28 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 308/19926/24
провадження № 51-1293ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 від 18 квітня 2025 року на ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2025 року та Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року,
встановив:
Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ухвалою від 03 березня 2025 року відмовив в задоволенні скарги адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, прокурора яка полягає у зобов'язанні вчинити певні дії, а саме, ініціювати питання щодо накладення арешту на майно та звернення до суду з клопотанням про заборону будь-яких дій по розпорядженню, використанню та відчуженню рухомого та нерухомого майна.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката
ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки її подано на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню.
Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Зі змісту касаційної скарги убачається, що потерпілий ОСОБА_4 та його представник не погоджуються з ухвалами слідчого судді місцевого суду та суду апеляційної інстанції і просять скасувати ухвалу апеляційного суду. Вказують, що слідчий суддя безпідставно відмовив у задоволені скарги на бездіяльність слідчого та процесуального керівника. Апеляційний суд ухвалив рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження всупереч приписам Конституції України та кримінального процесуального закону, якими гарантовано право апеляційного оскарження ухвали слідчого судді.
Відмовивши у відкритті апеляційного провадження, суд позбавив права на перевірку законності рішення слідчого судді, який відмовляючи у задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, допустив істотні порушення процесуального закону.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно положень ст. 424 КПК рішення слідчого судді не можуть бути предметом перевірки судом касаційної інстанції, а тому суд касаційної інстанції не наділений правом реалізувати свої повноваження, передбачені ст. 436 цього Кодексу щодо таких судових рішень, оскільки такий порядок регламентований ст. 310 КПК.
У зв'язку з цим оскарження в касаційному порядку ухвали слідчого судді не ґрунтується на законі.
Таким чином, оскаржена ухвала слідчого судді не може бути переглянута в порядку касаційної процедури, а тому у відкритті касаційного провадження в цій частині слід відмовити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК.
Щодо оскарження ухвали суду апеляційної інстанції.
Однією з основних засад судочинства, які закріплено в Конституції України
є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129).
Проте, як неодноразово наголошував Верховний Суд, ст. 129 Основного Закону держави гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК визначає, у яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (див., наприклад, постанову від 04 квітня 2019 року у справі № 494/6/18). У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження)».
Така позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Цей Суд, зокрема, в рішенні від 28 березня 2006 року щодо прийнятності заяви № 23436/03 у справі «Мельник проти України», зазначив, що спосіб, у який ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується апеляційними та касаційними судами, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також повинні бути взяті до уваги норми внутрішнього законодавства.
Конституційний Суд України у Рішенні від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 сформулював юридичну позицію, за якою обмеження права на апеляційне оскарження рішення суду не може бути свавільним та несправедливим; таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною потребою досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим; у разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов'язаний запровадити таке нормативне регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права (абз. 3 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).
Згідно зі ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом; гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Разом з тим забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачене п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, стосується гарантованого права на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті. Зазначений конституційний припис надає законодавцю певну свободу розсуду: або передбачити можливість апеляційного оскарження будь-якого рішення, що його ухвалює суд у процесі розгляду справи, але не вирішує її по суті, або встановити обмеження чи заборону на оскарження в апеляційному порядку окремих процесуальних судових рішень, якими справа не вирішується по суті (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2020 року № 5-р/2020).
За таких обставин наявність визначених у кримінальному процесуальному законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Такі обмеження права на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування встановлені приписами статей 307, 309, 392 КПК.
Статтею 310 КПК передбачено, що скарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку.
Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307 та частинами 1, 2 ст. 309 цього Кодексу. Зокрема, це ухвали, які стосуються відмови у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК, скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру, обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до деяких речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній. З огляду на імперативний спосіб регулювання кримінальних процесуальних відносин перелік розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до матеріалів провадження, ухвала слідчого судді місцевого суду, якою залишено без задоволення скаргу ОСОБА_5 в інтересах потерпілого ОСОБА_4 на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у зобов'язані вчинити певні дії, була постановлена в порядку ст. 303 КПК, а тому, з огляду на положення статей 307, 309 цього Кодексу, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
За правилами ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Отже, суд апеляційної інстанції, установивши, що ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає, і відмовивши у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 в інтересах потерпілого ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Таким чином, твердження касатора про те, що апеляційний суд незаконно відмовив у відкритті апеляційного провадження, суперечать наведеним положенням кримінального процесуального закону, правовим висновкам, викладеним у рішеннях Конституційного Суду України та усталеній судовій практиці Верховного Суду.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування ухвали суду апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.
Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження постановлена відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Оскільки з касаційної скарги та копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Касаційний кримінальний суд вважає за необхідне відповідно до ч. 2 ст. 428 КПК відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ч. 2 ст. 428, ст. 441 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 від 18 квітня 2025 року на ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 квітня 2025 року та Закарпатського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3