Справа № 366/472/25
Провадження № 3/366/477/25
Іменем УКРАЇНИ
17 квітня 2025 року с-ще Іванків
Суддя Іванківського районного суду Київської області Корчков А.А.,
за участю секретаря судового засідання Іванової Л.В.,
прокурора Калюша Р.М.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянувши протоколи про адміністративні правопорушення пов'язані з корупцією, передбачені ч. 1 ст. 172-7, ч.2 ст.172-7 КУпАП та додані до них матеріали, що надійшли від Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово не працюючого,
21.02.2025 року на адресу Іванківського районного суду Київської області надійшов адміністративний матеріал за адміністративними протоколами № 3448, 3449 про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.1, ч. 2 ст.172-7 КУпАП у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово не працюючого.
Постановою суду прийнято рішення про об'єднання вказаних адміністративних матеріалів в одне провадження та присвоїти єдиний унікальний номер справи № 366/472/25, провадження № 3/366/477/25.
Відповідно до протоколу № 3448 від 13.02.2025 ОСОБА_1 , виконуючи обов'язки директора Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» (далі - ДСП «ЦСП»), будучи суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, згідно з пп. «а» п. 2 ч.1 ст. З Закону №1700-VII, порушив вимоги пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 28 Закону №1700-VII, не вжив заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів та не повідомив визначений законом орган управління - Державне агентство України з управління зоною відчуження (далі - ДАЗВ) про наявність у нього реального конфлікту інтересів, а саме щодо суперечності між його приватним інтересом і своїми службовими повноваженнями, які виникли перед підписанням наказу від 25.12.2023 №349-ОС «Про встановлення надбавки за грудень 2023 року», яким серед інших працівників підприємства встановив собі особисто надбавку за виконання особливої важливої роботи та складність і напруженість у роботі у грудні місяці 2023 в розмірі 50 % (відсотків), чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 1727 КУпАП.
Згідно протоколу № 3449 від 13.02.2025, ОСОБА_1 , виконуючи обов'язки директора Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» (далі - ДСП «ЦСП»), будучи суб'єктом відповідальності за правопорушення, пов'язані з корупцією, згідно з пп. «а» п. 2 ч.1 ст. З Закону №1700-УІІ, порушив вимоги п. З ч. 1 ст. 28 Закону №1700-УІІ, вчинивши дію в умовах реального конфлікту інтересів, а саме підписавши наказ від 25.12.2023 №349-ОС «Про встановлення надбавки за грудень 2023 року», яким серед інших працівників підприємства встановив собі особисто надбавку за виконання особливої важливої роботи та складність і напруженість у роботі у грудні місяці 2023 в розмірі 50 % (відсотків), чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 1727 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 заперечував проти факту вчинення ним адміністративного правопорушення, яке передбачене ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, та просив про закриття адміністративного провадження, подавши до суду письмові пояснення. Відповідно до вказаних пояснень ОСОБА_1 зазначає, що надбавка за виконання особливої важливої роботи та складність і напруженість у роботі була встановлена згідно ОСОБА_2 розпису на постійній основі і не підлягала у встановленні наказом директора кожного місяця. Його прізвище в додатку до наказу № 349-ОС від 25.12.2023 зазначено помилково начальником управління персоналу підприємства ОСОБА_3 .
Прокурор в судовому засіданні просив визнати винуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 1727 КУпАП.
Статтею 254 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган /посадова особа/ встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган /посадова особа/ оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган /посадова особа/ при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції»:
- реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
- приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції», особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів; не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Відповідно до диспозиції ст. 172-7 КУпАП та п. 2 примітки до цієї статті, порушення вимог стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів можуть полягати: - у неповідомленні особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів - наявної суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень (ч. 1ст. 172-7 КУпАП). Вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів (ч. 2 ст. 172-7 КУпАП).
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017 року «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов'язані з корупцією» зазначено, що аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес», які містяться у ч. 1 ст.1ст.1 Закону України «Про запобігання корупції», дає можливість констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об'єктивний вираз, а також часовий взаємозв'язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому. Тобто, для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що приватний інтерес наявний, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
Тобто відмінність між цими поняттями полягає в тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, а по-третє така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
Таким чином, для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи не вчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів особа, яка здійснює правозастосовну діяльність, для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, має встановити наявність обов'язкової сукупності таких юридичних фактів, як:
1) наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений;
2) наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення;
3) наявність повноважень на прийняття рішення;
4) наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об'єктивність або неупередженість рішення.
Без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, та, відповідно, в постанові суду.
З огляду на викладене, необхідною умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП є виникнення у такої особи реального конфлікту інтересів, обов'язковим елементом якого є приватний інтерес цієї особи, що суперечить її повноваженням.
Відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 р.), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин» і такі факти мають бути досить переконливими, щоб суд на підставі їх розумної оцінки міг визнати причетність особи до вчинення правопорушення та враховуючи, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» і таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п. 53 рішення Суду від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).
В судовому засіданні судом досліджені письмові докази:
-Копія наказу № 349-ос від 25.12.2023 про встановлення надбавки за грудень 2023 року. Відповідно до вказаного наказу за підписом в.о. директора О. Котляренко, за виконання особливо важливої роботи встановити надбавку за складність та напруженість у роботі у грудні 2023 року працівникам ДСП «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки», за списком, що додається;
-Копія додатку до наказу № 349-ос від 25.12.2023 «Список працівників ДСП «ЦСП», в якому під порядковим номером 1 зазначено прізвище в.о. директора ОСОБА_1 ;
-Лист голови державного агентства України з управління зоною відчуження до національної поліції про те, що ОСОБА_1 до ДАЗВ з повідомленнями про наявність у нього потенційного або реального конфлікту інтересів не звертався;
-Копія паспорту громадянина України та ідентифікаційний номер;
-Лист про погодження призначення ОСОБА_1 на посаду директора ДСП'ЦСП», наказ про встановлення посадового окладу в.о. директора ДСП «ЦСП»; особова картка державного службовця; наказ про утворення ДСП «ЦСП»; статут ДСП «ЦСП»; колективний договір на 2022-2027 р.р.; положення про виплату матеріальної допомоги працівникам, доплат і надбавок;
-Розрахунковий листок за грудень 2023 ОСОБА_1 , відповідно до якого надбавка за складність та напруженість є постійною;
-Довідка за дохід ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, відповідно до якої за листопад та грудень 2023 року дохід є однаковим та не змінним.
В судовому засіданні отримано пояснення від свідка ОСОБА_4 , яка займає посаду начальник відділу управління персоналу ДСП «ЦСП». Свідок зазначила, що саме вона готувала додаток до наказу № 349-ос від 25.12.2023 зі списком працівників яким встановлюється надбавка за складність та напруженість. Прізвище працівників їй було надано фінансово-бухгалтерським відділом. Зазначила, що прізвище ОСОБА_1 було зазначено помилково, та до цього місяця раніше не вказувалось, оскільки зазначена надбавка передбачена на постійній основі на підставі штатного розпису. З проектом наказу на підпис, також подавався список працівників, яким встановлюється надбавка.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо закриття провадження у даній справі в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, обґрунтовуючи своє рішення наступним.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, яке посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку за законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, адміністративний проступок визначається шляхом виявлення його основних характеристик.
Це, - насамперед дія або бездіяльність, що за наявності певних ознак розглядається законом як порушення встановлених правил поведінки громадян у певних сферах громадського життя.
До таких правил, наприклад, належать правила поведінки в громадських місцях, зокрема на громадському транспорті, правила дорожнього руху, правила торгівлі, санітарні, протипожежні правила, норми й правила, спрямовані на забезпечення безпеки робіт в окремих галузях промисловості, у сільському господарстві, тощо.
Дія або бездіяльність посадової особи або громадянина найчастіше безпосередньо пов'язана з невиконанням тих або інших правових приписань, що містяться в зазначених правилах.
Адміністративне правопорушення завжди є протиправною дією (бездіяльністю), тобто діянням, забороненим законом або іншим нормативним правовим актом. Громадянин, що вчинює протиправну дію, порушує свій конституційний обов'язок, оскільки норми ч. 1ст. 68 Конституції України встановлюють, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У свою чергу виконання цього обов'язку обумовлює необхідність дотримання всіх правил, прийнятих у встановленому законом порядку. Оцінка порушення вимог законів і підзаконних актів як протиправного діяння обумовлює необхідність застосування відповідного примусового заходу і притягнення винного у вчиненому до одного з видів юридичної відповідальності, у цьому випадку - до адміністративної відповідальності.
Отже, адміністративне правопорушення, - діяння, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.
Структура адміністративного складу містить:
1) об'єкт правопорушення (суспільні відносини в тій чи іншій сфері, на нормальний розвиток яких посягає правопорушення);
2) об'єктивну сторону (конкретні дії, що виразилися в порушенні встановлених правил);
3)суб'єкт правопорушення - конкретна осудна фізична особа, що досягла 16-річного віку;
4) суб'єктивну сторону складу (є ставленням особи до вчиненого нею діяння, тобто вину у формі умислу або необережності). Усі перераховані ознаки визначають у сукупності склад адміністративного правопорушення (проступку).
Об'єкт адміністративного правопорушення - це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Адміністративний проступок завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які і становлять об'єкт проступку.
Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, місце, час, обставини, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.
Основною і обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність її виключає склад будь - якого адміністративного правопорушення. Це може бути як дія, так і бездіяльність, коли закон вимагає активних дій.
Усі інші ознаки мають факультативний характер, тобто вони обов'язкові лише в тих випадках, коли прямо передбачені законом. Так, шкідливі наслідки і причинний зв'язок обов'язкові тільки для так званих матеріальних складів проступків, у результаті яких завжди заподіюється матеріальна шкода.
Більшість адміністративних правопорушень характеризується недодержанням різних загальнообов'язкових правил, коли діяння становить склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків матеріального характеру (порушення правил охорони праці, торгівлі, дорожнього руху, митних, паспортних, санітарних, тощо).
Ці склади формулюються в статтях особливої частини розділу ІІ КУпАП лише вказівкою на протиправну дію чи бездіяльність («порушення правил», «невиконання правил», тощо). У деяких статтях міститься вказівка лише на шкідливі наслідки («пошкодження», «знищення», «псування» тощо), діяння розуміється саме собою.
Місце, час, обставини, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов'язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку, в інших випадках вони можуть визнаватися обставинами, які пом'якшують або обтяжують відповідальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин обтяжує адміністративну відповідальність).
Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов'язана з його вчиненням психічна діяльність особи. До ознак, які характеризують суб'єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.
Вина - основна і обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь - якого адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. Поняття цих форм вини розкривається в статтях 10 і 11 КУпАП. Мотив і мета вчинення адміністративного правопорушення - факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу проступку. Під мотивом розуміється усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керувалася під час вчинення проступку. Мета - це протиправний результат, наслідок, якого прагне досягти особа вчиненням адміністративного правопорушення. Мотив і мета частіше за все до складу проступку не входять, хоча в деяких випадках лише вчинення діяння з певним мотивом або метою становить склад адміністративного правопорушення.
Суб'єктом адміністративного правопорушення чинний КУпАП визнає фізичну осудну особу, яка досягла на момент вчинення проступку віку, з якого настає адміністративна відповідальність. Ознаки, які характеризують суб'єкта проступку, поділяють на загальні і спеціальні.
Перші властиві будь-якому суб'єктові. Суб'єктом проступку може бути, по - перше, лише фізична особа, людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Необхідно зауважити, що в наш час численні штрафні санкції в адміністративному порядку застосовуються також до юридичних осіб, тобто законодавством вони вже визнаються суб'єктами адміністративної відповідальності.
По- друге, суб'єктом адміністративного проступку може бути не будь - яка особа, а лише осудна. У законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає з визначення неосудності. Уст. 20 КУпАП під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. З огляду на це, можна зробити висновок, що осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, а значить і нести за них відповідальність. По - трете, суб'єктом проступку може бути особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Крім цих загальних ознак у конкретних складах, суб'єкт може характеризуватися ще й додатковими специфічними властивостями. Такі суб'єкти називаються спеціальними. В даному випадку суб'єктом вчинення адміністративного правопорушення, яке передбачене ч. 1, ч.2 ст. 172 - 7 КУпАП, - є спеціальний суб'єкт.
Згідно з підпунктом «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є посадові особи юридичних осіб публічного права.
Під посадовими особами юридичних осіб публічного права, насамперед комунальних та державних установ і підприємств, слід розуміти осіб, які мають повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції. Відповідно до статуту ДСП «ЦСП», ОСОБА_1 наділений як в.о. директора організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями.
Таким чином, ОСОБА_1 будучи посадовою особою юридичної особи публічного права, є суб'єктом, на якого поширюється дія Закону та є суб'єктом відповідальності за вчинення правопорушень, пов'язаних з корупцією.
Згідно з приміткою до статті 172-7 КУпАП суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1,2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно, з огляду на вищевказані фактичні обставини справи, та норми права, ОСОБА_1 може бути суб'єктом вчинення адміністративного правопорушення, яке передбачене ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, так як в даному випадку є спеціальний суб'єкт, проте, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення повинен бути в наявності склад адміністративного правопорушення.
Суд наголошує на тій обставині, що сама лише можливість особи бути суб'єктом вчинення того чи іншого адміністративного правопорушення не є підставою для притягнення такої особи до адміністративної відповідальності, так як підставою притягнення до адміністративної відповідальності особи є лише наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, яке повинне бути доведене належними та допустимими доказами.
Згідно ст. 251 КУпАП:
- доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються: протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, слід зазначити, що ст. 251 КУпАП надає поняття доказів, які мають велике значення для правильного вирішення справи, адже саме на основі доказів ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Для використання доказу при розгляді справи необхідно, щоб він був відносним і допустимим.
Отже, відносний доказ - це доказ, зміст якого відтворює (приблизно чи вірогідно) фактичну обставину, що має значення для правильного вирішення справи.
Фактичні дані- це дані, які маючи зв'язок із фактами предмета доведення, здатні підтвердити існування чи відсутність доказуваних фактів.
Допустимим вважається той доказ, який був отриманий у встановленому законом порядку і передбаченими способами, а також, коли законодавець допускає його використання.
Для провадження у справах про адміністративні правопорушення характерним є специфічний вид доказу - безпосередні спостереження осіб, уповноважених на складання протоколу про адміністративне правопорушення і на проведення адміністративного розслідування, які фіксуються, за винятком випадків спрощеного провадження, у протоколі про адміністративне правопорушення.
Для встановлення наявності факту прийняття рішення, вчинення чи не вчинення дії в умовах реального конфлікту інтересів та розмежування реального і потенційного конфлікту інтересів особа, яка здійснює правозастосовну діяльність, для кваліфікації рішення як такого, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, має встановити наявність обов'язкової сукупності таких юридичних фактів, як:
1) наявність у правопорушника факту приватного інтересу, який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений;
2) наявність факту суперечності між приватним інтересом і службовими чи представницькими повноваженнями із зазначенням того, в чому саме ця суперечність знаходить свій вияв або вплив на прийняття рішення;
3) наявність повноважень на прийняття рішення;
4) наявність факту реального впливу суперечності між приватним та службовим чи представницьким інтересом на об'єктивність або неупередженість рішення.
Без наявності хоча б одного з фактів із цієї сукупності реальний конфлікт інтересів не виникає. Встановлення цих фактів має бути відображено в протоколі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, та, відповідно, в постанові суду.
За ч.1 ст. 172-7 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів.
А частиною 2 статті 172-7 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Зазначена норма закону за своїм змістом є бланкетною та відсилає для повного визначення його ознак до інших норм.
Так, зокрема у ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» дано визначення термінів потенційний та реальний конфлікт інтересів.
Потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Аналіз термінів «потенційний інтерес» та «реальний інтерес» дає підстави констатувати, що потенційний конфлікт інтересів відрізняється від реального тим, що при потенційному конфлікті встановлюється лише наявність, існування приватного інтересу особи, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, тоді як при реальному конфлікті інтересів існуюча суперечність між наявним приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями безпосередньо впливає (вплинула) на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень. Крім того, це також визначає ступінь впливу цієї суперечності на прийняття рішення чи вчинення дії, який повинен мати об'єктивний вираз, а також часовий взаємозв'язок між прийняттям рішення та наявністю певних ознак, що мають місце при цьому.
Тобто відмінність між цими поняттями полягає в тому, що для встановлення факту реального конфлікту інтересів недостатньо констатувати існування приватного інтересу, який потенційно може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а слід безпосередньо встановити, що, по-перше, приватний інтерес наявний, по-друге, він суперечить службовим чи представницьким повноваженням, а по-третє, така суперечність не може вплинути, а реально впливає на об'єктивність чи неупередженість прийняття рішень чи вчинення дій.
У даній категорії справ про притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією однією з обов'язкових умов є доведення наявності факту «приватного інтересу», який має бути чітко сформульований (артикульований) та визначений.
Щодо наявності у ОСОБА_1 «приватного інтересу», як встановлено, - підписуючи наказ про встановлення надбавки за грудень 2023 року, він не ознайомлювався з додатком до наказу, де було вказане його прізвище, як зазначає свідок ОСОБА_4 помилково, оскільки розумів та був впевнений, що вказаний вид надбавки він отримує згідно штатного розпису постійно протягом року.
Вказані обставини, також знайшли своє підтвердження в досліджених письмових доказах, а саме в штатному розписі, розрахунковому листку, де навпроти посади директора підприємства зазначено, що надбавка за складність і напруженість є постійною. Також, аналізуючи довідку про доходи ОСОБА_1 за 2023 рік встановлено, що заробітна плата останнього після підписання наказу № 349-ос, не змінилась з листопада на грудень 2023 року. Тобто, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між підписаним наказом про встановлення надбавки та її отриманням за грудень 2023 року, оскільки вона встановлена штатним розписом на 2023 рік і є постійною.
Згідно ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо припускала настання цих наслідків. Умисність дій ОСОБА_1 не підтверджується жодними доказами, що наявні у справі.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази, що свідчать:
- про наявність у ОСОБА_1 прямого умислу на вчинення адміністративного правопорушення;
- про існування у ОСОБА_1 приватного інтересу;
- про наявність у ОСОБА_1 реального конфлікту інтересів, як суперечності між приватним інтересом особи та її службовими повноваженнями;
- про прямий і безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між приватним інтересом ОСОБА_1 та підписанням наказу № 349-ос.
В той же час, - ні протоколи про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, не містять доказів та обґрунтування наявності умислу ОСОБА_1 на вчинення інкримінованого йому адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією.
Згідно ч.1 ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Згідно п. 3 ч. 1ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову про закриття провадження.
Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених ст. 247 КУпАП.
Згідно п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно, суд приходить до висновку щодо закриття даного провадження в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 1, ч. 2 ст.172-7, п. 1 ч. 1 ст.247,ст.283, п. 3 ч. 1 ст.284 КУпАП, ст. 285 КУпАП, суд, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1, ч.2 ст. 172-7 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області.
Повний текст постанови складено 29.04.2025.
Суддя Анатолій КОРЧКОВ