01 травня 2025 року
м. Київ
апеляційне провадження № 33/824/1935/2025
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є .П.,
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі: ОСОБА_1 , та його захисника Момот О. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Момот Ольги Олександрівни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на постанову Солом'янського районного суду м. Києва
у складі судді Воронкіна О. А.
від 17 лютого 2025 року
у справі № 760/16825/24 Солом'янського районного суду м. Києва
про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП
громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , офіційно не працюючого, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому еквіваленті становить 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
На дану постанову 27 лютого 2025 року захисник Момот О. А., в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову про адміністративне правопорушення скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що справа була розглянута поверхнево, без врахування фактичних обставин по справі, а висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України є необґрунтований.
Вказувала, що підставою для зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 стало нібито порушення останнім ПДР, а саме перевищення встановлених обмежень руху, однак в матеріалах даної адміністративної справи відсутні будь-які докази процесу порушення швидкісного режиму (фото, відео зображення відповідно до Закону України «Про національну поліцію». Працівниками поліції була порушена процедура огляду ОСОБА_1 на виявлення стану наркотичного сп'яніння.
Зазначала, що у справах про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке проявилось у відмові від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп'яніння обов'язково підлягає доведенню не лише факт керування особою транспортним засобом, а й наявність ознак сп'яніння, пропозиція/вимога пройти огляд на стан сп'яніння у медичному закладі. Крім того, має бути встановлено факт відмови водія від проходження зазначеного огляду, якому має передувати роз'яснення прав особи, виявлення та фіксація ознак сп'яніння, а не формальне припущення наявності у особи таких ознак.
Вказувала, що наявний в матеріалах відеозапис не може бути належним доказом вини ОСОБА_1 , оскільки на ньому відсутній момент керування транспортним засобом, відеозапис проведений на невстановлений пристрій, на відео взагалі відсутні будь-які ознаки сп'яніння, на які вказує співробітник поліції, відсутній відеозапис, де ОСОБА_1 зазначає, що ним нічого не вживалось.
Вважала, що співробітниками поліції навмисно порушено Інструкцію із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС від 18.12.2018 №1026 - відеозапис проведений на невстановлений пристрій, про що співробітник поліції повідомив ОСОБА_1 .
Звертала увагу, що на самозвернення ОСОБА_1 04 липня 2024 року до клініки «Діла» був проведений медичний огляд, за результами якого у ОСОБА_1 встановлено негативний результат наявності наркотиків. Отже, само твердження співробітника поліції, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані наркотичного сп'янінні є лише припущенням, яке не знаходить свого підтвердження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його захисник адвокат Момот О. О. підтримали подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній, просили звернути увагу на відсутність у матеріалах справі доказів відсторонення водія від керування. ОСОБА_1 пояснив, що після складання протоколу він поїхав у справах на тому самому автомобілі.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції, на підставі протоколу ААД №861267 від 03 липня 2024 року встановлено, що водій ОСОБА_1 03 липня 2024 року о 16 годині 10 хвилин по вул. Борщагівський в м. Києві керував транспортним засобом Opel Astra, д.н.з. НОМЕР_2 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: поблідніння шкіряного покриву обличчя, тремтіння пальців рук, зіниці очей не реагують на світло. Від огляду, у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч.1 ст. 130 КУпАП.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з доведеності вини останнього у порушенні ним вимог пункту 2.5 ПДР України, що підтверджується матеріалами даної справи про адміністративне правопорушення, зокрема протоколом ААД №861267 від 03 липня 2024 року, записами з нагрудних відеореєстраторів від 03.07.2024, направленням на огляд, постановою про притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпПА.
Апеляційний суд не може погодитись з такими висновком суду, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст. 130 КУпАП України.
Виходячи зі складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення полягає в керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, також передача керування транспортними засобами особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а так само і ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння.
Відповідно до п. 1.2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Відповідно до п. 4 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (затв. Наказом МВС 07.11.2015 № 1395) огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Наявні матеріали відеозапису долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до розділу ІІІ «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом МВС України від 18 грудня 2018 року №1026, відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія. Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Відповідно до п.5 розділу ІІ та п.п.1,2 п.1 розділу VІІ вказаної Інструкції, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Підпунктами 1, 2 п.1 розділу VI вказаної інструкції визначено, що під час виконання своїх повноважень поліцейським забороняються, зокрема, самовільне видалення відеозаписів з носіїв відеозапису, заміна цих носіїв, зміна їх системної дати та часу; примусове виключення відеореєстраторів, у тому числі на вимогу сторонніх осіб.
Відповідно до п. 6 розділу Інструкції дозвіл на копіювання та видачу відеозаписів надається відповідальній особі виключно за рішенням керівника цього органу, підрозділу поліції. Копіювання та видача відеозапису проводяться відповідальною особою на підставі відповідного письмового доручення керівника органу, підрозділу поліції або особи, яка виконує його обов'язки. У разі копіювання та видачі відеозапису робиться відмітка в Журналі обліку копіювання та видачі відеозаписів зі стаціонарної системи або в Журналі обліку.
Апеляційним судом встановлено, у що складеному 03.07.2024 протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД №861267 зазначається, що до нього додається «відео з особистого носія», копія якого у подальшому була долучена до адміністративного матеріалу, переданого на розгляд суду.
Відповідно до ч.2 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити, відомості у тому числі про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Встановлені судом обставини здійснення технічної фіксації працівником поліції на портативні реєстратори, не відповідають фактичним обставинам.
При перегляді відеозапису в судовому засіданні, апеляційним судом встановлено, що відеозапис проводився працівником поліції на його особистий телефон, про що він повідомив ОСОБА_2 , зазначивши, що закон йому дозволяє здійснення фіксації будь яким засобом, навіть «фотоапаратом із птічкою, як у дєдушкі».
На відеозапису відсутні час та дата його проведення, номер пристрою. Зображення, що міститься на такому відео не містить нічого крім особи ОСОБА_2 . Особа яка проводить відеозйомку перебуває поза межами зображення.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Одночасно сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Якість складання протоколу є дуже важливою стадією оформлення справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення.
У порушення наведеного, суд першої інстанції не надав оцінки протоколу про адміністративне правопорушення з урахування усіх обставин справи у їх сукупності, як того вимагає ст. 252 КУпАП й залишив поза увагою те, що використання особистого телефону поліцейського для фіксації адміністративного правопорушення не передбачено ні Законом «Про національну поліцію», ні Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису.
За відсутності рапорту працівника поліції щодо неможливості здійснення відеофіксації спеціальними технічними засобами (портативний відеореєстратор») фіксація на особистий телефон поліцейського створює обґрунтовані сумніви щодо дотримання встановленого порядку фіксації.
При цьому апеляційний суд вважає, що при використанні особистого телефону поліцейського відсутній належний механізм контролю за дотриманням вимог, що висуваються до спеціальних технічних засобів передбачений Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису.
Неможливо перевірити точність дати та часу, цілісність запису, відсутність редагування чи видалення фрагментів. Використанні особистого телефону уможливлює свідоме зупинення та відновлений запису у будь який спілкування з водієм момент.
Підтвердження автентичності та незмінності запису, зробленого на особистий телефон неможливо, оскільки не задіяний встановлений Інструкцією механізм контролю за дотриманням порядку копіювання та видачі відеозаписів зі службових технічних засобів, що здійснюється відповідальною особою за письмовим дорученням керівника та з відповідною відміткою в журналі обліку.
Не зважаючи на відсутність прямої вимоги в Інструкції, щодо необхідності видимості поліцейського, який проводить зйомку, апеляційний суд вважає, що у контексті використання неофіційного засобу фіксації, відсутність ідентифікації особи, яка здійснює запис, породжує сумніви щодо об'єктивності та неупередженості процесу фіксації.
Надаючи оцінку факту не виконання працівниками поліції прямої вимоги закону про відсторонення ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить з наступного.
Статтями 260, 265-1 та 266 КУпАП, ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII передбачено імперативний обов'язок співробітників поліції тимчасово вилучати посвідчення водія, оскільки ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає накладення стягнення у вигляді позбавлення права керуванням транспортним засобом, та відстороняти від керування транспортними засобами осіб, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, з наступним оглядом особи на стан сп'яніння.
З аналізу ч. 1 ст. 266 КУпАП вбачається, що з метою усунення небезпеки, що виникає при знаходженні за кермом водія (судноводія) щодо якого є підстави вважати, що він перебуває у стані сп'яніння, законодавством передбачена можливість відсторонення зазначених осіб від керування транспортними засобами або суднами. Відсторонення водіїв від керування транспортним засобом полягає у примусовому припиненні руху, звільнення транспортного засобу від особи, що ним керує, затримання посвідчення водія і здачі у разі необхідності транспортного засобу на платну стоянку або до відповідного органу, передача управління транспортного засобу іншій особі, яка має посвідчення водія.
З досліджених у судовому засіданні матеріалів справи про адміністративне правопорушення вбачається, що посвідчення водія у ОСОБА_2 не вилучалося, а останній не був відсторонений від керування транспортним засобом у відповідності до вимог Закону, що свідчить про непослідовність дій поліції, які не мають на меті забезпечення безпеки дорожнього руху, а зводяться лише до фіксації правопорушення.
Таким чином, невідсторонення, в сукупності з іншими обставинами справи, тлумачитися на користь особи, яка притягається до відповідальності за відмову від проходження огляду, й оцінюється апеляційним судом як ознака відсутності обґрунтованих підстав для підозри у сп'янінні та упередженість дій поліції.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.). Обов'язок доведення вини «поза розумним сумнівом» лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Деталі обвинувачення мають дуже суттєве значення, а його неконкретність розглядається ЄСПЛ як порушення права на захист (Справа «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
У мотивувальної частини Рішення від 22 грудня 2010 р. № 23-рп/2010 Конституційний Суд України зазначив, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4).
Отже презумпція невинуватості, крім кримінального процесу, підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення та означає, що всі сумніви стосовно події порушення та винуватості особи, яка притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь; недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Виходячи з вищевикладеного, оцінивши досліджені у судовому засіданні докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог статей 245, 252, 280 КУпАП, не встановив всі фактичні обставини справи та всі обов'язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
З огляду на встановлені під час апеляційного перегляду на обставини, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає задоволенню. Постанова судді Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника Момот Ольги Олександрівни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року скасувати.
Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП України.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. П. Євграфова