Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
14.03.2025м. ХарківСправа № 922/4278/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 13-В; ідент. код 41969154)
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік 2" (01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 13-В; ідент. код 42450391)
до 1) Держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1);
2) Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ" (125009, Російська Федерація, м. Москва, вул. Воздвиженка, 10)
про стягнення 80 744 552,20 грн збитків
за участю представників:
позивача 1, 2 - Воропай Т.І. (в режимі відеоконференції)
першого відповідача - не з'явився
другого відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік" та Товариство з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік 2" звернулись в Господарський суд Харківської області із позовом до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ", в якому викладено вимоги про:
- стягнення солідарно з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік" реальних збитків у розмірі 250 932, 55 доларів США без урахування ПДВ, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 05 березня 2024 року становить 9 614 104,32 грн без урахування ПДВ; збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 137 967,47 доларів США без урахування ПДВ, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 05 березня 2024 року становить 5 286 016, 85 грн без урахування ПДВ; судових витрат понесених на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн;
- стягнення солідарно з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік 2" реальних збитків у розмірі 752 797,66 доларів США без урахування ПДВ, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 05 березня 2024 року становить 28 842 313,00 грн; упущеної вигоди у розмірі 413 902,43 долара США без урахування ПДВ, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 05 березня 2024 року становить 15 858 050, 56 грн; судових витрат понесених на правову допомогу у розмірі 60 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані позивачами тим, що відповідач, як держава-агресор, що вчинила неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави шляхом окупації та розорення території України власними збройними силами, в тому числі збройними силами якої 12 лютого 2023 р. приблизно о 00 год. 34 хв. було вчинено ракетний обстріл м. Харкова, у зв'язку з чим, зокрема, було пошкоджено будівлю, загальною площею 25 339,1 кв.м, за адресою: Харківська обл. м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, яка належить на праві власності позивачам.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2024 прийнято спільну позовну заяву ТОВ "КСВ Логістік" та ТОВ "КСВ Логістік 2" до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ" про стягнення 80 744 552,20 грн збитків , до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4278/24, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження, призначено підготовче засідання на "23" січня 2025 р. о 13:30.
У підготовчому засіданні 23.01.2025 у справі постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 06 лютого 2025 року о 12:30 год.
У підготовчому засіданні 06.02.2025 р. постановлено: протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів до 09.03.2025 р. в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України і протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в порядку передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України на 06 березня 2025 року об 11:30 год.
У судовому засіданні представник позивачів підтримував позовні вимоги та просив позов задовольнити.
В судовому засіданні 06.03.2025 судом завершено стадію з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, а також надано можливість представнику позивачів на стадії судових дебатів висловити перед судом свою правову позицію щодо спірних правовідносин; в судовому засіданні 06.03.2025, після стадії судових дебатів, суд, керуючись ст. 219, 234 ГПК України, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та постановив про відкладення ухвалення та проголошення судового рішення у справі № 922/4278/24 на 14 березня 2025 року об 11:30 год.
У порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні 14.03.2025 судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у даному випадку, судом враховано наступне.
Предметом позову є відшкодування майнової шкоди, завданої майну збройною агресією РФ проти України. Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна. Передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України.
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Щодо повідомлення відповідачів про час та місце розгляду справи, суд зазначає, що за приписами ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов'язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.
Разом з тим, у зв'язку з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно Закону України від 12.01.2023 №2855-ІХ, який набрав чинності з 05.02.2023, Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої у м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66).
Згідно листа Міністерства юстиції України від 21.03.2022 № 25814/12.1.1/32-22 "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Разом з тим у зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗС РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.
Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.
Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.
З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв'язку із припиненням поштового сполучення.
Відтак, взявши до уваги вищенаведене, єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи було розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення-повідомлення. І такі заходи судом належним чином застосовувалися, що підтверджується матеріалами справи.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Призначення судом кожної дати підготовчого засідання, а також судового засідання щодо розгляду справи по суті, здійснювалося судом із достатніми інтервалами часу для забезпечення відповідачам процесуальної можливості відреагувати на розгляд цієї справи та повідомити суд про своє відношення до розглядуваного позову.
Протягом розгляду справи судом повідомлено відповідачів про дати, час та місце проведення судових засідань у даній справі шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.
Крім того, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.
Наведене вище у сукупності дає підстави стверджувати, що ті заходи, які в межах цієї справи було вчинено судом задля забезпечення обізнаності відповідача про сутність розглядуваної справи, про стадії її розгляду, відповідні дати проведення судових засідань, є достатніми для висновку про належне повідомлення відповідачів, як про зміст позовних вимог, так і про рух справи, а тривалість судового розгляду справи свідчить про наявність у відповідачів достатнього часу для надання суду своїх аргументів щодо суті справи.
Відповідачі правом, передбаченим ст. 165 ГПК України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, станом на дату проведення судового засідання не скористались.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік" (позивач 1) зареєстроване на території України 28.02.2018 року, основним видом діяльності якого є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код 68.20.
Товариство з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік 2" (позивач 2) зареєстроване на території України 06.09.2018 року, основним видом діяльності якого є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код 68.20.
Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "КСВ Логістік" та ГОВ "КСВ Логістік 2" на праві спільної часткової власності (ТОВ "КСВ Логістік" - 25/100 будівлі, запис про право власності - 25476578; ТОВ "КСВ Логістік 2" -75/100 будівлі, запис про право власності - 27866084) належить нежитлова будівля літ. «Х/1-4», загальною площею 25 339,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вулиця Плеханівська, 126, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 9835763101.
Зокрема, 28.03.2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Наталією Яківною було видано свідоцтво зареєстроване в реєстрі за № 382 про посвідчення належності нежитлової будівлі літ. «Х/1-4» на праві власності ТОВ "КСВ Логістік" та у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про державну реєстрацію права власності на будівлю за ТОВ "КСВ Логістік", (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 983576310, номер запису про право власності: 25476578). Отже, з 28.03.2018 ТОВ "КСВ Логістік" стало законним власником вищезазначеної будівлі.
У подальшому, 23.07.2018 учасниками ТОВ "КСВ Логістік" було прийнято рішення, оформлене протоколом № 06/09/18 загальних зборів ТОВ "КСВ Логістік" від 06.09.2018 року про виділення з товариства - ТОВ "КСВ Логістік 2" та передачу до статутного капіталу новоствореної юридичної особи частини майна ТОВ "КСВ Логістік".
07.09.2018 року між TOB "КСВ Логістік" та ТОВ "КСВ Логістік 2" було укладено акт приймання-передачі від 07.09.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сомовим І.В. зареєстрований в реєстрі за № 1197, 1198, у відповідності до якого ТОВ "КСВ Логістік 2" прийняло від ТОВ "КСВ Логістік" наступне майно: 75/100 нежитлової будівлі літ. «Х/1-4», загальною площею 25 339,1 м2, що розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 9835763101.
Надалі державним реєстратором - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костіною Ю.С. було прийнято рішення № 42948498 від 11.09.2018 року про державну реєстрацію за ТОВ "КСВ Логістік 2" права власності на 75/100 Будівлі. Отже, з 08.09.2018 року ТОВ "КСВ Логістік 2" стало законним власником 75/100 вищезазначеної будівлі.
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і триває по теперішній час.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилається на те, що 12.02.2023 року приблизно о 00 год. 34 хв. мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств РФ , що полягали у здійсненні обстрілів із ракет 5В55, ракетно-зенітного комплексу С300, внаслідок чого було вчинено значні пошкодження нежитлової будівлі розташованої за адресою: Харківська обл. м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, загальною площею 25 339,1 кв. м, що належить на праві власності позивачам. Спричинені пошкодження, зокрема, перешкоджають подальшому використанню нерухомого майна.
Судом встановлено, що 12.02.2023 року вищевказані події були зафіксовані слідчо-оперативною групою Відділу поліції № 2 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221150000248 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 438 КК України (порушення законів та звичаїв ведення війни), у межах якого позивачів було визнано потерпілими. При цьому, вказаний ракетний обстріл м. Харків набув значного суспільного резонансу і був освітлений в численних засобах масової інформації, у зв'язку з чим є загальновідомим (т. 1 а.с. 92-102).
10.05.2023 року Комісією з обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації проведено обстеження Будівлі за результатами якого відомості про Будівлю було внесено до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, що підтверджується витягом від 21.09.2023 року (т. 1 а.с. 103-111). Вказаним актом комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 10.05.2023 року та витягом з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації від 21.09.2023 року встановлено категорію пошкоджень Будівлі, а саме: «категорія пошкоджень: IІ, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій (категорій відповідальності конструкцій А та Б), ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу частин об'єкта або його окремих конструкцій, підсилення об'єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій, пошкодження 41-80%» та зроблено висновок: «технічний стан незадовільний, потрібне технічне обстеження».
Звітом з обстеження технічного стану нежитлової будівлі літ. «Х/1-4» за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, виготовленим ТОВ "АБК "ПОРТАЛ-21" встановлено, що технічний стан будівельних конструкцій, фундаменту та основ Будівлі в цілому - «4», аварійний; Категорія пошкоджень: II. наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій (категорій відповідальності конструкцій А та Б), ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу частин об'єкта або його окремих конструкцій, підсилення об'єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій.
На виконання постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 20.03.2022 р. № 326, з метою отримання експертної оцінки щодо визначення розміру збитків, спричинених збройною агресією, а саме пошкодження нежитлової будівлі літ. «Х/1-4» за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, за завданням позивачі суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "ГЕО ФІНАНС ГРУП", що діє на підставі сертифіката №249/2022 від 06 червня 2022 року, була проведена експертна незалежна оцінка розміру збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації по вищевказаної нежитлової будівлі.
Звітом ТОВ "ГЕО ФІНАНС ГРУП" про оцінку збитків від 01.05.2024 року встановлено, що внаслідок пошкодження нерухомого майна під час агресії російської федерації, а саме ракетного обстрілу території України, котрий відбувся 12.02.2023 р., технічний стан будівельних конструкцій нежитлової будівлі літ. «Х/1-4» за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 - «4». аварійний, категорія пошкоджень: II. наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій (категорій відповідальності конструкцій А та Б), ступінь та характер яких свідчить про необхідність виконання робіт щодо часткового демонтажу частин об'єкта або його окремих конструкцій, підсилення об'єкта або його окремих несучих та огороджувальних конструкцій, пошкодження 41-80%. Розмір реальних збитків внаслідок знищення нерухомого майна становить: 1 003 730,21 дол. США (один мільйон три тисячі сімсот тридцять доларів США 21 цент), без урахування ПДВ, що еквівалентно 38 456 417,40 грн без ПДВ.
Таким чином, обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі наполягають, що внаслідок чергового ракетного обстрілу м. Харкова 12.02.2023 року було пошкоджено будівлю, яка належить на праві спільної часткової власності позивачам, та позивачам завдано реальні збитки, розмір яких внаслідок пошкодження майна становить - 1 003 730,21 дол. США (один мільйон три тисячі сімсот тридцять доларів США 21 цент), без урахування ПДВ, що еквівалентно 38 456 417.40 грн. без ПАВ, у тому числі:
- частка TOB "КСВ Логістік" (25/100) - становить 250 932, 55 дол. США, що дорівнює в гривнях: 9 614 104 гривень 35 копійок.
- частка ТОВ "КСВ Логістік 2" (75/100) - становить 752 797, 66 дол. США, що дорівнює в гривнях: 28 842 313 гривень 00 копійок.
Крім того, на підтвердження розміру упущеної вигоди, позивачами повідомлено та підтверджено належними доказами наступне.
З 01.02.2022 року та надалі, включно з датою 12.02.2023, будівля літ. «Х/1-4» розташована за адресою: Харківська обл. м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, загальною площею 25 339,1 кв.м. перебувала в оренді ТОВ "Нова пошта" на підставі укладеного між ТОВ "КСВ Логістік" (орендодавець-1) та ТОВ "КСВ Логістік 2" (орендодавець-2), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" (код в ЄДРПОУ: 31316718 орендар) договору оренди № Х/1-4/2 від 01.02.2022 р.
Відповідно до п. 4.2. договору оренди № Х/1-4/2, розмір щомісячної орендної плати за користування будівлею становить 790 000,00 грн, яка сплачується ТОВ "Нова пошта" нa користь позивачів у наступному співвідношенні: на користь ТОВ "КСВ Логістік" щомісячна орендна плата становить - 360 000,00 грн, а на користь ТОВ "КСВ Логістік 2" щомісячна орендна плата становить - 430 000,00 грн.
Пунктом 4.2.1 договору оренди № Х/1-4/2 визначено, що станом на дату укладання Договору розмір орендної плати становить 790 000,00 грн, що є еквівалентом 27 762,65 доларів США згідно офіційного курсу НБУ станом на 01 лютого 2022 року. Сторони домовилися, що в разі, якщо вартість 1 (одного) долара США, станом на дату встановлення Орендодавцем-1 та/або Орендодавцем-2 Орендарю рахунку, передбаченого п. 4.6 Договору, становитиме та/або перевищить 34 грн. за курсом НБУ, розмір орендної плати, яку Орендар повинен сплатити на користь Орендодавця-1 та/або Орендодавця-2, підлягає автоматичному пропорційному перерахунку, згідно встановленого на момент надання Орендодавцем-1 та/або Орендодавцем-2 Орендарю рахунку передбаченого п. 4.6 Договору, курсу НБУ.
Разом з тим, влучання ракет РФ в будівлю призвело до того, що ТОВ «Нова Пошта», як орендар, у період з 12.03.2023 по 01.11.2023 не могло використовувати нерухомість, а відповідно не здійснюється оплата за користування нею. Тому, позивачі кожного місяця втрачають дохід, який могли отримувати, як законні власники нерухомого майна.
Після часткового відновлення пошкодженого об'єкту нерухомості орендар (ТОВ "Нова пошта" відповідно до акту приймання-передачі приміщення від 01 листопада 2023 року поновив оренду на нових умовах.
Позивачі, обґрунтовуючи свої вимоги щодо стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, наголошують, що якби не було агресії російської федерації відносно України, вони, як орендодавці отримували б стабільний прибуток у розмірі 27 762,65 дол. США. на місяць. За умовами Додаткової угоди № 3 вартість оренди (станом на початок часткової експлуатації - 01 листопада 2023 року) становить 650 000,00 грн., що по курсу НБУ становить 17 916,21 доларів США на місяць. Таким чином, недоотримана вигода після часткового ремонту буде становити: 27 762,65 - 17 916,21 = 9 846.44 дол. США на місяць. Крім того, в період з 16.02.2023 по 01.11.2023 року, тобто з моменту пошкодження будівлі та до її відновлення, орендна плата не нараховувалася, а відтак позивачі втратили прибуток у розмірі 27 762.65 дол. США на місяць за увесь вказаний період.
З урахуванням викладеного, на підставі Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої наказом Міністерства економіки України та ФДМУ від 18.10.2022 р. № 3904/1223, ТОВ "Гео Фінанс Груп" було визначено, що величина упущеної вигоди від неодержаного прибутку, без урахування ПДВ, станом на дату оцінки складає - 551 869,90 дол. США, що становить в гривні 21 144 067,41 грн, у тому числі:
- частка ТОВ «KСB Логістік" (25/100) становить 137 967, 47 дол. США, що в гривнях дорівнює: 5 286 016,85 грн;
- частка ТОВ "KСB Логістік 2" (75/100) становить 413 902,43 дол. США, що в гривнях дорівнює: 15 858 050,56 грн.
Вказане підтверджується звітом ТОВ "Гео Фінанс Груп" про оцінку збитків упущеної вигоди від 18.07.2024 року.
При цьому, позивачі наголошують, що вказані обстріли, за результатом яких було пошкоджено майно позивачів, були здійснені умисно зі сторони збройних сил РФ, тобто зі сторони відповідачів.
У зв'язку з викладеним, позивачі звернулись до господарського суду Харківської області за захистом своїх порушених прав з позовною заявою про стягнення з Держави - Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ" суми спричинених збитків у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди, що спричинені внаслідок російської збройної агресії на території України.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спір у даній справі виник між юридичними особами приватного права та іноземною державою Російською Федерацією (відповідач-1) як особливим суб'єктом цивільного права.
Згідно з ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна, місто-герой Харків.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то спір вирішується за законодавством України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За визначенням частини 2 статті 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина 3 статті 22 ЦК України).
Враховуючи те, що сторони у цій справі не перебувають між собою в договірних відносинах, а позовні вимоги стосуються стягнення позадоговірної шкоди, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Натомість вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 «Про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Таким чином, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Матеріалами справи, зокрема витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221150000248 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 438 КК України (порушення законів та звичаїв ведення війни), у межах якого позивачів було визнано потерпілими; актом комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії російської федерації від 10.05.2023 року; витягом з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації від 21.09.2023 року; звітом з обстеження технічного стану нежитлової будівлі літ. «Х/1-4» за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126, виготовленим ТОВ "АБК "ПОРТАЛ-21"; звітами Товариства з обмеженою відповідальністю "Гео фінанс груп" про оцінку збитків, підтверджується, що внаслідок чергового ракетного обстрілу території України, зокрема міста Харкова, відбулось пошкодження належного Товариству з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік" та Товариству з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік 2" на праві приватної власності майна, що було прямим наслідком протиправної збройної агресії Російської Федерації на території України.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 р. у справі № 648/2035/17.
Згідно зі ст. 1 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.
Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил (ст. 3 Гаазької Конвенції).
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до Конвенції, забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного та пошкодженого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено та пошкоджено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, суд дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками.
Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Тому стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Таким чином, пред'явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту прав позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 р. № 326 затверджений Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014 р.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 р. № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити в шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Спільним наказом від 18.10.2022 р. № 3904/1223 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 р. за № 1522/38858, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання (п. 1 Методики).
Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Відповідно до пункту 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації, які є додатком до Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Як вже зазначалось, на підтвердження розміру завданих позивачу збитків ним наданий звіт про оцінку збитків, завданих Товариству з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік" та Товариству з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік 2" внаслідок пошкодження нежитлової будівлі літ. «Х/1-4», що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 - «4» в результаті збройної агресії Російської Федерації, складений Товариством з обмеженою відповідальністю "Гео фінанс груп".
Із вказаного звіту вбачається, що при його складанні була, зокрема використана Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затверджена наказом Міністерства економіки України та ФДМУ 18.10.2022 р. № 3904/1223.
Вказаний звіт про оцінку збитків складений на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік" (код 41969154) та Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік 2" (код 424503914) оцінювачами Федорчук С.С та Зінченко Л.В та відповідає вимогам ст. 98, 101 ГПК України, зокрема стосовно того, що у звіті зазначено, що його підготовлено для подання до суду.
Системний аналіз змісту норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.04.2023 у справі № 908/807/18.
Таким чином, оскільки позивачами доведено наявність в сукупності всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування такого заходу як відшкодування збитків, розмір збитків відповідає фактичним обставинам справи, то вимоги позивачів про стягнення на користь ТОВ "КСВ Логістік" реальних збитків у розмірі 250 932,55 дол. США без урахування ПДВ, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 березня 2024 року становить 9 614 104,32 грн без урахування ПДВ та на користь ТОВ "КСВ Логістік 2" реальних збитків у розмірі 752 797,66 дол. США без урахування ПДВ, що за офіційним курсом НБУ станом на 05 березня 2024 року становить 28 842 313,00 грн є обґрунтованими.
Також позивачі просять стягнути з відповідачів збитки у вигляді упущеної вигоди.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права. Легітимні сподівання за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті.
Водночас аналіз змісту положень чинного законодавства свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тож у з'ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків та завдання - компенсацію дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
Відмова у стягненні упущеної вигоди з огляду не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним принципами та засадами цивільного законодавства, які є керівними ідеями, з яких мають виходити у своїй діяльності усі без винятку учасники цивільних (господарських) відносин та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним).
Тобто така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перше за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.
Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав позивача.
Отже, суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а відповідач додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.
Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
В обґрунтування наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування упущеної вигоди позивач посилається на правовідносини, що виникли у позивачів, як власників нерухомого майна з ТОВ "Нова Пошта" з приводу оренди такого нерухомого майна. Такі правовіднисини виникли до початку повномасштабної збройної агресії першого відповідача проти України табули перерваніі завданням шкоди нерухомому ману, позивачів, яке перебувало у орендному користуванні ТОВ "Нова пошта".
Доводи позивачів про розмір упущеної вигоди ґрунтуються документах, що підтверджують орендні правовідносини між позивачами та ТОВ "Нова Пошта" та на звіті про оцінку збитків упущеної вигоди від 18.07.2024, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю "Гео фінанс груп", яким було проведено розрахунок упущеної вигоди від неодержаного ТОВ «КСВ Логістік» та ТОВ «КСВ Логістік 2» прибутку внаслідок пошкодження нежитлової будівлі літ. «Х/1-4». що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська. 126 в результаті збройної агресії Російської Федерації та яким встановлено, що розмір упущеної вигоди від неодержаного прибутку становить 551 869,90 дол. США, без урахування ПДВ, що еквівалентно 21144 067,41 грн без ПДВ.
За наведених обставин, матеріалами справи підтверджується, що саме через збройну агресію Російської Федерації було пошкоджено нерухоме майно та позивачі частково втратили можливість отримувати прибуток від надання цього майна в оренду, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з винної особи, крім реальних збитків, упущеної вигоди у загальному розмірі 551 869,90 дол. США, без урахування ПДВ, що еквівалентно 21144 067,41 грн без ПДВ.
При цьому, предметом розгляду даної справи є солідарне стягнення з Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» як реальних збитків, так і збитків у вигляді упущеної вигоди, які виникли в результаті збройної агресії Російської Федерації та чергового ракетного обстрілу території України.
Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. 2 ст. 543 Цивільного кодексу України).
У даному випадку між позивачем та державою Російською Федерацією виникли деліктні (позадоговірні) зобов'язання, отож для визначення солідарної відповідальності відповідачів суд керується наступним.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Україна є однією з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй і державою-членом організації, входить до складу такого органу ООН, як Комісія Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі, юрисдикція якого поширюється на питання, які стосуються застосування Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року (Україна приєдналась до Конвенції 23.08.1989 р.); 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод основоположний документ в діяльності Європейського суду з прав людини; Україна є членом Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів ( ICSID), який діє на виконання Вашингтонської конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 року, ратифікованої Україною 16 березня 2000 року.
Ратифікація затвердження вищим органом державної влади міжнародного договору та згода на його обов'язковість для держави.
Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює зобов'язання кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов'язання, а засоби реалізації цих зобов'язань визначаються національним правом, якщо інше не випливає з міжнародно-правової норми. У статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов'язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору.
Практика міжнародних судових органів захисту порушених прав доводить, що ці органи прикладають чимало зусиль задля ініціювання широкого застосування національними судами норм міжнародних конвенцій. Зокрема, Європейський суд неодноразово наполягав на застосуванні такого принципу: якщо Конвенція є правовою основою, на яку може посилатися заявник, то він повинен це робити в національному суді, або навіть сам національний суд повинен звернутися до відповідної норми Конвенції. Особливе значення у внутрішньодержавній імплементації належить приведенню судової практики у відповідність до міжнародно-правових зобов'язань держави.
Отож, ратифікувавши вищевказані конвенції Україна визнала обов'язковою юрисдикцію міжнародних органів, які діють на підставі та на виконання таких конвенцій, та відповідно використання актів судового розгляду справ цими органами з метою досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах та запобігання стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.
Відповідно до ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, що виражає загальноправовий принцип: рішення суду має силу закону.
Законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно.
У справі Maffezini v. Spain трибунал Центру з розв'язання інвестиційних спорів (ICSID) зазначив, що першим кроком при визначенні того, чи є організація державним органом, є встановлення того, чи вона є власністю держави і чи контролює її держава безпосередньо або опосередковано. Також приймаються до уваги цілі та завдання, для яких організація утворена - чи належать вони до функцій, які є за природою державними (притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами і особами). З огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні підприємства, структурного тесту може не вистачати для встановлення, чи є організація органом держави і чи можуть її дії вважатись державними (тобто було запроваджено функціональний текст щодо визначення ролі, яку виконує організація - пункти 77, 79 рішення).
При цьому у справі Maffezini v. Spain трибунал зробив висновок, що організація діяла від імені Іспанії, виходячи в тому числі з такого: 1) пропозиція щодо створення організації надходила від Міністерства промисловості Іспанії, була узгоджена з Міністерством фінансів, а рішення ухвалювалось на засіданні Ради Міністрів (тобто організація утворювалась для виконання державних функцій у сфері регіонального розвитку); 2) преамбула Декрету, яким утворено організацію, передбачала, що метою її створення є регіональний промисловий розвиток Автономного регіону Галісії, а до її завдань належать: дослідження нових індустрій, їх пошук та запровадження, інвестування в нові підприємства, розгляд заяв на кредити із офіційними джерелами фінансування, надання гарантій на кредити, надання технічної допомоги, надання субсидій (що є типовими державними завданнями, які за звичайних умов не виконуються державними організаціями); 3) в інших країнах агенції регіонального розвитку утворюються як державні органі і Світовий банк утворив Консультативну службу, одним із завдань якої є технічна допомога та консультативні послуги урядам при утворенні агенцій регіонального розвитку.
У справі Flemingo DutyFree Shop Private Limited v. the Republic of Poland Трибунал ЮНІСТРАЛ у рішенні від 12.06.2016, визначаючи статус Державного підприємства польських аеропортів (PPL), дійшов висновку, що воно фактично є органом держави, оскільки: 1) 100% акцій PPL належали Польському державному казначейству, яке затверджувало договори оренди, які позивачі укладали з PPL та зміни до них; 2) управління міжнародними аеропортами, як правило не є діяльністю, яку виконує приватний бізнес; 3) відповідач сам визнавав, що PPL виконувала важливі для існування країни функції; 4) PPL працювало під щільним контролем Міністерства транспорту, яке призначало та звільняло керівництво компанії, проводило її аудит, перевіряло фінанси та видатки на заробітну плату, контролювало виконання функцій, делегованих Міністерством, PPL було захищена від банкрутства; 5) незважаючи на те, що формально PPL було самоврядною та госпрозрахунковою організацією, Трибунал визнав це квазі-незалежністю, зважаючи, зокрема на свідчення державного секретаря Міністерства транспорту, який визнав, що PPL працює в структурі міністерства.
Аналізуючи правову позицію рішень міжнародних судових органів, суд доходить висновку щодо застосування такими органами принципу притягнення до відповідальності держави за зобов'язаннями державних компаній, що визнані її alterego, і навпаки. Судами, у якості способу захисту порушених прав, застосовується стягнення спричиненої матеріальної шкоди у повному обсязі з особи-alterego, що за своєю правовою природою є елементом солідарності, як цивільно-правового принципу, що передбачає право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Солідарна відповідальність та її застосування ґрунтується на принципі добропорядності боржника. І у випадку відступу від принципу добропорядності, є виправданим застосування солідарної відповідальності зокрема до alterego такого боржника.
Таким чином, держава як політична форма організації правління, що характеризується реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, несе покладену на неї відповідальність зокрема через органи, що є її alterego.
Держава несе відповідальність за дії державних органів та її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.
Враховуючи викладене, якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави.
Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними/самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.
Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» є державною корпорацією, створеною Російською Федерацією (ст. 2 Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ»).
У ч. 1 ст. 3 Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ» визначені цілі та завдання Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», а саме: ДКР «ВЕБ.РФ» діє з метою сприяння в забезпеченні довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації і створення умов для сталого економічного зростання, підвищення ефективності інвестиційної діяльності та розширення інвестування коштів в національну економіку за допомогою реалізації проектів в російській федерації та за кордоном, в тому числі за участю іноземного капіталу, спрямованих на розвиток інфраструктури, промисловості, інновацій, особливих економічних зон, захист навколишнього середовища, підвищення е енергоефективності, підтримку експорту і розширення доступу російської промислової продукції (товарів, робіт, послуг) на зарубіжні ринки, а також інших проектів і (або) угод в рамках здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої передбаченої цим законом діяльності.
Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, встановлених ч. 1 цієї статті, і відповідає цим цілям. Прибуток ДКР «ВЕБ.РФ» отриманий за результатами діяльності, спрямовується до фондів ДКР «ВЕБ.РФ» і використовується виключно для досягнення цілей, встановлених ч. 1 цієї статті (ч. 2 ст. 3 Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ»).
Державній корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» частиною 1 ст. 21 зазначеного Закону надано право здійснювати функції агенту уряду Російської Федерації відповідно до бюджетного законодавства Російської Федерації, в тому числі щодо представництва інтересів Російської Федерації у судах у випадках, передбачених цим Законом.
Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» виконує цілі, функції та завдання, що відповідно до критеріїв, визначених і визнаних в міжнародному праві та застосовних міжнародними судами та судами іноземних юрисдикцій, притаманні державним органам і тому, з точки зору міжнародного права, її потрібно вважати держаним органом Російської Федерації.
З відповідних положень Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ» вбачається, що уряд Російської Федерації фактично розглядає ДКР «ВЕБ.РФ» як підпорядкований уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка на власний розсуд і ризик займається підприємницькою діяльністю, тому зазначене та здійснення урядом Російської Федерації контролю за діяльністю ДКР «ВЕБ.РФ» мало наслідком утворення відносин агенту та принципала. Майно Російської Федерації і ДКР «ВЕБ.РФ» змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не Російської Федерації.
Тобто ДКР «ВЕБ.РФ» є по суті органом Російської Федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем Російської Федерації настільки, що є її alter ego, і майном якого держава розпоряджається як своїм.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2022 р. у справі № 910/4210/20.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що покладання солідарної відповідальності за шкоду, спричинену державою-агресором Російською Федерацією, на особу, що є alter ego останньої, не суперечить вимогам справедливості, забезпечує ефективне поновлення порушених прав позивача, є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про солідарне стягнення з відповідачів реальних збитків та збитків у вигляді упущеної вигоди підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, витрати по сплаті судового збору, відповідно ст. 129 ГПК України, належить стягнути з відповідачів в дохід Державного бюджету України в рівних частинах по 529 900,00 грн з кожного.
Крім того, у позові заявлено про розподіл витрат на правничу допомогу.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Так, частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Враховуючи приписи статті 13 ГПК України та відсутність будь-яких заперечень відповідачів щодо розміру наданої правової допомоги, судом встановлено, що понесені позивачами витрати на професійну правничу допомогу є підтвердженими, а відповідачами не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.
За наведених обставин, з огляду на надані позивачами докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, про необхідність покладення на відповідачів витрат позивачів пов'язаних з виплатою адвокату гонорару в загальному розмірі 80 000,00 грн пропорційно до заявлених часток.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік" та Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік 2" про стягнення 80 744 552,20 грн збитків задовольнити повністю.
2. Стягнути солідарно з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 19991, russian federation код ISO ru/rus 643) та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (вул. Воздвиженка, буд. 10, м. Москва, Російська Федерація, 125009, код ОДРН: 1077711000102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік" (код ЄДРПОУ: 41969154, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 13-В):
- реальні збитки у розмірі - 250 932,55 (двісті п'ятдесят тисяч дев'ятсот тридцять два долари США п'ятдесят п'ять центів) дол. США без урахування ПДВ, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 05 березня 2024 року становить 9 614 104,32 (дев'ять мільйонів шістсот чотирнадцять тисяч сто чотири гривні 32 копійки) грн без урахування ПДВ;
- збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі - 137 967,47 (сто тридцять сім тисяч дев'ятсот шістдесят сім доларів США сорок сім центів) дол. США без урахування ПДВ, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 05 березня 2024 року становить 5 286 016,85 (п'ять мільйонів двісті вісімдесят шість тисяч шістнадцять гривень вісімдесят п'ять копійок) грн без урахування ПДВ;
- судові витрати понесені на правову допомогу у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч гривень нуль копійок) грн.
3. Стягнути солідарно з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 19991, russian federation код ISO ru/rus 643) та Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" (вул. Воздвиженка, буд. 10, м. Москва, Російська Федерація, 125009, код ОДРН: 1077711000102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Логістік 2" (код ЄДРПОУ 42450391, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 13-В):
- реальні збитки у розмірі - 752 797,66 (сімсот п'ятдесят дві тисячі сімсот дев'яносто сім доларів США шістдесят шість центів) дол. США без урахування ПДВ що за офіційним курсом Національного банку України станом на 05 березня 2024 року становить - 28 842 313,00 (двадцять вісім мільйонів вісімсот сорок дві тисячі триста тринадцять гривень 00 копійок) грн;
- збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі - 413 902,43 (чотириста тринадцять тисяч дев'ятсот два долара США сорок три цента) дол. США без урахування ПДВ, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 05 березня 2024 року становить 15 858 050,56 (п'ятнадцять мільйонів вісімсот п'ятдесят вісім тисяч п'ятдесят гривень п'ятдесят шість копійок) грн;
- судові витрати понесені на правову допомогу у розмірі 60 000, 00 (шістдесят тисяч гривень нуль копійок) грн.
4. Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, будівля 1, м. Москва, Російська Федерація, 19991, russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 529 900,00 грн судового збору.
5. Стягнути з Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" (125009, м. Москва, вул. Воздвиженка, буд. 10 код ОДРН 1077711000102) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) 529 900,00 грн судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено "24" березня 2025 р.
Суддя М.І. Шатерніков