Справа № 352/30/25
Провадження № 22-ц/4808/660/25
Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В.
Суддя-доповідач Томин
13 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» на рішення Тисменицького районного суду від 06 березня 2025 року, ухвалене в складі судді Гриньків Д.В. в м. Івано-Франківську,повний текст якого складено 06 березня2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 27 липня 2024 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №79199932 в електронній формі.
На виконання умов договору позивач надав ОСОБА_1 грошові кошти (позику) в розмірі 10000 грн. шляхом перерахунку на картковий рахунок позичальника. Натомість позичальниця зобов'язувалася повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити проценти від суми позики. Сторони визначили, що строк договору складає 25 днів, із відповідною фіксованою процентною ставкою 0,98% в день. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою становить 2,70% в день.
Всупереч умовам договору відповідачка своїх зобов'язань належним чином не виконала та допустила заборгованість.
Посилаючись на зазначені обставини та норми законодавства, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість в розмірі 17310 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом - 10000 грн., заборгованості за нарахованими та несплаченими базовими процентами - 2450 грн., заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику - 4860 грн., а також - стягнути суму сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7100,00 грн.
Рішенням Тисменицького районного суду від 06 березня 2025 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за Кредитним договором №79199932 від 27 липня 2024 року в розмірі 12450 грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за основним боргом, 2450 грн. - заборгованість за відсотками, а також - понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2177 грн. 85 коп. та 2000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у стягненні з відповідачки заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику в розмірі 4860 грн., ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» подало апеляційну скаргу. Вважає рішення в оскаржуваній частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на п. 5.3 Договору, за яким позичальник до моменту підписання договору повинен був вивчити його умови, а також Правила надання грошових коштів у позику, розміщені на сайті товариства, які є невід'ємною частиною договору.
Зазначає, що згідно п. 6.5 Правил у разі неповернення, повернення не в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів, товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожен день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня прострочення і до дня її повернення, але не більше 90 календарних днів.
Стверджує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про необґрунтованість нарахування позивачем заборгованості у сумі 4860 грн. за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику. Зазначає, що такі проценти є погодженою сторонами формою відповідальності за неналежне виконання умов договору, передбаченою ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не неустойкою чи штрафною санкцією. Вважає, що правомірність їх нарахування підтверджується положеннями Договору позики №79199932 від 27 липня 2024 року, редакцією Правил від 19 квітня 2024 року, а також правовими позиціями Верховного Суду та роз'ясненнями Національного банку України.
Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами на прострочену позику у розмірі 4860,00 грн. скасувати та постановити в оскаржуваній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В решті рішення залишити без змін. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 ст. 369 ЦПК України, частиною 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 17310 грн., тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом апеляційної скарги судове рішення оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, а тому апеляційним судом не переглядається у задоволеній частині позову.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 липня 2024 року між ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №79199932 в електронній формі з використанням електронних підписів сторін, за яким відповідачка отримала кредит та зобов'язувалася повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити проценти від суми позики у порядку та на умовах, визначених договором (а.с. 6-8).
Відповідно до умов договору, сума позики становить 10000,00 грн., строк позики (договору) - 25 днів, розмір фіксованої денної процентної ставки - 0,98%, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) - 2,70% на день, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 2701,35%, орієнтовна загальна вартість позики - 12450,00 грн.
Згідно з копією додатку №1 до договору позики №79199932 днем видачі кредиту є 27 липня 2024 року, а днем повернення - 20 серпня 2024 року (а.с. 9).
З копії Паспорта споживчого кредиту вбачається, що тип кредиту - позика на умовах повернення в кінці строку позики; сума кредиту - 10000,00 грн.; строк кредитування - 25 днів; мета отримання кредиту - придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом на строк, визначений договором. Процентна ставка - 0,98% на день (фіксована), що відповідає 357,70% річних у перерахунку. Загальні витрати за кредитом становлять 2450,00 грн., орієнтовна загальна вартість кредиту - 12450,00 грн., реальна річна процентна ставка - 2701,35%. Повернення кредиту передбачено у вигляді одного платежу в розмірі 12450,00 грн. наприкінці строку дії кредитного договору. У разі порушення зобов'язань передбачено пеню у розмірі 2,7% на день, застосування процентної ставки у розмірі 2,7% на день (а.с. 10-11).
До матеріалів справи апелянтом долучено копію Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), затверджених наказом №19/04/2024 від 19 квітня 2024 року. Зазначені Правила містять загальні положення, визначення термінів, порядок укладення договору позики, умови надання та повернення кредиту, порядок нарахування штрафних санкцій, правила продовження строку користування позикою, права, обов'язки та відповідальність сторін тощо (а.с. 12-21).
Відповідно до копії довідки про укладення договору (ідентифікації), ОСОБА_1 була ідентифікована в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» згідно з вимогами Закону України «Про електронну комерцію», із зазначенням її персональних даних. Договір позики №79199932 було укладено 27 липня 2024 року шляхом приєднання відповідачки до оферти шляхом підписання договору за допомогою одноразового ідентифікатора 54587, направленого позикодавцем на електронну адресу відповідачки (а.с. 22).
З копії довідки АТ «Таскомбанк» про підтвердження платежу №37224/47.1 від 12 грудня 2024 року встановлено, що 27 липня 2024 року о 15:44:54 ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» здійснило переказ грошових коштів у сумі 10000,00 грн. на банківську картку ОСОБА_1 , що підтверджує факт надання їй кредиту за Договором позики №79199932 (а.с. 23).
Відповідно до копії розрахунку заборгованості, долученого до матеріалів справи, станом на 04 листопада 2024 року загальна заборгованість за Договором №79199932 становить 17310 грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2450 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4860 грн. - заборгованість за відсотками за понадстрокове користування кредитом (а.с. 25-29).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 10000 грн. основного боргу та 2450 грн. процентів за користування кредитом у межах строку кредитування. Водночас суд відмовив у стягненні 4860 грн. процентів за понадстрокове користування позикою, оскільки договором була встановлена фіксована процентна ставка 0,98% на день, яка відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України є незмінною та не може бути змінена в односторонньому порядку. Крім того, позивач не заявляв вимог про стягнення вказаних процентів як відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з частиною 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі №922/3578/18 зазначив, що положення ст. 625 ЦК України дозволяють сторонам на власний розсуд визначати лише розмір процентів саме річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, що обмежує свободу сторін укладати договори, визначаючи іншу методику нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно зі ст.ст. 693, 536, 625 ЦК України.
Також, за висновками касаційного суду, викладеними у п. 30 вказаної постанови, системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, у розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Як вбачається з копії розрахунку заборгованості, товариство нарахувало відсотки на прострочену позику у сумі 4860,00 грн. за відсотковою ставкою 2,7% на день за період з 21 серпня 2024 року по 07 вересня 2024 року, тобто після закінчення строку кредитування (20.08.2024 року).
Відповідно до копії Договору позики №79199932 процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день становить 2,7%.
Пунктом 6.5. Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.
Відповідно до частини 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) зазначено, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Схожа правова позиція міститься у постанові КЦС ВС від 30 січня 2025 року у справі №341/416/20 (провадження №61-13572св23).
З вищенаведеного випливає, що ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» за ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати проценти в порядку, передбаченому договором, оскільки таке нарахування можливе лише в межах погодженого строку.
Колегія суддів, аналізуючи зміст договору позики, норми закону, які регулюють спірні правовідносини, а також правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду дійшла висновку, що установлені товариством відсотки у розмірі 2,7% в день не є мірою відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання, а тому не підлягають нарахуванню поза межами строку договору позики.
В апеляційній скарзі представник товариства вказує, що таке нарахування передбачене пунктом 6.5 Правил та не може перевищувати 90 днів, однак у долученій до матеріалів справи копії Правил не вбачається умов щодо строку нарахування зазначених відсотків, який не може перевищувати 90 днів.
Однак, позивач у позовній заяві не просив про стягнення з відповідачки грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України, не навів такого розрахунку та не додав його до матеріалів справи.
Заявляючи вимогу про стягнення процентів за неправомірне користування кредитними коштами, позивач повинен був визначити період такого користування, застосувати відповідну процентну ставку та розрахувати суму, яка підлягала б стягненню відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відтак, доводи апелянта про те, що вимога про стягнення суми на підставі положень ст. 625 ЦК України була заявлена, не заслуговують на увагу.
В той же час, колегія суддів апеляційного суду роз'яснює апелянту, що він не позбавлений права на подання відповідного позову.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції, який належним чином дослідив та оцінив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог
Доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування судового рішення, а фактично зводяться до переоцінки встановлених судом обставин та незгоди з рішенням суду в оскаржуваній частині.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» слід залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 06 березня 2025 року - без змін.
Згідно з вимогами пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
З огляду на категорію справи та ціну позову, судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «1 безпечне агентство необхідних кредитів» залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду від 06 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 13 травня 2025 року.