28 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 489/3395/23
провадження № 51-1412ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 адвоката - ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 ,
встановив:
У касаційній скарзі порушується питання про перегляд вказаних судових рішень у касаційному порядку.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скаргу подано без додержання вимог цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст.438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК), неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК), невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст. 414 КПК), даний перелік є вичерпним.
Верховний Суд звертає увагу, що, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК, касаційна скарга повинна містити обґрунтування заявлених скаржником вимог із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судових рішень.
Зазначаючи у касаційній скарзі про незаконність судового рішення, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, і які, на її думку, були допущені судом при ухваленні судового рішення, навести конкретні аргументи в обґрунтування кожної позиції.
Також, слід враховувати, що відповідно до ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Однак, адвокат ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, не бере до уваги, що згідно зі статтями 433, 438 КПК це питання не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Крім цього, у касаційній скарзі представник потерпілого, оскаржуючи судові рішення, не конкретизує, яким чином допущені порушення могли вплинути на законність прийнятого рішення, оскільки згідно з ч. 1 ст. 412 КПК такими є лише порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Приписами ст. 337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Так, посилаючись на необхідність перекваліфікації дій засудженого, касатор належним чином не обґрунтовує, які порушення допустили суди, з урахуванням вимог ст. 337 КПК.
За ч. 1 ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст. 25 КПК визначено, що прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до наданих суду матеріалів, ОСОБА_6 засуджений за ч. 4 ст. 296 КК, представник потерпілого ставить питання про перекваліфікацію дій ОСОБА_6 на ч. 2 ст. 161 КК. Хоча цей злочин є менш тяжким, виходячи із санкції частин вказаних статей, однак дії, відповідальність за які вони передбачають, містять різні об'єкти посягання.
Так, ст. 296 КК, передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення проти громадського порядку, а ст. 161 цього Кодексу відноситься до порушення рівноправності громадян, зокрема залежно від релігійних переконань.
Адвокат ОСОБА_5 не обґрунтовує в касаційній скарзі можливість суду згідно вимог КПК перекваліфікувати дії засудженого з вказівкою, що було вчинено посягання на інший об'єкт і це, без відповідної ініціативи прокурора, не буде порушувати право ОСОБА_6 на захист з урахуванням висунутого прокурором обвинувачення.
Ставлячи питання про зміну вироку Верховним Судом в цій частині, представник потерпілого не враховує, що його доводи пов'язані з оцінкою фактичних обставин, які згідно статтями 433, 438 КПК не можуть бути предметом розгляду Верховним Судом, оскільки він є судом права і не має права досліджувати докази, перевіряти їх на достовірність, а виходить з фактичних обставин встановлених судами попередніх інстанцій та перевіряє дотримання ними вимог КПК, КК, а також відповідність призначеного покарання.
Крім того, представник потерпілого ставить питання про задоволення цивільного позову, який не був предметом розгляду ні суду першої, ні апеляційної інстанції.
Якщо судами були порушенні вимоги КПК щодо цього питання, то Верховний Суд може скасувати судове рішення та призначити судовий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанцій, однак без дослідження фактичних обставин позовних вимог, Суд позбавлений можливості самостійно розглянути цивільний позов.
У зв'язку із вищевикладеним за наявності підстав, адвокату потрібно подати касаційну скаргу в новій редакції, взявши до уваги зазначене у цьому рішенні, усунути вказані недоліки та викласти прохальну частину відповідно до повноважень Верховного Суду (ст. 436 КПК).
Оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам, передбаченим ст. 427 КПК, колегія суддів вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 429 цього Кодексу залишити скаргу без руху та встановити строк, необхідний для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Враховуючи викладене та керуючись ч. 1 ст. 429, ст. 441 КПК, Верховний Суд
постановив:
Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 адвоката - ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 травня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без руху та надати скаржнику 7 днів для усунення виявлених недоліків - з дня отримання ухвали.
У разі невиконання вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3