01 травня 2025 р. Справа № 440/15772/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 (суддя Ясиновський І.Г.; м. Полтава) по справі № 440/15772/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 24.02.2022 по 11.01.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 11.01.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків - десять днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху. Недоліки визначено усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
08 січня 2025 року до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено заяву про усунення недоліків, відповідно до якої посилався на те, що оскільки позивач при виключенні зі складу Військової частини НОМЕР_1 письмового повідомлення, у якому містилася б інформація про базу для розрахунку грошового забезпечення, його структурні елементи, конкретні суми нарахованих та виплачених помісячно основних та додаткових видів грошового забезпечення не отримував, керуючись положеннями частини другої статті 233 та статті 116 Кодексу законів про працю України та враховуючи вищенаведене, 3-х місячний строк звернення позивача до суду у даній справі не пройшов. Як наслідок, просив суд вважати строки звернення до суду не пропущеними, а у випадку якщо суд дійде до висновку про пропущення таких строків поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду у зв'язку з поважністю причин пропуску такого.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами щодо визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення за період з 19.07.2022 по 11.01.2024.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19.07.2022 по 11.01.2024 - повернуто позивачеві.
Роз'яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 11.01.2024, без поважних причин.
Позивач не погодився з вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 та статті 116 Кодексу законів про працю України, початок відліку 3-х місячного строку визначається не моментом виключення військовослужбовця зі штату військової частини при звільненні або переведенні, а з отримання письмового повідомлення роботодавця про нараховане та виплачене грошове забезпечення за весь період служби. Вказує, що жодного документа, у якому містилася б інформація про базу для розрахунку грошового забезпечення, його структурні елементи, конкретні суми нарахованих та виплачених помісячно основних та додаткових видів грошового забезпечення позивач не отримував. За увесь час позивачу однаково розраховували посадовий оклад та оклад за військове звання, а тому і не було достатніх підстав вважати, що розрахунок грошового забезпечення здійснений неправильно. Разом з тим позивач, отримавши після звільнення певну суму коштів, та за відсутності письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені йому при звільненні, звернувся за правовою допомогою, за результатами якої позивачу, враховуючи його розмір грошового забезпечення, було роз'яснено, що за весь період служби йому неправильно розраховували грошове забезпечення. Разом з цим позивач зазначає, що захищаючи Батьківщину, він, відповідно до принципу належного врядування, розраховував, що Держава, в особі військової частини правильно здійснювала розрахунок його грошового забезпечення.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з ч. 1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Відповідно до ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У цій справі спір стосується права позивача на виплату належного йому грошового забезпечення.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Тобто, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належної військовослужбовцю суми грошового забезпечення, застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.
Положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі № 280/6779/22.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Підпунктом 3 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2352-ІХ Кабінет Міністрів України зобов'язано протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 був затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України.
Пунктом 14 розділу І «Загальні положення» цього Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Приписи указаного пункту Порядку № 260 залишилися чинними і після набрання чинності Законом № 2352-ІХ та змін не зазнали.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Поряд з цим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, а також Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
Таким чином, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Так, підставою для повернення судом першої інстанції позовної заяви слугував висновок суду щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 11.01.2024, тривалість якого, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дати звільнення ОСОБА_3 з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (11.01.2024). Отже, звернувшись до суду з позовом лише 27.12.2024, ОСОБА_3 пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року (справа № 460/21394/23) при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) дійшов висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Разом з цим оскаржувана ухвала суду першої інстанції свідчить про те, що суд першої інстанції не встановив дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Процесуальними нормами закріплено обов'язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд повертає таку позовну заяву, або залишає її без розгляду (у випадку встановлення факту пропуску строку звернення до суду після відкриття провадження), не розглядаючи справу по суті позовних вимог.
Оскільки суд першої інстанції не встановив дати, з якої розпочався перебіг тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19.07.2022 по 11.01.2024, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за цей період.
Отже, висновки суду першої інстанцій про наявність підстав для застосування положень пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування судом норм процесуального права.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 по справі № 440/15772/24 - скасувати.
Справу № 440/15772/24 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог, що охоплюють період з 19.07.2022 по 11.01.2024 .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова