01 травня 2025 р.Справа № 644/10994/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Зайцева М.С., м. Харків, повний текст складено 27.01.25 року по справі № 644/10994/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закриття провадження по справі,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 № 317-1П від 05.12.2024 року про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в сумі 18700 грн;
- закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови № 317-1П від 05.12.2024 про накладення на позивача адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, оскільки відповідачем при її винесенні не враховано обставин неналежного інформування ОСОБА_1 про наявність повістки у відділенні поштового зв'язку (жодних оповіщень, повідомлень про надходження рекомендованого повідомлення та смс від АТ «Укрпошта» не отримував, оскільки працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 на поштовому конверті не зазначено номер мобільного телефону позивача, який раніше було надано при уточненні даних), обставин, які пом'якшують відповідальність, та не зібрано доказів наявності вини у вчиненні порушення частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Звернув увагу, що ОСОБА_1 не може бути притягнутим до відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, оскільки у примітці до статей 210 та 210-1 КУпАП чітко визначено, що положення вказаних статей не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами), яких є державні органи.
З огляду на викладене та те, що 31.07.2024 позивач оновив дані і вони містяться у додатку «Резерв+», відповідач як мав, так і має можливість отримувати персональні дані ОСОБА_1 шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками), адміністраторами яких є державні органи.
Отже, наявні підстави для скасування спірної постанови.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.01.2025 по справі № 644/10994/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закриття провадження по справі - відмовлено.
Витрати зі сплати судового збору покладено на ОСОБА_1 .
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20.10.2025 по справі № 644/10994/24 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 : «Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 № 317-1П від 05.12.2024 про накладення стосовно ОСОБА_1 адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в сумі 18700 гривень»; відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі та вирішення питання про перерозподіл судових витрат.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що висновки суду першої інстанції про належне оповіщення ОСОБА_1 про обов'язок з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 є такими, що не відповідають дійсності, оскільки жодних оповіщень чи СМС про надходження повістки, позивач не отримував. До того ж, всупереч пункту 6.12.4 Регламенту внутрішньої поштової кореспонденції, затвердженого наказом АТ «Укрпошта» від 28.12.2023 № 6668 (у редакції наказу АТ «Укрпошта» (далі по тексту - Регламент), позивачу не було залишено повідомлення ф. 22а «відправлення не вручене під час доставки: інші причини» або «невдала спроба вручення (передача на зберігання».
Безпідставними є і доводи суду першої інстанції про те, що про надходження повістки було проінформовано батьків ОСОБА_1 , з якими той проживає, позаяк у розумінні пункту 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 року № 1071) (далі по тексту - Правила № 270) рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), чого в свою чергу, зроблено не було.
Також звернув увагу, що АТ «Укрпошта» було помилково передчасно повернуто лист із повісткою відправнику (закінчення 2-х денного строку оповіщення), що суперечить вимогам пункту 82 Правил № 270, відповідно до якого повернення рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» можливе лише за дотримання таких умов, як належне інформування особи відділеннями поштового зв'язку та закінчення 3-х денного строку оповіщення.
З урахуванням викладеного, оскільки позивач не може вважатись належно оповіщеним про надходження повістки, оскаржувана постанова № 317-1П від 05.12.2024 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідач, у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів, викладених у ній, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Наполягав, що жодним законодавчим актом не передбачено обов'язку ТЦК та СП надавати АТ «Укрпошта» засоби зв'язку чи будь-які інші персональні дані адресата, окрім його анкетних даних та адреси. До того ж, передача персональних даних особи, до яких належить також і особистий номер телефону, заборонена Законом України «Про захист персональних даних», відповідно до якого поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу можливе лише за згодою суб'єкта персональних даних, якої, в свою чергу, ОСОБА_1 не надавав.
Також зауважив, що факт телефонного дзвінка позивачу підтверджується відповіддю АТ «Укрпошта» від 06.01.2025 № 1853-Г-2024121910209-В, а факт залишення повідомлення ф.22а - відміткою на поштовому конверті, що спростовує доводи апелянта про зворотне.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання, про причини неявки до суду не повідомили.
У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до частини 3 статті 268 та частини 2 статті 313 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.10.2024 на ім'я ОСОБА_1 сформована повістка № 704899 про необхідність явки на 28.10.2024 об 11:00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних, яка направлена засобами поштового зв'язку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана повістка повернута до ІНФОРМАЦІЯ_3 з довідкою про причину повернення - адресат відсутній за вказаною адресою.
Згідно із відповіддю АТ «Укрпошта» на скаргу ОСОБА_1 , рекомендований лист № 0600298225031 від 19.10.2024 адресований ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) надійшов до відділення поштового зв'язку : 61032 м. Харків 20.10.2024 та 22.10.2024 листоноша сповістила про надходження листа за номером телефону вказаному у довіднику, на що їй повідомили, що ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживає. Листоношою залишено повідомлення ф.22а в поштовій скриньці адресата.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся на підставі складеного оператором мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 солдатом ОСОБА_3 27.11.2024 протоколу № 317-1 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
Складання протоколу від 27.11.2024, розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови відбувалися за особистої участі ОСОБА_1 , при цьому у протоколі останній зазначив про відсутність повідомлень з боку АТ «Укрпошта», будь-які інші заперечення або письмові пояснення відсутні.
05.12.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову № 317-1П по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 18700 грн.
Згідно із вказаною постановою 27.11.2024 о 14:00 годині встановлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку і мобілізацію. Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію», № 741/2024 від 28.10.2024 року «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснено оповіщення військовозобов'язаних. 17.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 військовозобов'язаному ОСОБА_1 поштовим зв'язком АТ «Укрпошта» направлена повістка № 704899 за місцем його реєстрації (проживання), а саме АДРЕСА_2 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 28.10.2024 о 11:00 годині для звірки військово облікових даних. 23.10.2024 року вищевказана повістка № 704899 повернута до ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку з відсутністю ОСОБА_1 за вказаною адресою. Таким чином, ОСОБА_1 був оповіщений належним чином про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме на 28.10.2024 об 11:00 год, однак у вказаний час не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 , про поважні причини неявки не повідомив, чим порушив ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», скоїв правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Не погодившись із винесеною ІНФОРМАЦІЯ_2 постановою, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова складена відповідно до вимог КУпАП, оскільки під час розгляду справи судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Цитуючи положення пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі по тексту - Порядок № 560), відповідно до якого, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є, зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про надходження повістки.
Твердження позивача про зворотнє, оскільки він не був належним чином оповіщений про наявність повістки через недбалість працівників АТ «Укрпошта», на переконання суду, не спростовує направлення судової повістки, повідомлення листоношею про її надходження та залишення повідомлення ф.22 про що зазначено у листі АТ «Укрпошта» у відповідь на скаргу позивача.
При цьому, судом відхилено посилання ОСОБА_1 щодо повідомлення невідомої особи про надходження повістки за адресою місця проживання останнього, оскільки позивач в судовому засідання вказав, що проживає разом з батьками.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення наявності кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-XII).
Згідно із статтею 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (05.12.2024) діяв особливий період.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту - Закон № 3543-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися:
військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;
резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;
військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;
військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;
особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Інші військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.
У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що у розумінні частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII обов'язок з'явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, виникає у громадянина України у разі: взяття його, як військовозобов'язаного чи резервіста, на військовий облік, визначення його призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі по тексту - Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.
Згідно з абзацом 3 частини 9 статті 29 Закону № 2232-XII поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України) для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених норм слідує, що громадянин за умови призову його на строкову військову службу повинен прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити ІНФОРМАЦІЯ_2 про поважність причин не прибуття за повісткою.
Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі по тексту - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із пунктом 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Згідно із пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", здійснюють ознайомлення громадян України з їх правами та обов'язками під час взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу та проходження зборів, а Центральне управління та регіональні органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів України - під час призову на військову службу та проходження зборів; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); здійснюють фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Реєстру (крім співробітників СБУ та розвідувальних органів України, військовозобов'язаних та резервістів, які перебувають у них на військовому обліку); ведуть на відповідній території облік підприємств, які залучаються до виконання мобілізаційних завдань, а також облік людських і транспортних ресурсів, призначених для задоволення потреб оборони
Відповідно до частини 1, 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Положеннями статті 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На виконання вимог частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Так, спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок притягнення ОСОБА_1 на підставі постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_2 від 05.12.2024 № 317-іП до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Як вбачається зі змісту спірної постанови, в якості нормативної підстави порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію відповідачем зазначено частину 3 статті 22 Закону № 3543-XII, якою встановлено обов'язок громадянина України з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. При цьому, в якості фактичної обставини вказано - не прибуття позивача 28.10.2024 о 11.00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 по повістці № 704899, яка 17.10.2024 направлена ІНФОРМАЦІЯ_2 військовозобов'язаному ОСОБА_1 поштовим зв'язком АТ «Укрпошта» за місцем його реєстрації (проживання), а саме АДРЕСА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 28.10.2024 о 11:00 годині для звірки військово-облікових даних. При цьому, відповідно до змісту повістки № 704899 мета її направлення - «для уточнення даних».
Колегія суддів зауважує, що за змістом положень статті 22 Закону № 3543-XII обов'язку з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки «для звірки військово-облікових даних» або «для уточнення даних» у громадянина України не виникає, а обставин неприбуття позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду відповідачем у повістці № 704899, яка 17.10.2024 направлена ІНФОРМАЦІЯ_2 військовозобов'язаному ОСОБА_1 поштовим зв'язком АТ «Укрпошта» за місцем його реєстрації (проживання), не вказано. Не зазначено таких обставин і у протоколі від 27.11.2024 і у постанові від 05.12.2024 № 317-1П. Отже, висновок відповідача про порушення позивачем частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII є хибним.
До того ж, за приписами примітки до статті 210 КУпАП слідує, що положення статей 210, 210-1 цього кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Таким чином, відповідальність, передбачена статтею 210-1 КУпАП не застосовується у разі можливості отримання даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 31.07.2024, тобто до складання відповідачем повістці № 704899 ОСОБА_1 уточнив персональні дані, що підтверджується наявним в матеріалах справи скрін-шотом військово-облікового документа із системи «Резерв+».
У той же час, у надісланій позивачу повістці зазначено мету виклику до ІНФОРМАЦІЯ_2 - уточнення даних.
Разом з цим, ані в оскаржуваній постанові, ані у надісланій повістці ІНФОРМАЦІЯ_2 не конкретизовано, яких саме даних позивача недостатньо, що зумовило необхідність його виклику для уточнення таких.
Крім того, стверджуючи у протоколі № 317-1 від 27.11.2024 про адміністративне правопорушення за статтею 210-1 КУпАП про повторне порушення ОСОБА_1 вимог частини 3 статті 22 Закону № 2232-XII, відповідач, у свою чергу, не обґрунтовує та не зазначає обставин порушення позивачем вимог Закону № 2232-XII вперше, що викликає обґрунтовані сумніви у правильності здійснення кваліфікації вчиненого ОСОБА_1 діяння (бездіяльності).
Колегія суддів зауважує, що державні органи, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків разом з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб дотримуватись відповідних правил та процедур, установлених, у тому числі, нормами матеріального та процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їхнього порушення, уникати або відтермінувати виконання своїх обов'язків.
У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Разом з цим, як встановлено колегією суддів, в порушення вищенаведеного принципу відповідачем при прийнятті спірної постанови не надано жодної оцінки посиланням ОСОБА_1 на неналежне оповіщення його про необхідність прибуття 28.10.2024 об 11:00 до ІНФОРМАЦІЯ_3 для звірки військово-облікових даних.
З метою повного та всебічного розгляду даної справи необхідно з'ясувати факт належного інформування позивача про обов'язок з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 28.10.2024.
З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що в якості підтвердження належним чином інформування позивача про необхідність явки до РТЦК, ІНФОРМАЦІЯ_2 надано копії : конверта, опису вкладення до рекомендованого поштового відправлення, довідки про причини повернення/досилання, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, фіскального чеку.
Дослідивши вказані документи, колегією суддів встановлено, що 17.10.2024 на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) засобами поштового зв'язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення поштового відправлення було надіслано повістку № 704899 про необхідність з'явитись 28.10.2024 об 11 год 00 хв за адресою АДРЕСА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з метою уточнення даних.
На відділення поштового зв'язку за адресою позивача, вказаний конверт із повісткою надійшов 21.10.2024.
Однак, у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою ( АДРЕСА_3 ), вже 23.10.2024 конверт був повернутий на адресу відправника - ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З огляду на положення пункту 41 Порядку № 560, відповідно до якого, належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаного про виклик до РТЦК є, зокрема день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання відповідач вважав, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про надходження повістки.
У розумінні пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
З аналізу наведених норм вбачається, що повернення поштового відправлення із відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання є належним доказом вручення повістки.
Однак, відповідно до абзацу 2 та 4 пункту 82 Правил № 270 рекомендовані листи з позначкою “Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Повістка ТЦК».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою “Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку “адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
В силу пункту 6.12.3 Регламенту рекомендовані листи з позначкою “Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Адресат (одержувач) власноруч проставляє своє прізвище та підпис у аркуші ф.8 чи іншому документі, за яким здійснюється вручення. На бланку повідомлення про вручення адресат (одержувач) у відповідному місці зазначає дату вручення рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», розписується та зазначає своє прізвище та ініціали або ім'я та прізвище.
Згідно із пунктом 6.12.4. Регламенту, у разі відсутності адресата (одержувача), за зазначеною на рекомендованому листі з позначкою «Повістка ТЦК» адресою, працівник ОПЗ інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Повістка ТЦК » ф.22а, де додатково проставляє позначку «Повістка ТЦК», як вказано на рис.16. В аркуші ф. 8 проставляє відмітку про причину невручення, на зворотному боці відправлення зазначає дату вкладання повідомлення ф.22а до абонентської поштової скриньки.
Відповідно до пункту 6.16 Регламенту інформація щодо вручення рекомендованої письмової кореспонденції, в тому числі з повідомленням про вручення, заноситься до автоматизованої системи.
Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не спростовується, що зазначений відповідачем на конверті із повісткою контактний номер телефону не збігається із номером засобу зв'язку позивача, що у свою чергу, унеможливило листоноші інформувати адресата про надходження спірної повістки.
Так само, відсутня в матеріалах справи і копія повідомлення ф. 22, із проставленням позначки «Повістка ТЦК», відмітки про причину невручення, та зазначенням на зворотному боці відправлення дати вкладання повідомлення ф.22а до абонентської поштової скриньки.
До того ж, відповідно до наявного в матеріалах справи трекінгу поштового відправлення, повістка надійшла до ВПЗ за місцем проживання позивача 21.10.2024, а 23.10.2024, тобто через 2 доби, здійснено запис про повернення відправнику з підстав відсутності одержувача за вказаною адресою, що є порушенням пункту 82 Правил № 270.
Крім того, колегією суддів, із наявного в матеріалах листа АТ «Укрпошта» від 17.02.2025 встановлено, що згідно з інформації, отриманої від відповідального підрозділу АТ «Укрпошта», рекомендований лист № 0600298225031 від 19.10.2024, адресований ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) надійшов до відділення поштового зв'язку (далі - ВПЗ) 61032 м. Харків - 20.10.2024 та 22.10.2024 в свій робочий день листоноша сповістила про надходження листа за номером телефону вказаному у її довіднику, на що їй повідомили, що ОСОБА_1 за цією адресою не проживає.
З наданих пояснень відомо, що листоношею залишено повідомлення про надходження ф.22а в поштовій скриньці адресата.
23.10.2024 вищезазначене поштове відправлення було помилково завчасно повернене на адресу відправника, за що Укрпошта приносить вибачення ОСОБА_1 та повідомляє про проведення з працівниками роз'яснювальної роботи щодо дотримання Правил надання послуг поштового зв'язку.
Отже, за результатами проведеної перевірки, АТ «Укрпошта» немає належних доказів щодо здійснення оповіщення адресата згідно встановленого порядку.
Слід зауважити, що відомості листа АТ «Укрпошта» відповідають наявним в матеріалах справи трекінгу відправлення та конверта із відміткою календарного штемпеля.
З наведеного слідує, що відмітка відділення поштового зв'язку на конверті про «відсутність адресата за вказаною адресою» не відповідає дійсності, оскільки за адресою проживання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) не було здійснено спроб вручення йому повітки № 704899 ані шляхом телефонного дзвінку на його мобільний номер, ані шдяхом вклададення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою “Повістка ТЦК » ф.22а, де додатково проставляється позначка «Повістка ТЦК». Відтак, наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 не був обізнаний про надходження на його адресу рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Колегія суддів враховує, що при розгляду справи про адміністративне правопорушення та складення протоколу № 317-1 від 27.11.2024 позивач інформував уповноважених осіб РТЦК про те, що йому не надходили будь-які оповіщення чи СМС від АТ «Укрпошта», про що свідчить наявність відповідних текстових пояснень у протоколі.
Відтак, відповідач, під час складення протоколу про адміністративне правопорушення та до винесення оскаржуваної постанови мав можливість перевірити обставини оповіщення та/або вручення повістки ОСОБА_1 , а також підтвердити або спростувати викладені ним пояснення у протоколі, однак лише обмежився наявністю конверта із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що не може вважатись обґрунтованим.
В контексті наведеного, колегія суддів вважає за доречне звернути увагу на суттєвий розмір штрафу, що у свою чергу, покладає на ІНФОРМАЦІЯ_2 вимогу належним чином пересвідчитись у сповіщенні особи про необхідність прибути за викликом. Підставою для накладення адміністративного стягнення може бути визнана виключно умисна поведінка направлена на ухилення від обов'язку прибути по повістці. Відсутність ж доказів обізнання особи про існування повістки, за умови її добросовісної поведінки, не може бути підставою для накладення адміністративного стягнення.
Висновок суду першої інстанції про те, що оповіщення про існування повістки батьків позивача, з якими той проживає, свідчить про належне оповіщення безпосередньо ОСОБА_1 , колегія суддів вважає надуманим та таким, що не базується на положеннях закону, оскільки по-перше, в силу Правил № 270 рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату; по-друге, матеріали справи не містять жодних доказів існування такої обставини, як оповіщення про існування повістки батьків позивача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність в даній справі факту належного оповіщення позивача про необхідність з'явитись 28.10.2024 об 11 год 00 хв за адресою АДРЕСА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з метою уточнення даних.
Суд апеляційної інстанції констатує, що невиконання органом поштового зв'язку своїх обов'язків та не здійснення ІНФОРМАЦІЯ_2 перевірки належного оповіщення військовозобов'язаного про необхідність з'явитись до РТЦК, не може покладати на ОСОБА_1 , в діях якого відсутні ознаки протиправності, негативних наслідків.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що надані відповідачем докази не доводять факту повідомлення позивача про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що у сукупності з встановленням судом апеляційної інстанції безпідставністю направлення ОСОБА_1 повістки № 704899 для уточнення даних є підставою для скасування спірної постанови.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.
Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю, що зумовлює прийняття рішення про задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.
З огляду на викладене, враховуючи, що порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та не доведення факту вчинення адміністративного правопорушення, на яке послався апелянт знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 20.01.2025 по справі № 644/10994/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 20.01.2025 по справі № 644/10994/24 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закриття провадження по справі - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковника ОСОБА_2 № 317-1П від 05.12.2024 про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в сумі 18700 грн.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає касаційному оскарженню в силу ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій