65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"22" квітня 2025 р. Справа № 916/3921/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Букарова Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,
за позовом: Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 89; код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Одеської обласної ради (65032, м. Одеса, пр-т Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 25042882),
до відповідача-1: Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради (65055, м. Одеса, вул. Нежданової, 32; код ЄДРПОУ 02008342),
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультистор" (65023, м. Одеса, вул. Кінна, 19; код ЄДРПОУ 41723692),
про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити земельну ділянку.
За участю представників сторін:
від прокуратури - прокурор Капустін М.В.,
від позивача - Пірняк В.О. самопредставництво;
від відповідача-1 - Домбровський В.О., самопредставництво;
від відповідача-2 - не з'явився.
Обставини справи.
Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультистор", в якій просить:
- Визнати недійсним з моменту укладання договір оренди майна від 25.04.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мультистор" та Комунальним некомерційним підприємством "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради;
- Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Мультистор" (код ЄДРПОУ 41723692) звільнити земельну ділянку, загальною площею 65 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
Судові витрати по сплаті судового збору прокурор просить суд стягнути з відповідачів.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2024 справу № 916/3921/24 передано на розгляду судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.09.2024 позовну заяву Суворовської окружної прокуратури міста Одеси (вх. № 4013/24 від 06.09.2024) залишено без руху.
Ухвалою суду від 18.09.2024 прийнято позовну заяву заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3921/24. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 15.10.2024 о 16:30 год.
02 жовтня 2024 року до суду від Одеської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що асфальтне покриття (асфальтований майданчик) за своїми індивідуальними ознаками, з одного боку, може бути предметом договору найму (оренди).
Вказані пояснення Одеської міської ради суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
03 жовтня 2024 року до суду від Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 позовні вимоги не визнає в повному обсязі та вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать законним інтересам, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
В обґрунтування вказаного відзиву відповідач-1 зазначає, що:
- позивачем вже реалізовано своє конституційне право на судовий захист, в межах справи № 916/1063/23, а звертаючись до суду з даним позовом прокурор намагається досягти повторного вирішення спору;
- Договір оренди майна від 25.04.2019 передбачає користування не земельною ділянкою (згідно з земельним законодавством), а саме майданчиком з твердим покриттям, що є відмінними об'єктами правового регулювання;
- Листом Фонду державного майна України від 24.12.2020 № 10-16-26490 щодо надання роз'яснень з питань оренди зазначено, що асфальтне покриття за своїми індивідуальними ознаками може бути предметом договору найму (оренди);
- Асфальтоване покриття є тотожним твердому покриттю. На відміну від земельної ділянки (яка є природним об'єктом) тверде покриття є окремим, штучно створеним предметом матеріального світу, зі своєю метою використання, а отже таке майно є індивідуально визначеним в розумінні ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України;
- Законодавство України взагалі-то не містить заборони на передання в оренду майданчика з твердим покриттям. Іншими словами, тверде покриття не є виключеним з цивільного обороту, а тому без перешкод може бути об'єктом оренди (предметом договору найму);
- Також прокурор зобов'язаний довести (шляхом надання доказів), що правочин дійсно вчинено для приховання іншого правочину і що сторони насправді вчинили саме цей начебто прихований правочин (із застосуванням законодавчих норм, що регулює вчинення цього правочину). Проте додані прокурором до позовної заяви документи, ні самі по собі, ні в сукупності з іншими письмовими доказами не дають підстав для висновку про удаваний характер вчиненого відповідачами правочину;
- Земельна ділянка може бути предметом правочину (в т.ч. удаваного) лише після її формування та державної реєстрації прав на неї. Між тим, земельна ділянка площею 65 кв.м. не сформована, тобто не існує як окремий об'єкт цивільних прав. Відповідно, зазначена земельна ділянка не має і не може мати кадастрового номера.
Вказаний відзив відповідача-1на позовну заяву суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
14 жовтня 2024 року до суду від ТОВ "Мультистор" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вказаного відзиву відповідач-2 щодо недоведення прокурором факту порушеного права позивача, відповідач-2 зазначає, що Одеська обласна рада не є стороною Договору оренди майна від 25.04.2019. Також, обласна рада не є власником твердого покриття, яке було передане в оренду ТОВ «Мультистор», а право власності на нього належить територіальним громадам сіл, селищ, міст області.
Оголошення про намір передати в оренду об'єкт спільної власності територіальних громад області - тверде покриття, площею 65,0 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, у встановленому порядку було розміщене в газеті «Одеські вісті». Отже, умови оренди було визначено у максимально конкурентний спосіб, що передбачає можливість будь-яких зацікавлених осіб запропонувати орендодавцю свої (можливо, більш вигідні) умови. Втім, через надходження лише однієї заяви на оренду, відповідний договір було укладено саме з ТОВ «Мультистор».
Щодо помилковості висновків прокурора про удаваний характер Договору оренди майна від 25.04.2019 відповідач-2 вказує, що будь-яких доказів удаваності даного Договору оренди матеріали справи не містять. Крім того, заборони на передання в оренду твердого покриття чинне законодавство України не містить. Іншими словами, тверде покриття не є виключеним з цивільного обороту, а тому може бути об'єктом оренди (предметом договору найму).
Щодо неспроможності доводів прокурора про факт укладення сторонами договору оренди земельної ділянки, відповідач-2 наголошує, що земельна ділянка може бути предметом правочину (в т.ч. удаваного) лише після її формування та державної реєстрації прав на неї. Між тим, земельна ділянка, на незаконному використанні якої наполягає прокурор, не сформована, тобто не існує як окремий об'єкт цивільних прав, звідси твердження прокурора про передання ТОВ «Мультистор» в користування певної земельної ділянки є помилковими, а вимоги про її повернення - передчасними.
Щодо особливостей змісту Договору оренди майна від 25.04.2019, відповідач-2 звертає увагу, що аналізуючи доводи прокурора щодо удаваності оспорюваного Договору, необхідно також вказати, що значна частина положень вказаного Договору, а саме п.п. 2.4., 4.2., 4.6., 5.2., 7.1. сформульована таким чином, що їх застосування до правовідносин з оренди земельної ділянки є неможливим в принципі. Вказані пункти Договору дозволяють обґрунтовано стверджувати, що відповідачі не мали наміру щодо вступу у правовідносини з оренди земельної ділянки, а укладений ними Договір не приховує в собі договір оренди земельної ділянки.
Щодо відсутності у чинному законодавстві норм, що зобов'язували б проводити державну реєстрацію речових прав на тверде покриття, відповідіч-2 зазначає, що відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності чи інше речове право відповідача-1 на тверде покриття не свідчить про удаваність укладеного Договору. Якщо оперувати логікою прокурора, виходить, що використання будь-якого майна (в тому числі, рухомого), яке так чи інакше має контакт з поверхнею землі, є прихованою орендою земельної ділянки. Будь-які інші форми регулювання правовідносин відповідних сторін, на думку прокуратури, будуть мати ознаки удаваного правочину.
Щодо принципу свободи договору та недопустимості втручання у сферу договірних взаємовідносин самостійних господарюючих суб'єктів, відповідач-2 вважає, що наразі існує доволі тривала та усталена судова практика визнання правочинів удаваними. При цьому, суди кваліфікують правочини як удавані за ознакою змісту прав та обов'язків сторін. Іншими словами, суд, дослідивши на підставі належних, достатніх та допустимих доказів, реальні наміри сторін, може прийти до висновку що між цими сторонами фактично склався інший тип правовідносин, ніж ті, що вбачаються з укладеного ними договору. Так, удаваний договір дарування може бути визнаний договором купівлі-продажу, удаваний договір зберігання чи договір про спільну діяльність може бути визнаний договором оренди і т.п.
Суд дійсно може надати власну оцінку змісту правовідносин сторін, однак він не може змінювати зміст договору, тим самим нав'язуючи сторонам ті чи інші умови. Так само недопустимим є використання інституту удаваності правочину для зміни предмета договору (в даному випадку - об'єкта, який передається в користування), оскільки це буде прямим порушенням принципу свободи договору та загальних засад цивільного законодавства.
Вказаний відзив відповідача-2 на позовну заяву суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
14 жовтня 2024 року до суду від ТОВ "Мультистор" надійшла заява з додатком.
Вказану заяву з додатком суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 15.10.2024 суд оголосив перерву в засіданні до 14:05 год. 05.11.2024.
16 жовтня 2024 року до суду від Суворовської окружної прокуратури міста Одеси надійшла відповідь на відзив КНП "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради.
В обґрунтування вказаної відповіді прокурор зазначає, що предметом позову у справі № 916/1063/23 було визнання недійсним п. 1.1. договору оренди майна від 25.04.2019, укладеного між КУ «Одеський обласний онкологічний диспансер» та ТОВ «Мультистор». Зобов'язання ТОВ «Мультистор» повернути земельну ділянку загальною площею 65 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32
При цьому, у справі № 916/3921/24 предмет позову інший, а саме визнання недійсним договору оренди майна від 25.04.2019, укладеного між КУ «Одеський обласний онкологічний диспансер» і ТОВ «Мультистор», а також зобов'язання ТОВ «Мультистор» повернути земельну ділянку загальною площею 65 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
Твердження відповідача-1, що спірний договір оренди майна від 25.04.2019 не є удаваним, оскільки воля сторін договору була спрямована саме на укладання договору оренди твердого покриття, а також те, що прокурор не наводить доказів удаваності правочину, прокурором спростовуються тим, що згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (долучено до матеріалів справи), відомості про перебування у власності/користуванні відповідача-1 твердого покриття, площею 65 кв.м., яке є предметом спірного договору, відсутні. Це свідчить про невідповідність зазначених у Договорі відомостей стосовно об'єкта оренди та за допомогою яких можна було б ідентифікувати це тверде покриття. Натомість у власності Одеської обласної ради є земельна ділянка, яка є сформованою та має кадастровий № 5110137600:71:007:0005. Загалом, саме частина цієї земельної ділянки і є предметом договору оренди, утім, на думку прокурора, сторони договору намагались мінімізувати свої витрати та обійти процедуру отримання в оренду частини земельної ділянки, передбачену Земельним кодексом України. Укладення договору оренди твердого покриття дозволяло не виділяти земельну ділянку, площею 65 кв.м. із загальної земельної ділянки, площею 5,3096 га, не обґрунтовувати підстави такого надання та не проводити земельні торги, як того вимагає ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України.
Крім того, відповідач-1 не приймає до уваги норми ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України де зазначається, яке саме майно може бути передано в оренду у сфері господарювання. Оренда твердого покриття жодним чином не підпадає під поняття, визначені цією нормою. Водночас, проаналізувавши інформацію відповідача-1 з цього приводу, можна дійти висновку, що ним не наведено жодного аргументу, який би спростовував позицію прокурора, викладену у позові, стосовно недійсності правочину.
Вказану відповідь прокурора на відзив відповідач-1 суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
21 жовтня 2024 року до суду від Суворовської окружної прокуратури міста Одеси надійшла відповідь на відзив ТОВ "Мультистор". В обґрунтування вказаної відповіді, щодо тверджень відповідача-2 про недоведення прокурором факту порушення прав позивача, прокурор зазначає, що 02.05.2024 Суворовською окружною прокуратурою м. Одеси в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано лист до Одеської обласної ради, в якому обласну раду як власника земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення при використанні земельної ділянки, а також запропоновано самостійно відреагувати на факти порушення вимог земельного законодавства. Зазначений лист окружної прокуратури розглянуто Одеською обласною радою та 21.06.2024 надано відповідь, з якої слідує, що обласна рада не вбачає порушення вимог земельного законодавства при укладенні Договору. Більш того, з наданих документів слідує, що Одеська обласна рада фактично погоджувала Договір. Таким чином, Одеська обласна рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює захист інтересів держави і не вбачає необхідності у його здійснені.
Щодо нібито ненадання прокурором будь-яких доказів удаваності Договору оренди майна від 25.04.2019, з цим твердженням прокурор не погоджується, оскільки відповідач-2 не приймає до уваги, що згідно з інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (долучено до матеріалів справи), відомості про перебування у власності/користуванні КНП "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" твердого покриття, площею 65 кв.м., яке є предметом спірного договору, відсутні. Це свідчить про невідповідність зазначених у Договорі відомостей стосовно об'єкта оренди та за допомогою яких можна було б ідентифікувати це тверде покриття.
Натомість у власності Одеської обласної ради є земельна ділянка, яка є сформованою та має кадастровий № 5110137600:71:007:0005. Загалом, саме частина цієї земельної ділянки і є предметом договору оренди, утім, на думку прокурора, сторони договору намагались мінімізувати свої витрати та обійти процедуру отримання в оренду частини земельної ділянки, передбачену Земельним кодексом України. Укладення договору оренди твердого покриття дозволяло не виділяти земельну ділянку, площею 65 кв.м. із загальної земельної ділянки, площею 5,3096 га, не обґрунтовувати підстави такого надання та не проводити земельні торги, як того вимагає ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України.
Щодо оборотоздатності твердого покриття, як окремого об'єкта цивільних прав, прокурор звертає увагу на те, що об'єктом оренди може бути індивідуально визначене майно (Закон України "Про оренду державно та комунального майна"). Крім того, відповідач-2 не приймає до уваги норми ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України де зазначається, яке саме майно може бути передано в оренду у сфері господарювання. Оренда твердого покриття жодним чином не підпадає під поняття, визначені цією нормою.
Щодо відсутності у чинному законодавстві норм, що зобов'язували б проводити державну реєстрацію речових прав на тверде покриття, прокурор зазначає, що дійсно, КНП "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" не зобов'язаний реєструвати право власності на тверде покриття, оскільки право власності на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, яка має кадастровий № 5110137600:71:007:0005, і на якій неправомірно розташовується аптечний пункт вже зареєстровано за Одеською обласною радою.
Вказану відповідь прокурора на відзив відповідача-2 суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
25 жовтня 2024 року до суду від ТОВ "Мультистор" надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач-2 зазначає, що прокуратурою не було висловлено заперечень з приводу того, що оголошення про намір передати в оренду тверде покриття, площею 65,0 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, у встановленому порядку було розміщене в газеті «Одеські вісті». Тобто, умови оренди було визначено у максимально конкурентний спосіб, що передбачає можливість будь-яких зацікавлених осіб запропонувати орендодавцю свої (можливо, більш вигідні) умови. Втім, через надходження лише однієї заяви на оренду, відповідний договір було укладено саме з ТОВ "Мультистор". При цьому, Управління обласної ради з майнових відносин, будучи виконавчим органом Одеської обласної ради, погоджувало укладення Договору оренди майна від 25.04.2019.
У зв'язку з наведеним, ТОВ «Мультистор» вбачає необхідність наголосити, що наведене прокурором викладення обставин виконання ним вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в даному випадку є зайвим та недоречними, оскільки не стосується змісту доводів відповідача-2 та не може вплинути на їх оцінку. Водночас, твердження щодо порушення оспорюваним Договором прав та/або інтересів Одеської обласної ради так і не отримали будь-якого підтвердження.
Щодо ненадання прокурором будь-яких доказів удаваності Договору оренди майна від 25.04.2019, відповідач-2 наголошує, що під час звернення до суду прокурором разом з позовною заявою було надано копії:
- Договору оренди майна від 25 квітня 2019р.;
- Акту приймання-передачі майна за Договором оренди майна б/н від 25 квітня 2019р.;
- Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 13350417 від 25 листопада 2013р.;
- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 318172198 від 20 грудня 2022р.;
- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 318171897 від 20.12.2022р.;
- Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 318172590 від 20.12.2022р.;
- Довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське консалтингове бюро» від 14 березня 2019р.;
- Листа Управління обласної ради з майнових відносин від 24 квітня 2019р. № 0501/1013;
- Плану-схеми твердого покриття за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
Однак, перелічені вище документи, ні самі по собі, ні в сукупності з іншими письмовими доказами не дають підстав для висновку про удаваний характер вчиненого сторонами правочину.
При цьому, прокурором не доведено, що тверде покриття, площею 65,0 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, не використовується ТОВ «Мультистор».
Щодо оборотоздатності твердого покриття як окремого об'єкта цивільних прав, відповідач-2 зазначає, що у відповіді на відзив прокурор також вказує на те, що об'єктом оренди може бути лише окреме індивідуально визначене майно, однак, як стверджує прокурор, «… Аналізуючи спірний договір оренди неможливо встановити яку частину земельної ділянки або навіть твердого покриття передано в оренду ТОВ «Мультистор»…».
Товариство не може погодитись з вказаними доводами прокурора, оскільки по-перше, сам Договір оренди від 25.04.2019 містить відомості про назву, площу та адресу об'єкта оренди. По-друге, перед укладенням Договору від 25.04.2019, проводилась оцінка об'єкта оренди. По-третє, в матеріалах справи наявна План-схема твердого покриття за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32. Таким чином, заборони на передання в оренду твердого покриття чинне законодавство України не містить. Іншими словами, тверде покриття не є виключеним з цивільного обороту, а тому може бути об'єктом оренди (предметом договору найму). Тверде покриття за своїми ознаками є окремим предметом матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки
Вказані заперечення відповідача-2 суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
04 листопада 2024 року до суду від КНП "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради надійшла заява про закриття провадження у справі, в якій заявник на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України просить суд закрити провадження у справі № 916/3921/24, оскільки вимоги позивача щодо визнання недійсним з моменту укладання договору оренди майна від 25.04.2019, укладений між ТОВ «Мультистор» та КНП «ОРКПЦ» ООР», зобов'язання ТОВ «Мультистор» звільнити земельну ділянку загальною площею 65 кв.м., що знаходиться за адресою:м. Одеса, вул. Нежданової, 32, вже були предметом розгляду іншої справи № 916/1063/23, рішення по якій набрало законної сили.
Вказану заяву суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
05 листопада 2024 року до суду від ТОВ "Мультистор" надійшла заява про застосування позовної давності.
Вказану заяву суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 05.11.2024 суд оголосив перерву в засіданні до 14:05 год. 12.11.2024.
11 листопада 2024 року до суду від Суворовської окружної прокуратури міста Одеси надійшли заперечення на заяву про закриття провадження у справі.
Вказані заперечення суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
11 листопада 2024 року до суду від Суворовської окружної прокуратури міста Одеси надійшли заперечення на заяву ТОВ "Мультистор" про застосування позовної давності.
Вказані заперечення суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 12.11.2024 суд протокольною ухвалою відмовив КНП "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради у задоволенні заяви про закриття провадження у справі.
Суд зазначає, предметом позову у справі № 916/1063/23 було визнання недійсним п. 1.1. договору оренди майна від 25.04.2019, укладеного між Комунальною установою «Одеський обласний онкологічний диспансер» і ТОВ «Мультистор», та зобов'язання ТОВ «Мультистор» повернути земельну ділянку загальною площею 65 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
Суд звертає увагу, що предмет позову у справі № 916/3921/24 є інший, а саме визнання недійсним договору оренди майна від 25.04.2019 в цілому, укладеного між Комунальною установою «Одеський обласний онкологічний диспансер» і ТОВ «Мультистор», та зобов'язання ТОВ «Мультистор» повернути земельну ділянку загальною площею 65 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
Отже, предмет позову у справі № 916/1063/23 не є тотожним з предметом позову у справі № 916/3921/24, у зв'язку з чим заява КНП "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради про закриття провадження у справі № 916/3921/24 є безпідставною та необґрунтованою.
З урахуванням викладеного, суд відмовив відповідачу-1 у задоволенні заяви про закриття провадження у справі.
Ухвалою від 12.11.2024 суд закрив підготовче провадження у справі № 916/3921/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.12.2024 об 11:00 год.
10 грудня 2024 року до суду від ТОВ "Мультистор" надійшла заява, в якій заявник просить суд визнати причини неявки представника ТОВ «Мультистор» поважними, а також відкласти призначений на 10.12.2024 розгляд справи № 916/3921/24.
Вказану заяву суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
У судовому засіданні 10.12.2024 суд протокольною ухвалою відклав розгляд справи в судовому засіданні на 15:10 год. 21.01.2025.
Також протокольною ухвалою від 10.12.2024 розгляд справи № 916/3921/24 по суті постановлено провести впродовж розумного строку, відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У судовому засіданні 21.01.2025 прокурор та сторони у справі виступили зі вступним словом.
У судовому засіданні 21.01.2025 судом було оголошено перерву в засіданні суду до 11:00 год. 20.02.2025.
20 лютого 2025 року до суду від ТОВ "Мультистор" надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.
Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
У судовому засіданні 20.02.2025 суд протокольною ухвалою відклав розгляд справи в судовому засіданні 15:30 год. 18.03.2025.
18 березня 2025 року до суду від ТОВ "Мультистор" надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.
Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
У судовому засіданні 18.03.2025 суд протокольною ухвалою відклав розгляд справи в судовому засіданні на 14:10 год. 22.04.2025.
Ухвалою суду від 18.03.2024 повідомлено ТОВ "Мультистор", що наступне судове засідання у справі № 916/3921/24 призначене на 14:10 год. 22.04.2025.
21 квітня 2025 року до суду від ТОВ "Мультистор" надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.
Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.
У судовому засіданні 22.04.2025 прокурор надав усні пояснення в яких заперечив проти задоволення клопотання відповідача-2 про відкладення (перенесення) розгляду справи, з підстав необґрунтованості.
У судовому засіданні 22.04.2025 представник позивача в поясненнях не заперечив проти задоволення заяви відповідача-2 про відкладення (перенесення) розгляду справи.
У судовому засіданні 22.04.2025 представник відповідач-1 в поясненнях зазначив, що в питанні вирішення клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи покладається на розсуду суду.
У підготовчому засіданні 22.04.2025 суд протокольною ухвалою відмовив ТОВ "Мультистор" у задоволенні клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, оскільки явка представника відповідача-2 у судове засідання 22.04.2025 не була визнана судом обов'язковою, а завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні доказів.
Також відповідач-2 не був позбавлений права надати до суду в письмовому вигляді промову (заключне слово).
Стаття 42 ГПК України встановлює, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду заяви призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду заяви, вважає відсутніми підстави для відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість продовження розгляду справи по суті у судовому засіданні 22.04.2025.
Прокурор у судовому засіданні 22.04.2025 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник Одеської обласної ради у судовому засіданні 22.04.2025 надав пояснення, в яких позовні вимоги не підтримав та просив відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні 22.04.2025 позовні вимоги не визнав та у задоволенні позовних вимог просив відмовити, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 22.04.2025 судом відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення і повідомлено присутніх учасників справи про час складення повного рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд
Матеріали справи свідчать, що 25 квітня 2019 року між Комунальною установою “Одеський обласний онкологічний диспансер», яка в подальшому змінила назву на Комунальне некомерційне підприємство "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради (надалі - орендодавець або відповідач-1) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Мультистор» (надалі - орендар або відповідач-2) був укладений договір оренди майна (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1 рішення Одеської обласної ради від 19.06.2019 № 978-VII припинено комунальну установу “Одеський обласний онкологічний диспансер» (код ЄДРПОУ 02008342), шляхом її перетворення у комунальне некомерційне підприємство “Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради. Крім того, згідно з п. 1 рішення Одеської обласної ради від 03.06.2022 431-VIII, змінено назву Комунальне некомерційне підприємство “Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради на комунальне некомерційне підприємство “Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради.
Відповідно до п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування тверде покриття загальною площею 65 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, вартість якого згідно із незалежною оцінкою від 14.03.2019 становить 331814 грн (у подальшому - майно), з метою розміщення аптечного пункту.
Того ж дня між орендодавцем і орендарем був складений акт № 1 приймання-передачі майна за Договором оренди майна б/н від 25.04.2019, який підтверджує, що орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування тверде покриття загальною площею 65 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, з метою провадження медичної практики.
Прокурор в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради перебуває земельна ділянка (кадастровий № 5110137600:71:007:0005) площею 5,3096 га за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
Також у власності Одеської обласної ради перебувають нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 26830,9 кв.м. Між тим, право постійного користування належить КНП “Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради.
В той же час, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про перебування у власності/користування КНП “Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради твердого покриття, площею 65 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, відсутні, що свідчить про невідповідність зазначених у Договорі відомостей стосовно об'єкта оренди та за допомогою яких можна було б ідентифікувати тверде покриття на земельній ділянці, яка має кадастровий № 5110137600:71:007:0005 й перебуває у власності Одеської обласної ради.
Прокурор вказує, що право постійного користування не надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган.
Ураховуючи викладене прокурор вважає, що договір оренди майна від 25.04.2019 є удаваним та вчинений сторонами для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки.
Оскільки сторонами Договору не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в користування (оренду) земельної ділянки, прокурор вважає, що спірний Договір підлягає визнанню недійсним з моменту укладення. Також орендар зобов'язаний звільнити земельну ділянку, загальною площею 65 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
Дані обставини стали підставою для звернення прокурора з позовом до суду.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради підлягають задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
За змістом частин 1, 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Отже, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Як вказує прокурор, звернення з даним позовом зумовлено потребою у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності набуття права користування на земельну ділянку, що перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, в особі Одеської обласної ради.
Як слідує з листа від 02.05.2024 № 53-3901ВИХ-24 (т. 1, а.с. 54-56), прокурор просив Одеську обласну раду розглянути питання про вжиття заходів реагування з метою усунення порушень земельного законодавства.
Проте Одеська обласна рада у листі від 21.06.2023 повідомила прокурора (т. 1, а.с. 58-60), що порушення, про які зазначав прокурор, не знайшли свого підтвердження.
В подальшому прокурор звернувся до позивача з повідомленням від 06.09.2023 № 53-7015ВИХ-24 в порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» про намір звернутися до суду із відповідним позовом (т. 1, а.с. 63-64).
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про дотримання прокурором вимог, передбачених ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» для представництва прокурором інтересів держави в суді та можливість розгляду позовних вимог по суті.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, вирішуючи питання щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним, суд, перш за все, вважає за необхідне надати оцінку правовій природі спірного договору.
Прокурор наголошує, що укладений договір оренди майна від 25.04.2019 є удаваним та вчинений сторонами для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, який вони насправді вчинили.
В свою чергу відповідачі наполягають, що укладений договір є договором оренди нерухомого майна.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України “Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до частин 1, 2 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.
У відповідності до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Відповідно до ст. 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства. Законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, єдині майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Закон України “Про оренду державного та комунального майна» (в редакції на дату укладення договору) регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» об'єктами оренди за цим Законом є: єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно; майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) (далі - майно, що не увійшло до статутного капіталу), а також майно, заборонене до приватизації, яке може при перетворенні державного підприємства в господарське товариство надаватись такому товариству на правах оренди; майно, щодо якого до статутного капіталу внесено право господарського відання на майно; майно, закріплене на праві господарського відання за акціонерними товариствами та їхніми дочірніми підприємствами у процесі їх утворення та діяльності; майно, передане до статутного капіталу акціонерних товариств на праві господарського відання; майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ та організацій, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних та фіскальних органів, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, - без права викупу та передачі в суборенду орендарем; майно, що не підлягає приватизації, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.
Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1-вул (річна) “Звіт про дорожньо-мостове господарство» від 01.07.2009 № 193, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України “Про затвердження форми звітності №1-вул (річна) “Звіт про дорожньо-мостове господарство», тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні.
Відповідно до п. 4 ст. 1 ст. 13 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» об'єкти у сфері благоустрою населених пунктів: території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» елементами (частинами) об'єктів благоустрою є: 1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.
Згідно з ДБП Б.2.2.-5:2011 “Благоустрій територій», 9.1. Покриття 9.1.1. - для благоустрою треба використовувати такі види покриття: тверді (капітальні) - монолітні або збірні, що виконуються з асфальтобетону, цементобетону, природного або штучного каменю тощо; “м'які» (некапітальні) - такі, що виконуються з природних або штучних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки, керамзит, гумова крихта тощо), що знаходяться у природному стані або у сухих сумішах, ущільнених або укріплених в?яжучим; газонні - такі, що виконуються за спеціальними технологіями підготовки та посадки трав'яного покрову; комбіновані - сполучення покриттів, вказаних вище (наприклад, плитка, утоплена в газон тощо). Покриття дитячих та спортивних майданчиків треба виконувати із природних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки тощо), газону.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Верховним Судом України в постанові від 07.09.2016 по справі № 6-1026цс16 було зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють однин правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Частиною 1 статті 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.
Згідно з ст. 13 Закону України “Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
У відповідності до частин 1, 2 ст. 15 Закону України “Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України “Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Відповідно до п. а ч. 1 ст. 8 Земельного кодексу України до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, заклади освіти незалежно від форми власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У п. 5.5. рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг: право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати; земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
У відповідності до частин 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать, що об'єктом оренди за спірним договором оренди майна від 25.04.2019 визначений майданчик з твердим покриттям загальною площею 65,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, та обліковується на балансі КНП “Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради».
Водночас суд звертає увагу, що об'єкт оренди знаходиться на земельній ділянці за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, площею 5,3096 га із кадастровим номером 5110137600:71:007:0005, що перебуває у праві власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради.
Суд зазначає, що виходячи з вищевказаних норм ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні, а також об'єктами оренди за Законом України “Про оренду державного та комунального майна» може бути, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно.
Проте господарський суд акцентує увагу, що предметом найму за спірним договором визначений майданчик з твердим покриттям, що не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об'єкту благоустрою, вказаний об'єкт не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства.
Окрім того, господарський суд зауважує, що тверде покриття можна вважати складовою частиною речі, тобто земельної ділянки, яка дає змогу використовувати ділянку за призначенням, при цьому, оскільки майданчик з твердим покриттям не має індивідуальних ознак, які відокремлюють його від будь-якої іншої частини земельної ділянки, на якій теж наявне покриття, відсутні підстави стверджувати про наявність у такого покриття ознак речі, яка може бути передана в оренду.
Отже, укладення договору оренди твердого покриття дозволяло не виділяти земельну ділянку, площею 65,0 кв.м. із загальної земельної ділянки, площею 5,3096 га, не обґрунтовувати підстави такого надання та не проводити земельні торги, як того вимагає ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши умови спірного договору оренди майна від 25.04.2019, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою спірний договір не може вважатись договором оренди нерухомого майна, а приховує договір оренди землі.
Верховний Суд у численних постановах зазначив також те, що договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 29.03.2023 у справі № 922/1320/21).
Як було встановлено судом, цільове призначення майна за договором оренди майна від 25.04.2019 визначено як - для розміщення аптечного пункту. Тобто, господарський суд зазначає, що правовим наслідком розміщення відповідачем-2 на земельній ділянці аптечного пункту є неможливість використання ділянки іншими особами, що дозволяє суду дійти висновку про фактичне укладення між сторонами договору, який мав на меті приховати договір оренди землі, тобто, у даному випадку було б необхідним виділення земельної ділянки, яка мала бути передана в оренду, оскільки, як було вказано судом, об'єкт оренди знаходиться на частині земельної ділянки за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вулиця Нежданової, 32, площею 5,3096 га із кадастровим номером 5110137600:71:007:0005, що перебуває у праві власності територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Одеської обласної ради.
Окрім того, передача земельної ділянки в оренду регулюється, зокрема, нормами Земельного кодексу України та Закону України “Про оренду землі», що передбачають проведення земельних торгів.
Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини щодо правової природи спірного договору, господарський суд дійшов висновку, що виходячи зі змісту укладеного між сторонами спірного Договору, предметом якого фактично є передача частини земельної ділянки, яка знаходиться у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради відповідачу-2 для використання її у своїй підприємницькій діяльності (розміщення аптечного пункту), яка на законних підставах відповідачу-2 в оренду не передавалась, а тому сторонами фактично вчинено удаваний правочин, у зв'язку з цим господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість, доведеність та наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги прокурора та визнання недійсним, як удаваного правочину, з моменту укладання договору оренди майна від 25.04.2019, укладеного всупереч вищепереліченим нормам законодавства щодо порядку укладення таких договорів.
Щодо другої позовної вимоги прокурора про зобов'язання звільнити земельну ділянку, господарський суд вказує, що така вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору, яка судом задоволена, приймаючи до уваги те, що відповідач-2 не має законної підстави для користування земельною ділянкою площею 65,0 кв.м, господарський суд доходить висновку про обґрунтованість, доведеність та наявність правових підстав для її задоволення.
Господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача-1 на лист Фонду державного майна України від 24.12.2020 року № 10-16-26490 щодо надання роз'яснень з питань оренди, оскільки вказаний лист наданий на запит Державної митної служби України та інформація у вказаному листі не відноситься до даної справи та не може бути прийнята судом до уваги та покладена в основу судового рішення. До того ж така інформація в принципі не може змінити правову природу спірних правовідносин.
Доводи відповідачів, викладені ними у заявах по суті справи, в частині невизнання позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.
Щодо заяви відповідача-2 про застосування позовної давності, суд дійшов до таких висновків.
Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд зазначає, що Одеська обласна рада не є стороною за договором оренди майна від 25.04.2019. Разом з тим, у листі від 21.06.2024 № 2184/0/03-14/24/1089 (т. 1, а.с. 58-60) позивач повідомляє, що Клінічний центр в квітні 2019 року звертався із листом про погодження договору оренди майна, дії щодо погодження договору були вчинені Управлінням обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради.
Наведене дозволяє господарському суду дійти висновку, що трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами повинен розраховуватись з моменту укладення спірного договору, оскільки Одеська обласна рада могла довідатись про його укладання в день його укладення, оскільки юридично значимі дії для передачі майна в оренду ТОВ "Мультистор" були вчинені саме Управлінням обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради.
Водночас 11.03.2020 у зв'язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239 строк карантину продовжено до 24.04.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 строк карантину продовжено до 11.05.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 строк карантину продовжено до 22.05.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 строк карантину продовжено з 22.05.2020 до 22.06.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 строк карантину продовжено до 31.07.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 строк карантину продовжено до 19.12.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції станом на дату розгляду справи, з урахуванням змін та доповнень) на території України установлено карантин до 30.04.2023.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.
Таким чином, вищевказаним законом строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України продовжено на строк дії карантину.
Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, строк позовної давності продовжується на строк дії воєнного стану у відповідності до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
З урахуванням вищенаведеного, за висновком суду прокурор не пропустив позовну давність щодо вимог про визнання договору оренди майна від 25.04.2019 недійсним та зобов'язання звільнити земельну ділянку.
Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування своєї правової позиції по наявному спору, то суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах розглядуваного спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним з моменту укладання договір оренди майна від 25.04.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Мультистор» (65023, м. Одеса, вул. Кінна, 19; код ЄДРПОУ 41723692) та Комунальним некомерційним підприємством “Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради (65055, м. Одеса, вул. Нежданової, 32; код ЄДРПОУ 02008342).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Мультистор» (65023, м. Одеса, вул. Кінна, 19; код ЄДРПОУ 41723692) звільнити земельну ділянку, загальною площею 65 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.
4. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради (65055, м. Одеса, вул. Нежданової, 32; код ЄДРПОУ 02008342) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, код ЄДРПОУ 03528552) суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультистор" (65023, м. Одеса, вул. Кінна, 19; код ЄДРПОУ 41723692) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, код ЄДРПОУ 03528552) суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено 01.05.2025.
Суддя Нікітенко С.В.