Головуючий І інстанції: С.О. Удовіченко
02 травня 2025 р. Справа № 440/15412/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/15412/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 03.04.2023 року відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що пенсійний орган безпідставно обчислив пенсію за віком позивачу у 2023 році із застосуванням збільшеного показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки, адже до цього він отримував пенсію за вислугу років на підставі норм Закону України "Про пенсійне забезпечення", а із заявою про призначення пенсії згідно норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" звернувся вперше. Звернення позивача щодо перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2020-2022 роки, відповідач залишив без задоволення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 03.04.2023 року відповідно до частини другої статті 40 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи Управління, зокрема в частині пропуску позивачем строків звернення до суду, передбачених КАС України. Вважає, що ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав в частині зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити призначену за віком пенсію з 03.04.2023 відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум. Питання про поновлення строків у позовній заяві не порушувалось. Крім того вказує, що оскільки право на призначення пенсії позивач використав у 2014 році для застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки немає правових підстав.
Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачу з 02.02.2016 призначена пенсія за вислугу років (робітник геоекспедицій) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", що підтверджено копією протоколу.
03.04.2023 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
На підставі поданої заяви позивача з 03.04.2023 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком та здійснено перерахунок пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки.
У листопаді 2024 року представник позивача звернувся до ГУПФ України в Полтавській області з адвокатським запитом, у якому, окрім іншого, просив здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2020-2022 роки.
Відповідач у листі 13.12.2024 повідомив, що при розрахунку розміру пенсії за віком застосовано збільшений показник середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за 2014-2016 роки у розмірі 7405,03 грн, як те визначено частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; підстав для врахування при розрахунку заробітку для призначення пенсії середньої заробітної плати в Україні у 2020-2022 роках немає.
Не погодившись з такою позицією пенсійного органу, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що при обчисленні позивачу пенсії за віком на підставі норм Закону № 1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто, за 2020-2022 роки.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 40 Закону №1058-IV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до ч.2 ст.40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.
Відповідно до ч.4 ст.42 Закону №1058 у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з п.3 Порядку проведення перерахунку пенсії без додаткового звернення особи відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 18.05.2018 року №10-1, перерахунок пенсії проводиться пенсіонеру, який після призначення (перерахунку) пенсії:
1) продовжував працювати та має не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію або із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії;
2) продовжував працювати і має менш як 24 місяці страхового стажу. Перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки з дня звернення за призначенням (попереднім перерахунком) пенсії.
Перерахунок проводиться з урахуванням страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) та із заробітної плати (доходу), з якої (якого) призначено (попередньо перераховано) пенсію.
З аналізу наведених норм Закону №1058-IV випливає, що перерахунок пенсії проводиться з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію. За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Частиною 3 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходиться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Аналіз зазначених норм законодавства свідчить, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №336/372/16-а.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач вважає, що при призначенні йому пенсії за віком пенсійним органом має бути застосований показник середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески у 2020, 2021, 2022 роках, тобто, за три роки, що передують року призначення пенсії за віком.
У свою чергу, відповідач посилається на те, що позивач вже отримував пенсію за вислугу років, обчислену за нормами Закону № 1058-IV, тому підстави для повторного призначення пенсії згідно Закону № 1058-ІV та визначення її розміру з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні за останні три роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком відсутні. Переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком не є призначенням пенсії, а фактично є перерахунком пенсії, а тому, величина середньої заробітної плати (доходу) підлягає врахуванню у визначеному при призначенні пенсії (перерахунку) розмірі.
Надаючи оцінку доводам сторін та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що питання щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визначення показника середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески, при призначенні пенсії згідно Закону № 1058-ІV, у разі коли особа попередньо отримувала пенсію за вислугу років згідно Закону № 1788-XII, вже було неодноразово предметом розгляду Верховного Суду.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 29.11.2016 року у справі № 133/476/15-а визначила, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV. Водночас, ВСУ вказав на те, що Позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше.
Питання щодо наявності підстав для відступу від наведеної позиції Верховного Суду України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 876/5312/17.
У постанові від 31.10.2018 року по справі № 876/5312/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто, таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що позивачу було призначено пенсію за вислугу відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а для призначення пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Великою Палатою Верховного Суду визнано, що Верховний Суд України в постанові від 29.11.2016 року по справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-IV.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 29.11.2016 року по справі № 133/476/15-а.
У постанові від 31.10.2018 року по справі № 876/5312/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону № 1788-XII, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч. 3 ст. 45 Закону 1058-IV, а тому позиція суду касаційної інстанції, що пенсія за вислугу років призначається Законом № 1058-IV, є необґрунтованою.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13.09.2018 у справі 127/16610/17, від 13.02.2019 у справі №334/917/17(2-а/334/267/17), від 23.10.2020 у справі № 528/196/17, від 16.06.2020 у справі № 127/7522/17, від 28.09.2022 у справі №184/886/17, від 29.03.2023 по справі № 240/4170/19, від 08.02.2024 року по справі № 500/1216/23 та від 27.11.2024 у справі №560/11681/23.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на наведені висновки Верховного Суду, оскільки позивачу в 2011 році було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII (ст. 9 Закону № 1058-ІV не передбачено такого виду пенсії як пенсія за вислугу років), який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше в 2023 році, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що в цьому випадку мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини 3 статті 45 Закону № 1058-IV, а тому доводи апелянта є безпідставними.
А відтак, у позивача наявне право на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020-2022 роки.
При цьому, колегія суддів не враховує висновки Верховного Суду наведені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 22.10.2024 року у справі №300/5450/23, оскільки вона ухвалена за інших обставин справи. Так, спір у справі №300/5450/23 виник у зв'язку з відмовою територіального органу Пенсійного фонду України призначити позивачці пенсію за віком на загальних підставах відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2020-2022 роки, з якої сплачено страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, яка була обґрунтована тим, що позивачка вже отримує пенсію за віком, яку було призначено на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону №1788-XII. Судова палата дійшла висновку про те, що позивач, як особа, якій вже було призначено пенсію за віком на пільгових умовах, визначених статтею 13 Закону України №1788-XII, не має права на повторне призначення того самого виду пенсії за віком на загальних підставах (після досягнення пенсійного віку) відповідно до Закону № 1058-ІV із застосуванням показника середньої плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують зверненню за призначенням пенсії.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що у даній справі позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше. При цьому, Закон № 1058-ІV не передбачає такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років.
Таким чином, при обчисленні позивачу пенсії за віком на підставі норм Закону № 1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто за 2020-2022 роки.
За обставинами справи, позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003, із застосуванням середньої заробітної плати за 2020-2022 роки.
Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.12.2024 позивачу повідомлено, що підстав для застосування показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки при переведенні на пенсію за віком немає.
Проте, відповідачем не враховано вищенаведених обставин справи та безпідставно не застосовано при призначенні пенсії за віком заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020, 2021 та 2022 роки.
Поряд із цим, апелянт в апеляційній скарзі посилався на пропущення позивачем строків звернення до суду, з огляду на що колегія суддів зазначає наступне.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Запропоновано ОСОБА_1 протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали, надати суду докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
На виконання вказаної ухвали від 14.04.2025 року позивачем надано заяву про поновлення процесуального строку, в якій зазначає, що про порушення своїх прав дізналась з листа відповідача від 13.12.2024 № 21583-19382/С-02/8-1600/24, а відтак строк звернення до суду не пропущено.
Надаючи оцінку поданій позивачем заяви, колегія суддів зазначає наступне.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись». Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Суд зауважує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Суд звертає увагу, що пенсійні виплати, носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа).
ОСОБА_1 звернувся 03.04.2023 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та на підставі поданої заяви позивача з 03.04.2023 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком та здійснено перерахунок пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки.
Разом з тим, з позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме - за 2020-2022 роки позивач звернувся до суду лише 20.12.2024 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 дійшла висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Отже, отримання позивачем листа відповідача від 13.12.2024 на його звернення щодо отримання інформації про обчислення пенсії за віком не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом певного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Спірні пенсійні виплати не були нараховані пенсійним органом, а тому строк звернення до суду підлягає застосуванню.
Водночас, як вбачається зі спірних правовідносин, пенсія із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме - за 2020-2022 роки в розмірах, які бажає отримувати позивач останньому не нараховувалась.
Таким чином, враховуючи те, що позивач з цим позовом звернувся лише 20 грудня 2024 року, то колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення з цим позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо зобов'язання перерахувати та виплатити призначену за віком пенсію ОСОБА_1 відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2020-2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум з 03.04.2023 по 19.06.2024.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги є частково підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
У свою чергу, згідно з частиною 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно зі статтею 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
За таких обставин, з огляду на встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, дату подання позову до суду (20.12.2024), колегія суддів, вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 за період з 03.04.2023 року по 19.06.2024 підлягає скасуванню, а позовні вимоги за вказаний період залишенню без розгляду відповідно до статті 123 КАС України.
Щодо решти позовних вимог доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 440/15412/24 скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 за період з 03.04.2023 року по 19.06.2024.
Ухвалити в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 03.04.2023 по 19.06.2024 - залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 440/15412/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий