацію, та не визнано речовим доказом телефон, з якого було здійснено публікацію. Також вважає недопустимим доказом протокол огляду відеозапису від 19 жовтня 2023 року, що проводився без участі понятих. Крім того, у документі зазначено дату створення запису 07 та 11 серпня 2023 року, проте не зазначено, ким та в який спосіб вони створювалися. Також відповідна слідча дія була проведена за відсутності дозволу уповноважених органів на її проведення. З цих же підстав просить визнати недопустимими доказами протокол огляду відеозапису від 10 листопада 2023 року та постанову про визнання речовим доказом від цього ж числа. Вказує, що у протоколі огляду місця події від 06 серпня 2023 року відсутній підпис обвинуваченого, що є, на думку захисника, порушенням. Посилається на те, що досудове розслідування було проведено не уповноваженим органом, оскільки ОСОБА_6 був працівником правоохоронного органу та розслідування щодо нього мало проводитися органами ДБР з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого судового рішення.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити. При цьому захисник ОСОБА_7 уточнила свої вимоги та зазначила, що знімає своє клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
За ч. 2 ст. 438 КПК України у зв'язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один з основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Законність ухвали апеляційного суду - це її сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
Положеннями статей 370, 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Суд апеляційної інстанції при перегляді вироку зазначених приписів закону дотримався не в повній мірі.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Не погоджуючись із вказаним вироком, захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій, наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі, стверджувала про незаконність вироку щодо ОСОБА_6 через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, вказувала на неправильну оцінку доказів, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Захисник не погоджувалася з твердженнями місцевого суду про допустимість доказів, здобутих під час досудового розслідування, та доведеністю винуватості ОСОБА_6 встановленими в справі доказами. Просила кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 закрити у зв'язку з відсутністю в його діянні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
При цьому захисник в апеляційній скарзі звертала увагу на те, що ОСОБА_6 обвинувачувався у викраденні 15000 грн у потерпілого ОСОБА_8 , проте під час розгляду місцевим судом кримінального провадження стороною обвинувачення не було підтверджено про викрадення саме такої суми, а судом не доведено поза розумнім сумнівом такого обвинувачення. Захисник вказувала, що хоча потерпілий і говорив про те, що в сумці, під час її викрадення 05 серпня 2023 року, були гроші в сумі 15000 грн, однак наступного дня приніс сумку, в якій виявилося близько 2000 грн. Потерпілий повідомляв, що інші гроші він витратив, але не надав будь-яких доказів, які б підтверджували його слова. Також захисник у скарзі звертала увагу на те, що органом досудового розслідування сумка, що належить ОСОБА_8 , органом досудового розслідування не вилучалась, а під час проведеного 06 серпня 2023 року огляду було встановлено наявність тільки 1800 грн, проте ця сума не узгоджувалася з додатком до протоколу огляду від 06 серпня 2023 року, у якому міститься ксерокопія грошових купюр, яка в своїй сукупності становила 3600 грн.
Також захисник зазначала про те, що судом першої інстанції не надано оцінки щодо допустимості протоколу огляду публікації від 13 грудня 2023 року, оскільки слідчий під час огляду публікації в мережі «Фейсбук» не вказав, з якого пристрою було здійснено огляд і кому цей пристрій належить, з використанням якого програмного забезпечення відбувався такий огляд, також не зазначено, за допомогою якого способу був здійснений вхід на сторінку (з подоланням системи логічного захисту, чи без такого), які маніпуляції виконував слідчий, аби увійти на приватну сторінку.
У результаті перевірки в касаційному порядку зазначених доводів було встановлено, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , формально виклав у змісті ухвали наведені в ній доводи.
За змістом ухвали апеляційного суду вказані доводи належним чином не перевірено судом апеляційної інстанції, оскільки будь-яких обґрунтованих і достатніх мотивів на їх спростування у вказаному судовому рішенні не наведено.
Надання апеляційним судом обґрунтованих відповідей на ці доводи апеляційної скарги є важливим для вирішення питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Однак, як убачається з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції обмежився лише перерахуванням доказів, які були покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку.
Отже, апеляційний суд не дотримався в повній мірі вимог ст. 370, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України, оскільки свого рішення належним чином не вмотивував, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК України).
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення норм кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України свідчить про необхідність скасування ухвали апеляційного суду.
З урахуванням зазначеного вище, приймаючи до уваги, що колегія суддів позбавлена можливості надати оцінку доводам касаційної скарги в іншій частині, оскільки таку оцінку можливо надати після усунення зазначених недоліків, у зв'язку з чим касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України.
При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляційної скарги, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, із урахуванням усіх обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно вмотивованому процесуальному документі згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3