09 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 947/17325/20
провадження № 61-16790св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач -Київська окружна прокуратура м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов Ігор Олександрович,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрова Альона Миколаївна, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року в складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року в складі колегії суддів Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., у справі за позовом Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича про скасування рішення про реєстрацію права власності, припинення права власності, знесення самочинно збудованої будівлі,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року Київська окружна прокуратура м. Одеси (на час звернення до суду - Одеська місцева прокуратура № 1) звернулася до суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» (далі - КП «Реєстраційна служба Одеської області») Махортова І. О. про скасування рішення про реєстрацію права власності, припинення права власності, знесення самочинно збудованої будівлі.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що ОСОБА_1 , здійснюючи на власній земельній ділянці самовільне будування об'єкта нерухомості - трьохповерхової будівлі загальною площею 369,5 кв. м, яка використовується як кафе-ресторан, замість визначеної у будівельній документації реконструкції дачного будинку, загальною площею 30,5 кв. м, побудував спірний об'єкт, захопивши частково суміжну земельну ділянку площею 0,0088 га, яка належить територіальної громаді, та зареєстрував за собою право власності.
Позивач зазначав, що оскаржувана реєстрація права власності за відповідачем на спірний об'єкт площею 369,5 кв. м проведена державним реєстратором з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації та без дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, без присвоєння у встановленому порядку адреси об'єкту та на земельній ділянці, яка не передавалась у власність чи у корисування.
Посилаючись на те, що власник має право на захист свого порушеного права власності, позивач просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 серпня 2017 року, індексний номер 36430056, прийняте державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І. О. щодо реєстрації права власності на дачний будинок загальною площею 369,5 кв. м, житловою - 9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 ;
- припинити право власності на зазначений дачний будинок за ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту ділянку площею 0,0088 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення будівлі, яка на ній розташована.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 08 липня 2021 року позовні вимоги Київської окружної прокуратури м. Одеси задовольнив.
Визнав незаконним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02 серпня 2017 року, індексний номер 36430056, прийняте державним реєстратором КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І. О. щодо державної реєстрації дачного будинку загальною площею 369,5 кв. м, житловою - 9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 .
Припинив права власності на зазначений дачний будинок (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1316585751101) за ОСОБА_1 .
Зобов'язав ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту ділянку площею 0,0088 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення будівлі, яка на ній розташована.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач як власник дачних будівель дачно-будівельного кооперативу «Ранні зорі», подавши документи на отримання дозволу реконструкції дачного будинку, загальною площею 30,5 кв. м, фактично здійснив повне руйнування цього будинку і побудував новий об'єкт нерухомості: кафе-кондитерська «BIZE D'AMOUR», загальною площею 369,5 кв. м, під час будівництва якого здійснив захоплення суміжної земельної ділянки, яка належить Одеській міській раді, без наявності рішення про відведення цієї земельної ділянки у власність або користування.
Встановивши зазначені обставини, суд вважав, що позовні вимоги прокурора, подані в інтересах Одеської міської ради як власника захопленої земельної ділянки, підлягають повному задоволенню, з урахуванням відсутності законодавчої можливості визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості, який побудований із порушенням будівельних норм та частково побудований на земельній ділянці, власник якої заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво.
Також суд зазначив, що обраний прокурором спосіб захисту порушених прав власника земельної ділянки, є таким що відповідає закону, має законну мету та враховує баланс інтересів між правом власника земельної ділянки на її повернення та правом власника самочинно збудованого об'єкта нерухомості. Задоволення позовних вимог про втручання у право власності відповідача шляхом припинення права власності на такий об'єкт нерухомості, скасування державної реєстрації прав власності та знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості відповідає поняттю верховенства права та балансу інтересів сторін.
Одеський апеляційний суд постановою від 10 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, зазначивши про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатнього правового обґрунтування підстав звернення прокуратури із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Одеської міської ради, врахувавши при цьому нездійснення захисту власних інтересів належним чином самою територіальною громадою.
Також апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про доведеність факту здійснення ОСОБА_1 спірного будівництва із порушенням будівельних норм на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081, площею 0,0102 га, для індивідуального дачного будівництва, за адресою: АДРЕСА_1 , та факту того, що під час будівництва самочинний будинок перевищив геометричні розміри зазначеної земельної ділянки, у зв'язку із чим був частково побудований на суміжній земельній ділянці площею 0,0088 га, без отримання її у власність чи в користування. У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що спірна нерухоме майно є самочинним на підставі частини першої статті 376 ЦК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
24 листопада 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрова А. М., через засоби поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року і постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на підстави касаційного оскарження, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначає, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права;
- суди застосували статтю 376 ЦК України у поєднанні зі статтею 8-10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), а саме щодо застосування критеріїв виправданості втручання у право власності;
- суди застосували статтю 376 ЦК України у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року в справі № 354/612/13, а саме вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою, за відсутності реального порушеного права Одеської міської ради;
- суди не застосували положення статті 122 ЗК України, частини четвертої статті 376 ЦК України з урахуванням принципу «легітимного очікування», за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
- суди неправильно застосували статтю 77, частину четверту статті 82 ЦПК України під час аналізу судових рішень у справі № 523/10921/17, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
- суди неправильно застосували частину четверту статті 376 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, з урахуванням подання позову прокуратурою та відсутності заперечень власника земельної ділянки на частку нерухомості, що розташована у межах земельної ділянки, за умови розпочатої процедури її передачі у власність забудовнику;
- суди застосували частину першу статті 376 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, з урахуванням того, що лише частина будівлі розташована на земельній ділянці територіальної громади (процедура набуття права власності забудовником пройшла вже перший етап голосування в Одеській міській раді), а інша частина, яка більша за розміром, побудована на власній земельній ділянці;
- суди неправильно застосували статті 4, 48 ЦПК України й абзац перший частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року;
- суди застосували статтю 376 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14, від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15, від 30 червня 2020 року у справі № 201/2886/15, від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15, щодо прийняття рішення про знесення самочинного будівництва, яке є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування (виконати роботи щодо приведення об'єкта будівництва відповідно до проєктної документації шляхом перебудови).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2024 року Київська окружна прокуратура міста Одеси подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 20 грудня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Київського районного суду м. Одеси.
У січні 2024 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою від 30 січня 2024 року Верховний Суд задовольнивклопотання ОСОБА_1 . Зупинив виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у цій справі до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою від 01 квітня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
02 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. та зареєстрований у реєстрі за № 4748, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передано у власність 11/1000 часток дачно-будівельного кооперативу «Ранні зорі», що складаються з садового будинку літ. «А», загальною площею 27,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а. с. 141).
02 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. та зареєстрований у реєстрі за № 4749, згідно з яким ОСОБА_1 передано у власність 12/1000 часток дачно-будівельного кооперативу «Ранні зорі» з господарськими спорудами, що становить дачу № 29 «А», загальною площею 30,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 167, т. 2, а. с. 140).
02 вересня 2016 року між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 як покупцями укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. та зареєстрований у реєстрі за № 4759, відповідно до умов якого, продавець передав у власність покупців земельну ділянку площею 0,0208 га, кадастровий номер 5110136900:27:008:0057, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: ОСОБА_1 - 102/208 частки земельної ділянки, а ОСОБА_3 - 106/208 часток (т. 3, а. с. 76-78).
Також 02 вересня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:27:008:0057, що є у спільній частковій власності. За результатом поділу утворено дві земельні ділянки з кадастровими номерами 5110136900:27:008:0081 (власник ОСОБА_1 ) та 5110136900:27:008:0081 (власник ОСОБА_3 ). Вказаний правочин посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. (т. 3, а. с. 80, 81).
28 жовтня 2016 року Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради видало ОСОБА_1 будівельний паспорт № 01-06/1199 на реконструкцію 12/1000 часток дачних будівель дачно-будівельного кооперативу «Ранні зорі» з розширенням та надбудовою другого поверху, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (т. 3, а. с. 49-51).
30 листопада 2016 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровало повідомлення про початок виконання будівельних робіт ОД № 062163352360 з реконструкції 12/1000 часток дачних будівель на АДРЕСА_2 , замовник - ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 158).
22 лютого 2017 року посадові особи Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради провели комісійне обстеження, ініційоване Департаментом муніципальної безпеки Одеської міської ради, на об'єкті будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , із залученням представника Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради.
За результатами комісійного обстеження 23 лютого 2017 року складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, згідно з яким встановлено факт знесення ОСОБА_1 на належній йому земельній ділянці на АДРЕСА_2 , 12/1000 часток дачних будівель, що підлягали реконструкції, та проведення будівельних робіт з влаштування фундаменту для будівництва нового об'єкта. Також встановлено, що під час нового будівництва не витримані обов'язкові протипожежні відстані до існуючої будівлі, розташованої на суміжній земельній ділянці, чим порушено пункт 3.25* та додаток 3.1 (обов'язковий) ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (т. 1, а. с. 21).
23 лютого 2017 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради видало наказ № 01-13/53ДАБК, яким скасовано реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 30 листопада 2016 року № ОД 062163352360, про що повідомлено замовника листом від 23 лютого 2017 року № 01-9/96вих та повідомлено про проведення позапланової перевірки об'єкта будівництва: будівництво нової будівлі із фактичним знесенням 12/1000 часток дачних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 67).
За результатами проведеної перевірки встановлено, що відповідач продовжує виконувати будівельні роботи з нового будівництва на АДРЕСА_2 без отримання права на виконання таких робіт, у зв'язку з чим Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради видало припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 07 березня 2017 року з терміном його виконання до 07 квітня 2017 року (т. 1, а. с. 24-32).
Також 07 березня 2017 року Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради видало припис про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельним нормам, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженим проєкту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт (т. 1, а. с. 33).
24 березня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,0102 га для індивідуального дачного будівництва, кадастровий номер 5110136900:27:008:0081, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі витягу з Державного земельного кадастру від 06 березня 2017 року, серія та номер НВ-5104140512017, виданого Відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області; договору про поділ нерухомого майна від 02 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. та зареєстрованого за № 4766.
29 березня 2017 року Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт № ОД 062170882008 з реконструкції 12/1000 часток дачних будівель дачно-будівельного кооперативу «Ранні зорі» з розширенням та надбудовою другого поверху за адресою: АДРЕСА_2 .
30 березня 2017 року Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради повторно провело позапланову перевірку дотримання вимог містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил замовником будівництва ОСОБА_1 на об'єкті будівництва - реконструкція 12/1000 часток дачних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 38).
За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 31 березня 2017 року, яким зафіксовано, що ОСОБА_1 фактично зніс 12/1000 часток дачних будівель, що підлягали реконструкції, та виконує будівельні роботи з нового будівництва будівлі на АДРЕСА_2 шляхом влаштування фундаменту та встановлення металевих конструкцій каркасу будівлі нового об'єкта. Під час нового будівництва не витримані обов'язкові протипожежні відстані до наявної будівлі, розташованої на суміжній земельній ділянці, чим порушено пункт 3.25* та додаток 3.1 (обов'язковий) ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».
За результатами перевірки складено протокол про адміністративне правопорушення від 31 березня 2017 року, який разом з актом того ж дня направлено Управлінням ОСОБА_1 листом № 01-18/71-и/в.
31 березня 2017 року Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради видало наказ № 01-13/115, яким скасовано реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 29 березня 2017 року № ОД 062170882008 з реконструкції 12/1000 часток дачних будівель
дачно-будівельного кооперативу «Ранні зорі» з розширенням та надбудовою другого поверху, про що повідомлено замовника листом Управління від 31 березня 2017 року за № 01-9/173 (т. 1, а. с. 68).
Також встановлено, що Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради неодноразово складаловідповідні протоколи про адміністративні правопорушення, зокрема від 07 березня 2017 року, від 31 березня 2017 року, від 27 липня 2017 року, у зв'язку з чим були прийняті відповідні постанови (т. 1, а. с. 69-86).
З реєстраційної справи № 1316585751101 встановлено, що 31 липня 2017 року державний реєстратор КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов І. О. зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на дачний будинок загальною площею 369,5 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі технічного паспорта та висновку щодо технічної можливості виділу об'єкта нерухомого майна, виданих 28 липня 2017 року ФОП ОСОБА_4 (т. 2, а. с. 45-66).
Відповідно до технічного паспорта на зазначений дачний будинок № НОМЕР_1 а площа першого поверху спірної будівлі становить 167,1 кв. м.
Відповідно до висновку щодо технічної можливості виділу об'єкта нерухомого майна власнику ОСОБА_1 згідно з договором дарування від 02 вересня 2016 року передано у власність 11/1000 часток садових будівель садового товариства «Ранні зорі». Склад новоутворених об'єктів - дачний будинок № НОМЕР_1 загальною площею 369,5 кв. м та житловою 9 кв. м, що складає одиницю і може бути відведений в одиницю (т. 2, а. с. 63).
06 грудня 2018 року Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області провело позапланову перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок з кадастровими номерами 5110136900:27:008:0081 та 5110136900:27:008:0061, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якої складено акт № 913-ДК/992/АП/09/01/-18, в якому зазначено, що земельна ділянка площею 0,0088 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , використовується ОСОБА_1 для обслуговування та експлуатації будівлі кафе, правовстановлюючі документи на земельну ділянку відсутні. Також встановлено нецільове використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0102 га, кадастровий номер 5110136900:27:008:0081.
Встановлено, що рішенням від 20 березня 2019 року Одеський окружний суд у справі № 522/13771/17, яке набрало законної сили, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа - Одеська місцева прокуратура № 1, про визнання протиправними дій Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради щодо скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 29 березня 2017 року № ОД 062170882008 з реконструкції 12/1000 часток дачних будівель дачно-будівельного кооперативу «Ранні зорі» з розширенням та надбудовою другого поверху за адресою: АДРЕСА_2 ; скасування наказу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 31 березня 2017 року за № 01-13/115 відмовив (т. 2, а. с. 223-232).
Під час розгляду зазначеної справи суд встановив, що ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 фактично зніс 12/1000 часток дачних будівель, що підлягали реконструкції та виконує будівельні роботи з нового будівництва шляхом влаштування фундаменту та встановлення металевих конструкцій каркасу будівлі нового об'єкта. Крім того, забудовник ОСОБА_1 під час нового будівництва не дотримався обов'язкових протипожежних відстаней до наявної будівлі, розташованої на суміжній земельній ділянці, чим порушив пункт 3.25* та додаток 3.1 (обов'язковий) ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень».
Рішенням від 25 листопада 2019 року Київський районний суд м. Одеси у справі № 520/14200/17 відмовив у задоволенні позову заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - державний реєстратор КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов І. О., про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, знесення самочинно збудованої триповерхової будівлі (т. 2, а. с. 144-154). Постановою Одеського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2019 року скасовано. Провадження у справі закрито, роз'яснено позивачу про право звернутися з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Також встановлено, що у липні 2017 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зверталося до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання привести об'єкт самочинного будівництва, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081 за адресою: АДРЕСА_2 , до попереднього стану згідно з договором дарування від 02 вересня 2016 року.
За результатом зазначеного позову рішенням від 22 липня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у справі № 523/10921/17, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.
Постановою Верховного Суду від 05 травня 2022 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року. Справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Під час нового розгляду Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 30 травня 2023 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року, позов Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради задовольнив. Зобов'язав ОСОБА_1 привести об'єкт самочинного будівництва, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081 за адресою: АДРЕСА_2 , до попереднього стану згідно з договором дарування від 02 вересня 2016 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
У цій справі прокурор звернувся з позовом в інтересах Одеської міської ради для захисту права комунальної власності на земельну ділянку відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України та просив суд скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, припинити право власності на спірний об'єкт, зобов'язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення будівлі, яка на ній розташована.
Щодо вимог прокурора про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, припинення права власності
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15 (пункт 82), від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2020 року в справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Відповідно до частини першої статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, серед іншого, земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Конституція України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності (стаття 143).
Суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт б частини першої статті 80 ЗК України).
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частини перша, друга статті 83 ЗК України).
Відповідно до частини 2 та пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п'ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати у цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає змогу стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду вказала:
- сам собою факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки (пункт 89);
- права власника земельної ділянки порушуються у результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки у реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (пункт 92);
- за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (пункт 112);
- належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 113);
- оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (пункт 152).
Отже, за змістом наведених висновків вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, припинення права власності є неналежним способом захисту.
Юридичні перешкоди для власника земельної ділянки, які виникли внаслідок зазначеної реєстрації, усуваються внаслідок задоволення судом належних позовних вимог:
1) або про знесення самочинно побудованого нерухомого майна (внаслідок демонтажу якого на підставі пункту 1 частини першої, частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» закриваються відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа);
2) або про визнання права власності на самочинно побудоване майно (таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності на відповідне майно згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно»).
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 138)).
У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (пункт 154)).
Вказаний висновок є застосовним до спірних правовідносин з огляду на предмет та підстави позовних вимог та на твердження позивача про те, що спірне майно має характер самочинного.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року в справі № 904/4339/21, від 05 червня 2024 року в справі № 521/13158/19, від 23 квітня 2024 року в справі № 904/994/22, від 19 березня 2024 року в справі № 915/1439/21, від 21 вересня 2022 року в справі № 461/3490/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16, від 20 січня 2021 року в справі № 442/302/17.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року в справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (пункт 148)).
З огляду на викладене суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог Київської окружної прокуратури м. Одеси про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та припинення права власності ОСОБА_1 на спірний об'єкт, оскільки такі вимоги є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.
У зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень у частині задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та припинення права власності з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволення цих позовних вимог.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівлі, яка на ній розташована
Звертаючись до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради, Київська окружна прокуратура м. Одеси просила суд зобов'язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку комунальної власності площею 0,0088 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення будівлі, яка на ній розташована.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 02 вересня 2016 року ОСОБА_1 набув право власності на 11/1000 часток дачно-будівельного кооперативу «Ранні зорі», що складається з садового будинку площею 27,2 кв. м та 12/1000 часток дачно-будівельного кооперативу «Ранні Зорі», що складається з дачі загальною площею 30,5 кв. м.
Також суди встановили, що відповідач набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081, площею 0,0102 га, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва.
Крім того, суди встановили, що об'єкт нерухомого майна - 12/1000 часток дачно-будівельного кооперативу «Ранні зорі» з господарчими спорудами, що складається з дачі № 29 «А», загальною площею 30,5 кв. м, фактично було знищено (знесено), а на його місці було здійснено будівництво нової триповерхової будівлі. Реконструкція дачі № 29 «А», загальною площею 30,5 кв. м, відповідач фактично не здійснював, оскільки цей об'єкт було повністю знищено (знесено) із зведенням на його місці нового об'єкта. При цьому повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій об'єкта, який за поданими відповідачем документами підлягав реконструкції, не було забезпечено, однак це є однією з обов'язкових умов здійснення саме реконструкції.
Жодних передбачених законом документів, які б давали відповідачу право на здійснення будівельних робіт з нового будівництва, у спірних відносинах не отримувалось.
Відповідачу неодноразово видавалися приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та приписи про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства та здійснюються без дозвільних документів. Також щодо відповідача неодноразово складалися протоколи про адміністративні правопорушення та ухвалені відповідні постанови про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень та накладено адміністративні стягнення у вигляді штрафів.
Незважаючи на видані приписи, складені протоколи про адміністративні правопорушення та ухвалені відповідні постанови, 31 липня 2017 року державний реєстратор КП «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов І. О. зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на дачний будинок загальною площею 369,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі технічного паспорта та висновку щодо технічної можливості виділу об'єкта нерухомого майна, виданих 28 липня 2017 року ФОП ОСОБА_4 .
Врахувавши зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про доведення позивачем у цій справі факту здійснення відповідачем самочинного будівництва. Висновки судів у цій частині ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і дотриманні норм процесуального права й доводами касаційної скарги не спростовуються.
Звертаючись до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради, Київська окружна прокуратура м. Одеси посилалась на те, що внаслідок будівництва та реєстрації права власності за ОСОБА_1 на дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , було самовільно зайнято земельну ділянку площею 0,0088 га, яка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що обмежує право останньої як власника користуватися та розпоряджатися такою земельною ділянкою.
Встановивши, що рішення про передання у користування / власність відповідачу спірної земельної ділянки площею 0,0088 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Одеська міська рада не приймала, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що вказана земельна ділянка є власністю територіальної громади м. Одеси, а побудована на ній спірна будівля є самочинною.
Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Отже, встановивши, що:
- спірна будівля площею 369 кв. м значно перевищує площу земельної ділянки (0,0102 га), яка належить ОСОБА_1 на праві власності, з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081;
- спірна будівля частково побудована на земельній ділянці комунальної власності площею 0,0088 га, яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081, без отримання її у власність чи у користування;
- спірна земельна ділянка комунальної власності площею 0,0088 га та земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081, використовуються останнім не за цільовим призначенням;
- відповідач здійснив нове будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без отримання документів, які б давали йому право виконувати будівельні роботи, з істотними порушеннями будівельних норм і правил, тобто самочинне будівництво;
- видані приписи про усунення порушень відповідач не виконав;
- самочинним будівництвом та реєстрацією права власності на спірний об'єкт порушено право територіальної громади м. Одеси як власника вільно користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою площею 0,0088 га,
суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту ділянку площею 0,0088 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення будівлі, яка на ній розташована.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що самочинно збудований об'єкт повинен бути знесений особою, яка здійснила таке будівництво, тобто ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо доводів касаційної скарги про недотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірним нерухомим майном та порушення гарантії статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) колегія суддів керується таким.
Верховний Суд погоджується з тим, що внаслідок задоволення позову в частині зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту спірну земельну ділянку площею 0,0088 га шляхом знесення будівлі, яка на ній розташована, таке втручання відбулося. Однак вважає, що з огляду на встановлені обставини справи у частині вимоги, яка стосується знесення самочинної будівлі на земельній ділянці, що є власністю територіальної громади, це втручання не є порушенням конвенційних гарантій зазначеного права.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Враховуючи те, що самочинна забудова зведена на спірній земельній ділянці комунальної власності, яку міська рада відповідачу для вказаної мети не відводила, з численними порушеннями будівельних норм та правил, що може спричинити негативні наслідки для невизначеного кола осіб, а також враховуючи недобросовісну поведінку відповідача щодо проведення без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, невиконання відповідачем приписів про усунення порушень такого будівництва, задоволення вимоги щодо знесення самочинної будівлі на земельній ділянці, яка є власністю територіальної громади, ґрунтується на нормах національного законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав власника земельної ділянки та є необхідною у демократичному суспільстві. Такий підхід відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи, яка зазнає втручання.
З огляду на викладене Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для усунення перешкод у користуванні Одеською міською радою спірною земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача здійснити знесення самочинно збудованого нерухомого майна. Такий підхід відповідає положенням частини четвертої статті 376 ЦК України та узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду, на яку посилається скаржник.
Зазначене свідчить про необґрунтованість аргументів скаржника.
Нормативні акти, які регламентують правила отримання у власність або користування земельних ділянок, а також порядок здійснення будівельних робіт, як і практика їхнього застосування, були доступними, чіткими та передбачуваними для відповідача. Тому немає підстав вважати, що за обставин цієї справи, допускаючи самочинне будівництво на земельній ділянці комунальної власності, у відповідача були перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними актами та зробити висновки щодо наслідків такого використання відповідної ділянки. З огляду на вказане відповідач міг співвіднести чіткі законодавчі приписи з конкретним об'єктом комунальної власності та власними діями щодо нього.
Зважаючи на те, що відповідач у добровільному порядку не виконав приписи органу державного архітектурно - будівельного контролю з вимогою про приведення такого будівництва у попередній стан, що встановлено наступними перевірками стосовно їх виконання, була наявна законна підстава для втручання у володіння такого об'єкта нерухомості, у тому числі шляхом знесення такого об'єкта нерухомості.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суди безпідставно зобов'язали знести спірний об'єкт, який частково розташований на земельній ділянці, яка належить відповідачу на праві власності, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки спірний об'єкт є самочинним, побудований з численними порушення будівельних норм та правил, що може спричинити негативні наслідки для невизначеного кола осіб. Крім того, відповідачу неодноразово виносились приписи про приведення спірного будівництва у попередній стан та усунення всіх порушень, встановлених органом державного архітектурно-будівельного контролю, які відповідач у добровільному порядку не виконав.
Безпідставним є твердження відповідача про те, що позивач не довів порушення прав Одеської міської ради. Встановлення обставин справи є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним (частина перша статті 400 ЦПК України).
Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами частини четвертої статті 82 ЦПК України під час аналізу судових рішень у справі № 523/10921/17 колегія суддів керується таким.
Як відомо з Єдиного реєстру судових рішень, який є у відкритому доступі, постановою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року в справі № 523/10921/17 було скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 привести об'єкт самочинного будівництва, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081, за адресою: АДРЕСА_2 , до попереднього стану згідно з договором дарування від 02 вересня 2016 року серія та номер 4749, та направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи оскаржувані рішення Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірна будівля, яка є предметом і в цій справі, яка наразі переглядається, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , є новим побудованим ОСОБА_1 об'єктом та є самочинним будівництвом. Однак касаційний суд вважав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки приведення спірного об'єкта будівництва до попереднього стану згідно з договором дарування від 02 вересня 2016 року № 4749 є неможливим, у зв'язку із його фізичним знищенням. Касаційний суд, посилаючись на відповідну практику, зазначав, що ефективним способом захисту у цих правовідносинах є позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.
Під час нового розгляду рішенням від 21 січня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Обслуговуючий кооператив «Дачно-будівельний кооператив «Ранні зорі», про зобов'язання привести об'єкт самочинного будівництва, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:27:008:0081, за адресою: АДРЕСА_2 , до попереднього стану згідно з договором дарування від 02 вересня 2016 року, серія та номер 4749. Суд врахував висновки Верховного Суду у цій справі та дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, а вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва позивач не заявляв та не є предметом позову.
З урахуванням зазначеного безпідставними є доводи касаційної скарги.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди застосували статтю 376 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14, від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15, від 30 червня 2020 року у справі № 201/2886/15, від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15, щодо прийняття рішення про знесення самочинного будівництва, яке є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування (виконати роботи щодо приведення об'єкта будівництва відповідно до проєктної документації шляхом перебудови).
Таке твердження відповідача є помилковим. Порушення права власності на земельну ділянку шляхом створення перешкод у користуванні та розпорядженні нею зумовлює юридичні наслідки для особи, яка здійснила самочинне будівництво, незалежно від притягнення її до інших видів юридичної відповідальності.
За обставин цієї справи, а саме здійснення відповідачем ОСОБА_1 нового будівництва без отримання документа, який би давав йому право на проведення таких будівельних робіт, тобто самочинного будівництва, для знесення якого закон не встановлює обов'язкових вимог про попереднє пред'явлення позову щодо зобов'язання провести відповідну перебудову. Крім того, суд враховує, що видані відповідачу приписи про усунення порушень відповідач не виконав, що свідчить про небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усунути його наслідки, у тому числі шляхом перебудови, або про неможливість такої перебудови.
Це означає, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого Цивільний кодекс України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто частина сьома статті 376 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не регулює.
У зв'язку з чим Верховний Суд вважає, що здійснене відповідачем самочинне будівництво підлягає обов'язковому (безальтернативному) знесенню на підставі судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
З урахуванням обставин, встановлених у цій справі, висновки судів по суті вирішення спору не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявник посилалась у касаційній скарзі.
З огляду на наведене суди першої та апеляційної інстанцій, врахувавши факт самочинного захоплення відповідачем земельної ділянки територіальної громади, яка не була виділена у власність або користування останнього, та звернення до Одеської міської ради щодо надання спірної земельної ділянки вже після здійснення відповідного захоплення, а також факт того, що ОСОБА_1 , який надавав документи на реконструкцію дачного будинку загальною площею 30,5 кв. м, фактично збудував новостворений об'єкт нерухомості у вигляді кафе-ресторану загальною площею 369,5 кв. м, при цьому безпідставно зазначивши цей об'єкт як житловий будинок із житловою площею 9 кв. м, тобто достеменно розуміючи явну незаконність своїх дії щодо побудови новоствореного об'єкта нерухомості, використання якого взагалі не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, на якій здійснена побудова, дійшли обґрунтованих висновків, що саме ОСОБА_1 повинен нести відповідальність, пов'язану із навмисним введенням в оману відповідних органів будівельного контролю та самочинним захопленням земельної ділянки, належної територіальній громаді м. Одеси.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України).
Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу адвоката ОСОБА_1 Петрової А. М. слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати у частині задоволення позовних вимог Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності та у частині цих вимог ухвалити нове рішення про відмову у їх задоволенні. У частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівлі, яка на ній розташована, оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
У частині третій статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки ухвалою від 30 січня 2024 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у цій справі до закінчення касаційного провадження, а також враховуючи висновки, зроблені у цій справі касаційним судом, виконання цих рішень у нескасованій частині вимог про зобов'язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку шляхом знесення будівлі, яка на ній розташована, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Петрова Альона Миколаївна, задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 рокуу частині задоволення позовних вимог Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, припинення права власності скасувати.
У задоволенні позовних вимог Київської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова Ігоря Олександровича про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, припинення права власності відмовити.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року в частині знесення самочинно збудованої будівлі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк
О. М. Ситнік