Справа №303/927/25
2/303/271/25
06 травня 2025 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі головуючого судді Куцкір Ю.Ю.
за участю секретаря судового засідання Славич М.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - Бедринець Мирослави Юріївни до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позов мотивований тим, що позивач та відповідач домовилися про укладення договору купівлі-продажу домоволодіння, яке належить на праві приватної власності відповідачу в майбутньому після прийняття спадщини.
25.11.2024 року відповідачем ОСОБА_2 було отримано грошові кошти від позивача ОСОБА_1 в сумі 123 000 гривень, що на день укладення та підписання розписки про завдаток становило 3 000 доларів США. Зазначені кошти відповідач отримав, як частину від основної суми за продаж домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
За попередньою домовленістю сторін продаж будинку мав відбутись по завершенню дії розписки про отримання коштів. Відповідно до зазначеної розписки термін дії встановлено до 30.12.2024 року. Крім цього, сторони встановили в розписці, що вартість домоволодіння складає 45 000 доларів США і зазначена сума є сумою договору купівлі-продажу домоволодіння, який сторони мають намір укласти. У відповідності до умов, вказана розписка втрачає силу та підлягає знищенню після підписання договору купівлі-продажу вказаного домоволодіння.
До моменту погодженого сторонами 30.12.2024 року та до сьогоднішнього дня, Договір купівлі-продажу не укладено, а кошти отримані відповідачем позивачу не повернуті. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про виконання погоджених умов, або про повернення коштів, які ним було надано за домоволодіння, але вони залишилися без відповіді, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.02.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Також вказаною ухвалою відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, із розписки про завдаток від 25.11.2024 року вбачається, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 завдаток в сумі 123 000 гривень, що еквівалентна 3000 доларів США за продаж домоволодіння розташованого за адресою АДРЕСА_1 . Договірна сума продажу 1 845 000 гривень, що еквівалентна 45 000 доларів США, термін дії угоди до 30.12.2024 року (а.с. 12).
Дані правовідносини між сторонами регулюються нормами ЦК України.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положеннями статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України завдаток є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.
Поняття завдатку визначено у статті 570 ЦК України, відповідно до положень якої завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (ст.570 ЦК України).
У розумінні поняття завдатку, такий виконує наступні функції:
1) платіжну, яка полягає у тому, що завдаток видається у рахунок належних з боржника за договором платежів (тобто, завдаток є частиною суми, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору за основним договором;
2) забезпечувальну, яка проявляється в тому, що видача завдатку стимулює боржника до належного виконання основного зобов'язання, оскільки у разі порушення забезпеченого завдатком зобов'язання з вини боржника завдаток залишається у кредитора (абз.1 ч.1 ст.571 ЦК); водночас стимулююча дія завдатку певною мірою спрямована і на кредитора, який у разі порушення основного зобов'язання з його вини повинен повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі завдатку чи його вартості (абз.2 ч.1 ст.571 ЦК);
3) підтверджувальну, суть якої зводиться до того, що видача завдатку засвідчує факт укладення основного договору.
Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу нерухомості.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Особливості купівлі-продажу об'єктів незавершеного будівництва та майбутніх об'єктів нерухомості визначаються законом.
Частина 2 ст.570 ЦК України встановлює презумпцію авансу, так як на відміну від завдатку аванс це лише спосіб платежу, він не виконує забезпечувальної функції за правилами ч.1 ст.546 ЦК України, а виконує функцію попередньої оплати.
З цього випливає, що коли сторони хочуть визначити, що сплачена сума є завдатком, вони мають здійснити наступне.
По-перше, між сторонами має бути укладений договір, яким передбачаються зобов'язання сторін (сплата коштів боржником, та передання майна, надання послуг, тощо кредитором). Тобто це не може бути попередній договір, про укладення у майбутньому основного договору. Це має бути саме основний договір. В інакшому випадку сплачена сума коштів вважатиметься авансом.
По-друге, форма домовленості про сплату завдатку має бути письмова. Сторони можуть укласти окремо договір завдатку або передбачити його умови в основному договорі.
По-третє, сторони мають прямо зазначити, що сума грошей, що сплачується боржником у рахунок майбутніх платежів є завдатком.
Таким чином, за умови відсутності хоча б одного з трьох вищенаведених критеріїв відмінності передані однією стороною другій стороні грошові суми у рахунок належних за договором платежів є не завдатком, а авансом.
Договір купівлі-продажу житлового будинку між сторонами укладено не було, доказів ухилення відповідача від укладання договору суду не надано, тому передані позивачем грошові кошти не можуть вважатись завдатком, вони є авансом, який підлягає поверненню у зв'язку із не укладенням договору купівлі-продажу незалежно від того, з чиєї вини він не був укладений.
Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той хто отримав аванс, повинен його повернути.
Отже, передані позивачем кошти є авансом, сторони не уклали та не оформили договір чи попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна за формою, передбаченою ст.657 ЦК України. Оскільки договір купівлі-продажу домоволодіння, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі не було укладено, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, тому передані позивачем відповідачу гроші є авансом, який підлягає поверненню позивачу.
Суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 було передано відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 123 000 гривень саме в якості авансу за продаж будинку. Оскільки договір між сторонами не укладався, продаж домовлодіння не відбувся, договір щодо завдатку у належній формі не оформлено, відповідно, передані кошти не виконують забезпечувальну функцію, правові наслідки статті 571 ЦК України в даному випадку не застосовуються - а відтак сума отриманого відповідачем авансу підлягає поверненню.
У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подав, тобто будь-яких заперечень від відповідача на адресу суду щодо протилежного , а саме не отримання цих коштів, отримання їх в меншій сумі чи за іншою правовою природою - не надходило.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі викладеного, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, належні докази виконання відповідачами свого зобов'язання перед позивачем відсутні, а відтак позивачу підлягає повернення суму авансу у розмірі 123 000 гривень.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Так, Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
а) набуття або збереження майна;
б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;
в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Верховний Суд дійшов висновку, що для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Суд касаційної інстанції зазначив, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
За такого, отримані від позивачки кошти за договором завдатку не були безпідставно набутим майном відповідачами.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За такого, суд вважає за можливе застосувати до вирішення заявлених позовних вимог належну правову підставу, яка відповідає дійсним правовідносинам сторін, тим більше, що позовна заява все ж таки містить посилання на положення цивільного законодавства щодо правової природи завдатку та авансу.
При цьому, посилання представника позивача на положення ст.1212 ЦК України, як на правову підставу позову є наслідком невірного тлумачення ним норм права , проте таке не спростовує висновків суду про наявність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 16, 546, 570, 571, 655, 656, 1212 ЦК України та ст.ст. 10, 11, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити - повністю.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 123 000 (сто двадцять три тисячі) гривень, що еквівалентно на день укладення та підписання розписки про завдаток 3 000 (три тисячі) доларів США.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 06.05.2025 року.
Головуючий Ю.Ю. Куцкір