№ 2- 8449
2011 рік
27 грудня 2011 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісно нажитого майна подружжя і стягнення грошових коштів та витрат і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації'Дніпропетровської обласної ради про збільшення частки майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, -
ОСОБА_1 14 червня 2011 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про поділ сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири, стягнення грошових коштів та витрат, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. ОСОБА_2 19 вересня 2011 року звернувся до суду зі своїм зустрічним позовом до ОСОБА_1 про збільшення частки власності майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Позови об'єднані в одне провадження для їх спільного розгляду.
Позивач ОСОБА_1 в своєму позові та з представником в судовому засіданні посилались на те, що з 07 липня 1999 року сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі, спільно мешкали, вели спільне сумісне господарство та підтримували сімейні відносини, мають спільну неповнолітню дитину. В 2001 році вони придбали за спільні кошти квартиру АДРЕСА_1 , що була зареєстрована на відповідача. Зараз сім'я розпалась, спільно не мешкають і подружніх стосунків не підтримують, в 2009 році шлюб їх було розірвано та стало питання про розподіл спільного майна. Спільно мешкати в спірній квартирі не можливо, у них склалися неприязні стосунки. В добровільному порядку питання не вирішено. Просила поділити спільне майно в вигляді вказаної квартири, визнавши за нею право власно ті на Ѕ частину цього житла, решта 1/2 частина цієї квартири належить відповідачу; крім того в шлюбі вони придбали автомобіль, гараж та домашні речі (дивани, стіл, холодильник, телевізор, пральну машину та інш.), вказані речі просить залишити в натурі відповідачу і стягнути з нього на її користь грошову компенсацію в розмірі половини їх вартості, задовольнивши її позов у повному обсязі. Позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала, вважає їх безпідставними і просила в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов бувшої дружини про розподіл майна подружжя, визнання права власності на частину квартири та стягнення грошових коштів та витрат не визнав та заперечував проти його задоволення. Свої заперечення обґрунтовував тим, що дійсно за час шлюбу придбали вказане спірне майно в вигляді квартири АДРЕСА_1 , але в цій квартирі він мешкає з їх спільною дитиною, тому вважає можливим відступлення від рівності частин подружжя і з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини просив визнати право власності на це житло за ОСОБА_1 лише на 1/3 частину. Автомобіль придбаний за кредитні кошти і він до цих пір виплачує кредит за нього і відповідачка участі в цьому не приймає, гараж не підлягає поділу, оскільки право власності на нього не зареєстровано і він знаходиться в користуванні іншої сторонньої особи; крім того, з вартістю речей, які вказала відповідачка і компенсацію за які бажає отримати, він категорично не згоден, експертної оцінки немає, сума визначена не вірно зовсім. Вважає позовні вимоги до нього безпідставними, право власності на спірну квартиру повинно бути визнане не порівну, просив в задоволенні цього позову ОСОБА_1 відмовити повному обсязі. Свій позов підтримав в повному обсязі і просив його задовольнити.
Представник третьої особи КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації'ДОР в судове засідання не з'явився, про день час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаної третьої особи відповідно до ст. 169 ЦПК України.
Вислухавши пояснення позивача і його представника та відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб 07 липня 1999 року у відділі РАГС Жданівської міської ради Донецької області, актовий запис № 44. Сторони спільно мешкали, вели спільне сумісне господарство та підтримували сімейні відносини, від цього шлюбу мають спільну неповнолітню дитину: дочку ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . В 2001 році вони придбали за спільні кошти відповідно договору купівлі-продажу від 05 липня 2001 року квартиру АДРЕСА_1 , що була оформлена та зареєстрована на відповідача ОСОБА_2 .. Згодом сім'я розпалась, спільно не мешкали і подружніх стосунків не підтримували, стало питання про розірвання шлюбу та розподіл спільного майна. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 грудня 2009 року шлюб сторін було розірвано, про що ОСОБА_1 отримала свідоцтво ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце мешкання спільної неповнолітньої дитини сторонами визначено з батьком - ОСОБА_2 , за позовом якого рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2011 року стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 в сумі 1022 грн. щомісяця. Через розлучення стало питання про поділ спільного майна сторін. В добровільному порядку питання не вирішено: позивачка не визнає права відповідача на вказане спірне майно в запропонованому вигляді, з її вимогами не згоден відповідач, в добровільному порядку спір не вирішено, виник спір і сторони вимушені звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги про поділ сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири, стягнення грошових коштів та витрат підлягаючими частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Шлюб між сторонами укладено в 1999 році, а отже спірні правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем врегульовані та повинні розглядатись за правилами Кодексу про шлюб та сім'ю України 1969 року та Цивільного кодексу України 1963 року.
Відповідно до вимог ст. 22 КпШС України майно набуте подружжям під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя мають рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Відповідно до вимог ст. 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто домовленості про спосіб розподілу спільного майна, то за їх позовом, чи позовом одного з них суд може постановити рішення про розподіл майна в натурі, якщо це можливо без шкоди його господарському призначенню. Відповідно до вимог ст. 49 КпШС України визнання шлюбу недійсним тягне за собою припинення усіх прав та обов'язків, передбачених законом, для осіб, що знаходяться у шлюбі, які виникли раніше. До відносин з приводу майна, що було набуте під час недійсного шлюбу, застосовуються правила Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 112 ЦК України 1963 року майно може належати на праві спільної власності двом або декільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) та без визначення часток (сумісна власність). Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про власність'майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Вказані норми закону кореспондуються і з нині діючими нормами закону з цих питань.
Отже придбана сторонами в 2001 році за спільні кошти квартира АДРЕСА_1 , що була зареєстрована на відповідача ОСОБА_2 , є спільним сумісним майном подружжя сторін.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, нажите подружжям в період шлюбу, належить чоловіку і дружині на правах загальної спільної власності.
Відповідно до ч.1ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України, майно що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника чи членам його сім'ї.
Судом встановлено, що квартира сторін є річчю неподільною і має певну вартість. Відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Між позивачем та відповідачем не досягнуто домовленості щодо розподілу цього майна, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне провести його розподіл відповідно до вимог ст. 372 ЦК України, без виділу часток в натурі та без стягнення компенсації за рахунок вартості тієї частки, котра залишається у одного з подружжя.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається що частки у співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Щодо розподілу спільного майна подружжя ОСОБА_5 зі збільшенням частки на користь відповідача, то суд вважає що підстав для розподілу майна подружжя, відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України, як того просить ОСОБА_2 , судом не вбачається, у зв'язку з чим при розподілі необхідно виходити з того, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визнано домовленістю між ними або шлюбним договором, як це і передбачено ч. 1 ст. 70 СК України.
Судом встановлено, що такої домовленості чи договору у сторін не було.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання права власності на частину квартири за позивачкою.
Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності позивачки ОСОБА_1 відповідачем на Ѕ частину вказаної спірної квартири не оспорюється і визнається.
Відповідно до п. 10 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснюється реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (додатку № 2 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року) рішення суду є підставою для реєстрації права власності.
Що стосується вимог про поділ спільного майна та стягнення за нього грошової компенсації, то вони не підлягають задоволенню, оскільки: 1) спірний автомобіль сторін, що зареєстрований на відповідача, придбавався за кошти кредиту, який і зараз виплачує відповідач, па позивачка ці обов'язки на себе брати не бажає, згідно рішення суду про розлучення сторони спільно мешкають і не мають спільного бюджету з березня 2009 року, автомобіль придбано в 2007 році, позивачка не ставить питання про визнання за нею права власності на Ѕ частину вказаного автомобіля як придбаного під час спільного подружнього життя і не відомо з яких розрахунків визначила вартість цього авта: експертиза не проводилася, висновку спеціаліста товарознавця немає, автомобіль використовувався і має відсоток зносу і втрату товарного вигляду та інш., 2) гараж будь-кому із сторін не належить, знаходиться в гаражному кооперативі, не зареєстрований як об'єкт права власності в КП ДМБТІ ДОР, а знаходиться лише в користуванні і то не відповідача, а іншої сторонньої людини, 3) інші речі (дивани, стіл, холодильник, телевізор, пральну машину та інш.) - також не відомо з яких розрахунків визначила їх вартість позивачка: експертиза не проводилася, висновку спеціаліста товарознавця немає, речі використовувалися і мають відсоток зносу і втрату товарного вигляду, не відомо чи взагалі є вони зараз в наявності та інш.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов ОСОБА_1 підлягає лише частковому задоволенню, а позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню повністю, оскільки підстав для такого розподілу майна подружжя суд не вбачає і доказів на підтвердження цього суду не надано.
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, сторони могли б в передбаченому законом порядку скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі нею цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Не може суд прийняти до уваги наполягання сторін на своїх позовних вимогах в повному обсязі, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач ОСОБА_1 заперечує будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно відповідача по спірному майну, предмету спору, а відповідач не довів зворотнього, твердження відповідача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково та визнати за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_2 права власності також на Ѕ частину вказаної квартири, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені нею при подачі позову судові витрати: судовий збір -245 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи -120 грн., а всього 365 грн, в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісно нажитого майна подружжя і стягнення грошових коштів та витрат відмовити та ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про збільшення частки майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відмовити.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про поділ сумісно нажитого майна подружжя і стягнення грошових коштів та витрат в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 112 ЦК України в редакції закону 1963 року; ст. ст. 15, 16, 328, 365, 368, 372, 392 ЦК України, ст. ст. 22, 29, 49 КпШС України; ст. 17 Закону України «Про власність», ст. 17, 60,70, 71 СК України, ст. ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені нею при подачі позову судові витрати: судовий збір -245 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи -120 грн., а всього 365 грн..
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісно нажитого майна подружжя і стягнення грошових коштів та витрат відмовити.
ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про збільшення частки майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -