08 травня 2025 року Справа № 280/1124/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України , Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач 1), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1, яка полягає у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;
- зобов'язати відповідача 1 видати наказ про нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;
- зобов'язати відповідача 2 нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260;
- стягнути з відповідача 2 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 коп.).
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що в період з 16.03.2024 року по 15.01.2025 року позивач проходив військову службу в Генеральному штабі Збройних Сил України (далі по тексту - ГШ ЗСУ). Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.03.2024 року № 487 полковника ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління персоналу ГШ ЗСУ. Наказом начальника ГШ ЗСУ (по особовому складу) від 07.01.2025 року № 12, відповідно до пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» полковника ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління персоналу ГШ ЗСУ, наказано звільнити з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я). Підстава: наявність інвалідності ІІІ групи. Звільняється з правом носіння військової форми одягу. Наказом начальника ГШ ЗСУ (по стройовій частині) від 15.01.2025 року № 11 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління персоналу, звільненого наказом начальника ГШ ЗСУ (по особовому складу) від 07.01.2025 року № 12 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, наказано вважати таким, що справи та посаду здав. З 15 січня 2025 року виключити зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 833012 від 07.11.2024 року, позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково. Причина інвалідності: захворювання, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини. 03.01.2025 року Позивач звернувся до начальника Головного управління персоналу ГШ ЗСУ з рапортом (вх. № 63/р від 03.01.2025 року), в якому зазначив наступне: «Прошу Вашого клопотання про виплату мені матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, у зв'язку із звільненням з військової служби за станом здоров'я». Зазначений рапорт Позивача також містить запис начальника Головного управління персоналу ГШ ЗСУ наступного змісту: «Прошу включити до наказу». Однак, відповідного наказу про призначення та виплату Позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік відповідачем 1 видано не було. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невидання наказу про призначення та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, позивач звернувся до суду із даним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 19.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання суду відповіді на відзив. Встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання суду відповіді на відзив.
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач 1 заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись при цьому на те, що пунктом 7 розділу ХХІV Порядку встановлено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. У 2025 році пунктом 6 окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 № 156/уд визначено, що матеріальна допомога, для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям виключно за наявності вичерпного переліку підстав, одна серед яких, на якій полягає Позивач: п.п. 6.1. у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) пов'язаного із захистом Батьківщини. Враховуючи викладене, у Позивача відсутні правові підстави для отримання зазначеної матеріальної допомоги, для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач 2 заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись при цьому на те, що пунктом 7 розділу ХХІV Порядку встановлено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. У 2025 році пунктом 6 окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 № 156/уд визначено, що матеріальна допомога, для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям виключно за наявності вичерпного переліку підстав, одна серед яких, на якій полягає Позивач: п.п. 6.1. у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва) пов'язаного із захистом Батьківщини. Враховуючи викладене, у Позивача відсутні правові підстави для отримання зазначеної матеріальної допомоги, для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини п'ятої ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу в лавах Збройних Сил України.
В період з 16.03.2024 року по 15.01.2025 року Позивач проходив військову службу в Генеральному штабі Збройних Сил України (далі по тексту - ГШ ЗСУ). Зазначена інформація підтверджується довідкою Головного управління персоналу ГШ ЗСУ від 10.01.2025 року № 321/к/6.
Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.03.2024 року № 487 полковника ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління персоналу ГШ ЗСУ.
03.01.2025 року позивач звернувся до начальника Головного управління персоналу ГШ ЗСУ з рапортом (вх. № 63/р від 03.01.2025 року), в якому зазначив наступне: «Прошу Вашого клопотання про виплату мені матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, у зв'язку із звільненням з військової служби за станом здоров'я».
Зазначений рапорт позивача також містить запис начальника Головного управління персоналу ГШ ЗСУ наступного змісту: «Прошу включити до наказу».
Однак, відповідного наказу про призначення та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік відповідачем 1 видано не було.
Наказом начальника ГШ ЗСУ (по особовому складу) від 07.01.2025 року № 12, відповідно до пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» полковника ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління персоналу ГШ ЗСУ, наказано звільнити з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я). Підстава: наявність інвалідності ІІІ групи. Звільняється з правом носіння військової форми одягу.
Наказом начальника ГШ ЗСУ (по стройовій частині) від 15.01.2025 року № 11 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника Головного управління персоналу, звільненого наказом начальника ГШ ЗСУ (по особовому складу) від 07.01.2025 року № 12 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до пункту третього частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу, наказано вважати таким, що справи та посаду здав. Припинити доступ до інформації з обмеженим доступом.
З 15 січня 2025 року виключити зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невидання наказу про призначення та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII).
Згідно з ч.1 ст.2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до положень статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами першою-четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (надалі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (п. 3 Постанови №704).
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №704 визначено, що цією постановою надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктом 8 Постанови №704 визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (надалі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Розділом XXIV Порядку №260 визначена процедура здійснення виплати військовослужбовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Так, відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Пунктом 7 Порядку визначено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони Україні.
Згідно з пунктом 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
З аналізу вищевикладеного слідує, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення на момент надання вказаних видів допомог.
Згідно рішення Міністра оборони України від 09.01.2025 № 156/уд матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
1) у військовослужбовця є інвалідність, отримана внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов?язаного із захистом Батьківщини;
2) сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або зниклим безвісти;
3) внаслідок події, яка сталась у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події, таких як:
смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця;
народження дитини у військовослужбовця, в тому числі її усиновлення;
4) порушення стану здоров?я військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма Nє 027/0), довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії), а саме:
захворювання військовослужбовця на туберкульоз, ВІЛ /СНІД, вірусний гепатит В , С;
перебування військовослужбовця понад 30 днів поспіль на лікуванні, реабілітації чи у відпустці для лікування у зв?язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) або захворюванням, які пов?язані із захистом Батьківщини та потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки, ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування;
перебування військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, променевої та (або) хіміотерапії, незалежно від року встановлення діагнозу онкологічного захворювання;
5) поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов?язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
6) поранення (тяжкі травми, каліцтва) дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, пов?язаного з військовою агресією російської федерації проти України.
Як встановлено з витягу з наказу начальника ГШ ЗСУ (по стройовій частині) від 15.01.2025 року № 11, позивач не отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 833012 від 07.11.2024 року, Позивачу встановлено третю групу інвалідності безстроково. Причина інвалідності: захворювання, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини (а.с. 13).
Отже, позивач має право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, оскільки ним було отримано інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Щодо дискреційних повноважень Генерального штабу Збройних Сил України при прийнятті спірного пункту наказу, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що з ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправно бездіяльності Генерального штабу Збройних Сил України, яка полягає у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зобов'язання Генеральний штаб Збройних Сил України видати наказ про нарахування та виплату полковнику ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260; зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити полковнику ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року N 18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
В рішенні "Салов проти України" (заява N 65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судові витрати у відповідності до ст. 139 КАС України не стягуються.
Що стосується стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд враховує таке.
Право на правову допомогу гарантовано ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Так, на підтвердження витрат на правничу допомогу надано договір на надання правничої допомоги від 20.01.2025 №315, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер АР №1221573 від 04.02.2025, розрахунок витрат на правову допомогу, акт №3 від 14.02.2025 прийому-передачі виконаних робіт згідно з договором, квитанцію №1 про сплату послуг від 14.02.2025 на суму 5000,00 грн.
За змістом ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті Кодексу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, дослідивши подану заяву із розрахунком витрат на професійну правничу допомогу, суд зауважує на таке.
Судом встановлено, що згідно з актом прийому-передачі від 14.02.2025 адвокатом Плужником М.В. надано наступні послуги:
складання адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності Генерального штабу Збройних Сил України та зобов'язання Генерального штабу Збройних Сил України видати наказ про нарахування та виплату полковнику ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, зобов'язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити полковнику ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення.
Квитанцією № 3 від 14.02.2025 підтверджується оплата послуг за договором №315 від 20.01.2025 у сумі 5000,00 грн.
Суд звертає також увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду даної справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на те, що предметом розглядуваного спору є справа незначної складності, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 3000,00 грн.
За наведених обставин за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, яким вчинено протиправну бездіяльність, на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 139, 243, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Генерального штабу Збройних Сил України (03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6, код ЄДРПОУ 22991050), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6, код ЄДРПОУ 22990368), про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України, яка полягає у невиданні відповідного наказу та нездійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Зобов'язати Генеральний штаб Збройних Сил України видати наказ про нарахування та виплату полковнику ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити полковнику ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Стягнути Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова