Провадження № 11-кп/803/1399/25 Справа № 191/3486/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2025 року у кримінальному провадженні № 12023041390000550 від 15 червня 2023 стосовно
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Новомосковську Дніпропетровської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий, останній раз:
- 27.02.2023 Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 190 КК України до 2 роки 3 місяці позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст.70 КПК України шляхом часткового складання покарань по даному вироку та вироку Новомосковського міського суду від 08.06.2022 до відбуття 2 р. 7 міс. позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю:
прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника (в режимі
відеоконференції) ОСОБА_6
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2025 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 307 КК та призначено йому покарання у вигляді 6 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
Вирішено долю процесуальних витрат та речових доказів.
Цим вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим за незакінчений замах на збут наркотичного засобу, обіг якого обмежено, у місця позбавлення волі.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , перебуваючи у невстановлений слідством час, проте не пізніше 15.06.2023, у невстановлений слідством спосіб, з метою подальшого збуту у місця позбавлення волі, а саме до ДУ «Синельниківська виправна колонія (№94)», що знаходиться по вул. Миру, 7А в селищі Шахтарське Синельниківського району Дніпропетровської області, придбав наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон) загальною вагою 0,6509 г., який було упаковано в дев'ять окремих згортків вагою відповідно0,0718 г., 0,0657 г., 0,0690 г., 0,0797 г, 0,0766 г., 0,0739 г., 0,0754 г., 0,0712 г., 0,0676 г.
У подальшому ОСОБА_7 , продовжуючи свої злочинні дії, продовжуючи незаконно зберігати при собі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон) загальною вагою 0,6509 г., на автомобілі «ЗАЗ-DATWOO» моделі «LANOS» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_9 , якого ОСОБА_7 не повідомляв про свій злочинний намір, незаконно перевіз згортки з наркотичним засобом, обіг якої обмежено - метадон (фенадон), загальною вагою 0,6509 г. в сел. Шахтарське, Синельниківського району, Дніпропетровської області, з метою незаконного збуту (перекиду) на територію Синельниківської виправної колонії №94 (далі СВК №94).
Далі, в той же день приблизно о 15 годині 50 хвилин, ОСОБА_7 прослідував до маскувальної огорожі паркану охоронюваної установи "СВК (№ 94)" навпроти Шахтарської амбулаторії, що розташована в сел. Шахтарське, Синельниківського району, та усвідомлюючи, що дана колонія є місцем позбавлення волі, де реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконний збут наркотичного засобу, обіг якого обмежено - метадон (фенадон), загальною вагою 0,6509 г., мав намір перекинути вищевказаний згорток з речовиною на територію охоронюваної установи "СВК (№94)", для отримання засудженим, який відбуває покарання в "СВК (№94)", таким чином мав прямий умисел на незаконний збут наркотичних засобів в місця позбавлення волі.
Далі, у той же час, ОСОБА_7 , з метою збуту (перекиду) раніше виготовленого згортку з наркотичним засобом, обіг якого обмежено - метадон (фенадон), загальною вагою 0,6509 г., який перебував у згортку, обмотаному червоною липкою стрічкою, рухався пішки вздовж паркану території ДУ «Синельниківська виправна колонія (№94)», але не зміг довести свій злочинний умисел до кінця, з причин, що не залежали від його волі, оскільки був зупинений співробітниками ДУ "Синельниківська виправна колонія (№94)", які патрулювали прилеглу до установи територію, з метою попередження потрапляння заборонених предметів на територію виправної колонії.
15.06.2023, в період часу з 18 години 33 хвилини до 18 години 59 хвилин, під час огляду місця події на території прилеглій до огорожі периметру ДУ «Синельниківська виправна колонія (№94)», в районі будівлі амбулаторії співробітниками поліції Синельниківського РУП вилучений згорток з липкої стрічки червоного кольору, в якому знаходився камінь та наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон) загальною вагою 0,6509 г., який було упаковано в дев'ять окремих згортків вагою відповідно 0,0718 г., 0,0657 г., 0,0690 г., 0,0797 г., 0,0766 г., 0,0739 г., 0,0754 г., 0,0712 г., 0,0676 г.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 309 КК та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строк на 1 рік.
Зазначає, що вирок складено з порушенням вимог п. 5 ч. 2 ст. 374 КПК, оскільки відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується за ч. 2 ст. 307 КК, а у вироку суд дії ОСОБА_7 кваліфікував за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 307 КК. Суд залишив поза увагою відсутність доказів про саме мети збуту до виправної колонії, в матеріалах справи відсутній замовник, який повинен був отримати наркотичні засоби, телефонні записи розмов або скріншоти з перепискою з месенджерів із замовником. При цьому обвинувачений свою вину не визнав, оскільки не мав наміру на збут наркотичних засобів у виправну колонію, в той день приїхав в с. Шахтарське забрати закладку для власного вживання, яка лежала в кущах, тому вважає, що вчинив кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 309 КК. Проте суд залишив поза увагою його покази та показання свідка ОСОБА_10 .
Захисник вказує на неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК та вважає, що його дії мали бути перекваліфіковані судом на ст. 309 КК. Вважає, що суд допустив вибірковість в оцінці досліджених доказів а не надав належну правову оцінку всіх доказам в сукупності. Суд не надав оцінці доводам сторони захисту про відсутність умислу в обвинуваченого на збут наркотичних засобів та останній їх придбав для власного вжитку.
За змістом апеляційної скарги обвинуваченого з доповненнями, останній не погоджується з вироком суду, вказує на суворість покарання та відсутність доказів його вини. Зазначає, що вживав наркотичні засоби та мети їх збуту в нього не було, а ті засоби, які знайшли в кущах були для його власного вживання.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали подані ними апеляційні скарги та з підстав, викладених в них, просили їх задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні частково підтримав апеляційні скарги захисту, вважав, що судом першої інстанції невірно кваліфіковані дії обвинувачено та, як наслідок, призначено суворе покарання, вирок суду необхідно змінити, перекваліфікувавши його дії на ч. 1 ст. 307 КК та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції доходить таких висновків.
За змістом ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення.
У мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін.
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження та ін.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ст. 91 КПК).
За змістом ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого (ч. 1 ст. 92).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ККС ВС) від 05 жовтня 2021 року у справі № 589/5015/19, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Сам апелянт визначає те коло питань, які є предметом перевірки апеляційного суду.
Таким чином, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи, з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов'язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.
В своїй апеляційній скарзі захисник не ставив питання про повторне дослідження доказів та з відповідним окремим клопотанням не звертався, у зв'язку з чим апеляційний розгляд проведений в межах доводів апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали кримінального провадження, законність та обґрунтованість висновків і мотивів суду першої інстанції, викладених в оскарженому вироку, апеляційний суд дійшов висновку, що судом не дотримано належним чином вищезазначені положення кримінального процесуального закону, а доводи апеляційних скарг захисту про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого є слушними.
Як слідує з обвинувального акта органом досудового розслідування ОСОБА_7 було висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 307 КК за ознаками незаконного придбання, зберігання, перевезення з метою збуту наркотичних засобів, у місця позбавлення волі.
Місцевий суд, провівши судовий розгляд, допитавши свідків та дослідивши надані письмові докази, дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 та кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 307 КК як незакінчений замах на збут наркотичного засобу, обіг якого обмежено, у місця позбавлення волі.
Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань, зміст яких детально викладено у вироку, безпосередньо допитаних під час судового розгляду свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , а також досліджених письмових доказів.
Як пояснив свідок ОСОБА_11 в ході допиту, що він був запрошений працівниками поліції в якості понятого під час огляду пакунку, всередині якого знаходилися якісь речовини, якась рідина, вже точно не пам'ятає, були ще маленькі пакетики, всередині був примотаний камінь. Сам пакунок зверху був обмотаний липкою стрічкою. Під час огляду також був другий понятий ОСОБА_13 . ОСОБА_7 пояснював, що приїхав до колонії та щось хотів кинути хлопцям через паркан, якийсь нібито пакунок, але не встиг цього зробити. Після огляду працівники поліції запакували вилучені речі, він та другий понятий поставили свої підписи. ОСОБА_7 не скаржився про здійснення відносно нього будь-якого фізичного чи психологічного впливу. Також під час огляду пакунку велася фото- та відеофіксація.
Відповідно до показів свідка ОСОБА_12 , який є працівником СВК № 94, 15.06.2023 року під час патрулювання з ОСОБА_14 прилеглої до колонії території помітили поблизу амбулаторії як двоє чоловіків направлялися до паркану установи, у одного з них в руці був пакунок. Підійшовши до паркану, чоловік замахнувся рукою з пакунком з метою перекинути його, але оскільки вони вже підійшли до них, то чоловік одразу викинув пакунок на землю. В присутності працівників поліції ОСОБА_7 пояснив, що приїхав з метою зробити перекид знайомому в колонію, і також сказав, що пакунок належить йому. Під час огляду пакунку всередині знаходилися, окрім наркотичних речовин, камінь, примотаний для збільшення ваги. Хлопці намагалися втекти.
Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що рік тому влітку він підробляв в службі таксі та його попросили відвезти в с. Шахтарське. Він забрав двох чоловіків - ОСОБА_15 та його друга в м. Новомосковську, а також жінку, після чого заїхали в м. Дніпро, вулицю він не пам'ятає, в двір багатоквартирного будинку, де вони втрьох кудись пішли. Потім він повіз їх в с. Шахтарське. Приїхавши, він зупинився на головній вулиці, на розі паркану, де двоє чоловіків вийшли з машини та пішли в сторону кущів, які розташовані поруч з парканом. Через скло автомобіля він побачив, що чоловіків затримують працівники колонії, які були у форменому одязі, а жінка, яка залишилася в машині, сказала, що необхідно уїжджати. Паркан був схожий на огорожу колонії, тобто це високі бетонні плити, а зверху колюча проволока. Спочатку цієї поїздки жінка ОСОБА_16 сплатила йому за дорогу 3000 грн, повертаючись додому з с. Шахтарське, вона йому повідомила, що чоловіки збиралися щось перекинути через паркан, тому їх затримали. Йому було відомо, що за парканом знаходиться колонія. Свої показання в ході досудового розслідування підтвердив повністю, оскільки їх зміст був йому оголошений та він погодився з ними.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 15.06.2023 з фототаблицею, ділянки місцевості, розташованої поблизу паркану ДУ «СВК № 94» с. Шахтарське Синельниківського району по вул. Миру поблизу Шахтарської сільської лікарської амбулаторії, де на земельній ділянці знаходився згорток із вмістом речей, а саме всередині пакунку перебували 9 сліп-пакетів, обмотаних липкою стрічкою (згортки) чорного кольору. При дослідженні одного з 9-ти ідентичних сліп-пакетів було встановлено, що всередині перебуває кристалічна речовина білого кольору. Всі виявлені предмети були вилучені та опечатані. Також вилучено слід папілярних ліній.
Судом першої інстанції також був оглянутий в ході судового розгляду CD - диск з відеофіксацією огляду місця події, з якого слідує, що в присутності двох понятих ОСОБА_17 та ОСОБА_18 обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що хлопці з м. Дніпра попросили його передати пакунок (груз), всередині якого містяться наркотичні засоби, в колонію, на що він погодився. Але, не встиг перекинути пакунок через паркан, оскільки був затриманий працівниками колонії біля паркану установи. В ході проведення огляду біля паркану колонії № 94 виявлено мобільний телефон «Samsung», згорток, обмотаний липкою стрічкою червоного кольору, який виявлено в кущах поблизу паркану. Далі, в ході огляду згортку встановлено, що всередині нього міститься каміння, сліп-пакет, всередині якого маються 9 згортків, обмотані чорною липкою стрічкою, які мають вагу 12 гр. При відкритті цих 9-ти згортків виявлено сліп-пакет з кристалічною речовиною білого кольору, інші сліп-пакети ідентичні за пакуванням та за змістом. Обвинувачений також пояснив, що цей згорток мав намір передати в колонію. Всі вилучені предмети поміщені до сейф-пакетів.
Відповідно до висновку судової трасологічної експертизи № СЕ-19/104-23/21437-Д від 23.06.2023 року, згідно з яким слід пальця руки розмірами 20х23 мм, відкопійований на липкій стрічці розмірами 38х42 мм, вилучений 15.06.2023 року під час проведення огляду місця події за адресою: с. Шахтарське поблизу території ДУ «СВК № 94», залишений безіменним пальцем правої руки особи, дактилокарта якої заповнена на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Висновками судової експертизи наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів № СЕ-19/104-23/20629-НЗПРАП від 16.06.2023року, № СЕ-19/104-23/20854-НЗПРАП від 29.06.2023 року встановлено, що надана кристалічна речовина білого кольору містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон). Маса метадону (фенадону) складає 0,0718 г, та надана на експертизу порошкоподібна речовина містить наркотичний засіб обіг якого обмежено - метадон (фенадон). Маса метадону відповідно складає 0,0657 г, 0,0690 г, 0,0797 г, 0,0766 г, 0,0739 г, 0,0754 г, 0,0712 г, 0,0676 г.
Апеляційний суд погоджується, що встановлені судом обставини, характер та спосіб вчинення кримінального правопорушення, а саме, спосіб упакування та розфасування наркотичного засобу у 9 окремих згортків (сліп-пакетів), обмотаних липкою стрічкою чорного кольору, які містилися всередині пакунку, примотаний всередині до згортків камінь, як обтяжувач для здійснення перекиду, місце вчинення кримінального правопорушення, а саме, затримання обвинуваченого зі згортком в руці в безпосередній близькості біля паркану ДУ «СВК № 94», сама поведінка обвинуваченого, який, підійшовши до паркану установи, замахнувся рукою, в якій тримав пакунок, з метою перекинути його через паркан, але оскільки до нього вже підійшли працівники колонії, то він одразу викинув пакунок на землю.
Також показаннями вказаних свідків та іншими письмовими доказами підтверджується, що обвинувачений без будь-якого примусу пояснив, що приїхав до установи з метою здійснити перекид пакунку з наркотичним засобом своєму знайомому в колонію, про що його попросили хлопці з м. Дніпра. Дані обставини у своїй сукупності свідчать про намір обвинуваченого перекинути вказаний наркотичний засіб на територію установи виконання покарань, у зв'язку з чим неспроможними є доводи захисту про відсутність в нього умислу на збут наркотичного засобу в місця позбавлення волі.
Непереконливими є доводи захисника, що суд першої інстанції залишив поза увагою покази обвинуваченого та свідка ОСОБА_10 , яким суд надав належну оцінку та обґрунтовано спростував їх у вироку, з чим погоджується апеляційний суд.
Із матеріалів кримінального провадження, журналу судового розгляду та його технічної фіксації, слідує, що суд повно та всебічно дослідив всі обставини кримінального провадження, вирішив у відповідності до закону клопотання сторін, належним чином перевірив версію сторони захисту, в тому числі і щодо відсутності умислу на збут наркотичних засобів, виклав переконливі мотиви прийнятого рішення, які ґрунтуються на досліджених доказах, яким дав належну правову оцінку.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 307 КК як незакінчений замах на збут наркотичного засобу, обіг якого обмежено, у місця позбавлення волі, оскільки останній мав прямий умисел на незаконний збут наркотичного засобу в місця позбавлення волі, що є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 307 КК, але не зміг довести свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі.
Як зазначено в п. 3 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 26.04.2002 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями, а незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує.
Вирішуючи питання щодо правильності кваліфікацій дій обвинуваченого, апеляційний суд виходить з такого.
За ч. 1 ст. 307 КК передбачена кримінальна відповідальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 307 КК кримінальна відповідальність передбачена за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 цього Кодексу, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини.
У ч. 2 ст. 307 КК зазначено кваліфікуючу ознаку, що є одночасно обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину - а саме його місцем учинення. Так, для збуту наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів передбачено такі кваліфікуючі ознаки, зокрема як збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі. Злочинні дії у виді передачі наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місця позбавлення волі є самостійним злочином.
З урахуванням викладеного, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження суд першої інстанції неправильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 307 КК, при цьому також невірно кваліфіковані його дії за ч. 2 ст. 307 КК стороною обвинувачення за ознаками незаконного придбання, зберігання, перевезення з метою збуту наркотичних засобів, у місця позбавлення волі, оскільки збут або передача наркотичного засобу у місця позбавлення волі обвинуваченому не інкримінувалися. А незаконне придбання та зберігання такого засобу з метою збуту у місця позбавленння волі становлять об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК.
Із зазначених вище причин сама по собі та обставина, що ці дії вчинялися з метою збуту наркотичного засобу у місця позбавлення волі не може бути підставою для кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 02.07.2020 у справі №279/11182/15-к.
Таким чином, як стороною обвинувачення, так і судом першої інстанції не враховано той факт, що придбання, зберігання, перевезення з метою збуту наркотичних засобів у місця позбавлення волі становить об'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК, про що слушно зазначив прокурор в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 307 КК як незаконне придбання, зберігання, перевезення з метою збуту наркотичних засобів, вина у вчиненні якого поза розумнім сумнівом доведена в ході судового розгляду та підтверджується показами допитаних судом свідків, які послідовні та повністю узгоджуються між собою, а також дослідженими письмовими доказами.
При визначенні обвинуваченому виду та розміру покарання за ч. 1 ст. 307 КК апеляційний суд враховує ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відноситься за правилами ст. 12 КК до тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, в тому числі й за злочин, пов'язаний з наркотичними засобами, судимості не зняті та не погашені в установленому законом порядку, що свідчить про його схильність до скоєння умисних злочинів, на шлях виправлення не став, на обліку у лікаря нарколога перебуває з 2015 року, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, згідно з випискою з медичної карти амбулаторного хворого мав діагноз від 11.09.2019 року: «Клінічна стадія і безсимптомний перебіг (стадія І); ВІЛ-інфекція І кл. ст., безсимптомне носійство Z21-Безсимптомне носійство вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ)», за місцем проживання характеризуються посередньо, вину не визнав. Обставин, які пом'якшують покарання, не встановлено, а обставиною, яка його обтяжує, є рецидив злочинів.
З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та ступінь тяжкості вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого, відсутності обставин, що пом'якшує покарання та наявність обставини, яка його обтяжує, апеляційний суд вважає, що виправити обвинуваченого неможливо без його ізоляції від суспільства, а покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 307 КК, відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчиненого діяння та його наслідкам, а також необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407, п. 2 ч. 1 ст. 408 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
За вимогами ст. 409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Статтею 413 КПК передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційних скарг захисника та обвинуваченого, які підлягають частковому задоволенню, а вирок суду підлягає зміні.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 408, 409 КПК, апеляційний суд
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 за частиною 3 статті 15 частини 2 статті 307 Кримінального кодексу України змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з частини 3 статті 15 частини 2 статті 307 Кримінального кодексу України на частину 1 статті 307 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання за частиною 1 статті 307 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а особою, яка утримується під вартою - в той самий строк з дня отримання копії ухвали.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4