справа № 631/937/24
провадження № 3/631/32/25
30 квітня 2025 року селище Нова Водолага
Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Трояновська Тетяна Михайлівна, розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків в матеріалах справи відсутній, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого як внутрішньо-переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
До Нововодолазького районного суду Харківської області від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області для розгляду по суті надійшов адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_1 .
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 014878, складеного 25 травня 2024 року інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Токар Тетяною Сергіївною, убачається, що 25 травня 2024 року о 22 годині 56 хвилин в Харківській області, Харківський район, селище Нова Водолага, вулиця Нетеченська, поблизу будинку № 8, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки «MAZDA 6», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: мав різкий запах алкоголю з ротової порожнини, поведінка, що не відповідає обстановці. В установленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу водій відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а також відмовився від проходження такого огляду в медичному закладі. Від керування транспортним засобом водій відсторонений.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за що передбачена відповідальність за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У судовому засіданні ОСОБА_1 , будучи ознайомленим про права та обов'язки гарантовані статтею 63 Конституції України, статтями 268 та 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, вважав за можливе розглянути справу без свого представника - адвоката Надьона Руслана Анатолійовича та повідомив, що свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення не визнає, заперечує наявність з його боку порушень пункту 2.5 Правил дорожнього руху. ОСОБА_1 повідомив, що він дійсно 25 травня 2024 року керував автомобілем марки «MAZDA 6» в селищі Нова Водолага та був зупинений працівниками поліції без законних на те підстав. Вважав дії працівників поліції по складанню адміністративного матеріалу щодо притягнення його до адміністративної за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення не правомірними, оскільки йому не були роз'яснені права, у тому числі порушено право на захист. Його неодноразові прохання допустити до справи його захисника - адвоката Надьона Р. А., працівниками поліції були проігноровані. Крім того, до нього з боку працівників поліції застосовувся свідомий вплив, що проявився у неналежному ставленні, безперервний відеозапис останніми не проводився. Також ОСОБА_1 звернув увагу, що протокол про адміністративне правопорушення був складений під час оголошення сигналу повітряної тривоги, що, як свідчить судова практика, є окремою підставою для його скасування.
ОСОБА_1 повідомив, що 25 травня 2025 року відмовився від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі, оскільки працівники поліції не забезпечили участі у справі його захисника - адвоката Надьона Р. А., а також вказав, що долучений до матеріалів справи рапорт працівника патрульної поліції не може визнаватись належним доказом його винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки це відомчий документ, який надає інформацію своєму керівництву про певні події.
Враховуючи істотні порушення, допущені працівниками поліції, ОСОБА_1 вважав за необхідне закрити провадження у справі на підставі пункту 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У наступні судові засідання ОСОБА_1 не з'являвся, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до приписів Кодексу України про адміністративні правопорушення. Неодноразово звертався до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи з різних причин, у тому числі 07 квітня 2025 року у зв'язку із необхідністю з'явлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 , 30 квітня 2025 року за сімейним обставинами. При цьому жодного разу доказів на підтвердження поважності причин неявки у судове засідання не надав.
З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», суди повинні неухильно виконувати вимоги статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, щодо розгляду справи про адміністративні правопорушення у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності зазначеної особи, це можливо у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду і від неї не надійшло клопотання про його відкладення.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов'язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім на засіданні для надання пояснень та доказів. Ця можливість випливає із об'єкта і цілі статті 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.
Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року, в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.
Положеннями статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено п'ятнадцятиденний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення, при цьому частиною 6 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає кінцевий строк притягнення до адміністративної відповідальності, який становить один рік з дня вчинення правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 надійшов на адресу суду для розгляду по суті 30 травня 2024 року та неодноразово розгляд справи відкладався за клопотаннями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, які суд розцінює як спробу затягування судового розгляду даної справи, задля уникнення притягнення до адміністративної відповідальності з урахування того, що 25 травня 2025 року спливає строк, визначений статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, для накладання адміністративного стягнення.
При цьому суддя зауважує, що безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
У даній справі суддя виходить з того, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 виклав свою позицію у попередніх судових засіданнях, а також письмово. Крім того, був присутній під час дослідження письмових доказів. Отже ним реалізовано обстоювання своєї правової позиції і на власний розсуд використано процесуальні права.
З огляду на що, виходячи з вище зазначених правових норм та беручи до уваги те, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи у її відсутність, адже (з огляду на викладене в сукупності) розгляд суддею/судом цієї справи за відсутності указаної сторони, однак при наявності її письмових пояснень, здійснюється на підставі загальних засад і відповідає конституційному принципу верховенства права. Це не призведе до обмежень прав і свобод людини і громадянина, а забезпечить оперативний і об'єктивний судовий контроль на виконання завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення визначених у статті 1 вказаного Кодексу. Тим більше, що положення статті 268 Кодексу України про адміністративні не містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтею 130 Кодексу України про адміністративні за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Суддя, вислухавши пояснення ОСОБА_1 , які були надані у попередніх судових засіданнях, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.
Положення частини 1 та 2 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У відповідності до вимог частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (проступок) - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення).
Положеннями статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Приписами пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюються Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), пункт 1.3 яких передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста - машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
При цьому водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.9 «А» Правил дорожнього руху).
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху передбачена статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частина 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Аналіз вищенаведеної норми права свідчить про те, що її диспозиція містить кілька окремих складів адміністративного правопорушення, які є самостійними і відрізняються за своєю об'єктивною стороною, тобто за характером вчинених особою дій, за які цю особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальності. Такі дії зокрема можуть виражатися у керуванні транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння; передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, або відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду на стан сп'яніння.
Процедура виявлення у водіїв ознак алкогольного сп'яніння та проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп'яніння визначена положеннями статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року та «Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також проведення такого огляду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року.
Частинами 2 та 3 статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення чітко визначено, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 5 та 6 статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Згідно з положеннями пункту 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння, згідно з пункту 3 розділу І вищенаведеної Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом або лікарем закладу охорони здоров'я (пункт 6 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року).
Відповідно до пункту 7 розділу І зазначеної вище Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
У розумінні вимог статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пункту 7 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляд у закладі охорони здоров'я проводиться лише у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейськими.
Відповідно до положень пунктів 2, 3, 6 та 8 постанови Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також проведення такого огляду», огляду підлягають водії транспортних засобів, стосовно яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, які знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками такого стану.
Огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність); лікарем закладу охорони здоров'я (в сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я.
У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Отже, законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров'я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов'язки, зокрема - пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
З матеріалів справи убачається, що протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 014878 від 25 травня 2024 року, складений саме за відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі.
Вказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою державою особою і в порядку передбаченому чинним законодавством.
Аналізуючи зміст цього протоколу, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 був ознайомлений з відомостями цього протоколу, про що свідчить його власноручний підпис у цьому протоколі без надання будь-яких пояснень.
Незважаючи на невизнання своєї вини, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі, підтверджується сукупністю даних, що містяться в наступних належних та допустимих доказах, безпосередньо досліджених в судовому засіданні, а саме:
- даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 014878, складеного 25 травня 2024 року інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Токар Тетяною Сергіївною, у якому зафіксовано, що 25 травня 2024 року о 22 годині 56 хвилин в Харківській області, Харківський район, селище Нова Водолага, вулиця Нетеченська, поблизу будинку № 8, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем марки «MAZDA 6», державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: мав різкий запах алкоголю з ротової порожнини, поведінка, що не відповідає обстановці. В установленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу водій відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, а також відмовився від проходження такого огляду в медичному закладі. Від керування транспортним засобом водій відсторонений. Вказаний протокол складений у присутності ОСОБА_1 , та містить його підпис;
- копії рапорту старшого інспектора-чергового Чергової частини відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції О. Почтара, про те, що 25 травня 2024 року о 22 годині 38 хвилини надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що 25 травня 2024 року о 22 годині 37 хвилини за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, селище міського типу Нова Водолага, вулиця Перемоги, кафе «Гриль бар», автомобіль «Мазда», державний номерний знак НОМЕР_2 , за кермом сидить водій у стані алкогольного сп'яніння. Заявник: ОСОБА_2 . Даний рапорт зареєстрований в Інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал єдиного обліку) відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області за № 1175 від 25 травня 2024 року;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, який є додатком 2 до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (пункт 10 розділу ІІ), з якого вбачається, що ОСОБА_1 , від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння відмовився. Факт відмови було зафіксовано на портативний відео реєстратор поліції ТЕСSAР- 4,6;
- направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (додаток 1 до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 8 розділу ІІ), який є додатком до протоколу до адміністративне правопорушення серії ААД № 011717, з якого убачається, що 25 травня 2024 року о 22 годині 56 хвилин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами виявленими ознаками сп'яніння: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, поведінка, що не відповідає обстановці, направлявся до Комунального некомерційного підприємства «Нововодолазька центральна лікарня», від проходження огляду відмовився.
Крім того, у судовому засіданні були досліджені та відтворені відеозаписи, зроблені працівниками поліції на службовий автомобільний відеореєстратор поліції 70mai Smart Cam, інвентаризаційний номер 1113057442-9, та службовий портативний відеореєстратор (бодікамеру) TECSAR BDC-53-02, інвентаризаційний номер 1113057280-4, й долучені до матеріалів справи (відеофайли: 1VAQM0445; 2DBGN6369; BLJME7729; 4EGNW5913; 5WGBY9766; VID240525-225159F-011130-572806-0028; VID240525-225659F-011130-572806-0029; VID240525-230159F-011130-572806-0030; VID240525-230659F-011130-572806-00B1; VID240525-231159F-011130-572806-0032; VID240525-231700F-011130-572806-0033; VID240525-232159F-011130-572806-0034; VID240525-232700F-011130-572806-0035; VID240525-233200F-011130-572806-0036; VID240525-233700F-011130-572806-0037; VID240525-234200F-011130-572806-0038; VID240526-001145F-011130-572806-0039; VID240526-001646F-011130-572806-0040; VID240526-002146F-011130-572806-0041) на яких зафіксовано перебіг подій, що мали місце 25 травня 2024 року, а саме: як о 22 годині 51 хвилину на зустріч автомобілю патрульної поліції рухається автомобіль марки «MAZDA 6», коричневого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який працівники поліції намагаються зупинити за допомогою проблискових маячків синього та червоного кольорів, гучномовця, а також спеціального звукового сигналу. Водій автомобіля марки «MAZDA 6» починає рух заднім ходом, проте до нього підбігає правник поліції та зупиняє. Після зупинки транспортного засобу працівник поліції представляється як інспектор сектору реагування патрульної поліції Токар Тетяна Сергіївна та повідомляє, що здійснюється відеофіксація, просить надати документи на транспортний засіб та посвідчення водія. Водій повідомляє, що у нього є адвокат Надьон Руслан Анатолійович, на що працівник поліції пропонує його викликати. Надалі працівник поліції повідомляє, що на лінію «102» надійшло повідомлення, що водій автомобіля марки «MAZDA 6» рухається по селищу Нова Водолага у стані алкогольного сп'яніння та пропонує пройти відповідний огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Drager Alсotest» або у медичному закладі. Водій, особу якого встановлено як ОСОБА_1 , спочатку погоджується, але потім заявляє, що поїде додому, а завтра буде домовлятись про все з керівництвом органу поліції та від проходження огляду на стан сп'яніння відмовляється. Працівник поліції повідомляє водієві, що у нього є явні ознаки алкогольного сп'яніння, на що останній говорить, що лише їхав від кафе «Гриль» додому. Надалі працівник поліції роз'яснює ОСОБА_1 , що відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Проте, після тривалих розмов, водій так й не виявив бажання пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі. Під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 пропонував «спустити цю ситуацію на тормоза» та повідомив, що це не така проблема, що він випив пиво. При цьому, ОСОБА_1 був з явним ознаками алкогольного сп'яніння, нецензурно виражався та намагався тиснути на працівників поліції, повідомляючи, що він бойовий офіцер та «коли сюди зайдуть, він усіх запам'ятав й знайде». Також ОСОБА_1 повідомив, що він є юридично обізнаним, проте працівник поліції все одно, не зважаючи на те, шо його ОСОБА_1 постійно перебивав, вголос зачитав його права, передбачені статтями 10, 55, 59 та 63 Конституції України, а також статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Від підпису пам'ятки про права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 відмовився.
Також на відеозаписах зафіксований процес складання працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 , від підпису якого останній відмовляється, як й відмовляється від надання будь-яких пояснень, а також те, як інспектор патрульної поліції зачитує йому його зміст вголос. Разом із тим, водій через деякий час підписав протокол про адміністративне правопорушення, проте отримати його копію відмовився.
Водночас, із досліджених у судовому засіданні відеозаписів судом не встановлено, що ОСОБА_1 звертався до працівників поліції з проханням дочекатись його адвоката, як й те, що намагався йому зателефонувати. Крім того, із відеозаписів не встановлено, що ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції якось реагував на сигнал повітряної тривоги або звертався до них з проханням забезпечити його особисту безпеку, про необхідність переміщення до укриття чи будь-які інші обставини з цього приводу.
В цілому, під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 жодного разу не вказав на будь-які порушення його прав з боку останніх, натомість погоджувався сплати штраф та не оспорював обставини вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Ніякого фізичного чи психологічного тиску з боку працівників поліції до ОСОБА_1 застосовано не було, що також підтверджено дослідженими у судовому засіданні відеозаписами.
Будь-яких порушень при проведенні фіксації вчиненого адміністративного правопорушення та збирання доказів, судом не встановлено. Відеозапис працівниками поліції вівся безперервно, він є досить інформативним та послідовним, позбавленим упередження і суб'єктивного ставлення. Підстав уважати, що відеозаписи, які долучені до матеріалів справи, є змонтовані з метою неправомірного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у суду немає та останнім не доведено. Ознак фальсифікації вказані записи не містять. До того ж, на відеозаписах чітко зафіксовані обставини справи згідно викладеної у протоколі суті правопорушення, а саме: підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, зупинення його працівниками поліції та відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі, а також роз'яснення поліцейським наслідків такої відмови.
Поряд з цим, належить взяти до уваги й те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. Однак, ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом на захист, звернувшись за допомогою до адвоката, не скористався своєю процесуальною можливістю та не звернувся із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі.
Також, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 подавалася заява у порядку, передбаченим чинним Кримінальним процесуальним кодексом України, до правоохоронних органів щодо фальсифікації матеріалів справи або про перевищення працівниками поліції своїх повноважень при виконанні ними своїх службових обов'язків при складанні адміністративного матеріалу за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Як й не надано доказів того, що ОСОБА_1 або його захисник звертались до суду в порядку, передбаченому нормами Кодексу адміністративного судочинства України, щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб - працівників поліції. А тому доводи про те, що працівники поліції під час складення протоколу та інших матеріалів справи порушили вимоги чинного законодавства є необґрунтованими та суд ставиться до них критично.
В цілому протокол про адміністративне правопорушення складений з дотриманням вимог статтей 254 - 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення та містить всі необхідні для розгляду справи відомості, будь-яких істотних недоліків при його складанні, які б тягли за собою визнання цього протоколу недопустимим доказом, не вбачається. Достовірність відомостей, зазначених у протоколі, сумнівів не викликає, оскільки ці відомості узгоджуються з іншими доказами, доданими до протоколу.
Також, з огляду на те, що подія була зафіксована поліцейськими за допомогою технічного засобу відеозапису, і відеозаписи були долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, суд вважає, що проведення огляду та складання протоколу про адміністративне правопорушення відбулось з дотриманням вимог закону, у тому числі статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що досліджені у судовому засіданні відеозаписи є об'єктивними доказами, оскільки містить у собі фактичні дані, які вказують на те, що ОСОБА_1 , маючи ознаки алкогольного сп'яніння, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі, відмовився.
На переконання суду протокол про адміністративне правопорушення не містять істотних розбіжностей, а інші матеріали справи в їх сукупності підтверджують фактичні обставини справи, порушень вимог статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не встановлено.
При цьому суд вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про безпідставність його зупинки з огляду на наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України урегульований положеннями Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі - Закон України «Про Національну поліцію»), стаття 35 якого визначає перелік підстав для зупинки транспортних засобів. Аналіз цієї статті дає підстави стверджувати, що вимоги норм, зазначених у ній здебільшого спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також на забезпечення норм, визначених Законом.
Зокрема, відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.
В даному випадку, як встановлено з матеріалів справи, 25 травня 2024 року о 22 годині 38 хвилини надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що 25 травня 2024 року о 22 годині 37 хвилини за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, селище міського типу Нова Водолага, вулиця Перемоги, кафе «Гриль бар», автомобіль «Мазда», державний номерний знак НОМЕР_2 , за кермом сидить водій у стані алкогольного сп'яніння. Відтак, саме з метою перевірки інформації, що може свідчить про причетність водія до вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, працівниками поліцій й був зупинений транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 .
Про причину зупинки, водія було проінформовано згідно із вимогами чинного законодавства, а незгода ОСОБА_1 з такою причиною зупинки не свідчить про її протиправність. Більш того, встановлення працівниками поліції події за цим фактом є підставою для зупинки транспортного засобу згідно зі статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію».
За таких обставин, твердження ОСОБА_1 про безпідставність його зупинки є суб'єктивними та необґрунтованими.
Не заслуговують на увагу й посилання ОСОБА_1 , як на підставу для невідповідності матеріалів справи про адміністративне правопорушення діючому законодавству, стосовно того, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому не були роз'ясненні його права, передбачені Конституцією України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, оскільки відповідно до наявних в матеріалах справі відеозаписів, досліджених у судовому засіданні, встановлено, що працівник поліції вголос зачитав ОСОБА_1 права, передбачені статтями 10, 55, 59 та 63 Конституції України, а також статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водночас, ОСОБА_1 під час спілкуванням з працівниками поліції жодного разу не вказав, на неправомірність їх дій та те, що йому не були роз'ясненні його права, а під час розгляду справи у суді, ОСОБА_1 забезпечено в повній мірі право на захист, проте останній у судовому засіданні вказав, що розгляд справи про адміністративне правопорушення може бути проведений за відсутності його захисника.
Що стосується посилання ОСОБА_1 щодо порушення працівниками поліції його права на захист, яке виразилось у відмові викликати його захисника, то воно також є підставним та не відповідає дійсності, з огляду на зафіксовані на відеозаписах обставини з місця події з яких убачається, що ОСОБА_1 відразу після його зупинки працівниками поліції повідомив, що у нього є адвокат Надьон Руслан Анатолійович, на що працівник поліції не заперечувала проти його залучення та запропонувала водієві його викликати. Проте ОСОБА_1 не вчинив жодної дії для виклику свого захисника та під час тривалого спілкування з працівниками поліції не звертався до останніх з проханням його дочекатись.
Крім того, нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено обов'язку працівників поліції самостійно, у тому числі за державний кошт, залучати захисника під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів пов'язаних із вчиненням адміністративного проступку.
При цьому слід зазначити, що працівниками поліції лише складається протокол про адміністративне провадження та збираються докази на підтвердження встановлених ними відомостей, а розгляд справи провадиться судом відповідно до приписів статті 221 та з додержанням положень глав 18, 21, 22, 23 розділу V Кодексу України про адміністративні правопорушення. Більш того, реалізувати свої права, передбачені статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема і права на захист за вільним вибором захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, кожна особа, зокрема і ОСОБА_1 , має право як і під час перебування матеріалів справи в установі Національної поліції, працівники якої склали протокол про адміністративну відповідальність, так і під час перебування та розгляду справи судом.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 , як свідчать наявні в матеріалах справи відеозаписи, своїм правом на правову допомогу під час його зупинення працівниками не скористався. За таких обставин, посилання на те, що його не було забезпечено захисником під час проведення огляду є безпідставними та необґрунтованими та розцінюються судом, як обраний спосіб захисту.
Також не є підставою для закриття провадження у справі посилання ОСОБА_1 на те, що під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення 25 травня 2024 року лунав сигнал «Повітряна тривога», що підтверджується інформацією, наданої на запит його захисника Департаментом цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації.
Так, дійсно згідно повідомлення Департаменту цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації від 14 листопада 2024 року за № 03-02-02/2967, наданого на ім'я адвоката Руслана Надьона, на території Харківської області було оголошено одну повітряну тривогу, яка розпочалась о 08 годині 58 хвилин 25 травня 2024 року та закінчилась о 05 годині 24 хвилини 26 травня 2024 року. Проте, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , не зважаючи на оголошений сигнал повітряної тривоги у Харківській області ще зранку 25 травня 2024 року, спокійно в цей день пересувався на транспортному засобі, займався власними справами та не перебував в укритті, й був зупинений працівниками поліції о 22 годині 51 хвилину, коли тривога вже безперервно тривала майже 14 годин поспіль. При цьому, з досліджених у судовому засіданні відеозаписів встановлено, що під час спілкування з працівниками поліції, яке тривало майже годину, ОСОБА_1 жодного разу на цей факт уваги не звернув, вів себе спокійно, не виказував своє бажання перемістить до укриття. Аргумент, що в цей день була оголошена повітряна тривога, ОСОБА_1 використав лише у суді, що розцінюється як обраний спосіб захисту задля уникнення притягнення до адміністративної відповідальності за вчинене.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що чинним законодавством не встановлено обмежень виконання працівниками поліції своїх службових повноважень під час оголошення сигналу повітряної тривоги. Як вже зазначалось, сигнал повітряної тривоги у Харківській області тривав безперервно з 08 години 58 хвилин 25 травня 2024 року до 05 години 24 хвилини 26 травня 2024 року, що не заважало ОСОБА_1 вільно пересуватись на транспортному засобі увечері, рухаючись від кафе «Гриль» додому, про що останній вказав працівникам поліції на відеозаписі з місця події, а тому, вказану обставину не можна визнати підставою для визнання доказів у справі не допустимими та такими, що призвели до порушення прав ОСОБА_1 на захист.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_1 не надано до суду будь-яких фактичних відомостей на підтвердження своєї версії щодо незаконності дій працівників поліції під час проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, а також складення ними протоколу та інших процесуальних документів за цією справою, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, суд дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах та долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності.
Також суд бере до уваги, що Верховний Суд у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 720/49/19 зауважив, що за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
У даній справі суд вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.
Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику. Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті правопорушення і покаранні винуватця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.
Як вже зазначалося, проведення огляду на стан сп'яніння здійснюється в порядку, встановленому статтею 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року та «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року.
Разом з тим в цій справі не установлено факту істотного порушення указаних положень щодо алгоритму огляду та фундаментальних прав і свобод особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Приписами абзацу 4 пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» в їх релевантному зв'язку із вимогами частини 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що для притягнення до відповідальності за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.
Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин надання водієм такої відмови.
За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп'яніння, він саме зобов'язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов'язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавець кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп'яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок уникати юридичної відповідальності.
Відтак, наявність неспростованих відомостей у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 014878 від 25 травня 2024 року та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом дають підстави вважати сторонньому спостерігачу, що водій ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у закладі охорони здоров'я.
Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, настає в цьому випадку, саме за відмову водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки, так і в спеціалізованому медичному закладі, що знайшло своє підтвердження у відомостях відеозаписів та у письмових доказах, що, в свою чергу, вказує на наявність ознак складу цього правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, § 23).
При розгляді даної справи суд також приймає до уваги, що адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за своїм характером має підвищену суспільну небезпеку, оскільки становить загрозу не лише для безпечного руху транспорту, а й для життя та здоров'я водіїв, учасників дорожнього руху та пішоходів.
Таким чином, оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, вважаю факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, як відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння доведеним, а тому він підлягає притягненню до адміністративної відповідальності.
Суддя також вважає за необхідне зазначити, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 29 червня 2007 року у справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» заяви № 15809/02 і № 25624/02), яке з урахуванням положень статей 8 та 9 Конституції України є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
При вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення, на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд враховує таке.
Згідно з частиною 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
При накладенні стягнення за адміністративне правопорушення, суддя враховує характер його вчинення, ступінь вини, майновий стан, особу правопорушника, а також наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Обставин, які б пом'якшували або обтяжували відповідальність ОСОБА_1 відповідно до статтей 34 та 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддею не вбачається. Майнової шкоди проступком не заподіяно.
Вирішуючи питання щодо міри адміністративного стягнення, яке необхідно призначити ОСОБА_1 , суддя зазначає наступне.
Адміністративна відповідальність має подвійну мету - захист правопорядку і виховання громадян у дусі поваги до закону та правил співжиття. Зазначену мету можна конкретизувати через дві основні функції адміністративної відповідальності.
Перша - репресивно-каральна («штрафна») - полягає в тому, що адміністративна відповідальність є, по-перше, актом відплати держави правопорушнику, а по-друге, - засобом, який попереджає нові правопорушення.
Друга функція - запобіжно-виховна - тісно пов'язана з попередньою. Вона покликана забезпечити формування в адресатів адміністративно-правових норм мотивів, які б спонукали їх дотримуватись вимог законів, поважати права і законні інтереси інших осіб.
Тобто, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, що і матиме місце в цій ситуації.
Відтак, керуючись принципом верховенства права, з урахуванням вимог статей 33, 245, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою запобігання вчинення у подальшому нових правопорушень та досягнення мети адміністративного покарання, беручи до уваги характер скоєного адміністративного правопорушення, особу правопорушника та ступень його вини, суддя вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів в межах санкції частини 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення України, з урахуванням вимог статтей 34 та 35 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Саме ця міра покарання, на думку суду, буде достатньою для виправлення порушника та запобігання вчинення ним нових адміністративних правопорушень.
В порядку частини 5 статті 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд вирішує питання про стягнення судового збору з особи, на яку накладається адміністративне стягнення.
Відповідно до вимог статті 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення судовий збір сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Згідно з частиною 1 та пунктом 5 частини 2 статті 4 Закону України № 3674-VI від 08 липня 2011 року «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення справляється судовий збір у сумі, яка дорівнює 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому він справляється.
Статтею 7 Закону України № 4059-IX від 19 листопада 2024 року «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 3028 гривень 00 копійок.
В зв'язку з вищевикладеним, вважаю за необхідне стягнути із ОСОБА_1 судовий збір по справі про адміністративне правопорушення у розмірі 605 гривень 60 копійок, - зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8 9 - 11, 23, 34, 35, частиною 6 статті 38, статтею 40-1, частиною 1 статті 130, статтями 245, 246, 256, частиною 2 статті 268, пунктом 7 частини 1 статті 247, статтями 249 - 252, частиною 1 статті 255, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 280, 283 - 285, частиною 2 статті 287, статтями 294, 298, частинами 1 і 2 статті 299 та частиною 1 статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, який стягнути на користь держави (номер рахунку (IBAN): UA 168999980313020149000020001, код класифікації доходів бюджету: 21081300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП) - електронне адміністрування податку) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк ОДИН рік.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок (отримувач: ГУК у м. Києві/м. Київ/ 22030106, код отримувача (ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП електронне адміністрування податку), номер рахунку (IBAN) UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
В разі не сплати штрафу у строк встановлений частиною 1 статті 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення у порядку примусового виконання постанови стягується штраф у подвійному розмірі, що буде складатиме 34000 гривень 00 копійок.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до відповідальності, її законним представником, захисником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження.
Суддя Т. М. Трояновська