22 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 915/559/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоодеський елеватор"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 (суддя Мавродієва М. В.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 (головуючий суддя Аленін О. Ю., судді Принцевська Н. М., Філінюк І. Г.)
у справі № 915/559/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Експорт Миколаїв"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоодеський елеватор",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний виконавець Виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович,
про витребування майна,
(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Дубровний М. О.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Експорт Миколаїв" (далі - Позивач, ТОВ "Агро Експорт Миколаїв") звернулось до суду із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоодеський елеватор" (далі - Відповідач, ТОВ "Новоодеський елеватор") про витребування у останнього зерна пшениці 4 класу врожаю 2021 року у кількості 245 475 кілограм.
2. В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що Відповідач вчинив дії, в результаті яких йому повернуто зерно пшениці 4 класу врожаю 2021 року на 245 475 кг менше, ніж об'єм, на який визнано за ним право власності рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2023 у справі № 915/1069/21, яке набрало законної сили 22.11.2023. Таким чином, за твердженням Позивача, відбулось протиправне розпорядження майном, право власності на яке визнано за ним, та визначена подальша доля майна поза волею Позивача як власника такого майна.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. На примусовому виконанні у приватного виконавця Виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д. О. перебувало виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 639 від 02.07.2021, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я. В., про стягнення з боржника Приватного підприємства "Інгульська Лоза" на користь стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю "Арвейдініс" заборгованості за договором позики грошей, посвідченого 18.06.2021 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я. В. за реєстровим № 579, строк виконання зобов'язань за яким настав 29.06.2021, а саме грошових коштів у сумі 3 000 000,0 грн, а також витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису нотаріуса у сумі 5 000,0 грн.
4. У результаті проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1, приватним виконавцем Виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д. О. було описано та арештовано 523,82 тони зерна пшениці, яке було передано Відповідачу на відповідальне зберігання за договором від 09.07.2021 № 78/21.
5. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2021 у справі № 915/1069/21 задоволено заяву ТОВ "Агро Експорт Миколаїв" про забезпечення позову та накладено арешт на посіви, майбутній врожай 2021 року та зерно пшениці розташоване та зібране з земельних ділянок (кадастрові номери вказано в ухвалі суду), що знаходяться на території Мішково-Погорілівської сільської ради; а також заборонено приватному виконавцю Виконавчого округу Миколаївської області Куліченку Д. О. вчиняти будь-які дії направлені на реалізацію арештованих у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_1 посівів, майбутнього врожаю 2021 року та зерна пшениці розташованих та зібраних з земельних ділянок за вказаними кадастровими номерами, що знаходяться на території Мішково-Погорілівської сільської ради.
6. В подальшому рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі №915/1069/21, за ТОВ "Агро Експорт Миколаїв" визнано право власності на зерно пшениці 3 (третього) класу врожаю 2021 року у кількості 60780 кг та зерно пшениці 4 (четвертого) класу врожаю 2021 року у кількості 436565 кг, зібране приватним виконавцем Виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д.О. під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого напису № 639 від 02.07.2021, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я. В. про стягнення з боржника Приватного підприємства Інгульська Лоза на користь стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю Арвейдініс заборгованості за договором позики грошей, посвідченим 18.06.2021 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я. В. за реєстровим № 579, строк виконання зобов'язань за яким настав 29.06.2021, а саме грошових коштів у сумі 300 0000,00 грн, а також витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису нотаріуса у сумі 5000,00 грн, з земельних ділянок (кадастрові номери вказано у рішенні суду), що знаходяться на території Мішково-Погорілівської сільської ради та передане на відповідальне зберігання ТОВ "Новоодеський елеватор".
7. Надалі ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.12.2023, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 у справі № 915/1069/21, за клопотанням ТОВ "Агро Експорт Миколаїв" скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.07.2021.
8. 26.12.2023 між Позивачем, як поклажодавцем, та Відповідачем, як зерновим складом, було укладено договір № 154/23 складського зберігання сільськогосподарської продукції.
9. 18.01.2024 за підписаними між Позивачем, Відповідачем та Приватним виконавцем Виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д. О. актами приймання-передачі зерна на Позивача було переоформлено 60 440 кг зерна пшениці 3 класу врожаю 2021 року та 191 090 кг зерна пшениці 4 класу врожаю 2021 року.
10. Також, 18.01.2024 Відповідачем було видано Позивачу, як поклажодавцю за договором № 154/23 від 26.12.2023, складську квитанцію на зерно № 970 (БВ № 318215) на 60 440 кг зерна пшениці 3 класу врожаю 2021 року та складську квитанцію на зерно № 969 (БВ № 318214) на 191 090 кг зерна пшениці 4 класу врожаю 2021 року.
11. Отже, Відповідачем повернуто Позивачу лише 191 090 кг зерна пшениці 4 класу врожаю 2021 року з 436 565 кг, на яке за рішенням суду визнано право власності за позивачем. Відповідно, кількість неповернутого позивачу зерна становить 245 475 кг.
12. Відмова Відповідача повернути Позивачеві решту зерна, стало підставою для звернення ТОВ "Агро Експорт Миколаїв" із даним позовом до суду.
Короткий зміст судових рішень
13. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 позовні вимоги задоволено.
14. Місцевий господарський суд виходив з того, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
15. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 вищезазначене судове рішення змінено шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін.
16. Суд апеляційної інстанції з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог у цій справі дійшов висновку, що до спірних правовідносин мають бути застосовані приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, а не статті 387 цього ж Кодексу.
Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи
17. У касаційній скарзі Відповідач просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.
18. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про неврахування судами правових позицій суду касаційної інстанції, викладених у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (щодо питання обрання ефективного способу захисту), від 18.06.2018 у справі № 922/2577/17, від 22.07.2019 у справі № 634/864/16-ц та постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 (щодо застосування положень статті 387 Цивільного кодексу України), від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (щодо застосування принципу "jura novit curia"), від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 07.06.2022 у справі № 903/142/21, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 06.02.2019 у справі № 922/587/18, від 26.06.2019 у справі № 686/17335/18-ц, від 17.11.2021 у справі № 686/23793/17 (щодо застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України), від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 25.03.2020 у справі № 646/5062/17, від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 16.11.2020 у справі № 344/16215/17 (щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування).
19. Скаржник зазначає, що вимога про витребування майна (зерно пшениці) не визначеного певними індивідуальними ознаками (не має пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо), що у розумінні статті 184 Цивільного кодексу України є замінним майном аналогічного виду, що унеможливлює задоволення позовних вимог з підстав неможливості застосування до спірних правовідносин положень статті 387 Цивільного кодексу України.
20. Відповідач також вказує на безпідставність відмови апеляційного суду у долученні до матеріалів справи додаткових доказів.
21. ТОВ "Новоодеський елеватор" доводить, що судом апеляційної інстанції за відсутності правових підстав перекваліфіковано позов, чим порушено право на справедливий суд щодо відповідача у справі.
22. Крім того, скаржник звертає увагу, що договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
23. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, наполягаючи на її законності, об'єктивності та обґрунтованості.
Позиція Верховного Суду
24. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
25. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
26. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
27. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
28. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
29. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
30. Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
31. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, судова колегія виходить з такого.
32. Так, у справі № 925/1265/16 предметом спору були вимоги про визнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.
33. Предметом спору у справі у справі № 338/180/17 є вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, процентів річних та інфляційних втрат, помилково сплачених позивачем за договором підряду.
34. У справі № 905/1926/16 вирішувався спір про зобов'язання виконати умови договору, а саме: прийняти виконання зобов'язань за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії за спірні періоди.
35. У справі № 569/17272/15-ц розглядався позов про зобов'язання відповідача здійснити публікацію про порушення авторських прав на твір та про стягнення суми компенсації за використання твору.
36. При цьому процитовані у касаційній скарзі правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 925/1265/16, № 338/180/17, № 905/1926/16 та № 569/17272/15-ц щодо способів судового захисту, є загальними вимогами законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак, у кожній з наведених справ, які переглядались судом касаційної інстанції, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
37. Тим більше у справі, що розглядається, і у справах, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, правовідносини відрізняються як за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, так і встановленими судами обставинами справи, що виключає подібність таких правовідносин.
38. Також скаржник у касаційній скарзі посилаючись на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 18.06.2018 у справі № 922/2577/17, від 22.07.2019 у справі № 634/864/16-ц, зазначає, що вимога про витребування майна (зерно пшениці) не визначеного певними індивідуальними ознаками (не має пакувальні, цифрові, номерні та інші характерні позначки тощо), що у розумінні статті 184 Цивільного кодексу України є замінним майном аналогічного виду, що унеможливлює задоволення позовних вимог з підстав неможливості застосування до спірних правовідносин положень статті 387 Цивільного кодексу України.
39. Поряд з цим, апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції у справі, яка переглядається, дійшов висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 387 Цивільного кодексу України, оскільки положення даної статті не можуть бути застосовані до майна, яке містить лише родові ознаки, об'єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначене майно.
40. За таких обставин, зазначені доводи скаржника щодо порушення місцевим господарським судом норм матеріального права (з урахуванням висновків апеляційного господарського суду в цій частині) не мають вирішального значення для правильного розгляду цієї справи. Наведені ж судом апеляційної інстанції висновки не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
41. Додатково скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 щодо застосування принципу "jura novit curia" ("суд знає закон"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
42. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанцій, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, ураховуючи правову природу спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини справи, дійшов висновку, що до спірних правовідносин мають бути застосовані приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, а не статті 387 цього ж Кодексу, як то заявлено Позивачем.
43. Отже, апеляційний суд, з'ясувавши при розгляді справи, що Позивач в обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснив правову кваліфікацію останніх та застосував у прийнятті рішення саме такі норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
44. З огляду на викладене, наведені судом апеляційної інстанції висновки також не суперечать правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. До того ж спірні правовідносини у цих справах відрізняються як за матеріально-правовим регулюванням, змістом заявлених позовних вимог, підставами та предметом позову, так і встановленими судами обставинами справи, що виключає подібність таких правовідносин.
45. Скаржник також посилається на правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 07.06.2022 у справі № 903/142/21 (та справи № 629/4628/16-ц, № 922/3412/17, № 917/1739/17, № 912/1188/17, № 902/794/17, № 922/587/18, № 686/17335/18-ц, № 686/23793/17, які згадуються у зацитованій скаржником частині постанови від 07.06.2022), та зазначає, що договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
46. Водночас колегія суддів установила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 наголосила, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманого майна, який він не виконує добровільно.
47. Крім того, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21, конструкція частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
48. У справі, яка переглядається, з огляду на закінчення строку зберігання майна за договором, суд апеляційної інстанції з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21, дійшов висновку, що у Відповідача відпала підстава для його збереження, що зумовлює задоволення позову на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
49. Колегія суддів наголошує, що враховуючи ієрархію правових висновків Верховного Суду, висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів (постанова Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20), а відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
50. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення узгоджується з актуальними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у зазначеній постанові. Більше того, специфікою спірних у цій справі правовідносин також є зазначене у пункті 6 цієї ухвали.
51. Враховуючи зазначене, доводи скаржника у цій частині є необґрунтованими.
52. Колегія суддів також відхиляє згадані та частково процитовані скаржником висновки Верховного Суду щодо застосування стандарту доказування, які викладені у постановах від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 25.03.2020 у справі № 646/5062/17, від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 16.11.2020 у справі № 344/16215/17 оскільки, по-перше, таке цитування скаржником витягів із постанов Верховного Суду не свідчить про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України. По-друге, у названих справах відповідні норми процесуального законодавства застосовувалися судами в межах дискреційних повноважень суду з урахуванням встановлених фактичних обставин справи в кожному конкретному випадку.
53. Окрім того, в цій частині аргументи касаційної скарги стосуються переважно питань, пов'язаних із встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у справі, а відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
54. Також посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки за змістом частини четвертої статті 236, частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні цієї правової норми.
55. Отже, твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у вищезазначених постановах суду касаційної інстанції, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
56. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.
57. Щодо доводів скаржника про безпідставну відмову апеляційним судом у долученні до матеріалів справи додаткових доказів, судова колегія виходить з такого.
58. Відповідно до частин першої та третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
59. Приписи частини третьої статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
60. Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 822/1736/18, від 31.08.2021 у справі № 914/1725/19, від 15.12.2020 у справі № 925/1052/19, від 21.04.2021 у справі № 906/1179/20).
61. Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.
62. Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
63. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зауважив, що скаржник долучаючи до апеляційної скарги нові докази, не зазначив жодних об'єктивних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції.
64. Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв додаткові докази. Висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм статті 269 ГПК України.
65. Більше того, зазначені доводи скаржника не обґрунтовані належним посиланням на відповідні пункти частини другої статті 287 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
66. Відповідно до пунктів 4 і 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку) та якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
67. З огляду на те, що доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, касаційне провадження у цій справі необхідно закрити.
Судові витрати
68. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника та не підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Новоодеський елеватор" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 і рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.09.2024 у справі № 915/559/24.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил