01 травня 2025 р. Справа № 440/170/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 (суддя Слободянюк Н.І.; м. Полтава) по справі № 440/170/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач) в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити розрахунок при звільненні з військової служби із ОСОБА_1 , а саме: виплатити ОСОБА_1 премію у розмірі 489% від посадового окладу за період з 01 вересня по 06 жовтня 2023 року; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 % від посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавку за вислугу років з 01 вересня по 06 жовтня 2023 року; одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 15828,31 грн; грошову компенсацію за невикористані 18 днів щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки у розмірі 13966,15 грн; грошову допомогу для оздоровлення; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, відповідно до пункту 1 розділу ХХІV наказу міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 "Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (зі змінами).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліку - упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом з доказами поважності причин його пропуску.
14.01.2025 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суд з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року вказані позивачем підстави подання позову з пропущенням встановленого строку звернення до суду з позовом визнано неповажними.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.
Роз'яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, без поважних причин.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2-025, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з цим позовом він вказував, що відповідачем не здійснено розрахунок та не видано позивачу жодних документів, які б підтверджували розмір виплат, належних до сплати, тобто, відсутній момент, з якого можна було б почати відлік процесуального строку. Позивач систематично вимагав від військової частини надати документи щодо обсягу розрахунків і тільки після видачі витягу з наказу та грошового атестату у грудні 2024 року позивач отримав підтвердження порушення свого права. При цьому на грошовому атестаті у графі «підпис військовослужбовця» підпис позивача відсутній.
На переконання позивача, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив доводи повивача. Позивач вказує, що моментом, з якого законодавець визначає початок порушення права, є момент отримання особою письмового повідомлення, у якому б роботодавець надав інформацію щодо нарахованих та виплачених сум. У витягу з наказу, на який посилається суд, відсутні відомості про виплачу грошових коштів, а містяться виключно відомості про ті статті видатків, які мають бути здійснені, однак підтвердження виплати грошових коштів витяг з наказу не містить.
Крім того, зазначаючи про те, що звільнення позивача зі служби відбулось 06.10.2023, судом першої інстанції не вказано моменту, з якого позивач мав дізнатись про порушення своїх прав, зокрема, не досліджено обставини вручення витягу з наказу командира військової частини, грошовою атестату як документу, який можна вважати письмовим повідомленням про суми, нараховані за виплачені при звільненні. Більше того, суд першої інстанції проігнорував факт відсутності підпису про вручення у грошовому атестаті.
У зв'язку з викладеним, висновки суду першої інстанції про пропущення позивачем строку звернення до суду позивач вважає передчасними.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з ч. 1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Відповідно до ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій справі спір стосується права позивача на виплату належних йому сум грошового забезпечення при звільненні.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.
Положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі № 280/6779/22.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежений трьома місяцями, який починається з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Повертаючи позовну заяву ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 06 жовтня 2023 року, тобто повний розрахунок із позивачем проведено у жовтні 2023 року та про порушення своїх прав внаслідок ненарахування та невиплати оспорюваного позивачем грошового забезпечення позивач дізнався або повинен був дізнатися (мав таку можливість) ще в жовтні 2023 року. Проте до суду з цим позовом позивач звернувся 30 грудня 2024 року, тобто із пропущенням трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.
При цьому судом першої інстанції було враховано, що у тексті Витягу із наказу про звільнення від 06 жовтня 2023 року № 291 зазначено види та суми грошового забезпечення, які підлягають виплаті позивачу при звільненні, тобто у жовтні 2023 року роботодавець виконав свій обов'язок, встановлений частиною першою статті 116 КЗпП України, щодо письмового повідомлення працівника про суми, які нараховані та підлягають виплаті при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.
Оскільки саме в наказі про звільнення від 06 жовтня 2023 року № 291 зазначалися суми, які належить нарахувати та виплатити позивачу при звільненні, суд першої інстанції вважав, що з датою його прийняття законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду з цим позовом та визнав не поважною причиною пропуску цього строку посилання позивача на отримання ним лише в грудні 2024 року витягу з наказу про звільнення від 06 жовтня 2023 року № 291 та грошового атестату №10611 від 08 жовтня 2023 року.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції колегія суддів зауважує, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Разом з цим оскаржувана ухвала суду першої інстанції свідчить про те, що суд першої інстанції не встановив дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Натомість, відхиляючи посилання позивача на те, що про порушення свого права на отримання належних йому сум при звільненні він дізнався лише в грудні 2024 року, отримавши витяг з наказу про звільнення від 06 жовтня 2023 року № 291 та грошовий атестат №10611 від 08 жовтня 2023 року, суд першої інстанції обмежився лише твердженням про відсутність відповідних доказів, не вживши при цьому жодних заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Колегія суддів зазначає, що наведеними вище процесуальними нормами закріплено обов'язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та лише у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд повертає таку позовну заяву, або залишає її без розгляду (у випадку встановлення факту пропуску строку звернення до суду після відкриття провадження), не розглядаючи справу по суті позовних вимог.
Оскільки суд першої інстанції не встановив дати, з якої розпочався перебіг тримісячного строку для подання адміністративного позову у цій справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Отже, висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для застосування положень пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування судом норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 по справі № 440/170/25 - скасувати.
Справу № 440/170/25 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова