05 травня 2025 року
м. Київ
справа № 127/635/21
провадження № 61-8943св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономаренко Денис Юрійович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року у складі судді Осаулова А. А. та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» (далі - ТОВ «ФК «Інвест-Кредо») про визнання договору іпотеки припиненим, зняття заборони на відчуження майна, виключення запису про обтяження.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 14 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк», банк), правонаступником якого є ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», та ОСОБА_2 , який надалі змінив ім'я на « ОСОБА_3 », а потім на « ОСОБА_1 », укладений кредитний договір № 11127832000 за умовами якого він отримав кредит у розмірі 69 950,00 дол США.
На забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 16 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 грудня 2008 року (справа № 2-2071/08) позовні вимоги АКІБ «УкрСиббанк» задоволено.
Стягнено солідарно з ОСОБА_3 та Приватного підприємства «Сан Імпекс Інтернешнл» (далі - ПП «Сан Імпекс Інтернешнл») на користь АКІБ «Укрсиббанк» заборгованість у загальному розмірі 356 646,93 грн.
Надалі він дізнався, що з 21 квітня 2020 року іпотекодержателем квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 стало ТОВ «Інвест-Кредо».
Посилаючись на те, що первісний кредитор та його правонаступник ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» після ухвалення судового рішення у справі № 2-2071/08 про стягнення боргу пропустили позовну давність та втратили право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, а у справі № 127/10485/18 за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Вінниці Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), про звільнення майна з-під арешту, зокрема, встановлено, що 19 листопада 2013 року виконавчий лист з примусового виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці
від 17 грудня 2008 року повернено стягувачу, позивач просив: визнати припиненим договір іпотеки від 16 березня 2007 року; зняти заборону на відчуження нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження вчинений на підставі договору іпотеки від 16 березня 2007 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Крім того, неможливість примусово виконати рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, не впливає на можливість банку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». Непред'явлення рішення суду до виконання та сплив позовної давності до додаткової вимоги кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У червні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономаренко Д. Ю., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц та постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 756/13164/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обмежився посиланням лише на норми, які регулюють правовідносини щодо виконання зобов'язання належним чином, питання можливості/неможливості примусового виконання судового рішення, а також позовної давності.
Суди не врахували, що стягувач не лише пропустив строк для пред'явлення виконавчого листа щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до виконання, а й втратив можливість одержання від боржника виконання зобов'язання у позасудовому порядку.
Не звернули уваги на те, що банк скористався своїм правом на судовий захист звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, змінивши при цьому строк користування кредитними коштами, а, відповідно, й строк дії іпотеки.
Наявність судового рішення про стягнення заборгованості за договором кредиту свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача сплатити заборгованість. До моменту здійснення такого виконання відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Визнання судами припиненою іпотеки за іпотечним договором не позбавляє кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ці правовідносини та зобов'язання продовжують існувати в силу законодавства України, а не договору, тоді як договірні зобов'язання між сторонами припинені, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
Крім того, суди мали дослідити та встановити пропуск відповідачем позовної давності та строку для примусового стягнення на предмет іпотеки, що у зв'язку з похідною природою іпотеки призводить до її припинення.
Пропуск строку для пред'явлення виконавчого листа щодо звернення стягнення на предмет іпотеки до виконання не дозволяє відповідачу у будь-який спосіб звернути стягнення на предмет іпотеки.
Пропуск строку на повторне пред'явлення виконавчого листа до виконання у сукупності з фактом закінчення терміну дії права відповідача, що складає предмет застави, що згідно зі статтею 28 Закону України «Про заставу» передбачає припинення іпотеки, яка є окремим видом застави та має наслідком звільнення відповідача від виконання зобов'язань як за кредитним договором так і за договором іпотеки.
Суди не перевірили дотримання кредиторами пункту 2.2.1 іпотечного договору
від 16 березня 2007 року, зокрема щодо обов'язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавця про відступлення прав за кредитним договором та за договором іпотеки. Ненадіслання іпотекодавцю таких попереджень є істотним порушенням умов договору та підставою для припинення договору іпотеки та зняття заборони на відчуження майна.
Крім того, суди не перевірили правильність та законність переходу прав іпотекодержателя до ТОВ «ФК «Інвест-Кредо».
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономаренко Д. Ю., на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Пономаренко Д. Ю., з підстав, визначених пунктом 1частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 127/635/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У липні 2024 року матеріали справи № 127/635/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 14 березня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 11127832000, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 69 950,00 дол США.
На забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 16 березня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою від 06 листопада 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 16 березня 2007 року зареєстровано обтяження, тип обтяження - заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження - 4645731, обтяження №4645731, реєстратор - приватний нотаріус Платнюк О.В., підстава обтяження - договір іпотеки № 1146 від 16 березня 2007 року. У розділі «Відомості з Державного реєстру іпотеку» значиться обтяження, реєстраційний номер № 46458056, тип - іпотека, об'єкт - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , іпотекодавець - ОСОБА_2 , іпотекодержатель - ПАТ «Дельта Банк», розмір основного зобов'язання - 69 950,00 дол. США, строк виконання -
13 березня 2028 року.
Відповідно до інформаційної довідки від 12 жовтня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна іпотекодержателем квартири за адресою: АДРЕСА_1 стало ТОВ «ФК «Інвест-Кредо», номер запису про іпотеку № 36303932 (спеціальний розділ), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Черленюх Л.В., індексний номер 52024174 від 21 квітня 2020 року.
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 17 грудня 2008 року у справі № 2-2071/08 стягнено солідарно з ОСОБА_3 та ПП «Сан Імпекс Інтернешнл» на користь АКІБ «Укрсиббанк» заборгованість за договором кредиту від 14 березня 2007 року № 1112783200 у загальному розмірі 356 646,93 грн, судові витрати, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання АКІБ «УкрСиббанк» права продажу предметів іпотеки від свого мені будь-якій третій особі.
Надано АКІБ «УкрСиббанк» право на отримання будь-яких документів, необхідних для продажу предмета іпотеки.
На період реалізації предмета іпотеки надано АКІБ «УкрСиббанк» в управління предмет іпотеки.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 травня 2012 року у справі № 2-2071/08 замінено сторону виконавчого провадження з АТ «УкрСиббанк» на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
За змістом частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).
Відповідно до приписів статей 572, 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі, зокрема, припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Таке передбачено й частиною першою статті 593 ЦК України.
У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди не перевірили його доводів про пропуск відповідачем позовної давності та строку для примусового стягнення на предмет іпотеки, зважаючи на те, що банк скористався своїм правом на судовий захист звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, змінивши при цьому строк користування кредитними коштами, а, відповідно, й строк дії іпотеки.
Колегія суддів Верховного Суду відхиляє такі доводи заявника, оскільки сплив позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.
Крім того, Законом України «Про іпотеку» також не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Слід зазначити, що сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду
від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16, провадження № 61-35327св18,
від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц, провадження № 61-33814св18,
від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18, провадження № 61-9980св19, від 24 серпня 2024 року у справі № 337/6268/21, провадження № 61-8255св24.
Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов'язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18)).
Доводи касаційної скарги про те, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц та постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 756/13164/18, є необґрунтованими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) зазначено, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 756/13164/18 зазначено, що наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов'язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. До моменту здійснення такого виконання відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що суди не перевірили дотримання кредиторами пункту 2.2.1 іпотечного договору
від 16 березня 2007 року, зокрема щодо обов'язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавця про відступлення прав за кредитним договором та за договором іпотеки, оскільки зазначених доводів позовна заява ОСОБА_1 не містить.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і на законність оскаржуваних судових рішень не пливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пономаренко Денис Юрійович, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник