ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.04.2025Справа № 910/9346/24
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення страхового відшкодування у розмірі 51 298,08 грн,
У липні 2024 року Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач, МТСБУ) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 51 298,08 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач має обов'язок згідно вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодувати позивачу шкоду, завдану внаслідок ДТП особою, яка звільнена від обов'язку страхування цивільно-правової відповідальності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2024 вищенаведену позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/9346/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Цією ж ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
06.09.2024 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від МТСБУ надійшло відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти поданого позову, зауваживши про те, що позов мав бути заявлений безпосередньо до винуватця, а також відповідач зауважив про те, що Товариство не зверталось до нього протягом року з вимогою про відшкодування страхового відшкодування, як то передбачено приписами статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Будь-яких інших заяв чи клопотань від сторін справи не надходило.
Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Беручи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
31.07.2021 о 20 год. 45 хв. по вул. Сумській в м. Лебедині Сумської області відбулася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю транспортного засобу Hyundai Santa Fe, державний номерний знак НОМЕР_1 та транспортного засобу Hyundai Elantra, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Зазначені обставини були встановлені постановою Лебединського районного суду Сумської області від 17.09.2021 у справі № 950/1617/21, якою водія автомобіля Hyundai Elantra, державний номерний знак: НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль засобу Hyundai Santa Fe, державний номерний знак: НОМЕР_1 (застрахований транспортний засіб). Власником застрахованого транспортного засобу є фізична особа ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що пошкоджений транспортний засіб було застраховано позивачем на підставі договору добровільного комплексного страхування №FA-00122538 від 30.11.2020.
У зв'язку з наведеними обставинами 31.07.2021 страхувальник звернувся до позивача із заявою настання події.
З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Hyundai Santa Fe, державний номерний знак НОМЕР_1 проведено його огляд, про що складено акт огляду ТЗ (дефектна відомість) та Ремонтну калькуляцію № 21368_27 від 10.08.2021, відповідно до якої вартість ремонту Hyundai Santa Fe, державний номерний знак НОМЕР_1 склала 39 268,89 грн.
У зв'язку із зазначеним, позивачем, на підставі зібраних документів складено розрахунок страхового відшкодування та страховий акт № 22449/27/921 від 11.08.2021 на суму 39 268,89 грн, яка була виплачена в якості страхового відшкодування, що підтверджується платіжною інструкцією № 204680 від 13.08.2021.
Надалі Товариством отримано від власника пошкодженого ТЗ заяву про доплату за приховані пошкодження. На підставі заяви було проведено додатковий акт огляду, про що складено акт огляду ТЗ (дефектна відомість) та Ремонтну калькуляцію № 21368_27 від 10.08.2021, відповідно до якої повна вартість ремонту Hyundai Santa Fe, державний номерний знак НОМЕР_1 складає 51 298,08 грн.
У зв'язку із зазначеним, позивачем, на підставі зібраних документів складено розрахунок страхового відшкодування та страховий акт № 23181/27/921 від 19.08.2021 на суму 12 029,19 грн, яка була виплачена в якості страхового відшкодування, що підтверджується платіжною інструкцією № 206499 від 20.08.2021.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відтак, Товариство, здійснивши виплату страхового відшкодування, набуло права потерпілої у ДТП особи в межах здійсненої виплати в загальному розмірі 51 298,08 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Товариство посилалося на те, що відповідальність водія автомобіля Hyundai Elantra, державний номерний знак: НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , який скоїв ДТП, не була застрахована на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він є учасником бойових дій, а тому обов'язок з відшкодування заподіяних збитків покладається на МТСБУ відповідно до вимог Закону.
За змістом частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною 1 статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до статті 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону, у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до підпункту г) пункту 41.1 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 Закону.
Пунктом 13.1 Закону визначено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Пунктом 36.2. статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, МТСБУ вправі прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Приписами пункту 41.3 статті 41 Закону чітко визначено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
Тобто, за наявності договору добровільного страхування страхувальник (потерпілий) може отримати страхове відшкодування від свого страховика за договором добровільного страхування. При цьому МТСБУ, за наявності передбачених Законом підстав, відшкодовує потерпілому лише частину шкоди, яка не компенсована за договором добровільного страхування.
Як вже було встановлено судом, пошкоджений автомобіль засобу Hyundai Santa Fe, державний номерний знак: НОМЕР_1 , був застрахований на підставі договору добровільного комплексного страхування №FA-00122538 від 30.11.2020, укладеного з Товариством, що є іншим видом страхування, який надав можливість потерпілому ОСОБА_2 , як страхувальнику, отримати страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля саме від позивача.
При цьому, заподіяння ОСОБА_2 шкоди внаслідок винних дій водія автомобіля Hyundai Elantra, державний номерний знак: НОМЕР_2 , під час ДТП породило деліктне зобов'язання, у якому праву потерпілої вимагати відшкодування завданої шкоди кореспондує відповідний обов'язок особи, яка завдала шкоду, компенсувати цю шкоду.
Водночас, вказана ДТП є підставою для виникнення зобов'язання за договором добровільного страхування, у якому потерпілий має право вимоги до страховика. Отже, вказані зобов'язання не виключали одне одного і потерпілому належало право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному, і страхувальник на власний розсуд обрав спосіб реалізації свого права шляхом звернення вимоги до страховика, від якого отримав страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля.
Згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, а МТСБУ компенсує витрати особи, звільненої від цього виду обов'язкового страхування на підставі пункту 13.1 статті 13 цього Закону або відповідальність якої застрахована іноземною страховою компанією відповідно до умов Міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика (МТСБУ). У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком (МТСБУ).
Щодо зауважень відповідача про відсутність доказів приналежності водія ОСОБА_1 до категорії осіб, названих у пункті 13.1 статті 13 Закону, суд відзначає наступне.
Типовим положенням про організацію діяльності аварійних комісарів (чинне станом на 31.07.2021 - дата ДТП) передбачено, що аварійний комісар - особа, яка з'ясовує причини настання страхового випадку та визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам. З'ясування обставин і причин настання страхового випадку провадиться на підставі заяви страховика (страхувальника), наданих ним матеріалів, а також матеріалів і документів, які аварійний комісар має право вимагати. У разі потреби аварійний комісар може робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ, організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, та отримувати пояснення у письмовій формі про причини і розмір заподіяної шкоди від фізичних осіб, причетних до даного страхового випадку. У разі потреби аварійний комісар складає рапорт, в якому докладно описує обставини та причини настання страхового випадку.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вказані приписи процесуального закону, суд дійшов висновку про те, що сама вказівка аварійного комісара у графі рапорту «№ полісу/договору» - АТО, може свідчити про те, що ОСОБА_1 належить до категорії осіб, названих у пункті 13.1 статті 13 Закону, оскільки до повноважень аварійного комісару належить перевірка таких даних.
Отже, за умови, що винуватець ДТП належить до категорії осіб, названих у пункті 13.1 статті 13 Закону, страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 зазначеного Закону прямо вказано, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов'язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2021 у справі № 910/15207/20.
Оскільки збитки, завдані власнику пошкодженого транспортного засобу, були компенсовані за укладеним з позивачем договором майнового страхування, в останнього відсутні правові підстави для стягнення з МТСБУ вказаної суми страхового відшкодування. Відтак, заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.
Водночас, суд вважає за необхідне зауважити про те, що за змістом пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Вказана норма пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі №3-49гс15.
З представлених позивачем суду документів не вбачається факту звернення Товариством до відповідача із вимогою про страхове відшкодування протягом року з дати ДТП, тобто до 31.07.2022. Натомість відповідач у своєму відзиві вказує, що Товариство звернулось до МТСБУ 04.07.2023, тобто з пропуском строку передбаченого пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно з частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин у задоволенні позову Товариства слід відмовити.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування у розмірі 51 298,08 грн відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 12.05.2025.