12.03.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2251/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2023 (суддя Корсун В.Л.)
у справі № 908/2251/22
за позовною заявою Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго»
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання»
про стягнення заборгованості
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.04.2023р. позов задоволено частково.
Закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу у суми 354967856,39 грн.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» на користь приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» - основний борг у сумі 10 493 670 грн. 33 коп., 3% річних у сумі 5 216 501 грн. 31 коп., інфляційні втрати у сумі 24 337 113 грн. 59 коп., пеню у сумі 3 676 078 грн. 07 коп., штраф у розмірі 1 277 485 грн. 44 коп. та судовий збір у розмірі 89 700 грн. 55 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання», в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2023р. по справі № 908/2251/22 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 5 216 501 грн. 31 коп., інфляційні втрати у сумі 24 337 113 грн. 59 коп., пеню у сумі 3 676 078 грн. 07 коп., штраф у розмірі 1 277 485 грн. 44 коп. та судовий збір у розмірі 89 700 грн. 55 коп.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за нез'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- з Рішення Суду неможливо встановити за який період стягнута заборгованість. На сторінці 7 Рішення Суд прийшов до висновку про задоволення вимоги Позивача про стягнення заборгованості у розмірі 10 493 670,33 грн. В той же час, Позивач у суді не заявляв вимоги про стягнення 10493670,33 грн;
- у випадку неотримання попередньої оплати ОСП відповідно до умов Договору можуть наступити лише наслідки передбачені ч. 3 ст. 538 ЦК України, що виключає застосування до ТОВ “Запоріжжяелектропостачання» відповідальності у вигляді штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат;
- відповідно до приписів вищевказаної Постанов НКРЕКП нарахування пені та штрафу за несвоєчасні розрахунки за Договором зупиняються саме з дати введення воєнного стану, тобто з 24.02.2022 року, а не з 26.04.2022 року. Судом було залишено поза увагою такі твердження Відповідача, що є протиправним. Таким чином, нарахування пені та штрафу починаючи з 24.02.2022 року є таким, що суперечить нормам чинного законодавства;
- Судом при винесенні рішення та задоволені позовних вимог в частині нарахованих штрафних санкцій безпідставно не взято до уваги наступні обставини: По-перше, у зв'язку з порушенням рядом учасників ринку електричної енергії, ОСП, своїх фінансових зобов'язань перед ТОВ “Запоріжжяелектропостачання», поточний рахунок відповідача із спеціальним режимом використання не накопичує в достатній мірі коштів для належного проведення розрахунків з ОСП; По-друге, для здійснення своєї діяльності на ринку електричної енергії відповідач здійснює купівлю електроенергії на умовах 100% передоплати, а лише потім здійснює її продаж споживачем, які розраховуються до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. При цьому, враховуючи запровадження на території України карантину та заборону нормативними актами нарахування та стягнення пені та штрафів за прострочення платежів побутовим споживачам (населенню), рівень оплати якими завжди був на низькому рівні, вищевикладене призвело до кризової ситуації з надходженням від споживачів грошових коштів у 2021 році та на початку 2022 року; По-третє, у зв'язку з введенням в Україні з 24.02.2022 воєнного стану значна частина структурних підрозділів Відповідача знаходиться на територіях, на яких або ведуться активні бойові дії, або перебувають у тимчасовій окупації. Тобто, більше 50% обсягів постачання електричної енергії здійснюється на території, де рівень оплат критично низький. Вищевказані чинники значно погіршили фінансовий стан ТОВ “Запоріжжяелектропостачання», що негативно вплинув та продовжує впливати на можливість належного виконання фінансових зобов'язань за раніше укладеними договорами з учасниками ринку у тому числі й з ПЕК Укренерго;
- суд необґрунтовано відмовив у задоволені клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
21.06.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а рішення в оскаржуваній частині - без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
21.06.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги та наполіг на її задоволенні в повному обсязі.
29.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від представника ТОВ “Запоріжжяелектропостачання» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/1359/22, в якій порушено питання формування правового висновку щодо застосування пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 з посиланням на подібність правовідносин у обох цих справах, яке задоволено ухвалою від 01.02.2024.
31.01.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про доведення до відома суду, що ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» станом на сьогодні сплачено залишок основної заборгованості по договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.19 № 0119-02024 за спірний період у розмірі 10 493 670,33 грн., на підтвердження чого надаємо роздруківки (копії) платіжних доручень № 12378 від 10.04.2023, № 12396 від 11.04.2023, № 12401 від 12.04.2023, № 12412 від 13.04.2023, в якому просить врахувати надану інформацію.
30.07.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, оскільки об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/1359/22 прийнято постанову, яке вирішено ухвалою від 06.08.2024.
27.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких наголосив на необхідності врахування висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.
27.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи № 908/2251/22 наступних копій документів: - Акт коригування № ПРА_К-0006945 від 09.09.2024 (липень 2022); - Акт коригування № ПРА_К-0007061 від 20.09.2024 (серпень 2022); - Акт коригування № ПРА_К-0007161 від 25.09.2024 (вересень 2022); - Акт коригування № ПРА_К-0007259 від 26.09.2024 (жовтень 2022); - Акт коригування № ПРА_К-0007350 від 27.09.2024 (листопад 2022); - Акт коригування № ПРА_К-0007437 від 27.09.2024 (грудень 2022).
27.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 908/2251/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 908/1162/23. В обґрунтування клопотання зазначено, що оскільки усі процеси (виробництво, передача, розподіл, постачання тощо) на ринку електричної енергії пов'язані між собою та у разі задоволення Судом вимог у справі № 908/1162/23 це безпосередньо вплине на права та обов'язки, у тому числі їх розмір, зокрема й перед Позивачем, оскільки будуть скориговані обсяги електричної енергії, які були передані споживачам ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», зокрема побутовим, що буде наслідком коригування розміру зобов'язань Відповідача перед Позивачем.
04.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку на залучення доказів, яких на час подання апеляційної скарги не було, до матеріалів справи: копій витягів з балансу Товариства станом на 31.03.2023, 30.06.2024, 30.09.2024, копій Довідок про вартість чистих активів Товариства.
05.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 908/2251/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 908/1162/23.
Щодо клопотань про врахування інформації щодо погашення заборгованості після прийняття судом першої інстанції рішення та подальшого коригування зобов'язань на підставі відповідних актів.
Згідно з висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23, коли порушення ГПК України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Об'єднана палата констатувала наступне:
- ГПК України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції;
- у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до частини другої статті 328 ГПК України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою);
- отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
а) предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
б) при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України;
- у тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
За сукупності наведених умов колегія суддів зазначає про відсутність підстав для скасування рішення в оскаржуваній частині та закриття провадження у справі в частині відповідних вимог, які існували на момент розгляду судом першої інстанції та були вирішені господарським судом до їх виконання відповідачем згідно платіжних доручень № 12378 від 10.04.2023, № 12396 від 11.04.2023, № 12401 від 12.04.2023, № 12412 від 13.04.2023. Також, суд зауважує, що відповідач не позбавлений права заявити вимоги про повернення грошових коштів, сплачених за зобов'язаннями, які в подальшому були відкориговані в бік зменшення за відповідними актами коригування № ПРА_К-0006945 від 09.09.2024 (липень 2022); № ПРА_К-0007061 від 20.09.2024 (серпень 2022); № ПРА_К-0007161 від 25.09.2024 (вересень 2022); № ПРА_К-0007259 від 26.09.2024 (жовтень 2022); № ПРА_К-0007350 від 27.09.2024 (листопад 2022); № ПРА_К-0007437 від 27.09.2024 (грудень 2022).
Щодо клопотань про долучення нових доказів.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як передбачено ч.ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
При цьому згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Положення до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).
Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб'єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.
Колегією суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.
До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).
Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).
Водночас, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду, в постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18, від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 24.11.2021 у справі № 915/954/20, сформувалася стала судова практика при вирішенні подібних питань, відповідно до якої: «така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Враховуючи все вищевикладене, відповідач (апелянт) не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, та фактично подав до суду нові докази (копії витягів з балансу Товариства станом на 31.03.2023, 30.06.2024, 30.09.2024, копії Довідок про вартість чистих активів Товариства, Акти коригування від 09.09.2024, 20.09.2024, від 25.09.2024, від 26.09.2024, від 27.09.2024), які датовані після прийняття рішення судом першої інстанції (03.04.2023), що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 918/329/18, від 18.06.2019 у справі № 904/3582/18, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 26.09.2023 у справі № 910/4490/22).
Щодо клопотань про зупинення провадження у справі № 908/2251/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 908/1162/23.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках: об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
В свою чергу, в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 917/130/19 зроблено наступний правовий висновок, що пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4 та 6 статті 75 ГПК України). Як неможливість розгляду зазначеної справи потрібно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов'язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.
Аналогічну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 23.01.2020 у справі № 917/130/19.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі потрібно зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (правові висновки Верховного Суду у постановах від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19.
Колегія суддів зауважує, що не є об'єктивною неможливістю розгляду справи, у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Якщо матеріали справи містять достатньо доказів, належна оцінка яких у відповідності до ст. 86 ГПК України дозволить суду встановити обставини, які входять до предмету доказування у справі та, відповідно, прийняти законне та обґрунтоване рішення, то відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі.
В свою чергу, апеляційним судом враховується, що предметом позовних вимог у справі № 908/1162/23 є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМК" до Комунального некомерційного підприємства "Територіальне медичне об'єднання "Багатопрофільна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги" Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення 1 593 623,84 грн. за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на підставі договору від 31.12.2021 № 2273/1 про постачання електричної енергії. Тобто справа № 908/2251/22 та справа № 908/1162/23 не є взаємопов'язаними.
При цьому заявником не надано доказів об'єктивної неможливості розгляду справи №908/2251/22 до вирішення справи № 908/1162/23, а відтак і не доведено неможливості з'ясування питання наявності заборгованості в рамках господарської справи та відповідно прийняття судового рішення за результатом її апеляційного перегляду за наявними матеріалами, які дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), що є предметом судового розгляду, виходячи з меж позовних вимог та доводів апеляційної скарги, адже під час розгляду тієї чи іншої справи суд самостійно досліджує докази та застосовує практику Верховного Суду.
По суті клопотання ґрунтуються на припущеннях відповідача та його суб'єктивній оцінці можливих юридичних наслідків у спірних правовідносинах після формування правового висновку Верховним Судом щодо застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Будь-яких інших обставин, що впливали б на оцінку доказів, якими сторонами обґрунтовують свої доводи у даній справі стосовно наявності або відсутності юридичних підстав, що впливають на результати розгляду справи, а відтак, свідчили б про наявність обов'язкових підстав для зупинення судом апеляційної інстанції провадження у даній справі, в клопотанні не наведено.
До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18 зроблено наступний правовий висновок, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
В свою чергу, необґрунтоване зупинення провадження за відсутності достатніх правових підстав, не сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, має наслідком недотримання положень Конвенції щодо "розумних строків розгляду справи" та може порушити вимоги статті 6 Конвенції стосовно забезпечення права на справедливий суд.
З огляду на вищенаведене, а також враховуючи те, що апеляційним судом не встановлено наявність інших обставин, передбачених ст. 227 ГПК України, що зумовлювали б обов'язок суду зупинити провадження у справі, подане клопотання не підлягає задоволенню.
В судовому засіданні 12.03.2025 приймали участь представники сторін відповідача (апелянта) та позивача.
Представник відповідача просив суд апеляційну скаргу задовольнити: рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представники позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, з урахуванням доводів, наведених у відзиві, наголосили на відсутності підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 01.01.19 між ДП «НЕК «Укренерго» - оператор системи передачі, що здійснює централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління ОЕС України до отримання ліцензії на провадження діяльності з передачі електричної енергії (далі ОСП) та ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» - користувач укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії №0119-02024 (далі договір), за умовами п. 1.1. (в редакції додаткової угоди від 21.12.21) якого ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді;
2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.
Розділом 5 договору визначено порядок розрахунків. Так, розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (п. 5.1.)
Відповідно до п. 5.2., користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж до 25 числа розрахункового місяця.
Пунктом 5.5. договору визначено, що користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерційного обліку (далі АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.
Оплату вартості послуги, після корегування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно). …
Відповідно до п. 13.1., договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.21. якщо користувач не направив ОСП у трок не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.
На виконання умов договору сторонами підписано та скріплено печатками (в т.ч. електронними підписами) акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги за період з лютого 2021 р. по вересень 2022 р. (копії актів долучено до матеріалів справи).
З врахуванням оплат за надану послугу (докази оплат долучено до матеріалів справи), які здійснювалися відповідачем, станом на дату подання позову заборгованість становить 399 398 026,72 грн.
Несплата відповідачем заборгованості стала підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості в примусовому порядку.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення заборгованості у сумі 354 967 856,39 грн підлягає закриттю за відсутності предмету спору. Натомість судом задоволена вимога ПрАТ «НЕК «Укренерго» про стягнення з ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» заборгованості у розмірі 10 493 670,33 грн. Також, суд виснував, що вимога про стягнення штрафу за прострочення оплати підлягає частковому задоволенню у сумі 1 277 485,44 грн. Крім того, господарським судом встановлено, що стягненню підлягає 3% річних у сумі 5 216 501,31 грн та інфляційні втрати у сумі 24 337 113,59 грн. Відповідно, позовні вимоги в цій частині частково задоволені.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
09.11.22 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 24.10.22 № 01/46925 з вимогами приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго (далі ПрАТ НЕК Укренерго) до товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання (надалі ТОВ Запоріжжяелектропостачання) про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.19 № 0119-02024 у розмірі 435 298 597,89 грн., а саме: 399 398 026,72 грн. основна заборгованість, 5 237 256,41 грн. 3 % річних, 24418354,67 грн. інфляційні втрати, 3 689 989,21 грн. пені та 2 554 970,88 грн. штрафу.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Нормами статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено Договором. Зазначені положення можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічний припис містить п.п. 1, 7 ст. 193 ГК України.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам визначені положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасник ринку електричної енергії (далі - учасник ринку) - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цим Законом; користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у т.ч. фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії.
Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», електропостачальник зобов'язаний, зокрема укладати договори, обов'язкові для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови таких договорів; сплачувати своєчасно та в повному обсязі за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та послуги, що надаються на ринку електричної енергії.
Так, ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі.
Відповідно до п. 55 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії», учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, про надання послуг з передачі.
Відповідно до пункту 5.1. глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов'язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту.
Укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі (пункту 5.2. глави 5 розділу ХІ Кодексу).
Згідно з п. 5.6. глави 5 розділу ХІ Кодексу, системи передачі оплата послуг з передачі електричної енергії здійснюється за тарифом, який встановлюється регулятором відповідно до затвердженої ним методики. Тариф на послуги з передачі електричної енергії оприлюднюється ОСП на власному веб-сайті в мережі Інтернет у триденний термін після затвердження його регулятором.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії», оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Кодексом системи передачі, з дотриманням встановлених показників якості надання послуг, забезпечує достатню потужність передачі та надійність системи передачі; проводить аналіз системних обмежень та врегульовує їх шляхом застосування недискримінаційних методів, що базуються на ринкових механізмах, відповідно до правил ринку та кодексу системи передачі.
Положеннями пункту 5.4. глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) передбачено, що ОСП укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем після набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії, крім споживачів та їх електропостачальників, які врегульовують відносини відповідно до Правил роздрібного ринку.
Тобто, взаємовідносини зі споживачами, які здійснюють діяльність на роздрібному ринку та не набувають статусу учасника ринку, регулюються згідно Правил роздрібного ринку.
Так, відповідно до пункту 4.1. розділу IV ПРРЕЕ розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів.
Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії», оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Типові договори про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління затверджуються Регулятором.
Типовий договір про надання послуг з передачі електричної енергії є додатком 3 до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (далі - Кодекс системи передачі).
На основі типового договору між сторонами укладено Договір, відповідно до умов якого оператор системи передачі зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії відповідно до умов цього договору, а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Згідно договору про надання послуг з передачі електричної енергії, укладеного між позивачем та відповідачем, ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» є користувачем системи передачі.
Відповідно до п. 40 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії.
Судом прийнято до уваги, що вказаний договір в установленому законом порядку не оспорювався, не визнавався недійсним та його дія не припинена. Доказів протилежного жодною із сторін суду не надано.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії», оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Згідно з підпунктом 1 пункту 7.1, підпунктом 3 пункту 9.3 договору, ОСП має право отримувати від користувача своєчасну оплату за послугу; користувач зобов'язаний здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим договором.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача заборгованість за надані в період лютий 2021 р. вересень 2022 р. послуги у сумі 399398026,72 грн.
Відповідачем протягом строку розгляду даної справи здійснювалось погашення заборгованості. Станом на 03.04.23 відповідачем погашено заборгованість на суму 351799245,80 грн.
Крім того, сторонами складено акти коригування від 20.10.22 до акту приймання-передачі за травень 2022р., від 18.11.22 до акту приймання-передачі за червень 2022р., від 29.11.22 до акту приймання-передачі за липень 2022р., від 21.12.22 до акту приймання-передачі за серпень 2022р., від 30.12.22 до акту приймання-передачі за вересень 2022р.
За підсумками коригування сторонами погоджено, що сума заборгованості підлягає зменшенню на 3 168 610,59 грн.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
За викладених обставин, господарським судом провадження у справі в частині стягнення заборгованості у сумі 354 967 856,39 грн закрито за відсутності предмету спору.
Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується.
Крім того, судом встановлено, що позов надіслано до суду 04.11.22.
В той же час, відповідачем платіжними дорученнями від 17.10.22, 20.10.22 та 31.10.22 було здійснено погашення заборгованості у сумі 33 936 500,00 грн.
Однак, позивачем при визначенні суми позовну такі оплати враховані не були.
Оскільки відповідачем сума 33 936 500,00 грн сплачена до подання позову до суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
З врахуванням вищевикладеного, судом задоволена вимога ПрАТ «НЕК «Укренерго» про стягнення з ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» заборгованості у розмірі 10 493 670,33 грн.
Рішення суду в цій частині сторонами також не оскаржується, відповідно не є предметом апеляційного перегляду відповідно до приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Водночас, в апеляційній скарзі відповідач посилається на неточності у рішенні суду щодо встановлених обставин стосовно періоду заборгованості, редакцій Договору між сторонами.
З цього приводу слід зазначити, що між НЕК «Укренерго» та ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» укладений договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0119-02024. Додатковою угодою від 14.08.2019 даний договір був укладений в новій редакції (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору НЕК «Укренерго» (Оператор системи передачі, ОСП) зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга) відповідно до умов цього Договору, а ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» (Користувач) зобов'язується здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов Договору.
Відповідно до п. 6.1 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж-до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього Договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуг, яка визначена згідно з розділом 5, у кожен з наступних періодів:
2 платіж - з 06 до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - з 11 до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - з 16 до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - з 21 до 25 числа розрахункового місяця.
При цьому розмір оплати у вказані періоди повинен бути не меншим планової вартості Послуг, яка визначена згідно з розділом 5, на 5 днів наперед.
Згідно з п. 6.5 Договору Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг Послуги протягом З банківських днів з моменту та на підставі отримання акту приймання- передачі Послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим.
Пунктом 6.6 Договору встановлено, що у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі Послуги, Користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі Послуги вартість Послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов'язання у встановлений Договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акту приймання- передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.
Відповідно до п. 6.7 Договору у випадку порушення Користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пеня нараховується до повного виконання Користувачем своїх зобов'язань.
За прострочення зазначеного терміну понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.
В абзаці 4 п. 6.7 Договору в редакції додаткової угоди від 14.08.2019 зазначено, що у разі якщо фактичний обсяг оплати Користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої Послуги, ОСП (за заявою Користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає Користувачу надлишок коштів або враховує їх в оплату Послуги наступних розрахункових періодів. За наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення.
За фактами неналежного виконання Договору у редакції додаткової угоди від 14.08.2019 Позивач здійснив розрахунок компенсаційних втрат та пені за період з лютого 2021 року по квітень 2021 року.
21.09.2021 між НЕК «Укренерго» та ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» укладена додаткова угода № 5, якою договір про надання послуг з передачі електричної енергії викладений у новій редакції.
Відповідно до п. 5.1 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього Договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуг, яка визначена згідно з розділом З, у кожен з наступних періодів:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж-до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж-до 25 числа розрахункового місяця.
Пунктом 5.5. Договору визначено, що Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг Послуги протягом З банківських днів з дати та на підставі отриманого акта приймання-передачі Послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим. Оплата Послуги здійснюється на підставі рахунків, наданих ОСП або самостійно сформованих у електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - Сервіс), з використанням кваліфікованого електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
Вартість наданої Послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), Адміністратором комерційного обліку
Коригування обсягів та вартості наданої Послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Сервісі згідно з вимогами Правил ринку.
Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє Користувачу. Користувач здійснює підписанням акта коригування наданої Послуги відповідного розрахункового періоду протягом З календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості Послуги, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості Послуг, Користувач здійсню протягом З банківських днів з дня отримання акта.
За приписами п. 5.6. Договору у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі Послуги Користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передач Послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов'язання у встановлений Договором термін. Якщо Користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі Послуги, вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.
Як передбачено п. 5.7. Договору у випадку порушення Користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пеня нараховується до повного виконання Користувачем своїх зобов'язань.
За прострочення зазначеного терміну понад ЗО календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.
В абзаці 5 п. 5.7 Договору зазначено, що у разі якщо фактичний обсяг оплати Користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої Послуги, ОСП (за заявою Користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає Користувачу надлишок коштів або, у разі відсутності такої заяви Користувача, ураховує їх як оплату Послуги останнього платежу наступного розрахункового періоду відповідно до п. 5.2. цього договору. За наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення (за цим договором). При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди Користувача.
На підставі норм Додаткової угоди № 5 від 21.09.2021, якою договір про надання послуг з передачі електричної енергії викладений у новій редакції, позивач за фактами несвоєчасного виконання зобов'язань з оплати планових платежів за листопад 2021 року та грудень 2021 року нарахував компенсаційні втрати та пеню.
21.12.2021 сторонами до договору укладена додаткова угода, за якою договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0145-02024 викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 1.1. Договору НЕК «Укренерго» (Оператор системи передачі, ОСП) зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - Послуга) відповідно до умов цього Договору, а ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» (Користувач) зобов'язується здійснювати оплату за Послугу відповідно до умов Договору.
Відповідно до п. 5.1 Договору розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що Користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином;
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі не менше 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 5 цього Договору. Подальша оплата може здійснюватися щоденно або шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуг, яка визначена згідно з розділом З, у кожен з наступних періодів:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж-до 25 числа розрахункового місяця.
Згідно з п. 5.5. Договору Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг Послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання Послуги, наданих Виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої Послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі Послуги направляються Користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої Послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.
Оплату вартості Послуги, після коригування обсягів та вартості Послуг, Користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі Послуги (включно).
Акти приймання-передачі Послуги та акти коригування до актів приймання-передачі Послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє Користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає Користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі Послуги та актів коригування до актів приймання-передачі Послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає їх ОСП.
Пунктом 5.6. Договору встановлено, що у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі Послуги Користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі Послуги вартість Послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акту. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов'язання у встановлений Договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання- передачі Послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.
Відповідно до п. 5.7 Договору у випадку порушення Користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, ідо діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пеня нараховується до повного виконання Користувачем своїх зобов'язань.
За прострочення зазначеного терміну понад ЗО календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.
В абзаці 4 п. 5.7 Договору в редакції додаткової угоди від 28.12.2021 зазначено, що у разі якщо фактичний обсяг оплати Користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої Послуги, ОСП (за заявою Користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає Користувачу надлишок коштів або враховує їх в оплату Послуги наступних розрахункових періодів. За наявності заборгованості кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований в оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди Користувача.
Як свідчать матеріали справи, керуючись нормами Договору у редакції додаткової угоди від 21.12.2021 позивач здійснив розрахунок компенсаційних втрат та неустойки за фактом несвоєчасного виконання зобов'язань за актом прийому-передачі Послуги за січень 2022 року, а також за період з березня 2022 року по вересень 2022 року, а також за зобов'язання з оплати за актом коригування від 16.06.2022 до акта приймання-передачі електричної енергії за грудень 2021 року.
Тобто суд першої інстанції надав правильну оцінку договірним відносинам сторін у спірному періоді, укладеному між ними договору про надання послуг з передачі електричної енергії у відповідних редакціях, періоду заборгованості.
Крім того, судом встановлено, що позивачем за прострочення відповідачем зобов'язань щодо повноти та своєчасності оплати наданих послуг нараховано 3% річних у сумі 5 237 256,41 грн, інфляційні втрати у сумі 24 418 354,67 грн, пеню у сумі 3 689 989,21 грн, штраф у сумі 2 554 970,88 грн.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у ГК України, іншими законами та договором.
Факт прострочення здійснення оплат матеріалами справи доведено та відповідачем не спростовується.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.
Господарським судом за допомогою ІПС «Законодавство» здійснено перевірку правильності нарахування відсотків річних і інфляційних втрат та періоди їх нарахування. Встановлено, що стягненню підлягає 3% річних у сумі 5 216 501,31 грн та інфляційні втрати у сумі 24 337 113,59 грн.
Проте відповідач (апелянт) не погоджується з висновком про суду про правомірність нарахування позивачем компенсаційних втрат за несплату чи несвоєчасну оплату планових платежів. При цьому посилається на ст. 693 ЦК України, яка регулює правовідносини за договором купівлі-продажу товарів.
Натомість колегія суддів зауважує, що правовідносини між сторонами регулюються іншим видом договору - договором про надання послуги, а тому посилання на ст. 693 ЦК України є безпідставним.
Слід зазначити, що за умовами Договору про надання послуг з передачі електричної енергії послуга з передачі електричної енергії надається з першої секунди першого дня розрахункового періоду щоденно, безперервно.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 912/1941/21 зазначив, що використання планових обсягів, їх погодження з ОСП є обов'язком користувача за договором про надання послуг. При розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та ОСП зобов'язані використовувати як плановий так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язані та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць.
Таким чином, планові платежі є частиною вартості послуги, а отже є грошовим зобов'язанням Відповідача, що випливає із його щомісячного замовлення на отримання певного обсягу послуги, яку він отримує від Позивача в кожному конкретному місяці.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
З урахуванням вищевикладеного твердження апелянта про безпідставність нарахування компенсаційних втрат за плановими платежами є помилковим.
Суд звертає увагу на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У постановах від 04.07.2023 у справі № 910/10061/22 та від 09.11.2022 у справі №904/5899/21 Верховним Судом зазначено, що при розрахунку за послуги з передачі електричної енергії користувач та оператор системи передачі зобов'язані використовувати як плановий, так і фактичний обсяг послуги одночасно, які є взаємопов'язаними та не замінюють один одного, тобто у користувача відсутнє право вибору - платити за плановий обсяг чи за фактичний обсяг. Користувач зобов'язаний здійснити оплату планового обсягу на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а по закінченню відповідного місяця визначити необхідність сплати фактичного обсягу послуг, отриманих за такий розрахунковий місяць.
Наведене дає підстави для висновку, що зобов'язання відповідача по оплаті вартості планових обсягів припиняється не з закінченням розрахункового місяця, а з настанням обов'язку з оплати вартості фактичних обсягів.
Перевіривши правильність розрахунку процентів річних та інфляційних втрат, не виходячи при цьому за межі періоду, заявленого позивачем, суд апеляційної інстанції встановив, що стягненню підлягає 3% річних у сумі 5 216 501,31 грн та інфляційні втрати у сумі 24 337 113,59 грн. Скаржником правильність цих розрахунків не спростована.
Крім того, статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В абзацах 1-3 пункту 5.7. договору сторони погодили, що у випадку порушення користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов'язань. За прострочення користувачем термінів розрахунку понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.
В позовній заяві позивачем зазначено, що штраф у сумі 2 554 970,88 грн нараховано щодо попередньої оплати планової вартості послуг за березень 2022 року наступним чином:
18 249 792,00 грн х 7% = 1 277 485,44 грн (штраф за прострочення зобов'язання за першим плановим платежем за період з 03.03.22 по 09.04.22),
18 249 792,00 грн х 7% = 1 277 485,44 грн (штраф за прострочення зобов'язання за першим плановим платежем за період з 11.03.22 по 09.04.22).
В той же час, судом першої інстанції встановлено, що період 11.03.22-09.04.22 становить 30 днів, в той час, як п. 5.7. договору передбачає застосування штрафу за прострочення оплати понад 30 днів.
Таким чином, суд виснував, що вимога про стягнення штрафу за прострочення оплати підлягає частковому задоволенню у сумі 1 277 485,44 грн.
Як зазначає відповідач у своїй апеляційній скарзі, відповідно до приписів вищевказаної Постанов НКРЕКП нарахування пені та штрафу за несвоєчасні розрахунки за Договором зупиняються саме з дати введення воєнного стану, тобто з 24.02.2022 року, а не з 26.04.2022 року. Судом було залишено поза увагою такі твердження Відповідача, що є протиправним. Таким чином, нарахування пені та штрафу починаючи з 24.02.2022 року є таким, що суперечить нормам чинного законодавства.
Колегія суддів зазначає, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, як Регулятор, прийняла у межах своїх повноважень постанову від 25.02.2022 № 332 з метою забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Отже, з урахуванням дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
Натомість підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 констатував, що постанова № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись ними у своїй господарській діяльності.
Враховуючи, що Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому Законами України було неодноразово продовжено і по цей час, з 24.02.2022 зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Суд першої інстанції наведеного не врахував та залишив поза увагою, що регулятор у положеннях підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 чітко визначив період, на який поширюється дія цього положення, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, що стосується спірного періоду нарахування пені.
Здійснивши власний перерахунок пені за період заборгованості з лютого 2021 року до 24 лютого 2022 року, встановивши суми заборгованості та періоди прострочення виконання грошового зобов'язання боржника, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем сум та періодів, на які здійснювались відповідні нарахування, з урахуванням усіх коригувань та часткових оплат, суд апеляційної інстанції встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з боржника на користь позивача, складає 15 198,11 грн (розраховано за період прострочення у січні 2022 року: з 16.02.2022 по 20.02.2022, кількість днів - 10, сума боргу - 5 077 567,00 грн; з 21.02.2022 по 23.02.2022 (включно), кількість днів - 3, сума боргу - 782 909,00 грн), отже, позов в частині стягнення пені підлягав частковому задоволенню. При цьому судом прийнято до уваги, що у як передбачено ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. У розрахунку пені позивачем не враховувались Акти коригування до Актів надання послуг, що складені після відкриття провадження у даній справі на загальну суму більше 48 млн грн., що вказує на відсутність прострочення за ними та відповідно позовні вимоги в частині заявленої позивачем пені, нарахованих на вказану суму задоволенню не підлягають.
Натомість вимоги про стягнення штрафу обчислені за прострочення відповідачем грошового зобов'язання у період дії в Україні воєнного стану, що суперечить імперативним приписам щодо заборони здійснення таких нарахувань, наведеним у пп. 16 п. 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332.
Відповідно у цій частині позову суду слід було відмовити з означених мотивів.
В той же час, колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє доводи скаржника про те, що судом при винесенні рішення та задоволені позовних вимог в частині нарахованих штрафних санкцій безпідставно не взято до уваги наступні обставини: По-перше, у зв'язку з порушенням рядом учасників ринку електричної енергії, ОСП, своїх фінансових зобов'язань перед ТОВ “Запоріжжяелектропостачання», поточний рахунок відповідача із спеціальним режимом використання не накопичує в достатній мірі коштів для належного проведення розрахунків з ОСП; По-друге, для здійснення своєї діяльності на ринку електричної енергії відповідач здійснює купівлю електроенергії на умовах 100% передоплати, а лише потім здійснює її продаж споживачем, які розраховуються до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. При цьому, враховуючи запровадження на території України карантину та заборону нормативними актами нарахування та стягнення пені та штрафів за прострочення платежів побутовим споживачам (населенню), рівень оплати якими завжди був на низькому рівні, вищевикладене призвело до кризової ситуації з надходженням від споживачів грошових коштів у 2021 році та на початку 2022 року; По-третє, у зв'язку з введенням в Україні з 24.02.2022 воєнного стану значна частина структурних підрозділів Відповідача знаходиться на територіях, на яких або ведуться активні бойові дії, або перебувають у тимчасовій окупації. Тобто, більше 50% обсягів постачання електричної енергії здійснюється на території, де рівень оплат критично низький. Вищевказані чинники значно погіршили фінансовий стан ТОВ “Запоріжжяелектропостачання», що негативно вплинув та продовжує впливати на можливість належного виконання фінансових зобов'язань за раніше укладеними договорами з учасниками ринку у тому числі й з ПЕК Укренерго.
Слід зазначити, що форс-мажорне застереження у пункті 10.2. Договору (у редакції додаткової угоди від 21.12.2021) містить вимогу про те, що доказом дії форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані ТПП України/іншим компетентним органом, установою.
Відповідним документом згідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" є сертифікат ТПП України про настання форс-мажорних обставин, виданий стороні Договору.
Відповідач посилається на загальний офіційний лист ТПП України від 28.02.2022 року та Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану», як на підставу настання форс-мажорних обставин, наслідком яких продовжується термін виконання зобов'язань.
Водночас, ст. 77 Господарського процесуального кодексу встановлює критерії допустимості доказів для цілей господарського судочинства. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, навіть у разі наявності сертифікату ТПП про форс-мажор суд оцінюватиме цей доказ у сукупності з іншими доказами.
У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 підтверджено: «форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Колегія зазначає, що відповідачем не доведено, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання ним конкретних договірних зобов'язань.
Адже форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, а учасником правовідносин має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Форс-мажор (у даному випадку - військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.
Отже, допустимими та належними доказами відповідач не довів факту того, що введення воєнного стану в Україні призвело до неможливості виконання ним зобов'язань за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії.
Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку зазначені відповідачем обставини щодо введеного та діючого на даний час воєнного стану в України негативно впливають не тільки на результати господарської діяльності відповідача. Всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України, в тому числі і позивач, знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В свою чергу, ч. 1 ст. 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Статтею 42 ГК України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як Позивач так і Відповідач є суб'єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Кожна із сторін, укладаючи договір, приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Погіршення економічної ситуації, збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є форс-мажорною, незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.
А за змістом ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Також, колегія суддів вважає безпідставними аргументи апелянта про те, що суд необґрунтовано відмовив у задоволені клопотання Відповідача про зменшення розміру штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).
Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п. 8.35).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (п. 8.38).
Вказана правова позиція була відображена в подальшому у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
При цьому варто зазначити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов'язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов'язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, положення законодавства, що стосуються саме неустойки (штрафних санкцій), на які посилається апелянт, є не застосовними по відношенню до 3% річних та інфляційних втрат.
Поряд з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): «господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань» (п. 8.32). Для зменшення нарахованих позивачем сум має бути встановлена очевидна їх неспівмірність, в тому числі обставини того, що наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Обґрунтовуючи висновок щодо можливості судом зменшення відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду виходила із принципу справедливості, добросовісності, розумності, що належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин, враховуючи, що за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, та зазначила: « 8.40. Щодо суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом (20 липня 2018 року) складала 98 381 грн 92 коп., сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 40 4 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн., перевищуючи майже в два рази суму прострочення. 8.41. 3 огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».
Варто акцентувати увагу на тому, що у даній постанові Верховний Суд зазначив про можливість зменшення, в даному випадку відсотків річних «за певних умов» та «з урахуванням конкретних обставин справи».
У справі № 902/417/18 до стягнення були пред'явлені сума основного боргу, сума пені, штрафу та відсотків річних, розмір яких за умовами спірного договору було встановлено аж 40%.
Тому, Верховний Суд в даній справі, виходячи із непропорційності наслідків правопорушення, з метою дотримання принципу розумності, балансу інтересів боржника і кредитора, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відсотків річних.
Крім того, в п. 8.33. постанови у справі № 902/417/18 Верховний Суд, обґрунтовуючи свій висновок, зазначив: «Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення».
Натомість відповідно до обставин справи, що розглядається наразі судом, вбачається, що Позивачем у справі пред'явлено до стягнення відсотки річних у встановленому законом, ч. 2 ст. 625 ЦК України, мінімальному розмірі - 3%.
Стосовно можливої збитковості відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення компенсаційних нарахувань, адже як вже було зазначено, підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб'єкт господарювання.
До того ж, на підтвердження погіршення фінансового стану відповідач надав витяг з балансу щодо кредиторської та дебіторської заборгованості станом на 01.12.2022, однак доказів щодо розміру прибутку чи збитку суду не представив.
Отже, нараховані Позивачем 3% річних (в розмірі, встановленому законом) у даному конкретному випадку не підпадають під дію норм ст. 233 ГК України та 551 ЦК України, а отже клопотання Відповідача про зменшення 3% річних не підлягає задоволенню.
Окрім того, як вбачається із змісту п. 5.7. Договору сторони за порушення Відповідачем терміну розрахунків погодили розмір пені 0,1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, як того вимагає Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання». Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та, зокрема, викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 27.05.2019 у справі №910/20107/17.
Тобто, на законодавчому рівні вже встановлені обмеження розміру пені за прострочення грошового зобов'язання.
При цьому внаслідок перерахунку сум штрафних санкцій судом встановлено, що до стягнення належить лише пеня у розмірі 15 198,11 грн, що не є надмірною сумою, порівняно з сумою заборгованості, що стягнута за оскаржуваним рішенням.
Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 129 ГПК України).
Як визначено ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені положеннями ст. 269 ГПК України, та зважаючи на результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, апеляційну скаргу належить задовольнити частково: оскаржуване рішення у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача пені у сумі 3 676 078,07 грн та штрафу у розмірі 1277485,44 грн та пов'язаного з ними судового збору - змінити, шляхом викладення резолютивної частини рішення щодо цих вимог в наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35, код ЄДРПОУ 42093239) на користь Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код ЄДРПОУ 00100227) пеню у сумі 15 198 (п'ятнадцять тисяч сто дев'яносто вісім) грн 11 коп. та судовий збір у розмірі 79 869 (сімдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн 78 коп.».
Крім того, на підставі приписів ст. 129 ГПК України суд вважає за можливе стягнути з позивача на користь відповідача 111 113,22 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» на рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2023 у справі № 908/2251/22 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2023 у справі №908/2251/22 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" пені у сумі 3 676 078 (три мільйони шістсот сімдесят шість тисяч сімдесят вісім) грн 07 коп., штрафу у розмірі 1 277 485 (один мільйон двісті сімдесят сім тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн 44 коп. та судового збору у розмірі 89 700 (вісімдесят дев'ять тисяч сімсот) грн 55 коп. - змінити, шляхом викладення резолютивної частини рішення щодо цих вимог в наступній редакції:
«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35, код ЄДРПОУ 42093239) на користь Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код ЄДРПОУ 00100227) пеню у сумі 15 198 (п'ятнадцять тисяч сто дев'яносто вісім) грн 11 коп. та судовий збір у розмірі 79 869 (сімдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн 78 коп.».
В решті рішення Господарського суду Запорізької області від 03.04.2023 у справі №908/2251/22 залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"(01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25, код ЄДРПОУ 00100227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання» (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35, код ЄДРПОУ 42093239) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 111 113,22 грн, про що видати наказ.
Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 28.04.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя А.Є. Чередко