29.04.2025 року м. Дніпро Справа № 912/244/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,
при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Роткевич Ірини Вікторівни
на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області (суддя Закурін М.К.) від 20.11.2024р. у справі № 912/244/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідон Тех"
до фізичної особи-підприємця Возного Ігоря Васильовича
про стягнення 1190314,28 грн, -
Приватний виконавець Роткевич І.В. звернулася до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно Возного І.В. , право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме 1/4 частину автозаправної станції № 7, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об'єкту 137451283523.
В обґрунтування подання приватний виконавець Роткевич І.В. зазначила, що ухвалою від 13.11.2024, постановленою у цій справі, суд визнав частку Возного І.В. у майні автозаправної станції № 7, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об'єкту 1374512835231, яка складає 1/4. На даний час право власності на частку Возний І.В. не зареєстрував, що є підставою для вирішення відповідного питання у судовому порядку на підставі статті 336 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 20.11.2024р. у справі № 912/244/23 у задоволенні подання відмовлено.
Ухвала мотивована тими обставинами, що згідно п. 10 ст. 336 ГПК України суд може розглянути питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень. Однак, вказаною нормою урегульовують випадки звернення стягнення на "нерухоме майно", а не взагалі на "майно", тоді як частка Возного І.В. у майні автозаправної станції не виділена у конкретне нерухоме майно. Порядок звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності урегульований статтею 371 ЦК України та передбачає звернення до суду з позовом про виділ частки із спільного майна в натурі.
До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Роткевич Ірина Вікторівна, в якій просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 20.11.2024 у справі № 912/244/23;
- постановити нове судове рішення, яким задовольнити подання приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Роткевич І.В. в повному обсязі;
- звернути стягнення на нерухоме майно боржника - Возного Ігоря Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на 1/4 частину автозаправочної станції № 7 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1374512835231).
Апеляційна скарга мотивована тими обставинами, що ухвалою від 13.11.2024 у справі за поданням приватного виконавця визначено частку боржника Возного Ігоря Васильовича в нерухомому майні, а саме: автозаправочній станції. Однак, боржником не вчинено жодних дій щодо проведення державної реєстрації належного йому на праві власності нерухомого майна, що стало підставою для звернення виконавця з вказаним поданням про звернення стягнення на нерухоме майно. Поняття "визначення частки" і "виділення частки в натурі" є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд скарги призначено в судове засідання на 29.04.2025р. о 10:40 год.
28.04.2025 приватний виконавець подав заяву про розгляд справи без його участі.
Сторони своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка учасників справи в судове засідання обов'язковою, а їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 12.04.2023 позовні вимоги задоволено; стягнуто з фізичної особи-підприємця Возного Ігоря Васильовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ерідон Тех"- 757 272,94 грн основної заборгованості, 95 465,64 грн заборгованості за користування чужими коштами, 149 379,86 грн пені, 143 404,67 грн річних, 44 791,17 грн інфляційних та 17 854,72 грн компенсації по сплаті судового збору.
09.05.2023 на виконання рішення видано наказ.
29.05.2023 приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Роткевич І.В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 71908441 з виконання вказаного наказу.
В результаті вжитих приватним виконавцем заходів під час здійснення примусового виконання судового рішення встановлено недостатність коштів та відсутність нерухомого, рухомого та іншого майна за рахунок якого можливо було б задовольнити в повному обсязі вимоги кредитора за виконавчим документом.
05.11.2024 приватний виконавець Роткевич І.В. звернулася до суду із поданням про визначення частки Возного І.В. у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, а саме щодо автозаправної станції № 7 та статутного капіталу ТОВ "ВА-ОЙЛ".
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 13.11.2024 у справі визначено, що частка Возного Ігоря Васильовича у майні автозаправної станції АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер об'єкту 1374512835231, складає 1/4 (25 %); визначено, що частка Возного Ігоря Васильовича у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВА-ОЙЛ", ідентифікаційний код 41650090, складає 1/2 (50 %).
Таких висновків суд дійшов з огляду на те, що Возний І.В. перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , яка у період шлюбу набула у власність 1/2 частки автозаправної станції та володіє ТОВ "ВА-ОЙЛ". Майно набуте за час шлюбу є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.
На час розгляду подання у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про володіння Возним І.В. 1/4 частки автозаправної станції.
Вказане стало підставою для заявлення приватним виконавцем до суду подання про звернення стягнення на нерухоме майно Возного І.В. , право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: 1/4 частину автозаправної станції.
Відповідно до ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009р. №16-рп/2009 виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. у справі "Шмалько проти України" право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п.43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Приписами ч.1 ст.10 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.1 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Згідно частини другої вказаної статті стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Приписами ч.5 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч. 6 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно ч. 1 ст. 335 ГПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові 15 січня 2020 року у справа № 367/6231/16-ц поняття "визначення частки" і "виділення частки в натурі" є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена; частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
За зверненням державного виконавця суд визначає частку боржника з метою подальшого звернення стягнення на неї. Натомість частина перша статті 366 ЦК України (так само як і ст. 371) регулює виділ частки із спільного майна в натурі, а не визначення часток у спільному майні (так звані ідеальні частки) (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11).
Велика Палата Верховного Суду у справі № 2-591/11 звернула увагу, що необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає.
За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).
У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до частини першої статті 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності. Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (частина перша статті 366 ЦК України).
Матеріали даної справи не містять доказів, які вказують на те, що між власниками існує спір щодо нерухомого майна, яке є предметом подання приватного виконавця.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 13.11.2024 у справі за поданням приватного виконавця визначено, що частка Возного Ігоря Васильовича у майні автозаправної станції № 7, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер об'єкту 1374512835231, складає 1/4 (25 %).
Вказаною ухвалою встановлено перебування у боржника на праві спільної сумісної власності об'єкту нерухомого майна - автозаправної станції, також ухвалою визначено розмір належної боржнику частки у вказаному майні.
Зазначена ухвала не оскаржена, набула законної сили та підлягає обов'язковому виконанню.
Суд першої інстанції помилково зазначив, що визначив лише частку боржника у праві спільної власності на автозаправну станцію, а не частку боржника на об'єкт нерухомого майна, що унеможливлює застосування положень ч. 10 ст. 336 ГПК України. Також, помилково зазначив, що звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності, у даному випадку визначено ст. 371 ЦК України.
Як вказано вище, поняття "визначення частки" і "виділення частки в натурі" є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена. Частка у праві спільної власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна.
Згідно з частиною четвертою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Нормами ч.10 ст.336 ГПК України передбачено, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Приписами ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч.2 ст.182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Приписами ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі (ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Застосування судом положень частини десятої статті 336 ГПК України та статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
Після відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем було проведено комплекс виконавчих дій, направлених на перевірку майнового стану боржника та виявлення майна, за рахунок якого можна б було забезпечити виконання вимог за виконавчим документом.
Приватний виконавець посилається, що загальний залишок заборгованості за виконавчим документом без врахування основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження становить 1 212 194,90 грн.
У силу положень частини п'ятої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" боржник, який за належною адресою повідомлений про наявність виконавчого провадження, не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу з метою виконання судового рішення про стягнення боргу.
Згідно відповіді з ДФС України та відомостей отриманих через систему АСВП в порядку електронної взаємодії з банками, у боржника наявні відкритті рахунки, на яких містився залишок коштів у розмірі 410,36 грн, який недостатній для погашення боргу в повному обсязі.
Згідно відповіді з ДПС України, боржник отримає дохід у Фермерському господарстві "Возний Ігор Васильович". На підставі вказаної інформації, винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 30.05.2023.
Згідно відповіді з МВС України, за боржником не зареєстровані будь-які транспортні засоби.
Згідно відповіді з Управління Держпраці у Полтавській області від 13.06.2023 за вих. № ПС/1/13832-23, боржник не володіє великотоннажними та іншими технологічними транспортними засобами.
Згідно відповіді з Державного підприємства "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин" від 22.06.2023 за вих. № 852/8-11 боржник не зареєстрований, як власник тварин.
Згідно відповіді з ДП "Держреєстри України" від 28.07.2023 за вих. №721 боржник не зберігає зерно на зернових складах.
Згідно відповіді з ГУ Держпродспоживслужби в Кіровоградській області від 08.08.2023 за вих. № 01-2/2930/10 за боржником не зареєстрована сільськогосподарська техніка.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за боржником не зареєстровано нерухоме майно.
Також, до державного реєстру речових прав на нерухоме майно не внесені відомості щодо перебування у власності Возного І.В. 1/4 частки автозаправної станції, належність якої боржнику встановлена ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 13.11.2024.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що боржник у добровільному порядку рішення суду про стягнення боргу на користь стягувача не виконав, борг не повернув, не зважаючи на значну суму заборгованості. Приватний виконавець, здійснюючи заходи щодо пошуку майна боржника, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача, встановив, що боржник не має грошових коштів та іншого майна у достатній кількості, на яке приватним виконавцем може бути звернуто стягнення з метою виконання рішення суду, однак виявив належність боржнику на праві спільної сумісної власності з дружиною автозаправної станції, 1/4 частки з якої належить боржнику, однак ним не зареєстрована.
Колегія суддів погоджується, що приватний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з вказаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації права власності за боржником на вказаного нерухомого майна, унеможливлює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже, і виконання судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, відповідно, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення вказаного подання.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Роткевич Ірини Вікторівни на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 20.11.2024р. у справі № 912/244/23 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 20.11.2024р. у справі № 912/244/23 - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким подання приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Роткевич І.В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку - задовольнити.
Звернути стягнення на нерухоме майно боржника - Возного Ігоря Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме на 1/4 частину автозаправочної станції № 7 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1374512835231).
Стягнути з Возного Ігоря Васильовича на користь приватного виконавця виконавчого округу Кіровоградської області Роткевич Ірини Вікторівни судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2 422,40 грн.
Видачу наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Кіровоградської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 12.05.2025
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов