22 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/539/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дубенської міської ради
на рішення Господарського суду Рівненської області від 11.09.2024 (суддя Бережнюк В. В.)
і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2024 (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Гудак А. В., Філіпова Т. Л.)
у справі № 918/539/24
за позовом Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дубенської міської ради
до ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,
про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, визнання недійсним договору оренди землі і повернення земельної ділянки,
(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Шапка І. м. та представник позивача - Міщанюк О. А.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Дубенської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Дубенської міської ради Рівненської області (далі - Міськрада, Позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , Третя особа), про:
- скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт незавершеного будівництва, льотно-технічна їдальня військового містечка № НОМЕР_1 , що складає 20 % готовності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 5610300000:02:001:2503 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2623391056040);
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,2806 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:2503, укладеного 16.01.2024 між Міськрадою і ОСОБА_1;
- зобов'язання ОСОБА_1 повернути у комунальну власність територіальної громади в особі Міськради земельну ділянку загальною площею 0,2806 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:2503, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у придатному для використання стані шляхом звільнення від будівельних матеріалів.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Міськради про приватизацію та затвердження умов продажу об'єкту комунальної власності незавершеного будівництва та подальше укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_1 на об'єкт незавершеного будівництва і надання Богомазу В.Й. у користування земельної ділянки у позаконкурентний спосіб суперечать нормам статті 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та статті 134 Земельного кодексу України.
Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень
3. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.09.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2024, позовні вимоги задоволено.
4. Суди попередніх інстанцій з огляду на те, що об'єкт незавершеного будівництва - льотно-технічна їдальня військового містечка № НОМЕР_1 не включений Кабінетом Міністрів України до переліку нерухомого військового майна, яке може бути відчужено, дійшли висновку, що його приватизація і відчуження у приватну власність ОСОБА_1 відбулося з порушенням статті 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
5. Крім того, за висновком судів попередніх інстанцій, договір купівлі-продажу від 13.07.2023 є нікчемним правочином, і ОСОБА_1 не набув у встановленому законом порядку у власність спірний об'єкт незавершеного будівництва, тому не існувало підстави, передбаченої частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, яка б звільняла Міськраду від обов'язку проведення земельних торгів.
Касаційна скарга
6. Не погодившись із прийнятими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.
Узагальнені доводи касаційної скарги
7. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Міськрада із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості відчуження органом місцевого самоврядування колишнього військового нерухомого майна за відсутності взяття таким органом зобов'язання використовувати таке майно за цільовим призначенням і не відчужувати його в приватну власність та відсутності запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заборони на його відчуження.
8. Скаржник зазначає, що норми статті 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (в редакції, чинній на момент прийняття майна у комунальну власність) передбачали, що з державної власності у комунальну власність передаються об'єкти за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме та окреме індивідуально визначене (рухоме) військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил України і не планується до використання у Збройних Силах України та не включено до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню.
Однак, Міськрада не брала на себе зобов'язань не відчужувати об'єкт нерухомого майна, який був їй переданий з державної власності.
9. Крім того, за твердженнями заявника, за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно заборон на його відчуження, Міськрада як власник об'єкта незавершеного будівництва, мала цілком законне право вчиняти будь-які дії щодо свого майна, у тому числі здійснювати його продаж.
Позиція інших учасників справи
10. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
11. На переконання Прокурора, твердження скаржника про відсутність у Міськради зобов'язань не відчужувати майно, виключно тому, що про це не зазначено у рішенні, виданого цим же органом місцевого самоврядування, суперечать принципу заборони суперечливої поведінки та не заслуговують на увагу, оскільки така вимога передбачена Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
12. Також Прокурор зазначає, що обізнаність Міськради із законодавчою забороною відчужувати у приватну власність військове майно презюмується.
Стислий виклад обставин справи, установлених судами попередніх інстанцій
13. Рішенням Міськради № 3509 від 21.11.2014, за результатами розгляду листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо вирішення питання передачі у комунальну власність територіальної громади м. Дубно об'єкта незавершеного військового будівництва - льотно-технічної їдальні 750/1500м/об у зміну з інженерними мережами військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади АДРЕСА_1 вищевказаного об'єкта незавершеного військового будівництва.
14. Рішенням виконавчого комітету Міськради від 19.03.2015 № 86 затверджено склад комісії з передачі у комунальну власність територіальної громади м. Дубно об'єкта незавершеного будівництва - льотно-технічної їдальні військового містечка м. Дубно, до якої увійшли, зокрема, начальник управління капітального будівництва та ремонту Повітряних Сил Збройних Сил України Берцун І.М. та інженер управління капітального будівництва та ремонту Повітряних Сил Збройних Сил України Самонов О. С.
15. Відповідно до акта прийому-передачі об'єкта незавершеного будівництва, начальник управління капітального будівництва та ремонту Повітряних Сил ЗС України Берцун І. М. 01.09.2015 здав, а заступник Дубенського міського голови Мосійчук Р. А. 09.09.2015 прийняв у комунальну власність м. Дубно вищевказаний об'єкт, який належав ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина № НОМЕР_2 ).
16. Акт приймання-передачі у комунальну власність територіальної громади м. Дубно вищевказаного об'єкта незавершеного військового будівництва затверджено рішенням виконавчого комітету Міськради від 17.09.2015 № 379.
17. У подальшому, рішенням Міськради від 26.05.2017 № 1709, об'єкту незавершеного будівництва (льотно-технічній їдальні військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .
18. З метою оформлення Міськрадою правовстановлюючих документів на вищезазначений об'єкт, Комунальним підприємством "Архітектор" виготовлено технічний паспорт на об'єкт незавершеного будівництва - льотно-технічну їдальню військового містечка НОМЕР_1 по АДРЕСА_2.
19. Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва № 1333 від 01.02.2022, відсоток готовності об'єкта - 20.
20. Рішенням Міськради від 03.05.2022 № 2267 внесені зміни у додаток 2 до рішення Міськради від 07.09.2018 № 2886 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Дубно та переліку нерухомого майна об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Дубно", яким включено до переліку об'єктів комунальної власності зазначений вище об'єкт незавершеного будівництва.
21. У подальшому, рішенням Міськради від 12.04.2023 № 2798, перелік об'єктів нерухомого майна територіальної громади м. Дубно, що підлягають приватизації шляхом продажу через електронний аукціон, доповнено об'єктом незавершеного будівництва - льотно-технічною їдальнею військового містечка № НОМЕР_1 , який затверджений рішенням Міськради від 12.11.2021 №1602.
22. Рішенням Міськради від 12.05.2023 № 2860 вирішено здійснити приватизацію об'єкта комунальної власності - незавершеного будівництва, льотнотехнічної їдальні військового містечка № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею основи 1016.4 кв.м, шляхом продажу через електронний аукціон.
23. На підставі зазначеного рішення, управлінням економіки і власності Міськради проведено електронний аукціон № SPE001-UA-20230602-42639 за лотом "Незавершене будівництво, льотно-технічна їдальня військового містечка № НОМЕР_1 , площею основи 1016,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5610300000:02:001:2503".
24. Відповідно до протоколу про результати електронного аукціону, затвердженого наказом управління економіки і власності Міськради № 63 від 23.06.2023, переможцем аукціону став Богомаз В. Й. з ціновою пропозицією 3 600 120 грн.
25. 13.07.2023 між Дубенською міською територіальною громадою в особі Міськради (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив у спільну сумісну власність подружжя (дружина - ОСОБА_2 ) об'єкт нерухомого майна: незавершене будівництво, льотно-технічна їдальня військового містечка № НОМЕР_1 , яка складає 20 % готовності, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Незавершене будівництво має площу основи 1016,4 кв.м, розташоване на земельній ділянці розміром 0,2806 га, кадастровий номер 5610300000:02:001:2503.
26. У подальшому, рішенням Міськради № 3213 від 08.11.2023 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зі зміною цільового призначення) та передачу земельної ділянки в АДРЕСА_1 в оренду ОСОБА_1" передано ОСОБА_1 земельну ділянку із кадастровим номером 5610300000:02:001:2503 площею 0,2806 га, розташовану в АДРЕСА_1 , в оренду строком на 3 роки для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури за рахунок земель житлової та громадської забудови.
27. На підставі зазначеного рішення, 16.01.2024 між Міськрадою і ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого в оренду передається земельна ділянка площею 0,2806 га, у тому числі 0,2806 га забудованих земель. На земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна - незавершене будівництво, льотно-технічна їдальня військового містечка № НОМЕР_1 .
28. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру від 15.03.2024 право власності на об'єкт незавершеного будівництва зареєстровано за Відповідачем, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2623391056040.
29. В ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №4202418333000009, 23.05.2024 проведено огляд місця події, яким встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 5610300000:02:001:2503 об'єкт незавершеного будівництва, площею основи 1016,4 кв.м відсутній, натомість наявний котлован практично на весь розмір ділянки, а також будівельні матеріали (плити).
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
30. Відповідно до вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Верховний Суд неодноразово зазначав, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Такі висновки Верховного Суду містяться у постановах, зокрема, від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21 та від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22.
32. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
33. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
34. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
35. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
36. Отже, з'ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
37. Як вже зазначалось вище, Відповідач у касаційній скарзі вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості відчуження органом місцевого самоврядування колишнього військового нерухомого майна за відсутності взяття таким органом зобов'язання використовувати таке майно за цільовим призначенням і не відчужувати його в приватну власність та відсутності запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заборони на його відчуження.
38. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням Міськради від 21.11.2014 № 3509 надано згоду на прийняття у комунальну власність об'єкта незавершеного будівництва - льотно-технічної їдальні військового містечка м. Дубно. Надалі, Позивач прийняв у комунальну власність вказаний об'єкт незавершеного будівництва та згодом вирішив відчужити його шляхом продажу через електронний аукціон.
39. У контексті передачі вищезазначеного об'єкта та виникнення зобов'язань щодо його використання Прокурор посилається на приписи статей 7, 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" і стверджує, що орган місцевого самоврядування повинен був використовувати його за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність.
40. Частиною другою статті 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (тут і далі в редакції, чинній станом на час прийняття Позивачем об'єкту незавершеного будівництва у комунальну власність) визначено, що об'єктами передачі згідно з цим Законом є, зокрема, нерухоме майно - будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі розподільного балансу), об'єкти незавершеного будівництва.
41. За змістом статей 7, 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" з державної у комунальну власність безоплатно передаються об'єкти за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність, в тому числі - військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме та окремо індивідуально визначене (рухоме) військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил України та не включено до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню. Правочин, наслідком якого стало відчуження у приватну власність або нецільове використання об'єктів, зазначених в абзацах п'ятому-дванадцятому частини першої статті 7 цього Закону, є нікчемним.
42. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на момент передачі об'єкта незавершеного будівництва у комунальну власність, стаття 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" містила зобов'язання не відчужувати в приватну власність відповідні об'єкти нерухомого майна.
43. При цьому суди зауважили, що реєстрація права комунальної власності на переданий у комунальну власність об'єкт незавершеного будівництва покладалася на Міськраду, тому остання мала можливість зареєструвати відповідне обтяження після прийняття об'єкта у комунальну власність. Разом з тим, відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про накладення заборони на відчуження об'єкту незавершеного будівництва, за висновками судів, не звільняє Позивача від обов'язку дотримуватись вимог статті 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".
44. Слід зазначити, що положення статті 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" є цілком однозначними і зрозумілими, не мають дискреційного підходу до визначення варіантів поведінки, а її недотримання є самостійною і достатньою підставою для визнання договору, наслідком якого стало відчуження у приватну власність або нецільове використання майна, нікчемним.
45. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
46. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
47. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
48. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
49. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у таку категорію справ.
50. При цьому суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
51. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
52. У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
53. Також Суд звертає увагу, що висновки судів попередніх інстанцій концептуально узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 918/569/20.
54. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.
55. При цьому судова колегія зазначає, що доводи касаційної скарги, про які йдеться у пунктах 7-9 цієї постанови, не мають вирішального значення для правильного вирішення спору, оскільки звертаючись до суду з даним позовом Прокурор серед іншого посилався на порушення у спірних правовідносинах вимог статті 134 Земельного кодексу України.
56. Згідно із статтею 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша). Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (абзац 2 частина другої).
57. Незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці, що належать на праві власності зазначеним особам, для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
58. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 910/20103/23, від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22.
59. Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної особі будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134,135 Земельного кодексу України.
60. Таким чином, Верховний Суд неодноразово вказував на можливість отримання земельної ділянки у користування лише в межах та з метою, пов'язаною із розміщенням та обслуговуванням належних особі на праві власності нежитлових приміщень.
61. З урахуванням того, що кінцевою метою поданого Прокурором у даній справі позову є повернення земельної ділянки, а також встановлені у справі обставини (зокрема, пункт 26 цієї постанови) висновки судів про відсутність підстав, передбачених земельним законодавством, які б звільняли Міськраду від обов'язку проведення земельних торгів, відповідають сталій практиці Верховного Суд з цього приводу.
62. У свою чергу, скаржник зазначених ключових обставин жодним чином не спростував.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
63. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
64. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
65. Звертаючись із касаційною скаргою, Позивач не спростував висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції і не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
66. За таких обставин доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції від 24.12.2024 та рішення місцевого господарського суду від 11.09.2024, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а вказані судові рішення - без змін.
Розподіл судових витрат
67. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Дубенської міської ради залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2024 і рішення Господарського суду Рівненської області від 11.09.2024 у справі № 918/539/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил