13 травня 2025 року м. Кропивницький Справа № 640/29519/20
провадження № 2-іс/340/225/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії ГУ ДПС у м. Києві щодо винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-224639-17 від 14.05.2019;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-224639-17 від 14.05.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову (а.с.60).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2020 (суддя П.О. Григорович) відкрито провадження в адміністративній справі (а.с.65).
Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований, утворений Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На виконання вимог пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX та Порядку №399 на підставі акта приймання-передачі судових справ, не розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва від 05.03.2025, згідно супровідного листа Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 №01-19/3049/25 до Кіровоградського окружного адміністративного суду передано адміністративну справу №640/29519/20.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025 адміністративна справа №640/29519/20 передана судді Т.М. Кармазиній. (а.с.80)
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/29519/20; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; замінено відповідача на його правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44116011). (а.с.81-82)
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він не є фізичною особою-підприємцем та будь-яка інформація про нього як такої особи відсутня, тому вважає, що відповідач безпідставно нарахував йому борг по єдиному соціальному внеску. Також, посилався позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.07.2020 по справі №260/81/19, згідно якої Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Крім того, зазначав, що у спірний період він є найманим працівником та ЄСВ за нього сплачує роботодавець.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву (а.с.71-74), відповідно до змісту якого, позов ним не визнається у повному обсязі, у зв'язку з тим, що позивачем не здійснена в повному обсязі сплата ЄСВ, в інтегрованій картці платника обліковується недоїмка на яку засобами інформаційної системи ДПС в автоматичному режимі сформовано та направлено позивачу податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 14.05.2019 №Ф-224639-17.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Згідно відомостей з ЄДРПОУ, відсутні докази реєстрації ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець (а.с.19, 84).
На підставі даних інформаційної системи податкового органу, інтегрованої картки по єдиному соціальному внеску позивача та відповідно до статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 14.05.2019 №Ф-224639-17 на суму 21030,90 грн. (а.с.31).
Не погодившись з даною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку (надалі - Закон №2464-VІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4, пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Згідно ч.2 ст.5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом з внесенням Пенсійним фондом відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
Частиною 3 статті 5 Закону №2464-VI передбачено, що платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5 1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5 1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Відповідно до статті 5 Закону №2464-VI наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок).
Вказаним Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної податкової служби України (далі - контролюючі органи), надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску.
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону №2464 (пункт 3 розділу І Порядку).
Взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється контролюючим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (пункт 4 розділу І Порядку).
Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких поширюється дія Закону №755, здійснюється контролюючим органом за їх місцезнаходженням чи місцем проживання на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом №755, у день отримання зазначених відомостей контролюючим органом. (пункт 1 розділу ІІ Порядку).
Відомості з реєстраційної картки, надані державним реєстратором, контролюючим органом вносяться до реєстру страхувальників.
Датою взяття на облік як платника єдиного внеску є дата внесення контролюючим органом запису щодо такого платника до реєстру страхувальників.
Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску.
Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом №755. (пункт 4 розділу ІІ Порядку).
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця та її взяття на облік як платника єдиного внеску має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
01.07.2004 набув чинності Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (надалі - змінено назву на Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
01 липня 2010 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI (далі Закон № 2390-VI, який набрав чинності 03.03.2011.
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).
Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців (пункт 7 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).
Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (абзац 2 пункту 7 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (абзац 2 пункту 8 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).
Отже, до 03 березня 2012 року фізичні особи-підприємці мали право перереєструватись у Реєстрі. У разі не вчинення таких дій свідоцтво про реєстрацію фізичною особою-підприємцем з 04 березня 2012 року вважається недійсним.
Якщо таких дій не вчинити, то з 04 березня 2012 року така особа втрачає правовий статус фізичної особи-підприємця. Таким чином, суб'єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску.
Наведена позиція суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 01 липня 2020 року по справі №260/81/19 (провадження №11-118апп20).
При цьому, доказів вчинення ОСОБА_1 дій, направлених на перереєстрацію його у Реєстрі до 03 березня 2012 року суду не надано.
Таким чином, відсутність реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем в Єдиному держаному реєстрі в періоді, за який нарахований єдиний внесок, виключає наявність підстав для такого нарахування.
Крім того, судом встановлено та позивач стверджував, що він у період з 01.04.2016 по 18.06.2020 перебував у трудових відносинах з ОСОБА_2 , що підтверджується трудовим договором №01/16 від 30.03.2016 між працівником і фізичною особою, індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу (Формою ОК-5) від 05.10.2020 (а.с.20, 42-44).
Отже, з цього часу роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
До того ж, під час вирішення зазначеної справи, суд враховує, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та реєстрації її як фізичної особи-підприємця.
А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в розумінні №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець, що, в свою чергу, виключає обов'язок позивача щодо сплати ним єдиного внеску у період, коли вів був найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.
Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.200, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, ""East/WestAllianceLimited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки “пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесені відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) не відповідають критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Таким чином, фізична особа-підприємець зобов'язана була сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02 квітня 2020 (справа №620/2449/19).
Також, слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Враховуючи встановлені обставини, а також наведені норми законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м.Києві від 14.05.2019 №224639-17.
При цьому, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій податкового органу щодо винесення спірної вимоги по нарахуванню недоїмки по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 , оскільки такі вимоги охоплюються позовними вимогами про скасування вимоги про сплату боргу.
З огляду положення ст.139 КАС України, здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 840,80 грн. (а.с.14) слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.132, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, - ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м.Києві від 14 травня 2019 року №Ф-224639-17.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені судові витрати на оплату судового збору в сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ ВП 44116011).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА