28 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 758/941/23
провадження № 51-1499 ск 25
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
перевіривши касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року стосовно ОСОБА_5 ,
установила:
У касаційній скарзі порушується питання про перегляд указаного судового рішення в касаційному порядку.
Перевіривши подану касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що при зверненні не було додержано п. 4 ч. 2 цієї статті.
Відповідно до законодавчих положень у касаційній скарзі має бути зазначено правове обґрунтування заявленої вимоги, адже згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права і наділений повноваженнями скасувати чи змінити оспорювані рішення виключно на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 цього Кодексу. Тому в поданій скарзі належить зазначити доводи, котрі свідчать про допущення таких порушень, які є істотними і зумовлюють зміну чи скасування постановленої ухвали.
Окресленого не було враховано при зверненні до Верховного Суду.
Як убачається зі змісту поданої скарги, у ній її автор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанціїі призначити новий розгляд у цьому суді.
Однак, не погоджуючись із ухваленим рішенням, вважаючи призначене засудженій покаранням невиправдано м'яким через звільнення від його відбування, скаржник не обґрунтовує у розрізі ст. 413 КПК саме неправильного застосування ст. 75 Кримінального кодексу України (далі - КК) в юридичній ситуації в конкретному провадженні з огляду на особливості вказаної норми матеріального права, дані про винну особу, принцип індивідуалізації та дискреційні повноваження суду.
Крім того, у касаційній скарзі не зазначено аргументів на підтвердження саме явної несправедливості заходу примусу, як це встановлено ст. 414 КПК, і не відображено доводів, котрі би свідчили про неприйнятність висновків суду щодо можливості виправлення винної особи без ізоляції від суспільства й досягнення закріпленої у ст. 50 КК мети у визначений ст. 75 цього Кодексу спосіб.
Також у скарзі не міститься в аспекті статей 404, 412 КПК аргументів на підтвердження допущення під час здійснення апеляційного провадження таких істотних порушень норм процесуального права, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне рішення. Скаржник обмежився тезою про недотримання апеляційним судом статей 370, 419 КПК, оскільки в ухвалі не наведено переконливих мотивів.
Разом із цим автор скарги допустив суперечності, заначивши у тексті різні підстави для скасування оспорюваного рішення, зокрема на 2-й та 3-й сторінках - передбачені ч. 1 ст. 438 КПК, а в підсумку на 6-й сторінці - частини 1, 2 ст. 437 КПК, котрі регламентують інше - недопустимість погіршення правового становища виправданого та засудженого.
Отже, у касаційній скарзі не наведено обґрунтування заявленої вимоги, що перешкоджає відкриттю касаційного провадження.
Тому колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 429 КПК залишити скаргу без руху й установити строк для усунення допущених недоліків, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала згадану скаргу.
Керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, колегія суддів
постановила:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 січня 2025 року стосовно ОСОБА_5 залишити без руху і встановити строк для усунення недоліків упродовж п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
У разі невиконання вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3