23 жовтня 2024 рокуСправа №160/23508/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.08.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з не поновлення позивачу пенсійних виплат за вислугою років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити мені пенсійні виплати за вислугою років з моменту подання заяви від 17.01.2024 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач є громадянином України та проживав у м. Севастополі, з 2002 року отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), в подальшому у 2022 році позивач перемістився у м. Дніпро та отримав довідку внутрішньо переміщеної особи, після чого 17.01.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання, проте, рішенням відповідача від 24.01.2024р. позивачеві протиправно відмовлено у поновленні виплати пенсії з посиланням на відсутність пенсійної справи позивача, яка залишилася у м. Севастополі. Позивач оскаржив вказану відмову у судовому порядку і рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2024р. у справі №160/6182/24 рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.01.2024 року про відмову в поновленні пенсії було визнано протиправним та скасовано, а Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зобов'язане повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.01.2024 року з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні. Однак, за наслідками повторного розгляду заяви позивача на виконання вказаного рішення суду відповідач листом від 08.08.2024р. знов протиправно відмовив у поновленні виплати пенсії позивача, посилаючись на те, що поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам можлива лише після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення рф. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправно та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки відсутність паперової пенсійної справи не може бути підставою для відмови у відновленні виплати його пенсії і він не повинен зазнавати негативних наслідків у зв'язку із неможливістю отримання від органів окупаційної адміністрації в тимчасово окупованому Криму або органів ПФ рф його паперової пенсійної справи та іншої інформації.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/23508/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
08.10.2024 року до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №160/6182/24 пенсійним органом повторно розглянуто заяву позивача від 17.01.2024 та прийнято рішення в відмові в поновленні виплати пенсії за вислугу років, враховуючи наступне. Позивач з 27.04.2002 перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України м. Севастополі, як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХII. При цьому на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в тому числі Пенсійного фонду України, не функціонують та не здійснюють свою діяльність, тож, починаючи з 2014 року особи, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, мали можливість одержувати пенсії від Пенсійного фонду України у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 “Про затвердження Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя», а також з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Водночас, відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007р. за №13/13402 (далі - Порядок №3-1), громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації. 31.01.2022 позивач звернувся із заявою з питання переведення виплати пенсії з Головного управління Пенсійного фонду України м. Севастополя до Дніпропетровської області. 31.01.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було направлено запит за №0400-010203-10/17218 до Пенсійного фонду Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Шабаловка, буд. 4) про витребування пенсійної справи з м. Севастополя (за попереднім місцем отримання/проживання). До 24.02.2022 пенсійна справа позивача не надходила. Разом з цим, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан. Отже, у період дії правового режиму воєнного стану в органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які проживали на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Враховуючи зазначені норми, позивачеві обґрунтовано та на законних підставах відмовлено в поновленні виплати пенсії за вислугу років.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Нахімовським РВУМВС України в м. Севастополі 31.05.1996р.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого військовим комісаром, начальником фінансово-пенсійного органу Севастопольський ГВК20.06.2002р., ОСОБА_1 є пенсіонером, якому з 27.04.2002р. призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
З 27.04.2002р. позивач перебував на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Севастополі і саме там отримував призначену йому пенсію за вислугу років.
Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.01.2022р. №1201-5000426089, виданою Центральним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, який перемістився з зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , до фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .
31.01.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщена особа із заявою про запит справи за новим місцем проживання.
Листом від 13.12.2023р. відповідач повідомив позивача про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було зроблено запит пенсійної справи позивача з тимчасово окупованого м. Севастополя, але через введення воєнного стану пенсійна справа не надійшла, а 29.11.2022р. України вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, тож отримання паперової пенсійної справи з ТОТ є проблематичним та невизначеним у часі.
17.01.2024р. ОСОБА_1 знов звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою (вх.№2979/К-0400-24 від 17.01.2024р.), в якій просив поновити йому виплату пенсії на підставі норм постанови КМУ №365 від 08.06.2016р. та Постанови КМУ №637 від 05.11.2014р.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.01.2024р. ОСОБА_1 відмовлено у поновленні виплати пенсії з посланням на те, що за наслідками поданого запиту про витребування пенсійної справи з міста Севастополя така справа наразі так і не надійшла та у зв'язку з введенням воєнного стану її наразі взагалі неможливо отримати.
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №160/6182/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.01.2024 року про відмову в поновленні пенсії, а також зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.01.2024 року з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №160/6182/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяву позивача від 17.01.2024р. та за наслідками такого розгляду листом від 08.08.2024р. знов відмовлено у поновленні виплати позивачеві пенсії за вислугу років, призначеної йому з 27.04.2002р., з посиланням на те, що на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в тому числі Пенсійного фонду України, не функціонують та не здійснюють свою діяльність, тож, починаючи з 2014 року особи, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, мали можливість одержувати пенсії від Пенсійного фонду України у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 “Про затвердження Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя», а також з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Водночас, відповідно до пункту 5 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007р. за №13/13402 (далі - Порядок №3-1), громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації. 31.01.2022 позивач звернувся із заявою з питання переведення виплати пенсії з Головного управління Пенсійного фонду України м. Севастополя до Дніпропетровської області. Разом з цим, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан. Отже, у період дії правового режиму воєнного стану в органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які проживали на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у поновленні виплати його пенсії на підставі його заяви від 17.01.2024 року, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон №2262-ХІІ.
Згідно зі ст.52 Закону №2262-ХІІ особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Витрати на доставку пенсії здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.
При цьому ст.58-1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що припинення та поновлення виплати пенсії військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей проводиться в порядку, встановленому цим Законом та статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, положеннями статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачені підстави припинення та поновлення виплати пенсії.
Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Частиною 3 статті 49 Закону №1058-IV передбачено, що у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. №332 “Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. №709) та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. №269 та від 20 березня 2022 р. №332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком.
Як встановлено судом позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31.01.2022р. №1201-5000426089, виданою Центральним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради, згідно з якою ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, який перемістився з зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , до фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 .
Сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначена для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією.
Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території (ч.1 ст.5 цього Закону).
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 2 статті 7 вказаного Закону в редакції, що діяла до 21.11.2021, було передбачено, що виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Законом України № 1618-IX від 01.07.2021, що набрав чинності 21.11.2021, внесені зміни до ч.2 ст.7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: слова “і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації» виключені.
В той же час п. 14-4 Розділу XV Закону №1058-VI в редакції Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» №1166-VII від 27.03.2014 установлено, що громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
У разі виникнення дефіциту коштів для фінансування цих виплат такий дефіцит покривається за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим та бюджету м. Севастополя.
Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Водночас, пунктом 5 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року №3-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007р. за №13/13402 (далі - Порядок №3-1), встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі особи та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії, та з урахуванням додатково наданих документів. При переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати пенсії особа може додатково подати документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку, підвищення та інші доплати). Громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Як встановлено судом, позивач є громадянином України, доказів отримання ним громадянства Російської Федерації та одержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації суду не надано, як і не надано доказів того, що під час проживання позивача на тимчасово окупованій території АР Крим йому було припинено виплату пенсії від пенсійних органів України.
При цьому у подані позивачем заяві від 17.01.2024 ОСОБА_1 просив поновити виплату пенсії за новим місцем проживання, а не про переведення виплати пенсії з російської федерації за місцем реєстрації в Україні.
Доводи відповідача відносно того, що рішення про поновлення виплати пенсії позивачеві може бути прийнято виключно за наявності пенсійної справи, наданої на відповідний запит органами пенсійного забезпечення Російської Федерації, а також документів, що підтверджують припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації, не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки, по-перше, відповідачем не встановлено факту виплати позивачеві пенсії пенсійними органами російської федерації та не надано жодних доказів на підтвердження цього, а по-друге, сама умова щодо витребування пенсійної справи від уповноважених органів рф встановлює для громадян України, що проживають або проживали на тимчасово окупованій території, додаткову, не передбачену законами України вимогу для отримання пенсії, а враховуючи розірвання дипломатичних відносин з рф, звернення органів ПФ України до компетентних органів рф для витребування пенсійної справи є неможливим, що взагалі позбавляє таких осіб можливості отримувати пенсію, що, в свою чергу, порушує їх гарантоване Конституцією України право на соціальний захист, тож позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, бо протилежне позбавляє його права на її відновлення.
Висновок про те, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення, викладено Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2021 року у справі №308/3864/17.
Отже, наведені відповідачем обставини не є перешкодою для поновлення виплати позивачеві призначеної йому пенсії за попереднім місцем проживання.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У справі, що розглядається, відповідачем визнається та підтверджується матеріалами справи факт призначення позивачеві з 27.04.2002р. пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ та його перебування у зв'язку із цим з 27.04.2002р. на пенсійному обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Севастополі і отримання саме там призначеної йому пенсії.
Суд вважає, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
За таких обставин, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виник обов'язок поновити позивачеві виплату його пенсії на підставі його заяви від 17.01.2024р., тож, відмова у здійсненні такого відновлення виплати пенсії, оформлена листом відповідача ві 08.08.2024р., є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому, суд зауважує, що права позивача у даному випадку порушено саме вищевказаною протиправною відмовою відповідача, оформленою листом від 08.08.2024 року, а не його діями щодо відмови у поновленні виплати пенсії позивача, як помилково зазначає позивач, а тому, керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а також враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог і визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у поновленні виплати пенсії позивачеві на підставі його заяви від 17.01.2024р., оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту цього порушеного права.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з положеннями ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. №3477-IV суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За наведених обставин та враховуючи те, що відповідач, не зважаючи на викладені в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №160/6182/24 висновки щодо протиправності його попередньої відмови у поновленні позивачеві пенсії на підставі його заяви від 17.01.2024р., при повторному розгляді цієї заяви позивача знов відмовив у поновленні виплати його пенсії з аналогічних підстав, при цьому, жодних доказів, що перешкоджали б такому поновленню ані під час розгляду судом справи №160/6182/24, ані під час розгляду цієї справи не надав, суд, з метою ефективного відновлення права позивача, порушеного вищевказаною протиправною відмовою відповідача, оформленою листом від 08.08.2024р., вважає за необхідне зобов'язати відповідача поновити позивачеві виплату пенсії на підставі його заяви від 17.01.2024р.
З огляду на наведене у сукупності, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн, тому, зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20грн.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у поновленні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) виплати пенсії на підставі його заяви від 17.01.2024р., оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.08.2024р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) виплату пенсії на підставі його заяви від 17.01.2024р.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211,20грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова