(заочне)
08.05.2025
Справа № 522/12040/24-Е
Провадження № 2/522/6131/24
Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючого - суддя Ярема Х.С., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором.
19.07.2024 ТОВ «Юніт Капітал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 .
Позивач просить суд:
- стягнути заборгованість за кредитним договором № 223864731 від 10.02.2021 в розмірі 40 556,37 грн.
22.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідач повідомлявся про розгляд справи належним чином шляхом направлення судової кореспонденції на адресу його зареєстрованого місця проживання. Конверт повернувся до суду неврученим з причин "закінчення терміну зберігання". Відповідач, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, вважається повідомленим належним чином.
Позов обґрунтовано тим, що 10.02.2021 між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір в електронній формі за умовами якого останній отримав гроші шляхом перерахування їх на банківський картковий рахунок та зобов'язався повернути їх, сплатити відсотки. 28.11.2018 між TOB «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу, за яким передано права вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу, за яким передано права вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 14.02.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Юніт капітал» укладено договір факторингу, за яким передано права вимоги до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 на суму 40 556,37 грн. (18 456,56 грн. - основний борг; 22 099,81 грн. - борг за відсотками).
Судом встановлено такі обставини справи.
10.02.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №223864731 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, за умовами якого згідно ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 21 970 грн. на його банківську картку № НОМЕР_1 . Строк кредитування 126 днів. Процентна ставка 237,25% річних. Договір підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора MNV275GH.
28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу №28/1118-01 відповідно до умов якого кредитор відступив новому кредитору права грошової вимоги до боржників, згідно відповідному реєстру. Додатковою угодою №9 від 28.11.2019 строк дії договору факторингу від 28.11.2018 було продовжено до 31.12.2020, додатковою угодою №26 від 31.12.2020 строк дії вищевказаного договору продовжено до 31.12.2021, а додатковою угодою №27 від 31.12.2021 строк дії договору продовжено до 31.12.2022.
Згідно з реєстром прав вимоги №138 від 15.06.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 223864731 від 10.02.2021 на суму 37 917,03 грн.
05.08.2020 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу №05/0820-01 відповідно до умов якого кредитор відступив новому кредитору права грошової вимоги до боржників, згідно відповідному реєстру. Строк дії вказаного договору продовжувався додатковими угодами, остання з яких визначила строк - 13.12.2024.
Згідно з реєстром прав вимоги №7 від 28.10.2021 ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 223864731 від 10.02.2021 на суму 40 556,37 грн.
14.02.2024 між ТОВ «Юніт Капатіл» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №06/03/24 відповідно до умов якого кредитор відступив новому кредитору права грошової вимоги до боржників, згідно з реєстром.
Згідно з реєстром прав вимоги №1 від 14.02.2022 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юнік капітал» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 223864731 від 10.02.2021 на суму 40 556,37 грн.
Висновки суду.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
При цьому, згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі ст. 514 ЦПК України.
Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
ТОВ «Юніт Капітал» має право на звернення до суду з дійсним позовом оскільки ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» передало йому право вимоги за кредитним договором з боржником ОСОБА_1 , яке було отримане від ТОВ «Таліон плюс», яке в свою чергу отримало це право від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
ТОВ «Юніт Капітал» є належним позивачем у справі та за своїм правовим статусом відноситься до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України. Договори факторингу не визнані судовим рішенням недійсними, вказані договори на підставі ст. 204 ЦК України є обов'язковими для виконання.
Ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу; інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст. 642 ЦК України).
Отже, відповідач був вільним в укладанні зазначеного кредитного договору та був обізнаним з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, з чим погодився, підписавши електронний підписом кредитні документи. Своїми діями ОСОБА_1 погодився з умовами сплати процентів за користування кредитними коштами, тому позов ТОВ «Юніт капітал» щодо стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором щодо тіла кредиту та відсотків підлягає задоволенню.
Сума заборгованості складає 40 556,37 грн. (з яких 18 456,56 грн. - основний борг; 22 099,81 грн. - борг за відсотками).
Крім того, суд зазначає, що згідно з ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Ст. 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що відповідно до умов договору факторингу про відступлення прав грошової вимоги за кредитним договором відповідача ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило позивачеві право вимоги до боржника на суму 40 556,37 грн. Відтак новий кредитор набув права грошової вимоги до відповідача щодо стягнення саме цієї суми заборгованості.
Щодо витрат на правничу допомогу.
На підтвердження судових витрат понесених позивачем у зв'язку з розглядом цієї справи, представник позивача надав суду:
- Договір про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17.06.2024 між АБ «Тараненко та партнери» і ТОВ «Юніт Капітал» (Клієнт);
- Протокол погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17.06.2024.
- Додаткову угоду № 6 від 17.06.2024 до Договору про надання правничої допомоги №17/06/24-02 від 17.06.2024.
- електронна довіреність адвоката Тараненка А.І.
- Акт прийому передачі наданих послуг від 17.06.2024, який є невід'ємною частиною Договору про надання правничої допомоги № 17/06/24-02 від 17.06.2024, за яким адвокат виконав, а клієнт прийняв наступні послуги:
- складання позовної заяви тривалістю 2 год. - 4 000 грн.;
- вивчення матеріалів справи тривалістю 1 год. - 500 грн.;
- надання усної консультації щодо складання позовної заяви тривалістю 1 год. - 500 грн.
За змістом частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Водночас за ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертає увагу, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 ЦПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, наведена норма цього Кодексу визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, на яку ж і покладається обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Тобто, попередня консультація клієнта, надання правової оцінки ситуації, правовий аналіз документів та судової практики, чи підготовка правової позиції звісно вважаються послугами адвоката, але не можуть бути віднесені до правничої допомоги як судові витрати. Це не судові витрати, що мають відшкодовуватись другою стороною судового спору як витрати на професійну правничу допомогу.
Вивчення документів та нормативних актів, надання правової оцінки ситуації, попередня усна консультація є невід'ємною частиною роботи адвоката перед прийняттям ним рішення щодо співпраці з клієнтом та погодження самим клієнтом на умови роботи адвоката.
Фактичне надання адвокатом послуг може мати місце й тоді, коли він надав консультацію, вчинив певні дії, але клієнт не бажає продовжувати роботу з цим адвокатом, не просить далі скласти позов, здійснювати подальше представництво в суду. Тому вартість цих послуг має залишатися за клієнтом, який, прийшовши до адвоката, отримує послуги консультації.
Ці послуги могли б лише включатись до складання позовної заяви, але не окремо.
З цих підстав суд вважає, безпідставними витрати на правничу допомогу за надання таких послуг, як «вивчення матеріалів справи» та «надання усної консультації стосовно складення позовної заяви».
Особа вільна у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Покладені на другу сторону судові витрати повинні бути співмірними.
Адвокатом позивача оцінено послугу «складання позовної заяви» в 4 000 грн., тривалість роботи над нею 2 год.
Суд, не оцінюючи рівня кваліфікації адвоката, визначає, що розрахунок вартості складення позовної заяви визначений згідно умов договору, а саме за 1 год - 2 000 грн., відповідно з 2 год. - 4 000 грн.
Однак, суд бере до уваги, що відповідний позов є типовим, містить переважно перелік угод та текст нормативних актів, а також текст рішень, які складають судову практику з даного питання. Будь-який серйозний аналіз законодавства чи фактичних обставин справи відсутній.
В зв'язку з чим, підготовка та написання професійним/кваліфікованим адвокатом такої позовної заяви не потребує заявленого часу (2 год.), а достатнім є час тривалістю 1 год. З урахуванням визначеної вартості тривалості роботи за написання позовної заяви в розмірі 2 000 грн. за 1 год., суд вважає, що цей розмір не є завищеним з огляду на незначну складність справи та може бути співмірним та прийнятим судом.
Підсумовуючи суд, враховуючи дотримання принципів обґрунтованості, пропорційності (співмірності) витрат на оплату послуг адвоката предмет спору, складності справи, значення справи для сторін, встановлений обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, приходить до висновку про часткове задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 263-265, 280-282 ЦПК України,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість 40 556,37 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судовий збір 2 422,40 гривень та 2 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Ярема Х.С.