Справа № 2-16/11
09 вересня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
Головуючого -судді Мазниці А.А.
При секретарі -Ковальській Т.Г.
За участю:
Позивача - ОСОБА_1
Представника відповідача - ОСОБА_2 .
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірньої компанії «Укртрансгаз'НАК «Нафтогаз України», третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 у червні 2000 р. звернувся до суду з вищезазначеним позовом, який під час розгляду справи неодноразово доповнював та уточнював. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 12.02.1997 р. на перехресті вул. Гоголя та вул. Паторжинського у м. Дніпропетровську з вини водія ОСОБА_3 , що на той час перебував у трудових відносинах з позивачем, працюючи на посаді на посаді начальника Дніпропетровського відділення ДП «Укргазенергосервіс'АТ «Укргазпром», мала місце дорожньо-транспортна пригода, під час якої позивачеві були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми та струсу головного мозку, що потягли наслідки у вигляді вегето-судинної дистонії та астено-невротичного синдрому.
Під час лікування позивач витратив на придбання медикаментів 5.298, 70 грн. у період з 12.02.1997 р. до 29.10.2001 р., на посилене харчування 12.734, 84 грн. у період з 03.11.1997 р. до 03.11.1999 р. та 12.472, 57 грн. у період з 27.10.1999 р. до 17.11.1999 р. Крім того, будучи позбавленим за станом здоров'я можливості керування автомобілем, позивач користувався для пересування послугами водія ОСОБА_4 , на користь якого на протязі 14,5 місяців сплатив 8.120, 00 грн. Також внаслідок неправомірних дій працівника відповідача ОСОБА_3 під час спірної ДТП та у подальшому, а також дій самого відповідача, що на протязі тривалого часу ухиляється від відшкодування заподіяної останнім матеріальної шкоди, позивачеві була заподіяна моральна шкода.
На підставі викладеного позивач в останній редакції заявлених вимог (т. 2 а.с. 167-170) просив суд стягнути з відповідача на його користь 66.037, 86 грн. з урахуванням індексу інфляції у відшкодування матеріальної шкоди та 20.000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди.
Справа розглядалася судами неодноразово.
У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав, на їх задоволенні наполягав з викладених у позові підстав.
Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на його безпідставність, суперечливість та недоведеність заявлених вимог, збіг строку позовної давності у спірних правовідносинах.
Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, аналогічних наведеним представником відповідача. У подальшому до суду не з'являвся.
Заслухавши пояснення осіб, що приймають участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що близько 13:00 годин 12.02.1997 р. на перехресті вул. Гоголя та вул. Паторжинського у м. Дніпропетровську мала місце дорожньо-транспортна пригода з вини водія ОСОБА_3 , що на той час перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді начальника Дніпропетровського відділення ДП «Укргазенергосервіс'АТ «Укргазпром» (т. 2 а.с. 220), правонаступником якого є відповідач, та керував належним підприємству автомобілем ГАЗ-2401, д/н НОМЕР_1 . Під час даної пригоди позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, у зв'язку з чим відносно ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу за ст. 215 ч. 1 КК України, яка постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.08.1997 р. була закрита з нереабілітуючої підстави -у зв'язку з застосуванням акту амністії (т. 1 а.с. 80, 83, т. 3 а.с. 15-17).
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного. Так, оскільки обставини, що є підставою для пред'явлення позову, мали місце у період до 01.01.2004 р., при вирішенні спору належить керуватися положеннями чинного та той час ЦК України в редакції Закону 1963 р.
Згідно ст. 440 ЦК України в редакції Закону 1963 р. шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
Відповідно до ст. 440-1 ЦК України в редакції Закону 1963 р. моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Згідно ст. 441 ЦК України в редакції Закону 1963 р. організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до ст. 454 ЦК України в редакції Закону 1963 р., якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а при вині заподіювача шкоди -і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законом, повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено.
Згідно ст. 455 ЦК України в редакції Закону 1963 р., у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).
Верховний Суд України у п. 19 Постанови його Пленуму від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди'висловив правову позицію щодо застосування зазначених норм, згідно якій компенсація (відшкодування) витрат на додаткове харчування, якщо його неможливо забезпечити в лікувально-профілактичному або реабілітаційному закладі, визначається за раціоном, складеним дієтологом чи лікарем, який лікує, та затвердженим МСЕК (у відповідних випадках - судово-медичною експертизою) на підставі інформації органів державної статистики про середні ціни на продукти харчування в торговельній мережі того місяця, в якому їх придбали, а розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість. При цьому надання розрахункових документів щодо безпосереднього здійснення таких витрат (квитанцій, чеків тощо) не вимагається.
Як вбачається з фактичних обставин справи, під час ДТП, що мала місце з вини працівника відповідача ОСОБА_3 під час виконання ним трудових обов'язків на службовому автомобілі, позивачеві були заподіяні тілесні ушкодження, що потягли необхідність лікування, посиленого харчування, отримання послуг перевезення, а отже заявлені позивачем вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди грунтуються на законі. Разом з тим немає підстав вважати, що позов є обґрунтованим та доведеним у повному обсязі.
Так, на підтвердження необхідності та розміру відповідних витрат позивачем були надані висновок експерта від 13.07.1998 р. (т. 1 а.с. 5-7), виписки з амбулаторної картки (т. 1 а.с. 46, 77), висновки обласного лікаря-дієтолога (т. 1 а.с. 47, 78), інші медичні документи (т. 2 а.с. 19-24), документи щодо вартості продуктів харчування та медикаментів (т. 1 а.с. 14-16, 79, 81), документи щодо укладання трудової угоди з ОСОБА_4 та здійснення виплат за нею (т. 1 а.с. 43, 140).
Разом з тим згідно висновку проведеної у справі судово-медичної експертизи від 10.05.2006 р. № 213 (т. 2 а.с. 145-156) медикаментозне лікування позивача, в тому числі в частині призначення йому солкосерилу, церебролізину, актовегину, не в усіх випадках відповідало об'єктивній симптоматиці (т. 2 а.с. 154), погіршення стану позивача 01.09.1998 р. не знаходиться у причинному зв'язку з перенесеною 12.02.1997 р. черепно-мозковою травмою (т. 2 а.с. 155), а також повноцінне раціональне харчування за будь-яких обставин може бути компенсоване іншими продуктами, ніж коштовні та екзотичні (т. 2 а.с. 156). Крім того, експертами було констатоване приймання позивачем призначених лікарських препаратів не у повному обсязі та систематичне порушення ним лікувального режиму та призначень невропатолога (т. 2 а.с. 154).
Виходячи з наведеного суд оцінює позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди як частково обґрунтовані та з урахуванням зменшення суми відшкодування в порядку ст. 454 ЦК України в редакції Закону 1963 р. зважаючи на допущені позивачем порушення під час лікування у гострому періоді, що згідно висновку експерта могли мати наслідком настання астено-невротичного синдрому (т. 2 а.с. 154), вважає за необхідне стягнути 15.000, 00 грн. у відшкодування шкоди у цій частині.
Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд приходить до наступного. Так, є безсумнівним, що внаслідок неправомірних дій працівника відповідача позивачеві були заподіяні певні втрати нематеріального характеру, пов'язані з фізичним болем від отриманих травм, порушенням звичного способу життя внаслідок госпіталізації, необхідністю подальшого лікування з витрачанням власних коштів, необхідністю звернення до суду. Також фактором, що обумовлює заподіяння моральної шкоди позивачеві, є протиправна поведінка самого відповідача, що за очевидних обставин винності його працівника, підтверджених судовим рішенням у кримінальній справі, на протязі багатьох років ухилявся від добровільного відшкодування заподіяної позивачеві шкоди принаймні у будь-якій частині та від врегулювання спору з останнім. Разом з тим заявлену позивачем суму відшкодування суд оцінює як надмірну та з урахуванням характеру та обсягу заподіяної позивачеві моральної шкоди, тривалості дій, з якою пов'язується її настання, характеру дій відповідача та третьої особи вважає за необхідне позов у цій частині задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 8.000, 00 грн.
Згідно ст. 88 ЦПК України судовий збір у справі, від якого позивач звільнений, підлягає стягненню з відповідача в доход держави пропорційно задоволені частині позовних вимог. Питання щодо витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом не розглядається та не вирішується, оскільки на час подання позову такі не були передбачені законом.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 440 -441, 454, 455 ЦК України в редакції Закону 1963 р., ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212 - 215 ЦПК України, -
Позов -задовольнити частково.
Стягнути з Дочірньої компанії «Укртрансгаз'НАК «Нафтогаз України'на користь ОСОБА_1 23.000, 00 грн. (двадцять три тисячі гривень 00 коп.), в тому числі 15.000, 00 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, 8.000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.
В порядку розподілу судових витрат стягнути з Дочірньої компанії «Укртрансгаз'НАК «Нафтогаз України» в доход держави 158, 50 грн. (сто п'ятдесят вісім гривень 50 коп.) судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, що брали участь у справі, втім не були присутні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя А.А. Мазниця