06 травня 2025 року
м. Харків
справа № 619/414/22
провадження № 22-ц/818/1812/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участі секретаря Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в режимі відеоконференції цивільну справу за поданням державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шумейко Катерини Вікторівни про обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , -
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 02 січня 2025 року, постановлене суддею Жорняком О.М.
У грудні 2024 року державний виконавець Дергачівського відділу державної виконавчої служби Харківського району Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шумейко К.В. звернулася до суду із заявою про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання зобов'язань, покладених на неї виконавчим листом № 619/414/22, виданого 16.11.2023 року.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 02 січня 2025 року у задоволенні подання державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби Харківського району Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шумейко К.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання зобов'язань, покладених на неї виконавчим листом № 619/414/22, виданого 16.11.2023 року відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновки суду не відповідають заявленим вимогам. Судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги, що забезпечення виконання судового рішення є обов'язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов'язкове судове рішення. Отже жодних законних підстав вважати, що боржник має поважні причини для невиконання рішення суду та для відмови у задоволенні заяви державного виконавця у суду першої інстанції, не було.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимогст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем виконані вже всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження вказаного конституційного права громадянина. В поданні державним виконавцем не обґрунтовано, в чому саме, є крайня необхідність, в розумінні ст. 2 "Свобода пересування" Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосування обмеження виїзду боржника за кордон, і яким чином це сприятиме погашенню боржником існуючого боргу. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду, зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Окрім того, факт ухилення має підтверджуватись сукупністю доказів, які державний виконавець зазначає у поданні. Державний виконавець повинен був довести факти умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього виконавчим документом зобов'язань.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що на виконанні у Дергачівському відділі державної виконавчої служби Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження 73441956 з виконання виконавчого листа № 619/414/22 від 16.11.2023 виданого Котелевським районним судом Полтавської області про визначення додаткового способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною під час шкільних канікул, та визначення ОСОБА_2 додатковий спосіб участі у спілкуванні та вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: -кожні шкільні канікули тривалістю тиждень (осінні, весняні та інші)- з 17.00 год. четверга до 20,00 год. неділі без присутності матері дитини, -кожні шкільні канікули тривалістю два тижні (зимові та інші)- другий тиждень з 10,00 год. понеділка до 20,00 год неділі без присутності матері дитини.
За вказаним виконавчим документом боржником є - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка згідно матеріалів виконавчого провадження є громадянкою України.
Протягом знаходження на виконанні зазначеного виконавчого документа жодного разу рішення суду виконане не було у зв'язку із неявкою боржника та неповідомлення ним державного виконавця про зручне для боржника місце проведення побачень стягувача з дитиною.
Під час проведення виконавчих дій встановлено, що боржник за адресою реєстрації не проживає.
02.02.2024 за вих. № 9268 направлено вимогу до Посольства України у Федеративній республіці Німеччині щодо перенаправлення боржнику виклику державного виконавця. 02.02.2024 за вих. № б/н направлено вимогу до Генерального консульства України в Гамбурзі щодо перенаправлення боржнику виклику державного виконавця.
02.02.2024 за вих. № 9270 направлено вимогу до Соціальної служби м. Бремен щодо перенаправлення боржнику виклику державного виконавця.
02.02.2024 за вих. № 9268 направлено вимогу до Соціальної служби м. Бремен щодо надання інформації про місце проживання боржника.
02.02.2024 за вих. № 9273 направлено вимогу до Генерального консульства України в Гамбурзі щодо надання інформації про місце проживання боржника.
З відповіді 25.09.2024 від комунального закладу «Опорний заклад освіти Малоданилівський Ліцей» убачається, що на підставі заяви ОСОБА_1 , матері ОСОБА_3 2015 року народження, про виключення її сина із закладу освіти , керуючись «Порядком зарахування, відрахування та переведення учнів до державних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти», розділ IV, пункт 1, підпункт 4, ОСОБА_3 відповідно до наказу директора ліцею від 03.06.2024 р.№9-у виключений зі списку учнів ліцею. Так як ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 перебувають за кордоном, навчальний заклад в якому навчається дитина невідомий.
19.09.2024 року розіслано запити до Управлінь освіти та науки України, що до надання інформацію про освітній заклад, в якому навчається ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1
Згідно відповідей, що надійшли до відділу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України не навчається.
Згідно відповіді ДМС у боржника оформлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 13.08.2012 року органом видачі 6336, та паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 03.07.2023 органом видачі 2129.
Згідно відповіді ДПСУ інформація про податкового агента та суми доходу, нарахованого(сплаченого) на користь фізичних осіб податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, і суму утриманого ними податку, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, в Державному реєстрі відсутня.
Згідно відповіді ПФУ боржник пенсію не одержує. Майна на праві приватної власності не має. Повідомляємо, що в Дергачівському відділі державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції наявний електронний кабінет, у стягувача ОСОБА_2 наявний електронний кабінет. У боржника ОСОБА_1 відсутній електронний кабінет.
Державний виконавець, обґрунтовуючи подання, зазначив, що рішення суду на сьогоднішній день боржником не виконано, боржником не забезпечено побачення стягувача з дитиною у визначений час та місці побачення, будь яких дій спрямованих на виконання рішення суду та забезпечення побачення стягувача з дитиною боржником не здійснено, боржник ухиляється від виконання рішення суду, не вживає жодних заходів для виконання рішення суду, що призвело до вжиття відносно нього вище вказаних заходів примусового виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII) у редакції, діючій на час виникнення спірних правовідносин) виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Згідно роз'яснень, наданих Верховним Судом України у листі від 01.02.13 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», у сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так: 1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше. Отже, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне."
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Достатніх доказів того, що боржник ОСОБА_1 умисно ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, матеріали справи не містять з огляду на наступне.
Загальновідомим є факт, що починаючи з 24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснює військову агресію проти України. У зв'язку з цим боржник ОСОБА_4 разом з сином ОСОБА_5 покинули територію України, про що свідчить повідомлення, яке надійшло від боржника на електронну пошту відділу ДВС 24.04.2022 року у зв'язку із виконанням інших судових рішень по спорам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У межах іншої справи між тими самими сторонами, що переглядалась у касаційному порядку (справа № 619/3051/17) Верховним Судом вже роз'яснювалось заявнику, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає визначення найкращих інтересів дитини та передбачає, що зв'язки дитини з сім'єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров'ю та розвитку. З урахуванням введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21, постанова Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).
З огляду на те, що м. Харків і Харківська область перебувають під постійною загрозою як ракетних ударів, так і авіаударів й артилерійських обстрілів, а мати з дитиною перебувають на території Німеччини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення подання ВДВС.
Дана правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 26.06.2024 року у справі №619/3051/17.
З урахуванням введеного в Україні військового стану, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 суттєво порушуватиме права малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спрямоване на збереження його життя.
Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Відповідно до ст. 313 ЦК України, фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника коли державним виконавцем виконані вже всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження вказаного конституційного права громадянина.
В поданні державним виконавцем не обґрунтовано, в чому саме, є крайня необхідність, в розумінні ст. 2 "Свобода пересування" Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосування обмеження виїзду боржника за кордон, і яким чином це сприятиме погашенню боржником існуючого боргу.
Подання державного виконавця повинно відповідати вимогам, що визначені листом Міністерства юстиції України від 06 червня 2008 року № 25-32/507 «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконанні зобов'язання, покладених на них рішеннями судів», а саме: ухилення боржника від виконання своїх обов'язків повинно бути обґрунтовано та проведено достатньо заходів примусового виконання рішень передбачених Законом України «Про виконавче провадження» у повній мірі з додаванням копій документів виконавчого провадження.
Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду, зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Окрім того, факт ухилення має підтверджуватись сукупністю доказів, які державний виконавець зазначає у поданні.
Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Виходячи з вищевикладеного та наявних матеріалів справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності факту умисного ухилення боржниці від виконання покладених на неї виконавчим документом зобов'язань.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .
Ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам законом та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 02 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повний текс постанови складено 07.05.2025 року