Справа № 466/1866/24
Провадження № 2/466/329/25
07 травня 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова
у складі: головуючого судді Баєвої О.І.
секретаря судового засідання Комарницької В.-М. В.,
представника позивача Кузьмича В.В.
представника відповідача Матящука В.К.
представника відповідача Лубійчук Б.В.
представник третьої особи Бірюкової І.І.
представника третьої особи Палко Д.І.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом Приватного підприємства «Фортополіс» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Компанія - Акватерм - Україна», Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» за участю третіх осіб: Львівської міської ради, Львівської обласної державної адміністрації про припинення права користування,-
16.02.2024 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Компанія - Акватерм - Україна», Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс», в якому просив визнати припиненим право користування Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» земельною ділянкою кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 в частині земельної ділянки площею 0,7102 га, конфігурація зовнішні межі та координати поворотних точок якої визначені у Висновку експерта №38/23 від 31.07.2023 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2024 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання по справі.
12.04.2025 року від представника Міністерства оборони України через систему «Електронний суд» надійшла заява про закриття провадження у справі в частині, що стосується ОСОБА_1 , яке обґрунтоване тим, що громадянин ОСОБА_1 «штучно» залучений позивачем до справи як відповідач з метою забезпечення розгляду справи у порядку цивільного судочинства.
ПП «Фортополіс» звернулось до суду із наступними позовними вимогами, а саме: визнати припиненим право користування Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» земельною ділянкою кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 в частині земельної ділянки площею 0,7102 га, конфігурація, зовнішні межі та координати поворотних точок якої визначені у Висновку експерта №38/23 від 31.07.2023 року. Заявник зазначає, що як вбачається із позовної заяви, до ОСОБА_1 позивачем не пред'явлено жодної позовної вимоги.
Заявник стверджує, що як вбачається з матеріалів справи в ній об'єктивно наявний лише спір між Позивачем та Міністерством оборони України, тобто господарський спір щодо права на спірну земельну ділянку, користувачем якої є Держава в особі Міністерства оборони України, а тому провадження у справі слід закрити.
Крім того, 25.04.2025 на адресу суду поступило клопотання Приватного підприємства «Фортополіс» про залучення правонаступників відповідача Приватного підприємства «Компанія Акватерм-Україна» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західні будівельні інвестиції» та ОСОБА_2 . Вказане клопотання обґрунтоване тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 27.03.2025 року Приватне підприємство «Компанія Акватерм-Україна» відчужило Товариству з обмеженою відповідальністю «Західні будівельні інвестиції» склад № 3, літера «Б-1», загальною площею 314,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 16.04.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Західні будівельні інвестиції» відчужило ОСОБА_2 1/10 частку складу № 3, літера «Б-1», загальною площею 314,8 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відтак, зазначає, що внаслідок відчуження наведеного вище нерухомого майна змінилися особи у спірних відносинах щодо припинення права користування частиною спірної земельної ділянуи, оскільки права та обов'язки, які виникають з приводу користування спірною земельною ділянкою внаслідок наявного права власності на нерухоме майно, на такій ділянці розміщене, перейшли від правопопередника ПП «Компанія Акватерм-Україна» до правонаступників, а саме: Товариства з обмеженою відповідальність «Західні будівельні інвестиції» та ОСОБА_2 .
В судовому засіданні представник позивача щодо клопотання Міністерства оборони України заперечив з підстав, викладених в наданих суду письмових запереченнях. Щодо клопотання про залучення правонаступників, то таке просив задовольнити. Крім того, зазначив, що право позивача є формалізованим, а ОСОБА_1 та правонаступники ТзОВ «Західні будівельні інвестиції» та ОСОБА_2 можуть в майбутньому оспорювати право позивача щодо користування спірною земельною ділянкою.
Представник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону клопотання Міністерства оборони України підтримав, просив провадження у справі закрити. Щодо клопотання ПП «Фортополіс» про залучення правонаступників подав на адресу суду письмові заперечення.
Представник Міністерства оборони України в судовому засідання підтримав подане ним клопотання про закриття провадження у справі, щодо залучення правонаступників заперечив.
Представник Львівської міської ради в судовому засіданні заперечила щодо залучення правонаступників, просила закрити провадження у справі та пояснила, що об'єкти нерухомого майна ПП «Фортополіс» знаходяться на ділянці з іншим кадастровим номером ніж об'єкти нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 , а тому останній жодним чином не може порушувати прав позивача.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, що в порядку ст. 223 ЦПК України не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.
Щодо клопотання ПП «Фортополіс» про залучення правонаступників» суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: - зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 в справі № 904/5726/19 вказано, що позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Відповідно до приписів ст. 15 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободі чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-88цс14, від 04.02.2015 у справі № 6-233цс-14.
Таким чином, матеріально-правова вимога позивача до відповідача повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Однак юридична особа ПП «Компанія Акватерм - Україна» не припинена, а лише відчужила свої приміщення. ТзОВ «Західні будівельні інвестиції» та ОСОБА_2 в такому випадку є новими власниками і ніщо не свідчить про те, що вони порушили права позивача. Про вказане позивач також не зазначає.
Більше того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем до ПП «Компанія Акватерм - Україна» жодних матеріально-правових вимог не заявлено, а відтак клопотання про залучення правонаступників ПП «Компанія Акватерм-Україна» у даній справі не підлягає до задоволення із врахуванням відсутності матеріально-правової вимоги як до первісного відповідача ПП «Компанія Акватерм-Україна», так і осіб ТзОВ «Західні будівельні інвестиції» та ОСОБА_2 .
Враховуючи вищевикладене та те, що відчужені будівлі ПП «Компанія Акватерм-Україна» на користь ТзОВ «Західні будівельні інвестиції» та ОСОБА_2 не стосуються спірних правовідносин суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про залучення вказаних осіб в якості правонаступників у даній справі.
Щодо клопотання про закриття провадження в частині позовних вимог, що стосуються ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
У відповідності до частини 3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому потрібно надавати сутнісного, а не формального значення.
Предметом спору є об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити певне судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З урахуванням викладеного неіснування (відсутність) предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у разі припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Врахувавши викладене, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, зазначив, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» у контексті пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України дає підстави для висновку, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Якщо предмет спору став відсутнім після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають низку передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема: шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.
У пункті 4 частини третьої статті 175 ЦПК України закріплено правило, за змістом якого у разі подання позову до кількох відповідачів позовна заява повинна зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Однак як вбачається з матеріалів справи позивачем заявлено вимогу визнати припиненим право користування Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» земельною ділянкою кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 в частині земельної ділянки площею 0,7102 га, конфігурація, зовнішні межі та координати поворотних точок якої визначені у Висновку експерта №38/23 від 31.07.2023 року.
В той же час, відповідач ОСОБА_3 не є власником зазначеної вище земельної ділянки та не уповноважений приймати рішення щодо припинення права користування нею. Крім того жодних позовних вимог до нього не заявлено, що в сукупності свідчить про відсутність предмета спору у цій частині позовних вимог.
Зрештою як зазначено в позовній заяві, позивач звертався до Концерну «Військторгсервіс» з листом, в якому повідомив про намір вилучення з користування Міністерства оборони України та подальшого оформлення за ПП «Фортополіс» та ОСОБА_1 права власності чи права користування спірною земельною ділянкою, а отже ОСОБА_1 , так само як і позивач, зацікавлений в припиненні права користування земельною ділянкою, чим додатково підтверджуються висновки суду про відсутність спору між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 .
Щодо покликань представника позивача про те, що право позивача є формалізованим, а ОСОБА_1 та правонаступники ТзОВ «Західні будівельні інвестиції» та ОСОБА_2 можуть в майбутньому оспорювати право позивача щодо користування спірною земельною ділянкою то такі не заслуговують на увагу, оскільки суд здійснює захист вже порушених прав, а не тих які можуть бути порушені в майбутньому.
Крім того, слушними є доводи представника Львівської міської ради про те, що об'єкти нерухомого майна ПП «Фортополіс» знаходяться на ділянці з іншим кадастровим номером ніж об'єкти нерухомого майна, які належать ОСОБА_1 , відтак жодних прав та інтересів позивача ОСОБА_1 не порушує, оскільки такі його не стосуються.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви представника Міністерства оборони України про закриття провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_4 та вважає її такою, що підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Щодо закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства суд зазначає наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».
Отже поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Така правова позиція наводиться у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 року у справі № 520/4702/19.
Також, у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 140/1568/23 зазначено, що вимога щодо того, що суд має бути «встановленим законом», є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві, наприклад пункт 1 статті 5 («відповідно до процедури, встановленої законом» та «законний» арешт або затримання), пункт 2 статті 8 («у відповідності з законом»), підпункти 2 статей 9, 10 та 11 («встановлені законом»), пункт 2 та пункт 4 статті 2 Протоколу № 4 («згідно із законом») та пункт 1 статті 4 Протоколу № 7 («відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях щодо формулювання «встановлений законом» робить висновки, що межі цієї вимоги є більш обмеженими, ніж вимога стосовно того, що суд має діяти відповідно до закону або шляхом, «передбаченим законом». Буквальне тлумачення цього вислову приводить до думки, що вимагається правова підстава для існування та організації суду, включно із визначенням питань, які підпадають під юрисдикцію суду.
Цей термін не можна розуміти у тому сенсі, що суд для того, щоб уважатись встановленим законом, має також дотримуватись всіх вимог, передбачених національним законодавством, щодо здійснення його функцій. Якщо б існувала така концепція, не було б жодного сенсу виокремлювати пункт 1 статті 6 щодо цього питання з-поміж інших статей.
Верховний Суд наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Отже, не маючи повноважень на здійснення судочинства в певному провадженні, суд діятиме всупереч чітким процесуальним нормам, що не відповідало б принципу юридичної визначеності та обов'язковості (остаточності) рішень та спричинило б порушення статті 6 Конвенції.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які сформульовані у постанові від 13.10.2020 у справі № 695/2665/16-ц, предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово визначала критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, визначала: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 635/551/17, від 12.01.2021 у справі № 127/21764/17, від 23.03.2021 у справі № 367/4695/20).
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів.
Так, у частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2018 року в цивільній справі № 461/12052/15-ц, провадження № 14-14цс18, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Це правило є загальним.
За змістом пунктів 6, 15 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Предметом спору у цій справі є визнання припиненим права користування Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» земельною ділянкою кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 в частині земельної ділянки площею 0,7102 га, конфігурація, зовнішні межі та координати поворотних точок якої визначені у Висновку експерта №38/23 від 31.07.2023 року.
Згідно статті 45 ГПК України позивачами є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, а відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 14-641цс18.
Зі змісту позову та доданих до нього матеріалів вбачається, що спір виник між юридичними особами.
Позивачем у справі юридична особа Приватне підприємство «Фортополіс».
Відповідачами у справі є Приватне підприємство «Компанія - Акватерм - Україна», Міністерство оборони України, Концерн «Військторгсервіс».
Отже, з наведеного вище слідує, що сторонами спору є юридичні особи. Спори юридичних осіб мають розглядатися за правилами господарського судочинства.
Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16-ц (провадження № 14-641цс18), а також у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 758/6022/14-ц (провадження № 61-24072св18) та від 07 грудня 2022 року у справі № 522/5868/21 (провадження № 61-9528ск22), якими з підстав порушення правил юрисдикції скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанції з закриттям провадження у справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).
Таким чином, клопотання представника Міністерства оборони про закриття провадження підлягає задоволенню, провадження у справі за позовом Приватного підприємства «Фортополіс» до Приватного підприємства «Компанія - Акватерм - Україна», Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» за участю третіх осіб: Львівської міської ради, Львівської обласної державної адміністрації про припинення права користування підлягає закриттю.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 255, 260, 261 ЦПК України, суд
у задоволенні клопотання Приватного підприємства «Фортополіс» від 25.04.2025 про залучення правонаступників у справі №466/1866/24 - відмовити.
Заяву представника Міністерства оборони України про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 - задовольнити.
Провадження у цивільній справі за позовом Приватного підприємства «Фортополіс» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Компанія - Акватерм - Україна», Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» за участю третіх осіб: Львівської міської ради, Львівської обласної державної адміністрації про припинення права користування в частині вимог до відповідача ОСОБА_1 - закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Заяву представника Міністерства оборони України про закриття провадження у справі №466/1866/24 - задовольнити.
Провадження у цивільній справі №466/1866/24 за позовом Приватного підприємства «Фортополіс» до Приватного підприємства «Компанія - Акватерм - Україна», Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» за участю третіх осіб: Львівської міської ради, Львівської обласної державної адміністрації про припинення права користування - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд заявлених ним позовних вимог віднесено до юрисдикції господарського суду. Повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст ухвали виготовлено 08.05.2025.
Суддя: О. І. Баєва