вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"06" травня 2025 р. м. Київ Справа № 911/939/25
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання за наявними матеріалами справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЯРД-ПЛЮС», Київська обл., Фастівський р-н., м. Боярка
до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛ КА», Київська обл., Бучанський р-н., с. Личанка
про стягнення заборгованості
без виклику представників учасників справи
До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЯРД-ПЛЮС» б/н від 17.03.2025 року (вх. №5167 від 18.03.2025) (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛ КА» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 27000,00 грн.
Оскільки, ціна позову у справі №911/939/25 не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений на 01 січня 2025 року, в якому подано відповідну позовну заяву, справа є не складною з огляду на наявні в ній матеріали, суд, в силу ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 21.03.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/939/25 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач, який належним чином повідомлений про наявність у провадженні суду справи з позовними вимогами до нього, у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.
Враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 2 ст. 252 ГПК України визначено, що суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як зазначено позивачем, між ТОВ “БОЯРД - ПЛЮС» та ТОВ "МІЛ КА» 27.02.2024 укладено договір поставки у спрощений спосіб про поставку ТОВ "МІЛ КА» товару - сухарів панірувальних в асортименті.
На виконання домовленостей, позивачем виставлено рахунки на оплату №193 від 27.02.2024 на суму 36000,00 грн. (оплачено відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією №218 від 29.02.2024), №238 від 11.03.2024 на суму 1800,00 грн., (оплачено відповідачем, що підтверджує платіжною інструкцією №236 від 11.03.2024), №284 від 25.03.2024 на суму 63000,00 грн. (частково оплачено відповідачем, що підтверджується платіжною інструкцією №272 від 09.04.2024).
Позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, що підтверджується видатковою накладною №539 від 01.03.2024, яка підписана зі сторони відповідача, товарно - транспортною накладною №Р539 від 01.03.2024 та податковою накладною №147 від 29.02.2024, яка зареєстрована позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних; видатковою накладною №650 від 12.03.2024, податковою накладною №48 від 11.03.2024, яка зареєстрована позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних; видатковою накладною №784 від 25.03.2024, податковою накладною №105 від 25.03.2024, яка зареєстрована позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Видаткові накладні №650 від 12.03.2024, №784 від 25.03.2024 передані позивачем на підпис відповідачу, однак, останнім видаткові накладні не підписані та не повернуті позивачу, водночас, відповідач не надсилав претензій позивачу щодо недопостаки товару згідно видаткової накладної №650 від 12.03.2024 та №784 від 25.03.2024.
Позивачем надсилались відповідачу видаткові накладні №650 від 12.03.2024 та №784 від 25.03.2024 через сервіс електронного документообігу “ВЧАСНО», однак, відповідачем через даний сервіс видаткові накладні не підписано. Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 27000,00 грн.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 27000,00 грн.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином, правочин на поставку товару може бути також укладений у спрощений спосіб, у разі якщо видаткові накладні містять найменування товару, його кількість, ціну та підписи уповноважених осіб сторін.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
З матеріалів справи вбачається, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято без заперечень та зауважень товар, що підтверджується, видатковою накладною №539 від 01.03.2024, №650 від 12.03.2024, №784 від 25.03.2024, податковими накладними №147 від 29.02.2024, №48 від 11.03.2024, №105 від 25.03.2024, товарно-транспортною-накладною №Р539 від 01.03.2024, однак, відповідачем товар оплачено частково, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 27000,00 грн., що відповідачем під час розгляду справи не спростовано, доказів оплати товару суду не надано.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Таким чином, беручи до уваги положення ч. 4 ст. 538 ЦК України та ч. 1 ст. 692 ЦК України, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був розраховуватись за поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто, у день поставки товару, визначений у товарно-транспортних накладних.
Крім того, судом враховано, що відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та надати покупцю за його вимогою. Підтвердженням Постачальнику про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Водночас, з огляду на п. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до квитанцій податкові накладні №147 від 29.02.2024, №48 від 11.03.2024, №105 від 25.03.2024 зареєстровано у встановленому законом порядку, однак, видаткові накладні №650 від 12.03.2024, №784 від 25.03.2024 не підписані з боку відповідача. Отже, враховуючи норми чинного законодавства, відповідні податкові накладні є доказом здійснення позивачем операцій щодо поставки спірного товару.
Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17, згідно якої, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Пунктом 25 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою КМУ від 29.12.2010 №1246, визначено, що платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних ЄРПН щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, окрім обставин оформлення первинних документів, суд має дослідити наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). Таким чином, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару не виконано, у зв'язку із чим, за ним утворилась заборгованість у сумі 27000,00 грн.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар за укладеним у спрощений спосіб договором поставки у сумі 27000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 - 240 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЯРД-ПЛЮС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛ КА» про стягнення заборгованості задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛ КА» (08127, Київська обл., Бучанський р-н, с. Личанка, вул. Центральна, буд. 43, код ЄДРПОУ 44520905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОЯРД-ПЛЮС» (08150, Київська обл., Фастівський р-н, м. Боярка, вул. Хрещатик, буд. 15, код ЄДРПОУ 33911361) 27000 (двадцять сім тисяч) грн. 00 коп. заборгованості та 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Д.Г. Заєць