Справа № 640/22034/18
05 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Фонду державного майна України, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного розгляду звернення та зобов'язати відповідача провести належний розгляд звернення, стягнути моральну шкоду у розмірі 5000,00 гривень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику і повідомлення учасників.
Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями, передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень Закону №2825-IX та відповідно до Порядку №399 справу передано на розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду, ухвалою від 03.03.2025 прийнято до провадження судді.
Ухвалу суду від 03.03.2025 скеровано позивачу пощтовим відправленням та надіслано в електронний кабінет відповідачу 04.03.2025, від якого 24.03.2025 надійшли додаткові пояснення у справі.
Позовні вимоги мотивовано тим, що розгляд відповідачем заяви позивача від 16.07.2018 відбувся без забезпечення реалізації його прав, визначених статтею 18 Закону України «Про звернення громадян», що свідчить про невиконання органом, який розглядав відповідну заяву, встановлених статтею 19 даного Закону обов'язків, що відповідно є підтвердженням порушень Закону України «Про звернення громадян» та свідченням протиправності дій такого органу при розгляді заяви позивача, а тому такий розгляд не може вважатись належним, повним та об'єктивним.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, а також додаткові пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що звернення позивача розглянуто об'єктивно та всебічно, про результати його розгляду повідомлено останнього у встановлений законом строк листом. На думку представника відповідача, питання щодо прийняття рішення Фондом розглядати письмове звернення громадян на відкритому засіданні є правом державного органу, а не абсолютним його обов'язком.
Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.
16.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до Фонду державного майна України із заявою № 2 щодо сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів громадян, повідомлення про порушення законодавства та про недоліки в діяльності посадових осіб Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, у якій просив:
- об'єктивно, всебічно і вчасно розглянути та перевірити викладені в заяві факти та обставини;
- врахувати викладені факти в заяві при прийнятті рішень щодо участі ОСОБА_2 у конкурсах на зайняття вакантних посад у Фонді державного майна України;
- при розгляді заяви забезпечити дотримання його прав, встановлених статті 18 Закону України «Про звернення громадян», а саме: після призначення виконавця (посадової особи, яка здійснить перевірку заяви) та внесення даних про це в реєстраційно-контрольну картку повідомити позивача про дату та час перевірки поданої заяви для забезпечення виконання права брати участь у перевірці та для забезпечення виконання права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву; повідомити щодо дати закінчення перевірки заяви та повідомити про час і дату для реалізації права позивача знайомитись з матеріалами перевірки; визначити термін для реалізації права подавати додаткові матеріали або для реалізації права наполягати на здійсненні запитів для отримання додаткових матеріалів; право бути присутнім при розгляді заяви (бути присутнім на засіданні при розгляді заяви), а також на доповіді керівнику виконавця (особи, що перевіряла заяву) про результати перевірки щодо проекту резолюції та щодо проекту прийнятих рішень та під час прийняття керівником рішень з порушених питань у заяві, яку в обов'язковому порядку підписує керівник органу.
За результатами розгляду електронного звернення Фонд державного майна України листом від 17.08.2018 № 10-50-16732 повідомив, що відсутні будь-які правові підстави для застосування дисциплінарних стягнень до посадових осіб, згаданих у зверненнях позивача, внаслідок спливу строк притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Крім того, позивачу зазначено, що опрацювання звернення позивача не потребує особистої присутності, надання додаткових матеріалів або пояснень, всі необхідні матеріали у Фонді наявні. Засідання по розгляду заяви позивача не проводилось.
Вважаючи протиправними дії щодо неналежного розгляду звернення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР.
Статтею 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань (частина перша статті 5 Закону № 393/96-ВР).
Порядок розгляду заяв (звернень) врегульовано статтею 15 Закону № 393/96-ВР.
Так, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Статтею 18 Закону № 393/96-ВР передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
При цьому, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (ст. 19 Закону № 393/96-ВР).
Як вбачається зі змісту адміністративного позову, позивач оскаржує дії відповідача з підстав здійснення розгляду його заяви без його участі, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 у своєму зверненні прямо вказано на своє бажання бути присутнім при розгляді заяви та вирішенні порушених у ній питань.
Відповідаючи на звернення позивача, Фонд державного майна України зазначає, що право заявника бути присутнім при розгляді заяви чи скарги кореспондується з обов'язком органу державної влади запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу у разі проведення такого засідання. Водночас, таке засідання не проводилось, а отже у відповідача був відсутній обов'язок щодо запрошення заявника на розгляд.
Суд вважає такий висновок помилковим, оскільки а ні Закон України «Про звернення громадян», ні будь-який інший нормативний акт, не ставить у залежність можливість реалізації права особи особисто викласти аргументи особі, що перевіряла його скаргу, від форми розгляду цієї скарги (колегіально, одноособово тощо).
Такі висновки фактично унеможливлюють практичну реалізацію особами права особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви, бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, яке гарантоване статтею 18 Закону України «Про звернення громадян».
При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що норма статті 19 Закону України «Про звернення громадян» зобов'язує органи державної влади на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що Законом прямо передбачено право особи, яка звертається до відповідного суб'єкта владних повноважень, брати участь у розгляді її звернення.
Такому праву кореспондує обов'язок відповідного суб'єкта владних повноважень на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Аналогічного змісту висновки викладено у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 826/12287/16, від 28.11.2018 у справі № 820/4881/17, від 31.10.2019 у справі №826/13435/15, від 24.10.2019 у справі № 826/5333/17.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо вирішення питань, поставлених позивачем у зверненні, оскільки позивачем не заперечується зміст наданої відповіді чи рішення, прийняті за результатом розгляду такого звернення, а лише вказується на порушення відповідачем порядку розгляду такого звернення.
Перевіряючи доводи відповідача, суд звертає увагу на те, що позивач, скеровуючи до відповідача заяву від 16.07.2018 № 2, реалізував надане йому право та звернувся з проханням бути присутнім під час розгляду його звернення.
Втім, відповідачем не було забезпечено реалізацію вказаного права позивача, розглянуто його звернення (заяву від 16.07.2018 № 2) за його відсутності, а відтак вищевказаний обов'язок відповідно не виконано.
Разом з тим, суд зазначає, що критерій урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень. Право бути вислуханим є одним із фундаментальних принципів справедливої процедури й означає забезпечення особі можливості надавати адміністративному органу факти й аргументи у справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене, насамперед, у справах, де передбачається прийняття «несприятливих» адміністративних актів, тобто таких, які негативно впливають на права, свободи та законні інтереси відповідної особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 420/9061/20.
З огляду на викладені обставини, суд приходить до переконання, що відповідачем не забезпечено належного розгляду заяви позивача, а відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Фонду державного майна України стосовно неналежного розгляду заяви та зобов'язання Фонду державного майна України провести належний розгляд заяви позивача з забезпеченням дотримання прав заявника відповідно до положень Закону України «Про звернення громадян» підлягають задоволенню.
Доводи відповідача про те, що Фондом державного майна України не було вчинено жодних дій, які б порушували права чи охоронювані законом інтереси позивача, суд відхиляє з підстав, наведених вище.
Твердження відповідача про те, що на звернення позивача було направлено обґрунтовану відповідь у строки, визначені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», а також, що питання, яке позивачем порушувалося в його зверненні, розглянуто та вирішено по суті, а вимога про спосіб розгляду звернення є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, суд до уваги не приймає, оскільки спір виник з інших підстав, а саме - внаслідок порушення права позивача на участь у розгляді його звернення (заяви від 16.07.2018 № 2).
Суд критично оцінює доводи відповідача, що звернення ОСОБА_1 подано без належного підтвердження повноважень заявника діяти в інтересах третіх осіб, адже відповідачем прийнято заяву № 2 від 16.07.2018 до розгляду і надано відповідь від 17.08.2018. Натомість, подання заяви за відсутності підтверджених повноважень на звернення до органу влади передбачає повернення такої заяви її автору, чого відповідачем зроблено не було.
Доводи відповідача про те, що засідання з розгляду заяв позивача не скликалося і не проводилося та особиста присутність ОСОБА_1 для надання додаткових усних чи письмових пояснень не потребувалася, суд також вважає необґрунтованими, з огляду на вищезазначене, зокрема те, що заява позивача містила відповідне клопотання про її розгляд за його участю.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1. Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Принагідно суд зазначає, що аналогічних висновків дійшов суд, вирішуючи адміністративну справу № 640/21691/18.
Разом з тим, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» зазначено, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
Позивачем при зверненні до суду не надано належного обґрунтування та доказів завдання діями відповідачами моральної шкоди, а також щодо характеру моральних чи фізичних страждань, моральних переживань у зв'язку із ушкодженням здоров'я, або інших негативних явищ, заподіяних позивачу саме незаконними діями з боку відповідачів.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з наданої суду копії акта приймання - передачі надання правових послуг від 21.12.2018 за договором про надання правових послуг від 17.12.2018 №11/12/ЗГ-КДМ, цим актом сторони підтвердили, що адвокат фактично надав, а клієнт прийняв послуги на загальну суму 10 203,75 грн.
Однак, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт сплати адвокату грошової суми саме у розмірі 10 203,75 грн. Разом з тим, позивач надав копію квитанції від 20.12.2018 № 0.0.1219792974.1, згідно з якою здійснено платіж у розмірі 2000,00 грн.
Тобто, позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу саме у розмірі 10203,75 грн., а лише 2000,00 грн.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини шостої статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини сьомою статті 134 КАС України).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Більше того, відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, зокрема викладеної у постанові від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
У цій справі, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 КАС України, виходить із такого: розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження; справа не потребувала встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання; по аналогічних правовідносинах наявна усталена судова практика.
Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, оскільки заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають умовам співмірності.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, що є справедливим, пропорційним до предмету спору та відповідає обсягам проведеної роботи.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Фонду державного майна України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.07.2018 № 2.
Зобов'язати Фонд державного майна України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.07.2018 № 2 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 05 травня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Фонд державного майна України (місцезнаходження: вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01601 код ЄДРПОУ 00032945).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.