Справа № 2-9194/11
22 грудня 2011 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Черновського Г.В.
при секретарі Вобліковій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль'про визнання пункту кредитного договору недійсним, -
У серпні 2010 року позивач звернувся з вищезазначеним позовом, в якому просив суд:
- внести зміни в умови кредитного договору №014/150163/3172/74 від 23.06.2008 року, а саме: зобов'язати відповідача зробити перерахунок платежів, виходячи з того, що валютою кредиту є гривня, та всі платежі, які були здійснені позивачем у іноземній валюті -доларах США, конвертувати у гривню по курсу 5,05 грн. за 1 долар;
- перекласти обов'язки про виплату кредиту на ТОВ «Правильна компанія».
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, пояснивши, що 23 червня 2008 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №014/150163/3172/74 про надання ОСОБА_1 для споживчих цілей 88 118,00 доларів США. В обґрунтуванні своїх позовних вимог, зазначив, що на момент видачі кредиту, сторони не мали індивідуальної ліцензії для проведення розрахунків на території України в іноземній валюті. Також представник позивача зазначив, що відповідач у порушення умов кредитного договору підвищив ставку за користування коштами, тобто безпідставно змінив суттєві умови кредитного договору, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно в 2008 році вони з позивачем уклали кредитний договір №014/150163/3172/74 від 23 червня 2008. Відповідач, нічиїх прав не порушував. Вважає позовні вимоги безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлені наступні факти.
22 травня 2008 року позивач власноручно склав заяву-анкету на отримання кредиту в іноземній валюті, в якій своїм підписом засвідчив що він ознайомлений «з кредитними умовами, зокрема: мета, для якої кредит буде витрачений, наявні форми кредитування та відмінності між ними, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, форми забезпечення, строк та відсоткова ставка за кредитом, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту тощо. Зміст умов кредитування зрозумілий, з валютними ризиками, при отриманні кредиту в іноземній валюті ознайомлений», що свідчить про свідоме волевиявлення, направлене саме на отримання кредиту в доларах США.
23 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками згідно п.1.3 Статуту, є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль'та Колещуком М.О. було укладено кредитний договір №014/150163/3172/74, згідно якого останньому надано кредит в розмірі 88 118 доларів США строком на 108 місяців з 23 червня 2008 року по 23 червня 2017 року.
Відповідно до п.15.7 Кредитного договору, позичальник підтверджує, що перед укладенням цього договору він повідомлений в письмовій формі про всі умови споживчого кредитування в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль'та орієнтовну сукупну вартість кредиту (відповідно до ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів'та Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБЛУ №168 від 10 травня 2007 р.
Також пунктом 15.5 Кредитного договору зазначається, що у разі зміни курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України, всі валютні ризики несе позичальник. Підписанням цього договору позичальник свідчить, що йому розтлумачено (зрозуміло) та він згоден, що зміна курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України може привести до значних збитків та погіршення фінансового стану позичальника.
Згідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з істотних умов договору, визначених виключно законами України.
В позовній заяві позивач посилався на те, що на момент укладання договору банк не мав індивідуальної ліцензії на здійснення розрахунків на території України в іноземній валюті.
Дана обставина спростовується наступним.
Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривна. Разом з тим, вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Згідно зі ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України - гривна. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.
Таким чином, відповідно до законодавства України, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до положень ст.ст.47,49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї статті, кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, законодавство України чітко визначає правомірність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань.
Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б заборонили банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до вимог Декрету (ст. 1) надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.
Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Відповідно до ст.5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, наданий у частині 4 цієї статті.
Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Пункт «в'ч.4 ст.5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогоднішній день законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування .
Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку.
Що стосується необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України згідно з вимогами частини 6 статті 5 Декрету, то слід зазначити, що порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України і слід зазначити, що саме Національний банк може застосовувати до учасників валютних відносин передбачені законодавством України певні заходи відповідальності
На виконання вказаних повноважень Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004 року.
Пунктом 1.5 Положення визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями ).
З вищевикладеного вбачається, що уповноважений Банк на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Судом встановлено, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль'отримав дозвіл Національного Банку України 11 жовтня 2006 року за №10-4 та банківську ліцензію за №10 з додатками до неї в яких передбачено право та дозвіл банку на здійснення валютних операцій у вигляді залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку.
Виходячи з наведеного, операції з надання та одержання кредиту в іноземній валюті не потребують наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Правомірність вищевикладених висновків підтверджується роз'ясненнями Національного банку України, наданими в Листі від 07.12.2009 року №13-210/7871-22612 «Про правомірність укладення кредитних договорів в іноземній валюті'та судова практика.
Можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, передбачено статтею 192, частиною 3 ст.533 ЦК України, ЗУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та ЗУ «Про банки і банківську діяльність».
Позиція позивача, щодо зміни відповідачем процентної ставки за користування кредитними коштами також не відповідає дійсності.
Необхідно зазначити, що, укладаючи договір, позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити нараховані банком проценти та інші платежі у порядку та терміни, встановлені Договором.
Судом встановлено, що підстави, на які посилається позивач ніяким чином не пов'язані з умовами договору. Банк свої зобов'язання перед позичальником виконав, надав кредитні кошти згідно з умовами договору, позивач в свою чергу власноручно підписав договір та отримав те, на що розраховував.
При укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору.
Договори про надання кредиту укладаються па власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил.
Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст.ст.3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. За ст.632 ЦК України, ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, тобто вільною. Позивач звернувся до банку з проханням про видачу кредиту у іноземній валюті. З свого боку банком потреби позивача було задоволено та надано кредитні кошти у іноземній валюті.
Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з істотних умов договору, визначених виключно законами України. Оскільки кредитний договір є двостороннім, тому при підписанні угоди сторони виразили своє взаємоузгоджене волевиявлення.
Відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача крім вказаних в договорі сторін, а позивач цього не довів, позивач сам погодився на всі умови договору і добровільно підписав договір, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням і нічим об'єктивно не підтверджується.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги позивач є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль'про визнання пункту кредитного договору недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя Г.В. Черновськой