16 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 732/588/24
провадження № 61-607св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Агропромисловий кооператив «Старосільський»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у складі колегії суддів Онищенко О. І., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Агропромислового кооперативу «Старосільський» про розірвання договору оренди земельної ділянки,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Агропромислового кооперативу «Старосільський» (далі - АПК «Старосільський»), у якому просила достроково розірвати договір оренди землі, укладений у 2011 році між ОСОБА_2 та АПК «Старосільський», предметом якого є земельна ділянка площею 4,10 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0558, розташована на території Андріївської сільської ради Городнянського (нині - Чернігівського) району Чернігівської області, та припинити речове право оренди спірної земельної ділянки, зареєстроване за АПК «Старосільський» 28 серпня 2012 року.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що у 2011 році між ОСОБА_2 як орендодавцем та АПК «Старосільський»як орендарем укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,10 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0558, строком на 15 років.
У пункті 35 договору оренди землі сторони визначили, що умовами розірвання цього договору в односторонньому порядку є, зокрема, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті позивач успадкувала спірну земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2023 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Оскільки до позивача перейшло право власності на орендовану земельну ділянку в порядку спадкування, а чинне законодавство не передбачає обов'язку досудового врегулювання спору про розірвання договору оренди землі, то наявні правові підстави для визнання оспорюваного правочину розірваним в односторонньому порядку згідно з пунктом 35 договору оренди землі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Городнянський районний суд Чернігівської області у складі судді Лиманської М. В. заочним рішенням від 04 червня 2024 року позов задовольнив.
Розірвав договір оренди землі, що зареєстрований 28 серпня 2012 року у відділі Держкомзему у Городнянському районі Чернігівської області за № 742140004001153, укладений між ОСОБА_2 та АПК «Старосільський», предметом якого є земельна ділянка загальною площею 4,10 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0558, та припинив речове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7421480400:05:000:0558, яке зареєстровано у встановленому законом порядку за АПК «Старосільський».
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у пункті 35 спірного договору оренди землі сторони погодили можливість припинення договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не обумовлюючи це настанням будь-яких подій.
Отже, вимога позивача, до якої перейшло право власності на орендовану земельну ділянку в порядку спадкування після смерті орендодавця ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди землі відповідає чинному законодавству та самим умовам цього правочину, а тому підлягає задоволенню.
Чернігівський апеляційний суд постановою від 10 грудня 2024 року апеляційну скаргу АПК «Старосільський» в особі арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф. задовольнив.
Заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2024 року скасував.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі закрив.
Роз'яснив ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до господарської юрисдикції, а також її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Чернігівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що Господарський суд Запорізької області ухвалою від 25 квітня 2024 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі 04 червня 2024 року, відкрив провадження у справі № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський» та ввів процедуру розпорядження майном боржника, а постановою від 05 вересня 2024 року визнав АПК «Старосільський» банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру.
Частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.
Отже, якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновий у розумінні положень цього Кодексу.
У численних постановах, ухвалених до квітня 2021 року, Верховний Суд неодноразово наголошував, що спір за позовом орендаря, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, про розірвання договору оренди земельної ділянки не входить до числа тих, що належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. За обставин, якщо на спірній земельній ділянці не розташоване будь-яке майно, яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника, то позовні вимоги про розірвання договору оренди землі є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, у зв'язку з чим не пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 289/697/18 (провадження № 61-567св19)).
Однак у цьому конкретному випадку слід також брати до уваги зміни у законодавстві, які відбулися з того часу, у тому числі зміни, внесені законами України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі - Закон № 1423-IX) та від 02 травня 2023 року № 3065-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» (далі - Закон № 3065-IX), до частини п'ятої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), якою були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Тобто законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження з власником.
Оскільки права й обов'язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 904/9875/21.
Ліквідаційна маса - це сукупність майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури.
Отже, з огляду на положення частини п'ятої статті 93 ЗК України із змінами, внесеними законами № 1423-IX і № 3065-IX, а саме надання законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред'явлені до боржника.
Таким чином, заявлені ОСОБА_1 вимоги про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди спірної земельної ділянки у разі їх задоволення вплине та змінить розмір ліквідаційної маси боржника, в тому числі і обсяг грошових зобов'язань АПК «Старосільський».
Враховуючи викладене, позов у цій справі відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасуватипостанову Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, а заочне рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 04 червня 2024 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 та у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 289/697/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до АПК «Старосільський» про дострокове розірвання договору оренди землі. При цьому не заявляла до відповідача жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці.
У матеріалах справи відсутні будь-які відомості та суди не встановили, що на спірній земельній ділянці розташоване майно АПК «Старосільський», яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника.
Таким чином, пред'явлені у цій справі позовні вимоги є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника. Оскільки предмет спору не пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство АПК «Старосільський», то справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У частині першій статті 62 КУзПБ передбачено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.
Однак право оренди не є тотожним праву власності або господарського відання, а отже, не може входити до ліквідаційної маси юридичної особи - банкрута.
Положення частини сьомої статті 62 КУзПБ, яке передбачає, що майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору, є імперативним та свідчить про обов'язок боржника АПК «Старосільський» повернути позивачу спірну земельну ділянку.
Крім того, між положеннями статті 93 ЗК України, яка є загальною, і статтею 62 КУзПБ, яка є спеціальною, наявна конкуренція.
Отже, у цьому випадку до спірних правовідносин слід застосовувати спеціальну норму (статтю 62 КУзПБ), яка, у свою чергу, визначає, що право оренди не входить до ліквідаційної маси (на стадії ліквідації юридичної особи таке право вже не відчужується), а тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню позивачу як власнику.
Аргументи інших учасників справи
У лютому 2025 року АПК «Старосільський» подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Городнянського районного суду Чернігівської області.
20 лютого 2025 року справу № 732/588/24 передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 05 березня 2025 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
Між ОСОБА_2 як орендодавцем та АПК «Старосільський»як орендарем у 2011 році укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 4,10 га, кадастровий номер 7421480400:05:000:0558, розташовану на території Андріївської сільської ради Городнянського (нині - Чернігівського) району Чернігівської області, строком на 15 років (а. с. 5-9).
У пункті 35 договору оренди землі сторони визначили, що умовами розірвання цього договору в односторонньому порядку є, зокрема, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Після її смерті ОСОБА_1 успадкувала спірну земельну ділянку, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 23 лютого 2023 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 10, 11).
Господарський суд Запорізької області ухвалою від 25 квітня 2024 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі 04 червня 2024 року, відкрив провадження у справі № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський» та ввів процедуру розпорядження майном боржника (а. с. 90, 91).
Господарський суд Запорізької області ухвалою від 11 червня 2024 року припинив повноваження керівника АПК «Старосільський» ОСОБА_3 і поклав виконання обов'язків керівника боржника на розпорядника майна - арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф. Зобов'язав керівника ОСОБА_3 протягом трьох днів із дати постановлення ухвали передати розпоряднику майна боржника арбітражному керуючому Кучаку Ю. Ф. бухгалтерську та іншу документацію боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності боржника АПК «Старосільський» (а. с. 51-55).
Господарський суд Запорізької області постановою від 05 вересня 2024 року визнав АПК «Старосільський» банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру. Призначив ліквідатором арбітражного керуючого Кучака Ю. Ф. (а. с. 95-97).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Матеріали цієї справи підтверджують, що Городнянський районний суд Чернігівської області ухвалою від 10 квітня 2024 року відкрив провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про розірвання договору оренди земельної ділянки (а. с. 22, 23).
Господарський суд Запорізької області ухвалою від 25 квітня 2024 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі 04 червня 2024 року, відкрив провадження у справі № 908/1114/24 про банкрутство АПК «Старосільський» та ввів процедуру розпорядження майном боржника (а. с. 90, 91).
Господарський суд Запорізької області постановою від 05 вересня 2024 року визнав АПК «Старосільський» банкрутом і відкрив ліквідаційну процедуру, яка наразі ще не завершена(а. с. 95-97).
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до частин першої та другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною третьою статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) зробила висновок, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог. Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію КУзПБ має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає. До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають не тільки керуватися тим, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано. Якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.
Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
Згідно з частинами першою, другою статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Отже, право оренди земельної ділянки є майновим (речовим) правом, похідним від права власності, яке підлягає державній реєстрації, оборотоздатність якого, зокрема, залежить від повноважень учасників цивільного обороту.
Колегія суддів зазначає, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина перша статті 2 Закону України «Про оренду землі»).
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).
У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17 (провадження № 14-178цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18 (провадження № 14-171цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18 (провадження № 14-126цс19) і № 289/2210/17 (провадження № 14-129цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина дев'ята статті 30 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог. Разом із тим позивач звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ «Вишевичі» про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлялося. У матеріалах справи відсутні будь-які відомості та суди не встановили, що на спірній земельній ділянці розташоване будь-яке майно ТОВ «Вишевичі», яке можна було би вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника. Таким чином, позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ «Вишевичі», а отже, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, у справах за цивільним позовом фізичної особи до юридичної особи про дострокове розірвання договору оренди землі Верховний Суд неодноразово наголошував, що за обставин, якщо на спірній земельній ділянці не розташоване будь-яке майно, яке можна було б вважати активом боржника, що у подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника, то позовні вимоги про розірвання договору оренди землі є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, у зв'язку з чим не пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Водночас колегія суддів зазначає, що до набрання 27 травня 2021 року чинності Законом № 1423-IX земельне законодавство передбачало можливість відчуження права оренди земельної ділянки лише власником земельної ділянки. Зокрема, частина п'ята статті 93 ЗК України визначала, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
Однак Законом № 1423-IX частину п'яту статті 93 ЗК України було викладено у такій редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».
Крім того, Законом № 3065-IX, який набрав чинності 08 червня 2023 року, частину п'яту статті 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».
Отже, наведеними змінами, внесеними законами № 1423-IX і № 3065-IX до частини п'ятої статті 93 ЗК України, були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Таким чином, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження із власником. Тобто були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки.
Оскільки права й обов'язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 904/9875/21, від 04 грудня 2024 року у справі № 875/3625/21.
Відповідно до частин першої та другої статті 131 КУзПБ майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу. До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури.
Ліквідаційна маса - це сукупність майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.
У частинах першій і сьомій статті 62 КУзПБ передбачено, що усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси. Майно, щодо якого боржник є користувачем (за умови, що право користування не може бути відчужено згідно із законом або договором), балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.
Згідно з частиною першою статті 63 КУзПБ після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні. Початковою вартістю продажу майна банкрута є його вартість, визначена ліквідатором. У разі продажу на аукціоні в ліквідаційній процедурі майна банкрута у вигляді єдиного майнового комплексу зміна власника єдиного майнового комплексу не є підставою для переоформлення документів та/або внесення змін до документів, що засвідчують права такої юридичної особи на володіння, користування, розпорядження майном, переоформлення ліцензії та інших документів дозвільного характеру, внесення змін до договору оренди та/або його переоформлення щодо землі та іншого майна боржника. У таких правовідносинах покупець усього майна боржника у вигляді єдиного майнового комплексу є правонаступником боржника в цій частині. У такому разі новий власник майна боржника має право продовжувати здійснення певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності на підставі виданої раніше такому боржнику ліцензії або документа дозвільного характеру.
Продаж майна боржника на аукціоні відбувається в електронній торговій системі. Порядок функціонування електронної торгової системи, організації та проведення електронних аукціонів, сплати, повернення гарантійних внесків та сплати винагороди операторів електронних майданчиків затверджується Кабінетом Міністрів України (частина перша статті 68 КУзПБ).
Якщо продажу підлягає майнове право, право вимоги, в оголошенні оприлюднюються копії всіх документів, необхідних для визначення змісту права (частина восьма статті 77 КУзПБ).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 87 КУзПБ протокол про результати аукціону та акт про придбання майна на аукціоні є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та державної реєстрації права власності або іншого майнового права на нерухоме майно в порядку, передбаченому законодавством. Послуги нотаріуса в такому разі оплачує покупець. Протокол про результати аукціону та акт про придбання майна на аукціоні є підставою для реєстрації права власності або іншого майнового права на рухоме майно в порядку, передбаченому законодавством.
За змістом наведених правових норм у разі визнання господарським судом юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси боржника включається не лише нерухоме майно, яке перебуває у його власності, а також інші майнові права, які належать боржнику і мають грошову оцінку, в тому числі право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яке може бути відчужено без погодження з власником такої земельної ділянки. Водночас нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси боржника, можуть бути продані на аукціоні.
Отже, з огляду на положення частини п'ятої статті 93 ЗК України зі змінами, внесеними законами № 1423-IX і № 3065-IX, а саме надання законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику, оскільки кошти, виручені від продажу майнового права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред'явлені до боржника.
Норми КУзПБ передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення усіх майнових активів (майна та майнових прав) боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
Отже, позов у цій справі відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, згідно з наведеними вище приписами ГПК України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23) дійшов такого висновку: «Норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передання справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом по суті заявлених вимог. Передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог. Не є підставою для скасування рішень при апеляційному / касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції».
З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення у цій справі після відкриття справи про банкрутство АПК «Старосільський», суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що Господарський суд Запорізької області є судом, встановленим законом, до юрисдикції якого віднесено розгляд спору за позовом ОСОБА_1 до АПК «Старосільський» про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2025 року у справі № 732/702/24 (провадження № 61-78св25), у якій спірні правовідносини були подібними, а саме орендодавець пред'явив позов до АПК «Старосільський» про розірвання договору оренди земельної ділянки і Верховний Судзалишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі через юрисдикцію.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17 та у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 289/697/18, про те, що позовні вимоги про розірвання договору оренди землі є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, у зв'язку з чим не пов'язаний зі здійсненням провадження у справі про банкрутство, та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не заслуговують на увагу, оскільки з часу висловлення зазначеного висновку правове регулювання цього питання повністю змінилося, адже законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження з власником, а норми КУзПБ передбачають включення до складу ліквідаційної маси боржника усіх майнових прав, які йому належать.
Більше того, у пункті 8 частини першої статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Отже, справа за позовом про розірвання договору оренди землі - це майновий спір і він має ціну позову.
Верховний Суд зазначає, що закриття провадження у справі через юрисдикцію - це не порушення права на доступ до суду (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18 (провадження № 14-443цс19)).
У пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) зазначено, що суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у цій справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, а отже, й не дають підстав вважати неправильним застосування цим судом норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
СуддіА. І. Грушицький
С. О. Карпенко
І. В. Литвиненко
О. М. Ситнік