08 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 562/2375/21
провадження № 51-3059км24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
засудженого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 вересня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2024 року в кримінальному провадженні № 12021181130000289 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Здолбунів Рівненської області та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 вересня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2024 року, ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 342 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Застосовано ст. 75 КК та звільнено ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено долю речових доказів.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 13 червня 2021 року близько 13:40 на вул. Садовій у с. Глинськ Рівненського району Рівненської області, поблизу магазину «Світлана 2», усвідомлюючи, що перед ним перебуває працівник правоохоронного органу - оперуповноважений сектору кримінальної поліції відділення поліції № 6 Рівненського районного управління поліції ГУНП у Рівненській області ОСОБА_8 , який був залучений для забезпечення зберігання тимчасово вилученого майна - автомобіля «Land Rover» р.н.з. НОМЕР_1 та причепа н.з. НОМЕР_2 вилучених під час проведення огляду місця події 12 червня 2021 року і знаходився при виконанні службових обов'язків, умисно, всупереч законних вимог працівників поліції припинити протиправну поведінку, відчинив двері автомобіля «Land Rover», сів на водійське сидіння, завів двигун та здійснив наїзд на ОСОБА_8 , внаслідок чого останній опинився на капоті автомобіля. Після цього, всупереч вимог працівників поліції зупинити автомобіль, ОСОБА_5 прискорив рух та почав здійснювати маневри на автомобілі спрямовані на те, щоб ОСОБА_8 впав на землю.
Крім того ОСОБА_5 , з метою заподіяти працівнику правоохоронного органу тілесних ушкоджень умисно почав рух автомобілем у напрямку ОСОБА_8 та збив його з ніг унаслідок чого той опинився на капоті, після чого продовжив рух по ґрунтовій дорозі в напрямку с. Загора Рівненського району Рівненської області протяжністю близько 2 км усвідомлюючи, що ОСОБА_8 знаходиться на капоті тримаючись руками за двірники та незважаючи на це продовжував рухатися автомобілем і під час руху умисно здійснював маневри для того, щоб він упав на землю. Внаслідок цих дій ОСОБА_5 умисно спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді ранки на 2-ому пальці лівої кисті по зовнішній поверхні в середній третині та припухлості м'яких тканин правої виличної ділянки на тлі якої наявне почервоніння шкіри, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження в зв'язку з відсутністю в діях засудженого складу кримінальних правопорушень.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали оцінки доводам сторони захисту щодо протиправності дій працівників поліції стосовно майна ОСОБА_5 та внесення відомостей до ЄРДР за ознаками злочину, передбаченого ст. 246 КК.
Вказує, що судами обох інстанцій не було доведено того, що ОСОБА_5 був обізнаний про те, що потерпілий ОСОБА_8 є працівником поліції.
Стверджує, що ці суди не дали оцінки протоколу слідчого експерименту від 25 листопада 2022 року у справі.
Також зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Зауважує на те, що при апеляційному перегляді вироку апеляційний суд відмовився повторно дослідити докази у справі за клопотанням сторони захисту і не обґрунтував належним чином свого рішення.
З урахуванням наведеного захисник вважає, що оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали вимоги касаційної скарги
Прокурор просила відмовити у задоволенні касаційної скарги і залишити оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.
Виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
З огляду на викладене доводи касаційної скарги захисника щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Згідно з вимогами ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок та оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зі змісту судових рішень убачається, що свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК суди першої та апеляційної інстанцій зробили на підставі фактичних обставинах, які були встановлені під час дослідження доказів місцевим судом у судовому засіданні та оцінених судом згідно з вимогами ст. 94 КПК.
Зокрема, свої висновки у вироку місцевий суд обґрунтував: показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який в суді пояснив, що під час охорони автомобіля та причепа до нього показував ОСОБА_5 службове посвідчення та вимагав від нього припинити свої протиправні дії, однак останній на це не зреагував, ускочив в автомобіль, завів двигун і почав рух у його напрямку. Щоб не впасти під колеса він стрибнув на капот автомобіля, незважаючи на це засуджений не припинив рух та почав здійснювати маневри, щоб скинути його з капоту. Дії засудженого через деякий час були припинені працівниками поліції, які заблокували рух автомобіля; та свідка ОСОБА_9 , який у судовому засіданні підтвердив обставини на які вказував потерпілий; даними, які містяться в протоколах складених під час проведення слідчих дій у провадженні, а також іншими доказами, зміст яких детально наведено у вироку.
Зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності.
Установивши фактичні обставини кримінального провадження та оцінивши досліджені докази з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів із точки зору їх достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов переконливого висновку про наявність у діях ОСОБА_5 складу вказаного кримінального правопорушення.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту апеляційний суд перевірив правильність цих висновків та визнав їх умотивованими і в своєму рішенні навів обґрунтовані доводи і підстави з яких відхилив аргументи захисту в цій частині. Із правильністю висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК погоджується і Суд.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях у цій частині касаційна скарга захисника не містить.
Доводи захисника в скарзі про протиправність дій працівників поліції щодо майна ОСОБА_5 та щодо внесення відомостей до ЄРДР за ст. 246 КК, а також про те, що останній не був обізнаний, що потерпілий ОСОБА_8 є працівником поліції, який здійснює свої службові обов'язки, є необґрунтованими і спростовуються дослідженими у суді доказами.
Так, у судовому засіданні в суді першої інстанції було беззаперечно встановлено, що ОСОБА_5 був обізнаний про те, що автомобіль «Land Rover» із причепом 12 червня 2021 року був оглянутий слідчим та опечатаний бирками і слідчим вирішувалось питання про накладення арешту на цей автомобіль та причіп з метою встановлення походження деревини, яка знаходилась у причепі, та законності її перевезення. 13 червня 2021 року після прибуття засудженого ОСОБА_5 зі своєю матір'ю ОСОБА_10 до місця зберігання автомобіля потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_9 представились їм як працівники поліції і роз'яснили, що охороняють цей автомобіль. Вказані обставини були підтверджені в суді показаннями свідків ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , а також повідомленням ОСОБА_10 на лінію «102» 13 червня 2021 року о 13:37.
Разом із тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги захисника про відсутність у оскаржуваних судових рішеннях обґрунтованих мотивів та висновків про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку зазначаються докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
За правилами ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Диспозиція ч. 2 ст. 345 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння працівнику правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Об'єктивна сторона цього злочину полягає у заподіянні побоїв, а також легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння побоїв чи тілесних ушкоджень.
Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується виключно умисною формою вини. Тому для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 345 КК судом має бути доведено, що тілесні ушкодження працівнику правоохоронного органу були заподіяні умисно.
Як убачається з вироку, місцевий суд визнавши ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК не навів у своєму рішенні докази на підставі яких він поза розумним сумнівом дійшов висновку, що тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_12 були ним заподіяні умисно. У вироку відсутні посилання на показання потерпілого та засудженого, надані ними в суді, щодо обставин і механізму отримання цих ушкоджень потерпілим.
Наведені судом у вироку письмові докази у цій частині містять лише їх найменування, однак не розкривають доказовий зміст цих доказів та що саме вони доводять у кримінальному провадженні з огляду на предмет доказування, пов'язаний із обвинуваченням.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою засудженого суд апеляційної інстанції наведені в ній доводи у цій частині ретельно не перевірив і не дав на них умотивованих відповідей у своєму рішенні та залишаючи цю скаргу без задоволення на спростування цих доводів продублював ті самі висновки місцевого суду, які оспорювалися стороною захисту в скарзі, без їх належного аналізу та оцінки.
Ці порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, перешкодили судам ухвалити у справі законні та обґрунтовані рішення і є істотними у розумінні положень ст. 412 КПК.
За таких обставин вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 345 КК не є законними та обґрунтованими, які відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Тому Верховний Суд вважає необхідним вказані вирок та ухвалу змінити. Скасувати судові рішення в цій частині та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
При новому розгляді суду першої інстанції необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, уважно дослідити і проаналізувати зібрані докази у цій частині обвинувачення ОСОБА_5 , розкрити у своєму рішенні зміст цих доказів та їх доказове значення в доведеність або недоведеність обставин, які наведені в обвинуваченні, дати цим доказам відповідну правову оцінку та з додержанням положень статей 370 і 374 КПК ухвалити у справі обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 08 вересня 2023 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 травня 2024 року щодо ОСОБА_5 змінити.
Вважати засудженим ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 342 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_5 від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язків зазначених у вироку, передбачених ст. 76 КК.
Вказані вирок та ухвалу в частині засудження ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 345 КК скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Виключити з цих судових рішень посилання на ст. 70 КК.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ ___________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3