Справа № 308/13443/23
12.05.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні №11-кп/4806/160/25 за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 березня 2025 року,
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 березня 2025 року клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ОСОБА_7 - задоволено.
Продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначений ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 03.07.2024, обвинуваченим ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів - до 23 травня 2025 року включно без визначення розміру застави.
Задовольняючи клопотання прокурора й продовжуючи дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції вказав на тяжкість інкримінованих обвинуваченим злочинів, їх суспільну небезпечність, а також виходячи з сукупності обставин, що характеризують особи обвинувачених, суд прийшов до переконання, що інший більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, наведеним прокурором у клопотанні. Саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні. А тому клопотання прокурора є обґрунтованим та задовольнив його.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 просить ухвалу суду скасувати, як незаконну, постановити нову, якою клопотання прокурора задовольнити частково та продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі 242240 грн. з покладенням відповідних обов'язків, передбачених п. 1, 2, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 зазначає, що оскаржувана ухвала винесена з порушенням вимог закону. Зазначає, що сторона обвинувачення, стверджуючи про наявність ризиків, обмежився лише формальним їх переліком, проте жодних документальних підтверджень цьому не надав, матеріали кримінального провадження, які додані до клопотання, не містять прямих вказівок на те, що його підзахисний вчинив кримінальне правопорушення, яке йому інкримінується, вина не підтверджується зібраними досудовим розслідуванням матеріалами, а тому посилання прокурора є необґрунтованими. Просить суд, оскаржувану ухвалу суду скасувати та обрати ОСОБА_7 заставу.
До початку апеляційного розгляду від захисника-адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , надійшла заява про відмову від апеляційної скарги на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 березня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_5 у зв'язку з неактуальністю оскаржуваної ухвали суду. Разом з тим, просив заяву розглянути без його участі та без участі обвинуваченого ОСОБА_5 .
Судове провадження розглядається за відсутності учасників судового провадження, неявка яких з урахуванням положень ч. 4 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає його розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, доводи апеляційної скарги захисника-адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , а також доводи клопотання адвоката ОСОБА_6 про відклик апеляційної скарги, перевіривши матеріали контрольного провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 403 КПК України у разі відмови особи, яка подала апеляційну скаргу, від своїх вимог, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 403 КПК України, а також те, що особа, яка подала апеляційну скаргу відмовилася від апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 , підлягає закриттю.
При оцінці доводів апеляційної скарги захисника-адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прийнятті судового рішення, апеляційний суд бере до уваги приписи таких нормативно-правових актів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У відповідності до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Висновок суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів уважає належним чином вмотивованим, викладені у судовому рішенні висновки такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з матеріалами та обставинами кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги те, що ОСОБА_7 обвинувачується, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до особливо тяжких злочинів, за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років із конфіскацією майна.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 , його тяжкість, а також те, що судове провадження не закінчено, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі може ухилятися від явки до суду та не буде виконувати процесуальні рішення, а також перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Під час перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про те, що ризик переховування від суду обумовлюється серед іншого можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування обвинувачених від суду.
Колегія суддів констатує, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, в сукупності з іншими обставинами суттєво збільшує ризик втечі, а тому враховується при оцінюванні ризиків. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання у сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим ОСОБА_7 переховуватися від суду, судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги те, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення може вдатися до відповідних дій.
Таким чином, колегія суддів констатує, що продовжує залишатися реальним ризик того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, зможе ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування).
Крім того, актуальним залишається ризик незаконного впливу на свідків, з метою зміни ними показань на користь обвинуваченого, оскільки такі не допитані в ході кримінального провадження.
Вищенаведене, на думку колегії суддів, свідчить і про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що встановлені при застосуванні запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ризики переховування від суду, а також незаконного впливу на свідка, - на даний час не зменшилися й не відпали.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення з огляду на його попередні судимості.
Оцінивши всі обставини у сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що задля забезпечення дієвості даного кримінального провадження необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
Такий висновок суду не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою, допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність з боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання кримінальному провадженню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24.07.2003; «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968; «Штегмюллер проти Австрії» від 10.11.1969; «Мацнеттер проти Австрії» від 10.11.1969; «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (рішення у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).
Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції врахував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість тримання особи під вартою, суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та своїм рішенням забезпечив високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Всупереч доводів сторони захисту, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що прокурором доведено існування ризиків, передбачених п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З матеріалів контрольного провадження також вбачається, що сторона захисту під час розгляду клопотання не посилалась на наявність даних, які б підтверджували, що передбачені ст. 177 КПК України ризики, встановлені при обранні та продовженні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зменшилися або відпали.
На наявність таких даних сторона захисту не посилається і в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд вважає, що продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
При цьому, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно враховано те, що застосований щодо ОСОБА_7 запобіжний захід з врахуванням його тривалості та у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку й кореспондується з характером суспільного інтересу, у зв'язку з чим, з огляду на сукупність викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого, у силу характеру інкримінованого йому діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального провадження (допит обвинувачених, свідків, експертів тощо, дослідження письмових та речових доказів), суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, з чим погоджується й колегія суддів, вважаючи, що інші, більш м'які, запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не будуть достатніми для запобігання встановленим у кримінальному провадженні ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та дієвості кримінального провадження.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що дійшовши висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд першої інстанції належним чином врахував і те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість визначення обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави, з чим погоджується і колегія суддів уважаючи, що факт неможливості визначення обвинуваченому розміру застави підтверджується вищенаведеними обставинами та ґрунтується на вимогах КПК України, зокрема, положеннях ст. 177, 178, ч. 5 ст. 183 КПК України.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги сторони захисту про можливість визначення обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави не можуть бути прийняті до уваги та спростовуються вищенаведеним.
Колегія судів не перевіряє доводи захисника ОСОБА_8 про безпідставність обвинувачення ОСОБА_7 , оскільки суд апеляційної інстанції не повинен дублювати повноваження суду першої інстанції і може перевірити вищевказані доводи тільки під час оскарження остаточного рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційний суд, позбавлений можливості надати оцінку сукупності доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, об'єктивно встановити стадію судового провадження на якій знаходиться розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції, визначити ступінь готовності суду ухвалити остаточне рішення по кримінальному провадженню та обсяг дій, які необхідно виконати суду до завершення судового розгляду кримінального провадження та встановити причини тривалого розгляду кримінального провадження з урахуванням процесуальної поведінки сторін протягом розгляду кримінального провадження.
Апеляційний суд приймає до уваги те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження, суд першої інстанції самостійно вирішує питання про застосування чи продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, яка дозволить розглянути кримінальне провадження у розумні строки.
Рішення апеляційного суду щодо розгляду питання про законність застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, кримінальне провадження щодо якого розглядається по суті судом першої інстанції, не повинно виглядати як втручання у порядок розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та створювати перешкоди суду в організації ефективного судового розгляду в розумні строки.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом першої інстанції та апеляційним судом обставини, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту доводи не спростовують наявність ступеня ймовірності того, що обвинувачений ОСОБА_7 може вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду та створять загрозу суспільству та, як наслідок, не спростовують висновки місцевого суду про неможливість запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у разі незастосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Порушень вимог кримінального процесуального законодавства, які б слугували підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів не встановила, застосований судом запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , та його продовження, всупереч доводів апеляційної скарги, відповідає вимогам ст. 177, 178, 183, 194, 199, 331 КПК України, прийняте рішення є обґрунтованим і достатньо вмотивованим.
Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника-адвоката ОСОБА_8 , доводи якої не впливають на висновки суду першої інстанції, задоволенню не підлягають, а ухвала суду першої інстанції, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.03.2025 - закрити.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 березня 2025 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді