Головуючий І інстанції: Є.Б. Супрун
02 травня 2025 р. Справа № 440/14649/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/14649/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо незастосування при призначенні їй пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме - за 2017-2019 роки;
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 05.06.2020 по теперішній час відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме - за 2017-2019 роки, за урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог вказує на протиправну поведінку відповідача, який замість того, щоб призначити позивачу пенсію з 05.06.2020 за віком за її заявою, протиправно здійснив переведення на таку пенсію, що в результаті призвело до позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, яка має бути більшою за розміром, оскільки під час її розрахунку мають застосовуватися показники середньої заробітної плати по Україні за 2017-2019 роки.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо застосування при обчисленні пенсії за віком ОСОБА_1 з 05.06.2020 показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2017-2019 роки, починаючи з 05.06.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, що пов'язані зі сплатою судового збору, у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 по справі № 440/14619/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що правові підстави для застосування показника середньої заробітної плати за 2017-2019 роки для обчислення розміру пенсії позивача відсутні, оскільки зазначений показник застосовується при первинному призначені пенсії, а не при перерахунку пенсії: перехід з одного виду пенсії на інший. Позивачка скористалась правом на первинне призначення пенсії у 2014 року, розрахунок пенсії було проведено відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також, вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Позивач не скористалась правом надання відзивів на апеляційну скаргу.
Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у ГУПФ, де з 03.11.2014 отримувала пенсію за вислугу років як працівник освіти відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
За наслідками звернення із заявою від 05.06.2020 позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Для обчислення розміру пенсії враховано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, в сумі 4888,83 грн.
Листом ГУПФ від 07.11.2024 №19255-17013/Л-02/8-1600/24 заявнику повідомлено про те, що при переведенні на пенсію за віком розрахунок пенсії з 05.06.2020 здійснено із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки, у сумі 4888,83 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11). У подальшому показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, для обчислення пенсії індексувався відповідно до прийнятих Кабінетом Міністрів України рішень. В листі також зазначено, що враховуючи, що право на призначення пенсії було використано позивачем у 2014 році, для застосування при переведенні на пенсію за віком показника середньої заробітної плати в Україні за 2017-2019 роки, який враховується при призначенні пенсій у 2020 році, підстави відсутні, оскільки це суперечить вимогам статті 45 Закону №1058.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо незастосування при призначенні йому пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2017-2019 роки, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи позивачу в обчисленні пенсії за віком згідно з частиною 2 статті 40 Закону №1058-IV з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки, відповідач помилково ототожнює поняття "переведення на інший вид пенсії" та "призначення пенсії", внаслідок чого в розрахунку пенсії з 05.06.2020 відповідачем неправомірно враховані показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні не за той період, як це має бути для пенсії, яка призначена вперше відповідно до Закону №1058-IV, а тому дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у застосуванні при обчисленні пенсії згідно із Законом №1058-IV середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2017, 2018 та 2019 роки, тобто показника середньої заробітної плати, який має враховуватися за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії за Законом №1058-IV.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З 01 січня 2004 року набрав чинності Закон №1058-IV, який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Отже, з 01 січня 2004 року Закон №1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
пенсія за віком;
пенсія по інвалідності;
пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
За приписами частини другої статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп -заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск -сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно пунктів 2, 16 розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію (…) за вислугу років.
Частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз зазначених вище норм законодавства дає підстави вважати, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.
Разом з тим, у справі, яка розглядається судовим розглядом встановлено, що за призначенням пенсії за віком відповідно до норм Закону №1058-IV позивачка вперше звернулась 05.06.2020, тоді як з 03.11.2014 їй була призначена пенсія за вислугу років як працівник освіти відповідно до Закону №1788-XII.
Верховний Суд України вже аналізував подібні правовідносини і у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15) обґрунтовано зазначив, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Зазначена правова позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11 лютого 2013 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11 січня 2023 року, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі №317/4184/16-а (про що зазначає позивач у касаційній скарзі), від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23 та від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22, від 31.01.2025 у справі №200/1478/24 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при обчисленні позивачу пенсії за віком на підставі норм Закону №1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто, за 2017-2019 роки.
Поряд із цим, апелянт в апеляційній скарзі посилався на пропущення позивачем строків звернення до суду, з огляду на що колегія суддів зазначає наступне.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Запропоновано ОСОБА_1 протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали, надати суду докази на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з цим позовом.
На виконання вказаної ухвали від 14.04.2025 року позивачем надано заяву про поновлення процесуального строку, в якій зазначає, що про порушення своїх прав дізналась з листа відповідача від 07.11.2024 № 19255-17013/Л-02/8-1600/24, а відтак строк звернення до суду не пропущено.
Надаючи оцінку зазначеній вище заяві, колегія суддів зазначає наступне.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись». Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Суд зауважує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Суд звертає увагу, що пенсійні виплати, носять щомісячний характер (регулярні платежі), тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа).
ОСОБА_1 звернулась 05.06.2020 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та на підставі поданої заяви позивача з 05.06.2020 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. Розрахунок пенсії здійснено із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески в сумі 4888,83 грн.
Разом з тим, з позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме - за 2017-2019 роки позивач звернулась до суду лише 03.12.2024 року (згідно штампу на поштовому конверті), тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
В постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 дійшла висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Отже, отримання позивачем листа відповідача у листопаді 2024 на її звернення щодо отримання інформації про обчислення пенсії за віком не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Спірні пенсійні виплати не були нараховані пенсійним органом, а тому строк звернення до суду підлягає застосуванню.
Водночас, як вбачається зі спірних правовідносин пенсія із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме - за 2017-2019 роки в розмірах, які бажає отримувати позивачка останній не нараховувалась.
Таким чином, враховуючи те, що позивач з цим позовом звернувся лише 03.12.2024 року (згідно штампу на поштовому конверті), то колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення з цим позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2017-2019 роки з 05.06.2020 по 02.06.2024.
Доводи апеляційної скарги є частково підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції у цій частині з наведених вище мотивів.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
У свою чергу, згідно з частиною 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно зі статтею 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
За таких обставин, з огляду на встановлений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду, дату подання позову до суду (03.12.2024), колегія суддів, вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 за період з 05.06.2020 року по 02.06.2024 підлягає скасуванню, а позовні вимоги за вказаний період залишенню без розгляду відповідно до статті 123 КАС України.
Щодо решти позовних вимог доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 по справі № 440/14649/24 скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 за період з 05.06.2020 року по 02.06.2024.
Ухвалити в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 05.06.2020 року по 02.06.2024 - залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 по справі № 440/14649/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий