05 травня 2025 року
м. Київ
справа № 1627/52/12
провадження № 61-9024св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - державний виконавець Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Писаренко Андрій Геннадійович,
заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Капітал»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Семенівського районного суду Полтавської області від 17 січня 2024 року у складі судді
Харченка В. Ф. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 травня 2024 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Абрамова П. С., Одринської Т. В.,
Короткий зміст скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Писаренка А. Г. (далі - державний виконавець Писаренко А. Г.).
Скарга обґрунтована тим, що постановою головного державного виконавця Свистанюк Ю. Г. від 17 листопада 2014 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 1627/52/12, виданого 03 липня 2012 року Семенівським районним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») заборгованості у сумі 267 391,12 грн.
03 вересня 2020 року внаслідок зміни сторони виконавчого провадження, головний державний виконавець Свистанюк Ю. Г. повернула виконавчий документ стягувачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт-Капітал»), яке є правонаступником ПАТ «Родовід Банк».
Постановою головного державного виконавця Свистанюк Ю. Г. від 04 вересня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 про стягнення із ОСОБА_3 26 739,11 грн виконавчого збору.
14 січня 2021 року на підставі виконавчого листа № 1627/52/12, виданого 03 липня 2012 року Семенівським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості у сумі 267 391,12 грн, приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В. Л. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_3.
Постановою приватного виконавця Скрипника В. Л. стягнуто з ОСОБА_1
26 739,11 грн основної винагороди.
Відповідно до пункту 5, частини п'ятої, частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
Посилаючись на те, що після передачі виконавчого листа від 03 липня 2012 року № 1627/52/12 стягувачу ТОВ «Вердикт Капітал», яке пред'явило його до примусового виконання приватному виконавцю Скрипнику В. Л., дії Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Броварський МВ ДВС) щодо стягнення з ОСОБА_1 26 808,11 грн виконавчого збору є неправомірними, заявник просив: визнати дії державного виконавця
Писаренка А. Г. здійснені у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 неправомірними; зобов'язати державного виконавця Писаренка А .Г. чи інших посадових осіб Броварського МВ ДВС поновити порушене право заявника.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 17 січня 2024 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 30 травня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд мотивована тим, що за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову. Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України (частина п'ята статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Закон пов'язує передачу виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцеві, безпосередньо за заявою стягувача, а не у спосіб, який зазначає боржник: державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачеві; стягувач пред'явив виконавчий документ приватному виконавцеві; приватний виконавець відкрив виконавче провадження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2024 року ОСОБА_1 на ухвалу Семенівського районного суду Полтавської області від 17 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 травня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували пункт 5 частини п'ятої, частину 8 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» згідно з якими виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем. Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
Не звернули уваги на те, що стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати і накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване статтею 41 Конституції України і статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суди помилково застосували частину п'яту статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» згідно з якою за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову. Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Не перевірили його доводів про те, що станом на 19 лютого 2022 року виконавчий лист від 03 липня 2012 року № 1627/52/12 перебував на виконанні у приватного виконавця Скрипника В. Л., а державний виконавець Писаренко А. Г. всупереч статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» вчиняв дії щодо стягнення виконавчого збору.
Суди не звернули уваги на те, що головний державний виконавець Свистанюк Ю. Г. постанову про стягнення виконавчого збору винесла не одночасно із відкриттям виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 24 листопада 2014 року, а поза межами виконавчого провадження, у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Такі дії державного виконавця суперечать частині четвертій статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Семенівського районного суду Полтавської області від 17 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 травня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано зСеменівського районного суду Полтавської області матеріали цивільної справи № 1627/52/12; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У липні 2024 року матеріали справи № 1627/5212/12 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що Відділом державної виконавчої служби Хорольського районного управління юстиції винесено постанову від 13 серпня 2012 року № 33653204 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 26 739,11 грн.
Державний виконавець Броварського МВ ДВС 04 вересня 2020 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо виконання зазначеної постанови. Виконавче провадження перебуває у провадженні державного виконавця Броварського МВ ДВС (заступника начальника відділу) Шкред І. Ю. У справі вчиняються дії з примусового виконання постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору.
14 січня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В. Л. у виконавчому провадженні № 64141768 виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 26 739,11 грн з виконання виконавчого листа № 1627/52/12, виданого 03 липня 2012 року Семенівським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованості у сумі 266 061,12 грн та 1 330,00 грн судового збору з кожного.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення
(стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення конкретизовано у частині першій
статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У пункті 8 розділу ІІІ Інструкції з організаціїпримусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.
Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.
Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає (частина восьма статті 27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову. Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що закон пов'язує передачу виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю, тобто безпосередньо і за заявою стягувача, а не у спосіб, який зазначає боржник у скарзі.
У цій справі, державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу; стягувач пред'явив виконавчий документ до примусового виконання приватному виконавцю, який, відповідно, відкрив виконавче провадження.
Постанова державного виконавця Броварського ВДВС про передачу виконавчого документа приватному виконавцю Скрипнику В. Л., як і постанова приватного виконавця Скрипника В. Л. про прийняття до виконання отриманого із Броварського ВДВС виконавчого документа, ОСОБА_1 суду не надав.
У контексті наведеного, доводи касаційної скарги про те, що суди помилково не застосували до спірних правовідносин пункт 5 частини п'ятої, частину 8
статті 27 Закону України не знайшли свого підтвердження.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до незгоди зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та здійсненою ними оцінкою доказів, які заявник надав звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги заявника та залишення оскаржуваних судових рішень без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Семенівського районного суду Полтавської області від 17 січня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник