Справа № 640/15855/20
05 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» (надалі - позивач) до Державної податкової служби України (надалі - відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати податкову консультацію Державної податкової служби України № 2521/6/99-00-05-06-02-06/ІПК від 23 червня 2020 року.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття протиправного рішення. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що податкова консультація № 2521/6/99-00-05-06-02-06/ІПК від 23 червня 2020 року є необґрунтованою, безпідставною та такаю, що суперечить нормам чинного на момент спірних правовідносин законодавства.
На підставі зазначеної податкової консультації податковий орган фактично позбавив ТОВ «Лізоформ» права користуватися податковою пільгою з ПДВ при ввезенні на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання під час карантину, а саме після 31 травня 2020 року.
При цьому, позивач також звернув увагу, що контролюючий орган обґрунтовуючи оскаржувану індивідуальну податкову консультацію, трактує чітко визначені норми законодавства на власний розсуд, що є неприпустимим. Вказане порушує права позивача, у зв'язку із чим останній був вимушений звернутись до суду за захистом свої прав.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що доводи та аргументи позивача викладені в позовній заяві є необґрунтованими, та в свою чергу звертає увагу, що надана відповідачем індивідуальна податкова консультація надана відповідно до вимог чинного законодавства і фактично не суперечить доводам позивача, викладеним у позовній заяві.
Керуючись вищевикладеним, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» до Державної податкової служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями, передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень Закону №2825-IX та відповідно до Порядку №399 справу передано на розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду. Ухвалою від 03.03.2025 прийнято до провадження судді за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Будь-які заяви по суті спору до Тернопільського окружного адміністративного суду від сторін не надходили.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи товариство з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15.02.2007. Основний вид економічної діяльності позивача є код КВЕД 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення. Серед іншого товариство здійснювало операції з постачання на митну територію України товарів, у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID- 19).
28 травня 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» звернулось до Головного управління ДПС в м. Києві із листом №01-02/04/493 про надання роз'яснень щодо граничних термінів застосування режиму звільнення від оподаткування ПДВ, встановленого пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України.
01 липня 2020 року позивач отримав податкову консультацію Державної податкової служби України № 2521/6/99-00-05-06-02-06/ІПК від 23 червня 2020 року зі змісту якої вбачається, що звільнення від оподаткування ПДВ, визначеного пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України, застосовується до останнього числа місяця, на який припадатиме визначена постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» дата завершення дії карантину.
Позивач вважаючи зазначену індивідуальну податкову консультацію протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України зазначено, що податкова індивідуальна податкова консультація - роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.
Згідно пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України податкова за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Пунктом 52.2 статті 52 Податкового кодексу України встановлено, що податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
У відповідності до пункту 52.3 статті 52 Податкового кодексу України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
Приписами пунктів 52.4 статті 52 Податкового кодексу України передбачено, що індивідуальні податкові консультації надаються: в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями; у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвища, ім'я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.
Доступ до зазначених даних єдиної бази та офіційного веб-сайту є безоплатним та вільним. Порядок ведення та форма єдиної бази індивідуальних податкових консультацій визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно пунктом 53.1 статті 52 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
З аналізу вищезазначених норм можна зробити висновок про те, що функція податкової консультації полягає у допомозі платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або іншого нормативно-правового акта, який стосується оподаткування, і є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз'яснення такому платнику щодо практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин. Статтею 52 Податкового кодексу України передбачені обов'язкові вимоги щодо змісту податкової консультації та встановлено обов'язок контролюючих органів надавати податкові консультації з питань практичного застосування норм податкового законодавства, то відповідно платник податків має право на її отримання. Ненадання такої консультації або надання неякісної та/або незаконної податкової консультації, податковий орган тим самим порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та відповідного блага, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності. Тобто, надана податкова консультація, яка містить цитати нормативно-правових актів, але ніяких висновків або рекомендацій щодо їх застосування не має, або незаконна податкова консультація, підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року у справі №826/14131/16.
При цьому, дослідженню в справах про визнання протиправною та скасування податкової консультації підлягають обставини щодо: поставлених у зверненні платника про надання податкової консультації питань; викладених у податковій консультації відповідей; відповідність зазначених у податковій консультації висновків нормам або змісту відповідного податку чи збору.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2016 року № К/800/52977/13.
У даному випадку контролюючим органом розглянуто звернення позивача про надання податкової консультації, проте, на думку останнього, зміст податкової консультації суперечить нормам чинного законодавства.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Головного управління ДПС в місті Києві із листом №01-02/04/493 про надання роз'яснень щодо граничних термінів застосування режиму звільнення від оподаткування ПДВ, встановленого пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу України.
В вказаному вище листі позивач зазначав, що карантин по всій території України продовжено на період з 22 травня по 22 червня 2020 року, а тому пільга з ПДВ згідно пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України діє до 30 червня 2020 року. На підставі п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України позивач просив роз'яснити порядок застосування цієї пільги в червні 2020 року.
На виконання функцій покладених чинним законодавством України, податковим органом на вищевказаний лист було надано податкову консультацію, в якій останній зазначив «режим звільнення від оподаткування ПДВ визначений пунктом 7.1 підрозділу 2 розділу XX Кодексу, застосовується до останнього числа місяця, на який припадатиме визначена постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-I9, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», дата завершення дії карантину».
Суд в свою чергу, звертає увагу, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон № 540) викладено в новій редакції пункт 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Згідно з пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX Кодексу (з урахуванням внесених змін) від оподаткування податком на додану вартість звільняються такі операції:
- з ввезення на митну територію України товарів (в тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України;
- з постачання на митній території України товарів (в тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.
Норми пункту 71 підрозділу 2 розділу XX Кодексу застосовуються до операцій, здійснених в період, починаючи з 17 березня 2020 року, і до останнього числа місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, на всі і території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).
В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу, що всі питання, які пов'язані щодо періоду дії карантину на території України регулювались постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211, до якої в подальшому вносились відповідні зміни іншими постановами Кабінету Міністрів України, при цьому суд зазначає, що дана постанова була чинною на момент звернення позивача за відповідною консультацією.
Таким чином, враховуючи викладені вище висновки, суд зазначає, що відсутні правові підстави для скасування оскаржуваної податкової консультації.
Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Податкового Кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключне» платником податків, якому надано таку консультацію.
Суд звертає увагу, що податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб'єкта владний повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх.
Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також, не є обов'язковою для виконання.
Необхідною ознакою податкової консультації, як предмета оспорювання в судовому порядку, є її відповідність визначенню рішення (акта) суб'єкта владних повноважень в розумінні пункту 9 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, породження юридичних наслідків для кола суб'єктів, яким це рішення адресоване.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в ухвалі суду від 17 березня 2015 року у справі № К/800/3595 і/14 (№ 802/1188/14-а) «податкова консультація за своїм змістом не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а також, не має сили нормативно-правового акту та не створює і не припиняє прав чи обов'язки особи, а є лише допомогою контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону. Жодних управлінських висновків оскаржувана податкова консультація не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу вона не приписує, та, відповідно, не порушує права, свободи та інтереси осіб у сфері публічно - правових відносин».
Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач вважає, що періодом дії податкової пільги з ПДВ є останній календарний день місяця, в якому завершується дія карантину.
У той же час, аналізуючи доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, ДПС України не заперечує таких тверджень позивача, зазначаючи, що Постановою №211 карантин на усій території України введено з 12.03.2020 до 22.05.2020, надалі його дію продовжено до 31.07.2020 Постановою № 392, до 19.12.2020 Постановою №641, до 31.12.2022 Постановою №1236, що, згідно позиції відповідча, свідчить про наявність режиму звільнення від оподаткування ПДВ, визначеного пунктом 71 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, протягом усього періоду карантину.
Як наслідок, відповідач зазначає, що спірна податкова консультація не протирічить положенням закону. Натомість, доводи позивача не містять належних та допустимих доказів та обґрунтувань щодо порушень спірною індивідуальною податковою консультацією його прав та законних інтересів.
Відтак, оскільки управлінських висновків оскаржувана індивідуальна податкова консультація не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу вона не приписує, та, відповідно, не порушує права та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, а тому доводи позивача про те, що на підставі зазначеної податкової консультації податковий орган фактично позбавив останнього права користуватися податковою пільгою з ПДВ при ввезенні на митну територію України лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання під час карантину, є необґрунтованими.
При цьому, суд зауважує, що невиправдання прийнятою податковим органом спірною індивідуальною податковою консультацією сподівань та очікування позивача з приводу порушених питань не є підставою для визнання такої консультації протиправною.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з частини 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати в цьому випадку стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ» до Державної податкової служби України відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 05 травня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізоформ" (місцезнаходження: вул. Добровольчих батальйонів, 17, м. Київ, 01015, код ЄДРПОУ 34937637);
відповідач:
- Державна податкова служба України (місцезнаходження: пл. Львівська, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.