Провадження № 11-кп/803/1592/25 Справа № 190/538/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
05 травня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді -доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого (в режимі
відеоконференції) ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника
ОСОБА_8 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021041440000325 від 19 серпня 2021 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м.Дніпропетровськ, зареєстрованого та проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.1 ст.263 КК України,
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено застосування зокрема стосовно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 23 травня 2025 року, без визначення розміру застави.
Своє рішення суд мотивував тим, що наявність існування зазначених у клопотанні ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які до цього часу не зменшилися, з урахуванням дії воєнного стану, є достатніми підставами для продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити останньому розмір застави.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги захисник посилається на тривалий строк тримання обвинуваченого під вартою, а саме 4 роки 6 місяців. Наголошує на тому, що судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою була проігнорована практика ЄСПЛ. Вказує на те, що суд не визначив розмір застави лише за формальною ознакою, свавільно та без жодного обґрунтування обставинами справи та даними щодо особи обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу суду залишити без зміни.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені у апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених
ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до матеріалів справи в провадженні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням, зокрема ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, ч.4 ст.187, ч.1 ст.263 КК України.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_7 , мотивуючи свою позицію тим, що ризики, які були враховані судом при обранні йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не змінились, нових обставин для зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченого не з'явилось.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 судом встановлено продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна. Таким чином, з огляду на покарання, яке може бути призначене ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, суд дійшов висновку про існування реального ризику того, що він може здійснити спроби переховування від суду.
Також існує ризик того, що ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення з метою отримання коштів для існування, оскільки останній обвинувачується у вчиненні трьох насильницьких злочинів проти власності та не має постійного джерела доходу.
Крім того, ОСОБА_7 може вжити заходів щодо впливу на учасників кримінального провадження, оскільки обвинувачений має доступ до матеріалів кримінального провадження, в тому числі до анкетних даних свідків та потерпілих у вказаному кримінальному провадженні.
При встановленні наявності вказаного ризику апеляційний суд також враховує встановлений КПК України порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу на потерпілу та свідка існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
При цьому, зазначені ризики об'єктивно збільшуються з урахуванням введення в Україні військового стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, крім даних про суворість покарання, передбачених за злочини, в яких обвинувачують ОСОБА_7 , та даних про особу обвинуваченого, який є раніше не судимою особою, неодруженого, офіційного не працевлаштованого, взяв до уваги і інші обставини кримінального провадження, а саме підвищену суспільну небезпечність інкримінованих кримінальних правопорушень, що в сукупності є достатньо суттєвим елементом при оцінюванні ризику його переховування від суду, можливого впливу на учасників кримінального провадження у кримінальному провадженні та вчинення іншого кримінального правопорушення.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
На підставі наведеного, апеляційний суд погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, та в апеляційній скарзі не доведені.
На переконання апеляційного суду при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_7 , встановлена наявність ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Відомостей щодо протипоказань для перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора не було надано, як під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.
Разом з цим, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині не визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, та вважає доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо безпідставного не визначення розміру застави обґрунтованими, виходячи з такого.
Слід звернути увагу, що ЄСПЛ орієнтує національні суди при прийнятті рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою розглянути альтернативні засоби забезпечення явки особи до суду. Так, у рішеннях у справі “Цигоній проти України» від 24 листопада 2011 року та “Третьяков проти України», ЄСПЛ встановив порушення п. 3 ст. 5 КЗПЛ у зв'язку з тим, що рішення суддів про застосування та продовження тримання під вартою не було розглянуто можливість застосування альтернативного заходу.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Однак, вказана норма закону не є імперативною та з огляду на дискреційні повноваження суду відповідно до яких, слідчий суддя, суд може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за таких обставин, а тому, враховуючи дані про особу обвинуваченого, який є раніше не судимою особою, маючого постійне місце проживання, тривалий час судового розгляду вказаного кримінального провадження, наведені обставини хоча і не нівелюють повністю встановлені ризики, проте зменшують ймовірність їх реалізації, а тому апеляційний суд вважає за можливе визначити альтернативну заставу.
Положеннями п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах нездатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
При визначенні ОСОБА_7 розміру застави апеляційний суд враховує, що останній обвинувачується у вчиненні трьох насильницьких злочинів проти власності, а тому з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, є раніше не судимою особою, тривалості перебування останнього під вартою, його фізичного та матеріального стану, застава у розмірі 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у даному випадку буде достатньою, а перспектива втрати такого грошового забезпечення у випадку порушення встановлених обмежень буде достатнім фактором, що виключає з його сторони спроби переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Апеляційний суд зауважує на тому, що метою застави має бути забезпечення процесуальних обов'язків і попередження ризиків, а не штрафна чи каральна функція.
У рішенні від 13 січня 2022 року у справі «Істоміна проти України» (Istomina V. Ukraine, заява № 23312/15) ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім - забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду.
Визначена сума застави не порушує принцип пропорційності та з урахуванням майнового стану підозрюваного, не є явно непомірною для нього. Проте вона є значною та цілком здатною забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
При цьому, на даному етапі кримінального провадження вказаний ризик не може бути усунутий у менш обтяжливий спосіб, ніж застосування вказаного виду запобіжного заходу.
За наведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу захисника слід задовольнити частково, ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, виходячи з положень ч. 5 ст. 182 КПК України, у розмірі 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , задовольнити частково.
Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 березня 2025 року про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Продовжити застосування обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартоюдо 23 травня 2025 року.
Встановити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 4000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становитиме 12 112 000 гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
У разі внесення застави у визначеному судом розмірі, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період дії цього запобіжного заходу, процесуальні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду;
- не спілкуватися зі свідками, потерпілими та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні;
- не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає (перебуває), без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання (перебування);
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд із України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити ОСОБА_7 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків застава звертається в дохід держави.
В решті ухвалу суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
________________ _________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4