29 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/2249/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача за первісним позовом - Підлипенський Д. В. (адвокат),
відповідача за первісним позовом - Данилів М. М. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 та
постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгідропривод"
про стягнення коштів 1 354 449,60 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгідропривод"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про скасування оперативно-господарської санкції та стягнення збитків.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Оператор, позивач за первісним позовом, скаржник) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промгідропривод" (далі - Товариство, відповідач за первісним позовом) про стягнення 1 354 449,60 грн штрафних санкцій за прострочення поставки товару за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 26.12.2022 № 4600006953 (далі - Договір).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством порушено умови укладеного між сторонами Договору в частині своєчасної поставки товарів, внаслідок чого позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 978 213,60 грн та штраф у розмірі 376 236,00 грн.
1.3. Товариство звернулося до суду із зустрічним позовом до Оператора про:
- скасування застосованої позивачем за первісним позовом оперативно-господарської санкції, передбаченої пунктом 7.9.1 Договору та утриманої суми штрафних санкцій у загальному розмірі 210 528,00 грн із сум грошових коштів 2 064 000,00 грн, які підлягають сплаті Товариству за умовами Договору на підставі видаткової накладної від 19.10.2023 № 159, яка підписана Оператором від 08.11.2023 за № ТОВВИХ-23-16019;
- стягнення з Оператора на користь Товариства збитків у розмірі 210 528,00 грн;
- стягнення з Оператора 12 974,30 грн інфляційних втрат, 84 435,58 грн подвійної облікової ставки та 8 220,13 грн 3 % річних за період прострочення оплати товару з 23.11.2023 до 15.01.2024.
1.4. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що товар за Договором поставлений позивачу за первісним позовом вчасно, проте останній, як покупець зволікав із отриманням товару, чим допустив прострочення кредитора. За твердженням Товариства, підписання позивачем за первісним позовом Акта приймання товару від 20.09.2023 і є фактичним підтвердженням поставки товару у строк, який визначений Договором. Отже, саме 20.09.2023 товар наданий у розпорядження покупця. Водночас безоплатне усунення недоліків товару не може свідчити про прострочення строків поставки, а лише має наслідком відтермінування строків оплати отриманого товару. За наведеного, Товариство вважає, що Оператор не мав права на застосування оперативно-господарської санкції за прострочення поставки товару.
1.5. Товариство також наголошувало на тому, що Оператор прострочив свої зобов'язання перед ним у частині своєчасної оплати поставленого йому товару (Лопатка ВНА 421.06.59).
1.6. Із посиланням на положення статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Товариство вказувало про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій, з огляду на відсутність у покупця збитків із простроченням поставки товару та просило суд зменшити штрафні санкції до 0,00 грн.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 у справі № 922/2249/24 (суддя Жельне С. Ч.) первісний позов задоволено частково; суд стягнув з Товариства на користь Оператора 489 106,80 грн пені, 188 118,00 грн штрафу та 20 316,74 грн витрат по сплаті судового збору; в задоволенні іншої частини первісного позову відмовив; у задоволенні зустрічного позову відмовив.
2.2. Судове рішення мотивоване порушенням Товариством строку поставки товару за спірним Договором та наявністю підстав для задоволення позову.
2.3. Разом з тим, суд розглянув клопотання Товариства про зменшення пені та штрафу і дійшов висновку, що з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів, а також дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, клопотання відповідача за первісним позовом підлягає задоволенню частково, а саме в частині зменшення розміру пені та штрафу на 50 %.
2.4. Рішення суду в цій частині мотивовано з посиланням на наявність підстав для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій до 50 %, оскільки таке зменшення, за висновком судів попередніх інстанцій, є справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи, які мають юридичне значення.
2.5. Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості, пропорційності та за відсутності доказів того, що порушення зобов'язання Товариством потягло за собою значні збитки для Оператора (погіршення його фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності) саме з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів і дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, суд дійшов висновку, що пеня і штраф підлягають зменшенню на 50 %.
2.6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 (колегія суддів: Стойка О. В., Попков Д. О., Радіонова О. О.) рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 у справі № 922/2249/24 (в оскаржуваній частині) залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Оператор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 922/2249/24 у частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені та штрафу; ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), викладеного в постановах Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 03.07.2024 у справі № 910/6843/23, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21.
4.1.2. Оператор наполягає на тому, що Товариством не наведено доводів та не надано належних і допустимих доказів, які підтверджували б наявність винятковості випадку, який надає суду право застосувати положення статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, у тому числі і не доведено, що заявлена сума штрафних санкцій є неспівмірною із наслідками порушення та не відповідає засадам розумності і справедливості, перетворюється у несправедливо непомірний тягар для Товариства та може спричинити повне зупинення господарської діяльності.
4.1.3. Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування, зокрема, частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, які викладені у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 та інших, "задля звуження свавільного тлумачення", шляхом їх конкретизації та уточнення.
4.1.4. Скаржник зазначає, що висновки Верховного Суду у означених вище постановах не у повній мірі узгоджуються з іншими висновками Суду (наведеними у пункті 4.1.1. цієї постанови. Наголошує на необхідності відступу від означених висновків Суду, саме з метою недопущення судового свавілля та фактичного нівелювання забезпечувальної функції неустойки, що призводить до необмежено широкої свободи розсуду суду, яка дозволяє фактично без належного обґрунтування крім формального констатування відсутності в матеріалах справи доказів розміру збитків кредитора, зменшувати розмір штрафних санкцій. Такий формальний підхід порушує принцип правової визначеності в контексті неможливості прогнозування законного судового рішення, а також становить неправомірне втручання в право кредитора на мирне володіння майном.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1.1. Між Товариством (постачальник) та Оператором (покупець) 26.12.2022 укладений договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), за умовами якого постачальник зобов'язується у визначений цим Договором строк передати у власність покупця турбіни та мотор (запасні частини до ГПА), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації (пункти 1.1, 1.2 Договору).
5.1.2. Згідно з умовами Специфікації, яка є Додатком 1 до Договору покупець взяв на себе зобов'язання поставити покупцю такий товар, зокрема:
- лопатка ВНА 421.06.59 (Товар 1) ціна 1 720 000,00 грн, крім того 344 000,00 грн ПДВ;
- лопатка робоча ТВТ 186.026.01 (Товар 2) ціна 4 479 000,00 грн, крім того 895 000,00 грн ПДВ.
5.1.3. За умовами Договору Товар на загальну суму 7 438 800,00 грн з урахуванням 20 % ПДВ постачальник взяв на себе обов'язок поставити протягом 270 календарних днів з дати укладення Договору, за місцезнаходженням Тернопільського ПМ (адреса: Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Козацька, 19).
5.1.4. Пунктом 5.1 Договору визначено, що кількість, строк та місце поставки визначається у Специфікації, за змістом якої (з урахуванням приписів частини п'ятої статті 254 ЦК України) останнім днем строку поставки товару є 22.09.2023.
5.1.5. Відповідно до пункту 5.8 Договору датою поставки товарів за цим договором є дата підписання акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.14 цього Договору та передачі покупцю в повному обсязі документів, які зазначені у пунктах 5.8.1, 5.8.7 Договору.
5.1.6. Приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється на підставі акта приймання Товару за кількістю і якістю (пункт 5.14 Договору).
5.1.7. У пункті 7.4 Договору сторони передбачили відповідальність за порушення строків поставки товару або недопоставку у вигляді пені в розмірі 0,1 % вартості товарів, поставка яких прострочена та/або недопоставлена, за кожен день такого прострочення, а за прострочення поставки понад 30 календарних днів - додатково штраф у розмірі 7 % вартості товару, поставка якого прострочена та/або недопоставлена.
5.1.8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством, як постачальником у визначені Договором строки поставку Товару 2 (Лопатка робоча ТВТ 186.026.01) не здійснено, на час звернення до суду з позовом вказаний товар на суму 5 374 800,00 грн не поставлений.
5.1.9. За порушення строків поставки Товару (150 календарних днів) позивач за первісним позовом відповідно до умов пункту 7.4. Договору нарахував Товариству 978 213,60 грн пені за період з 23.09.2023 до 21.12.2023 та 376 236,00 грн та штрафу за прострочення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів.
5.1.10. Перевіривши проведений Оператором розрахунок заявлених сум та штрафу, встановили їх правильність, відповідність умовам Договору та арифметично вірними.
5.1.11. Визначаючи розмір штрафних санкцій, які відповідач за первісним позовом має сплатити на користь позивача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції зазначив, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру.
5.1.12. З огляду на наявність клопотання Товариства, а також часткове виконання постачальником умов Договору в частині поставки Товару 1, а також за відсутності в матеріалах справи доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу за первісним позовом збитків саме в результаті порушення Товариством умов договору, дійшов висновку про наявність виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій, а саме зменшив нараховані пеню і штраф на 50 %, у зв'язку з чим стягнув з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 677 224,80 грн штрафних санкцій.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.1.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.1.3. У зв'язку з відпусткою судді Ємця А. А. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025, який наявний в матеріалах справи.
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Згідно з доводами касаційної скарги предметом касаційного оскарження є судові рішення ухвалені за результатами вирішення спору лише в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову (в частині зменшення суми штрафних санкцій).
7.2. Доводи касаційної скарги не містять обґрунтування (із посиланням на жодну із підстав касаційного оскарження) в частині висновків судів про задоволення вимог первісного позову та в частині висновків про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову.
7.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.4. Причиною подання касаційної скарги стала незгода позивача з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині зменшення суми штрафних санкцій.
7.5. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.6. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.7. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
7.8. Так, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права в оскаржуваних судових рішеннях в частині застосування приписів статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, зменшивши заявлену до стягнення пеню, а висновки судів попередніх судових інстанцій в частині зменшення розміру штрафних санкцій не відповідають приписам наведених норм та винесені без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду перелік яких наведений у пункті 4.1.1. цієї постанови.
7.9. Крім того, у касаційній скарзі скаржник посилається на необхідність відступу від висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/22964/17, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 12.02.2020 у справі № 924/414/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 у справі № 910/1266/23 щодо застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України у взаємозв'язку із положеннями норм статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України.
7.10. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
7.11. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.12. За змістом пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
7.13. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
7.14. Так, за твердженням скаржника, у вирішенні питання про можливість зменшення розміру пені та штрафу суди попередніх інстанцій надали упереджену оцінку обставинам справи і безпідставно зменшили заявлений позивачем за первісним позовом до стягнення розмір пені та штрафу.
7.15. Зокрема, суди не врахували відсутність винятковості випадку прострочення виконання зобов'язання, що призвело до безпідставного надання переваги правам відповідача за первісним позовом перед правами позивача за первісним позовом. Судами не надано належної оцінки тому факту, що здійснюючи підприємницьку діяльність, Товариство має самостійно нести всі ризики, як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань. Укладаючи договір відповідач погодився з його умовами щодо порядку і строків виконання зобов'язань, а також з умовами щодо відповідальності за порушення зобов'язань. Тобто укладаючи Договір відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, у тому числі і щодо нарахування пені та штрафу.
7.16. Суди залишили поза увагою інтереси позивача за первісним позовом. Зокрема, не надали оцінки покладеним Регулятором та ліцензіатом діяльності (НКРЕКП) на останнього, як Оператора ГТС, обов'язків, у тому числі стосовно забезпечення безперебійного та безпечного функціонування газотранспортної системи. Неналежне виконання контрагентами умов договорів, у тому числі неналежне та несвоєчасне постачання товарів, результат яких спрямований на забезпечення безпечного функціонування та підтримання газотранспортної системи та її складових в належному стані, безумовно негативно вплине як на функціонування газотранспортної системи в цілому, так і завадить реалізації плану модернізації та розвитку газотранспортної системи України.
7.17. У вирішенні поставлених скаржником питань Суд зазначає, що у справі, що переглядається, суди зменшили розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
7.18. Колегія суддів зазначає, що як неодноразово наголошував Верховний Суд, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
7.19. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
7.20. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
7.21. Колегія суддів також враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
7.22. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
7.23. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
7.24. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
7.25. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
7.26. Як вже зазначено вище, на думку скаржника, судами попередніх судових інстанцій при зменшенні їх розміру на 50 % неправильно застосовано норми статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
7.27. Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
7.28. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
7.29. Схоже правило міститься в частині третій статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
7.30. Отже, за змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
7.31. Відповідно до усталеної та послідовної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
7.32. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.
7.33. Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
7.34. У аспекті порушених у касаційній скарзі питань Суд наголошує, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
7.35. Суд вважає за необхідне звернутися до висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
7.36. Зокрема, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у означеній постанові у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
7.37. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
7.38. Крім того, Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі "Висновки щодо застосування норм матеріального права", зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
"213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".
7.39. Також у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: "…, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
7.40. Так, у справі, що розглядається, у вирішенні цього питання суди встановили та врахували, зокрема: інтереси обох сторін; відсутність доказів того, що порушення зобов'язання Товариством завдало збитків Оператору чи іншим учасникам господарських відносин; у т.ч. і, що розмір нарахованої пені та штрафу складає одну четверту від вартості непоставленого товару.
7.41. За висновками судів, не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. При цьому, суди також зазначили про те, що підлягає до врахування дотримання балансу інтересів сторін. З огляду на, що і дійшли висновку про неможливість зменшення розміру пені та штрафу більше, ніж на 50 %.
7.42. Відповідне зменшення, за висновками судів, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем за первісним позовом зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
7.43. Тобто, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди з огляду на сукупність всіх фактичних обставини справи № 922/2249/24, які встановлені судами, у т.ч. і приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем за первісним позовом збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання, ступінь виконання Товариством взятих на себе зобов'язань та поведінку останнього, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства (справедливості, добросовісності, розумності) і дійшли висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру штрафних санкцій до 677 224,80 грн, і таке зменшення, за висновками судів, є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
7.44. Отже, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що у розгляді справи № 922/2249/24 суди реалізували надане право та зменшили розмір штрафних санкцій на 50 % за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідженню конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність справи, яка розглядається справам на які посилається скаржник за змістовним критерієм.
7.45. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.
7.46. Суд відхиляє посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанції не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 03.07.2024 у справі № 910/6843/23, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21.
7.47. Зокрема, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судами під час розгляду цієї справи, Суд зазначає, що справи, на які посилається скаржник, лише демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги у вирішенні питання зменшення неустойки і враховані Верховним Судом під час прийняття постанов за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій щодо застосування статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України та які не можуть вважатися подібними з фактичними обставинами, що встановлені судами у справі, яка розглядається.
7.48. Тобто, відмінність у судових рішеннях у означених скаржником справах та у справі, що розглядається (№ 922/2249/24) зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.
7.49. Крім того, у означених справах Суд також не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним, а тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції.
7.50. Водночас виокремлюючи певні висновки Суду у наведених постановах скаржник не враховує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. При цьому, положення статей 551 ЦК України та 233 ГК України не містять жодних обмежень щодо неможливості оцінки судом доказів, які стосуються майнового стану боржника і вирішення питання щодо наявності / відсутності підстав для такого зменшення.
7.51. У цьому аспекті Суд також наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).
7.52. Разом з тим принцип диспозитивності господарського судочинства визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (стаття 14 ГПК України).
7.53. У справі, що розглядається (№ 922/2249/24) суди попередніх інстанцій, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини і подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін, визнали підстави для зменшення пені і штрафу на 50 % достатніми. Тобто суди у цій справі реалізували свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України, та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і докази у справі, дійшли висновку про доведення відповідачем наявності виняткових обставин та, відповідно, підстав для зменшення штрафних санкцій на 50 %.
7.54. При цьому суди навели достатні аргументи і мотиви з яких вони виходили, зменшуючи розмір заявлених до стягнення пені та штрафу. Водночас колегією суддів не вбачається, що сторони надали докази, а суди їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи. Крім того суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України до переоцінки доказів вдаватись не може.
7.55. З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
7.56. У цьому аспекті Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі таких встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, без аналізу та врахування фактичних обставин справи, які мають юридичне значення та за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
7.57. Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на означені постанови Верховного Суду ніяким чином не спростовують обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власних бачень скаржника щодо можливості їх застосування у спірних правовідносинах.
7.58. Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження та відхиляється Судом.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.59. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
7.60. Відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
7.61. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
7.62. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.
7.63. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, як і не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які свідчили б про помилковість такого висновку.
7.64. У вирішенні доводів скаржника в цій частині, у тому числі ураховуючи підстави касаційного оскарження (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України), Суд першочергово враховує те, що в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій правовідносини у кожному спорі про їх стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних фактичних обставин, які встановлені у справі та якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
7.65. Колегія суддів повторно наголошує, що висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
7.66. На підтвердження підстав касаційного оскарження скаржник зазначає про необхідність відступу від існуючих висновків Верховного Суду (які викладені у постановах, що наведені у касаційній скарзі) з питання застосування статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України шляхом їх конкретизації та встановлення додаткових критеріїв, які мають обов'язково встановлюватися та оцінюватися судами при вирішенні питання зменшення розміру пені та штрафу.
7.67. На думку скаржника, при вирішенні питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій судам необхідно додатково встановлювати, зокрема:
- наявність та ступінь умислу на порушення господарського зобов'язання, в тому числі наявність/відсутність обізнаності у сторони, яка порушила зобов'язання, щодо строку його виконання та наслідків такого порушення,
- наявність обставин, які пом'якшують чи обтяжують відповідальність порушника, в тому числі обставин, які виникають внаслідок виконання рішень органів державної влади та інших суб'єктів владних повноважень.
7.68. Крім того, скаржник також зазначає, що, на його думку, справедливим буде врахування судами розміру збитків кредитора при вирішенні питання щодо зменшення застосованих ним розміру штрафних санкцій лише у разі, якщо позовна заява кредитора містить вимогу про відшкодування збитків.
7.69. Однак колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, як необґрунтовані та безпідставні, оскільки вони не узгоджуються зі змістом норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
7.70. Суд у вирішенні доводів Оператора зазначає, що наведені останнім у касаційній скарзі критерії є необґрунтованими, оскільки незрозуміло яким чином встановлення судами відповідних обставин (обізнаність сторони, яка порушила зобов'язання, щодо строку його виконання та наслідків його порушення) може вплинути на визначення розміру зменшених штрафних санкцій, що підлягають стягненню з Товариства.
7.71. Суд також відхиляє доводи скаржника з посиланням на те, що у разі, якщо штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язання були нараховані в порядку, передбаченому частиною шостою статті 232 ГК України (їх нарахування було б припиненим через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), то такі санкції вже слід вважати зменшеними (обмеженими), а тому їх розмір не може бути додатково зменшений судом в порядку, передбаченому, передбаченому статтею 233 ГК України.
7.72. Колегія суддів зазначає, що штрафні санкції, нараховані кредитором у відповідності до частини шостої статті 232 ГК України, не можуть вважатися зменшеними, оскільки правом на зменшення їх розміру відповідно до положень статті 233 ГК України наділений безпосередньо суд.
7.73. Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 911/168/24 та від 17.04.2025 у справі № 910/7827/24.
7.74. Суд також наголошує, що застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).
7.75. Отже, з огляду на сталу та послідовну судову практику застосування норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, Суд вважає, що суди у вирішенні цього питання в межах виключних дискреційних повноважень суду у даному конкретному випадку за наслідками оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд зменшили розмір штрафних санкцій, заявлений позивачем за первісним позовом до стягнення (до переоцінки чого Верховний Суд вдаватися не може), що є виключним правом суду, визначеним статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України.
7.76. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що, відповідно, виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
7.77. Інші доводи скаржника не спростовують викладеного та повторюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав оцінку з належним мотивуванням.
7.78. Суд зазначає, що наведене у розділі 7 цієї постанови в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Оператора.
7.79. Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
7.80. У прийнятті даної постанови Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
7.81. Верховний Суд наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
7.82. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.3. Згідно з частинами першою, другою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах зазначених в розділі 4 цієї постанови не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України слід залишити без задоволення.
9. Судові витрати
Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги позивачем за первісним позовом у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 зі справи № 922/2249/24, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" у частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 (в оскаржуваній частині) зі справи № 922/2249/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова